Нещодавно натрапив у Фейсбуці на цікаву статтю із чигиринського сайту «vmisti.in.ua», яку наполегливо «розганяють» небайдужі користувачі соцмереж. До речі, хоча інтернет-публікація вийшла більше місяця тому, її продовжують активно поширювати. Інтернетівський допис має претензійну і крикливу назву «Жителі Чигиринщини просять ліквідувати «побутовий сепаратизм» «народної ради». Уважно перечитавши публікацію, а це звернення чигиринців до Президента України, голови Верховної Ради, керівника СБУ, Міністра внутрішніх справ та на додачу двом народним депутатам України, – відчув, що від неї тхне задушливою атмосферою доносів сталінських часів. Доводилося у свій час знайомитися із публікаціями в черкаських газетах, які виходили у 30-ті роки минулого століття. І зараз перед очима заголовки часописів 1937 року на кшталт – «Трудящі вимагають покарати ворогів народу», «Ворогу народу – вищу міру покарання», «Ворогів народу, які заважають будувати комунізм, – до розстрілу»… До речі, і зміст тих публікацій вісімдесятирічної давнини багато в чому копіюється у зверненні новоявлених «трудящих» наших днів. Починаючи із заголовка «Жителі Чигиринщини просять ліквідувати…», і аж до таких перлів доносительського штибу: «ця громадська організація є «побутовим сепаратистом», «на організованих ними акціях звучать заклики до повалення чинного керівництва держави, «садіння на кіл» керівників області, району», «завдяки підбуренню ЧНР в наших селах розгорілась страшна ворожнеча», «треба дати оцінку підривній діяльності цих діячів в громаді нашого краю» і т. д. і т. п.
То хто ж цей новоявлений супостат і ворог народу, який не дає можливості розквітнути нашій славній Чигиринщині, а її жителям «жити по-новому»? Виявляється – це «Чигиринська районна народна рада, керівником якої є житель с. Тіньки Романенко Павло Іванович.» І тут логіка авторів звернення доходить до повного абсурду. З одного боку новоявлені «трудящі» пишуть про місцеву народну раду, як невелику купку пройдисвітів, а з іншого, – чигиринські «народники» вирішують геть усі питання в районі, впливаючи на всіх і на все… Саме «Романенко і ЧНР-івці» не пускають сюди ніякого бізнесу, будь-які інвестиційні пропозиції вони «зарубують» на корені. Навіть «Золоту підкову Черкащини» ще помаранчевих часів загальмували саме вони. «Народорадівці» не дали розгорнути чигиринський туризм голові ГО «За процвітання Черкащини» Наталі Нетовкіній, а сьогодні протистоять сумнозвісним курникам «Нашої Ряби», які мають ощасливити чигиринців… До речі, за версією «трудящих» без дозволу народної ради у районі не приймається жодне кадрове рішення аж до призначення голови РДА, а ще вона дає дозвіл на проведення сесій місцевих рад, зокрема і районної…
Отож, куди там братися усіляким ДНРам і ЛНРам із їхніми плотницькими–захарченками до Чигиринської Народної Республіки (недарма з у зверненні-доносі часто повторюється абревіатура «ЧНР», «ЧНРівці»!) на чолі із всемогутнім гетьманом Романенком! Виходить, що в Україні, на Черкащині та в славному Чигиринському районі повне безвладдя, а усім заправляє якась «банда зеленого»… А, відповідно, за все і відповідає…
Ну, дуже чудесна позиція для обласної та районної влади. Не придуманої, якоїсь «ЧНРівської», а справжньої, яку в області очолює губернатор Юрій Ткаченко, а на Чигиринщині його ставленик, голова РДА Володимир Клименко. Самі ж чигиринці у зверненні пишуть: «У нас в районі страшне безробіття. Практично мертва промисловість… Наші розбиті дороги, яких нема кому і за що лагодить, попросту лісом заростуть. Молодь без роботи виїде на заробітки, а старі в злиднях вимруть.» А хто в цьому винен, – та ж «ЧНРівська» невістка…
Але невже автори звернення та і жителі району наївно вірять, що заборонивши «народну раду», закривши «ЧНРівську» газету, що має і справді претензійну назву «Гетьманська булава», і навіть посадивши за грати головного «ворога народу» Павла Романенка, – одразу на Чигиринщину поллються інвестиції, запрацює промисловість, ремонтуватимуться дороги і настане комунізм?! За сталінською формулою 37-го саме так і мало бути, – знищимо внутрішні вражі сили, що заважають семимильними кроками йти уперед, – і наступить «всєобщєє благодєнствіє»… Не наступило. Зате, через більшовицько-сталінські колективізації, голодомори, репресії, табори було винищено мільйони нашого люду – цвіту української нації…
