Соntra spem spero! або Надія покинула Россию

В танку що головне?

В танку головне не бздіть.

Спостерігав за Надією і її впертим і гордим козацьким характером.

Спостерігав за сльозами і соплями російських ахвіцерів-грушників.

За тим , як збиткувались над нашою жінкою-офіцером, яка виконувала свій священний обов'язок захисту Батьківщини.

І за тим як лікували і годували з ложечки російських терористів -убивць. Бо вони не офіцери і не військовополонені,а бандити і терористи,від яких тупо відмовилася "родіна".

Ще тільки солоденьку цукерочку їм за щічку не запихали і в лобик на ніч не цьомали.

Надія пропадала з кожним днем голодування Савченко. Пропадала Надія.

Боявся ,що ще одне кача попливе Україною...

Проте я сподівався. Без надії сподівався.

Без Надії сподівався.

Contra spem spero.

А зараз, коли цих обісцяних покидьків замінили на нашу українську Жанну Д'Арк, радію.

Радію як дитина.

На Кавказі є старовинна легенда про те,як цар ніяк не міг збудувати фортецю для захисту від нападників.Каміння весь час розкочувалося.

Довго ворожили ворожбити і нарешті сказали,що для того щоб фортеця була збудована, треба замурувати в стіну живу людину.

Тоді молодий юнак добровільно погодився бути замурованим . І коли його заклали каменем вже по груди,наперед вийшов мудрець і сказав: "Якщо у нас є такі люди,які готові пожертвувати собою заради народу, то невже ми не зможемо збудувати цю фортецю без цієї жертви?!"

Хлопця витягли із каменю і заходилися знову мурувати. І фортецю таки добудували.

І стоїть вона по цей час.

Божий Знак в тому,що Надія не зламалася, не скорилася і не злякалася.

Не забзділа , як в танку.

Проти неї і її українського впертого характеру не встояла вся велетенська репресивна машина нацистської московії.

Не біймося і не лякаймося і ми.

І весь той російський колос на глиняних ногах буде як ті "доблесні ахвіцери-грушеники" із сльозами і соплями кричати :"Єта нє я! Атпустітє мєня!"

Звичайно Надія - одна із багатьох заручників, яких тримають московські кати.

І одна з багатьох захисників України,які воюють не за хутірець порядний і не за гроші в калиточці і не за долю у віджатому бізнесі.

Завдяки їм Україна бореться, завдяки їм волонтерить, Завдяки їм не відступає , завдяки їм вгризається зубами у свою землю.

Це завдяки нашим воїнам з 92 бригади вдалося захопити цих грушників.

І захоплять ще і знищать ворогів ще. На всіх фронтах.

Вода камінь точить. Тут головне не зупинятися.

В танку головне не бздіть !

Чуєш, Президенте?

Якщо у нас є такі люди, то невже ми можемо не перемогти ?!