13 листопада 1803 року на Соловках у віці 113 років помер останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Іванович Калнишевський. Звинувачений у зраді, він провів в ув'язненні 25 років і після амністії у 1801-у ще два роки залишався ченцем у місцевому монастирі.
Петро Калнишевський народився близько 1691 року на Полтавщині і з 8 років перебував на Запоріжжі, де в 1750 році дослужився до військового осавула, у 1760-у був обраний суддею Війська Запорозького низового, а ще через два роки - кошовим отаманом. Він неодноразово перебував в складі депутацій у Петербурзі для вирішення питань розмежування козацьких земель, скасування мита на товари, які ввозилися до Запоріжжя, а також збільшення річної плати Війську Запорізькому. У 1768 році Калнишевський за підтримки російського війська придушив т. зв. «Бунт сіроми», під час якого низова частина козацтва, серед якої перебувало багато учасників Коліївщини, виступила проти старшини і на військовій раді відмовилась обирати його отаманом.
Цього ж року загін запорозьких козаків, переслідуючи польські сили Барської конфедерації, увійшов до міста Балта на території Османської Імперії, що стало формальним приводом до чергової Російсько-турецької війни, всі шість років якої Калнишевський залишався на активній службі. 5 січня 1771 року згідно з указом імператриці Катерини ІІ 81-річний Калнишевський став кавалером ордену Андрія Первозванного і йому було присвоєно військовий чин генерал-поручика Російської армії.
Кючук-Кайнарджийський мирний договір 1774 року, який завершив Російсько-турецьку війну, затвердив протекторат Росії над Молдавією і Валахією, право російських кораблів на судноплавство в Чорному морі і незалежність Кримського ханства. Це на думку російських урядових чиновників позбавляло Запорозьку Січ функцій бастіону проти турецько-татарської експансії. Крім того, після ліквідації в 1764 роціполково-сотенного устрою Слобожанщини, Запоріжжя залишалось єдиною автономною самоврядною територією.
На початку червня 1775 року російські війська під командуванням генерала Петра Текелія, які поверталися з турецького походу, повністю зруйнували Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Незважаючи на те, що Петро Калнишевський на козацькій раді відмовився оборонятись, він разом із старшиною був звинувачений у захопленні та присвоєнні чужої власності, намаганні створити незалежне управління і заарештований. Приводом до цього став донос полкового старшини Павла Савицького, який у 1767 роціповідомив у Петербург, що Калнишевський разом з писарем Павлом Головатим погрожував у разі невиконання земельних спорів із Новоросійською губернією на користь Запоріжжя звернутись до турецького султана з проханням взяти Січ під свою протекцію.
Пам'ятник Петру Калнишевському на Соловках
85-річний Петро Калнишевський був вивезений до Москви, звідки за пропозицією князя Григорія Потьомкіна, якого три роки перед тим Калнишевський записав до Кущівського куреня Коша Запорізької Січі почесним козаком, було довічно заслано до Соловецького монастиря, куди він прибув наприкінці 29 липня 1776 року. Його утримували в одиночному казематі розміром метр на три без права листування і спілкування з іншими ув'язненими, лише тричі на рік - на Пасху, Преображення та Різдво – дозволяючи залишати келію.
З часом Калнишевський втратив зір, здичавів, перестав себе доглядати, у 1801 році відмовився від амністії, дарованої імператором Олександром, і за станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 13 листопада1803 року після 27 років утримання. Він був похований на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором.
Немає коментарів:
Дописати коментар