Думка

Думка віддати Домбас вразила Президента. Вразила своєю простотою і очевидністю. Весь цей час вона лежала на поверхні, але якимось таємничим чином вислизала від свідомості, відстороненого суворої міжнародною політикою Неможливого.

І тепер, немов прокинувшись, Президент розгублено кліпав і дивувався.

"Що це я, справді? Ношуся з цим Домбас як з писаною торбою, їй богу. Прям божевілля якесь".

Президент почав було загинати пальці, щоб підрахувати всі вигоди від володіння Домбас. Але як не прикидав він, як не крутив варіанти, жодного пальця загнути так і не зміг. Зрештою Президент розгублено подивився на бліду долоню свою і невдоволено хмикнув.

"Це що ж виходить? Ми тут уже два роки возимося з цим Домбас, терпимо негаразди і санкції, плювки в пику отримуємо від міжнародної спільноти цього триклятого, а профітом ніякого і не маємо?"

Довелося викликати Володіна.

- Ось скажи-но мені, В'ячеслав Вікторович, нахера нам Домбас?

- Ну як же! - Розгубився пом'ятий після вчорашнього корпоративу Володін. - Це ж наша споконвічна земля, Свята Керч, то, се.

- Керч в Криму, - сухо поправив Президент.

Володін нерозумно хихикнув, але тут же під суворим батьківським поглядом Президента зібрався і сумно, з болем доповів:

- Там, Володимир Володимирович, на Домбас нацисти і всякі кібер-фашисти бешкетувати почали. Якби б не ми, був би там сущий жах фашизму.

Президента ця відповідь явно не задовольнив.

- Ми фашистів ще в сорок п'ятому перемогли, - холодно сказав він пом'ятому і тому туго міркує адміністратору. - І нікому історію переписувати не дозволимо, тому як якщо на Домбас якісь там фашисти орудують, то що ж - виходить, наші Діди воювали даремно? Або, може, неякісно воювали, що не змогли всю цю заразу вапна? А? Ти мені це кинь, В'ячеслав Вікторович, - Президент похмуро погрозив Володину пальцем.

Володін нервово застеребив штанину.

- До того ж, - задумливо продовжував Президент, дивлячись кудись всередину себе, - до 1939 року фашисти були цілком непоганими хлопцями. Цілком навіть приємними. Боролися, знову ж таки, за Суверенітет. Потім, правда, в якусь блуду втягнулися ...

Володін вважав за краще ніяк не коментувати, сприймаючи слова Президента як нову вступну.

- І взагалі, - продовжував Президент, - я ж не пропоную Домбас прям нацистам віддавати. Віддамо Вальцману. Треба тільки умова поставити. Мовляв, послухай, Вальцман, давай щоб гуманно все, без репресій ваших фашистських і всяких таких неподобств. - Президент покусав губу. - Та й не факт, що візьме. Може, ще й знижку на газ зажадає, сволота.

- А народ? - Обережно запитав Володін.

- А чого народ-то? - Буркнув Президент. - Скажеш, Домбас - ракова пухлина на тілі планети.

Зрозумівши, що злегка переборщив, Президент кашлянув.

- Ні, це занадто, звичайно.

Володін полегшено зітхнув.

- Скажи так: росіяни! немає вже ніяких сил терпіти цих алкашів і дегенератів! Гуманітарку на халяву жеруть, проти нацистів не воюють толком, кодуватися не хочуть, а нам через них одні суцільні лиха і негаразди. Та ще й грошей немає. Одне тільки гарний настрій і залишилося, - Президент шмигнув носом і похмуро додав. - На ньому і тримаємося тут.

- Дозвольте йти? - Запитав Володін, соваючись на стільці.

- Куди? - Невизначено запитав Президент.

- Обгрунтування розробляти. Тут мені все креативщики знадобляться. Завдання масштабна.

- Ти ось що ще, В'ячеслав Вікторович. Займися прямо зараз наступним Євробаченням. Нам обов'язково перемогти треба, - Президент значно підняв палець вгору, - це справа Честі. Можеш відправити навіть підари туди, щоб європейцям цим сраним догодити. Тільки не якого-небудь збоченця, а міцного патріотичного гомосексуаліста. Свідомого. З хорошою біографією.

Володін кивнув і тихенько вийшов.

Президент залишився один на один зі своєю Думкою.

                                                                 Александр Блог