Розуміємо, що зараз, слава Богу, не 37-ий. Але, спостерігаючи, з якою істерією нинішня влада накручує ситуацію щодо своїх опонентів, проголошуючи їх агентами Путіна і рукою Кремля, стає доволі лячно за таких, як чигиринські «народники» на чолі з Романенком…
Що ж до розрухи і бідності, яка справді панує на Чигиринщині, то її причини якраз слід шукати у цілеспрямованій антиукраїнській політиці ще радянського комуністичного режиму, який «тихою сапою» намагався «зачищати» території, пов’язані із символічними, знаковими для українців місцями і постатями. І Богданова столиця, край гайдамаччини, холодноярської вольниці були «більмом» в більшовицькому імперському оці комуністичних вождів. Необхідно було витравити із кодової пам’яті кожного українця навіть згадку про козацьку державу, Холодноярську республіку та їх героїв і лідерів. Для цього використовувалися і соціально-економічні важелі, щоб край гетьманів, залізняків і чучупак виглядав недорозвиненою пусткою, майже пустелею… А хотіли уже зовсім добити, щоб і нога заблукалого патріота не ступала у Холодний Яр, гепнувши під саме серце гетьманської столиці атомну станцію…
На жаль, і в незалежній Україні ті більшовицькі традиції збереглися. Попри пафосні заяви очільників держави та області, як колишніх, так і нинішніх, про унікальне історичне значення Чигирина, Суботова, Холодного Яру, справа із їх реального відродження так і не зрушила з мертвої точки. Спроба оживити Богданову столицю та хоч трохи посилити соціально-економічний розвиток Чигиринщини, відтворивши резиденцію гетьмана Хмельницького через помаранчеву «золоту підкову», особливого успіху не мала. Інвестицій в район особливо не додалося, села квітнути не стали… До речі, не побачили чигиринці і моря туристів, які мали суцільним потоком пливти до відновленої резиденції та в Холодний Яр, сіючи по розбитих дорогах гривнями і доларами. Що ж до пані Нетовкіної, яка мала «розгорнути чигиринський туризм», то це взагалі якась дивна історія. Чомусь голова ГО «За процвітання Черкащини» хотіла робити з Чигиринщини туристичну мекку лише після призначення головою РДА…
Що ж до головного інвестора, якого виглядають із усіх вікон в обласній адміністрації, а особливо у Чигиринській районній, – то це приблизно нагадує історію із будівництвом Чигиринської АЕС. Як пишуть у зверненні «трудящі», у район «побажав знайти «Миронівський хлібопродукт» зі своєю інвестицією в будівництво птахофабрики. На початку року МХП запропонував проект розвитку сіл, згідно якого інвестори хочуть провести вуличне освітлення, ремонт доріг, капремонт водогону. А ще – перспективу нових робочих місць, підтримку шкіл і дитсадків, допомогу АТОвцям, малозабезпеченим сім’ям». До речі, і при проектуванні будівництва атомної станції мали реалізовуватися усі перечислені вище блага для народу. Тепер, насамперед, саме чигиринцям треба приймати рішення, чого вони більше прагнуть: отих благ, замотаних у курячий послід, чи все ж таки добиватися розвитку рідного історичного краю, що потребує спеціального відношення до нього. Чомусь підписанти звернення ставлять у вину «ЧНРівцям» саме їх бажання розвивати Чигиринщину, як унікальний для всієї України історично-духовно-туристичний край… Бо за такою логікою авторів звернення, можна дійти до ініціативи від імені чигиринців відновити будівництво АЕС під Замковою горою. І тоді на район посипляться блага, як радіаційний пил після Чорнобиля. До речі, сотні курників “Нашої ряби” являють собою такий собі прихований “міні чорнобиль”, який постійно тліє…
На мою думку, справжніми ініціаторами звернення жителів Чигиринщини були аж ніяк не селяни, а зацікавлені у просуванні «нашорябівського» проекту товариші. А це, в першу чергу, місцева влада та активісти-агітатори, які вже відщепнули від «курочки» по гомілці. До речі, доказом цього є публікація звернення у районній газеті «Чигиринські вісті», яка контролюється районною владою. Так, саме організовані підписи жителів району, зроблені, скоріш за все, в одному кабінеті лівою-правою рукою і ногою. Ну, а «ворогів народу» ліплять з Романенка і «народорадівців», бо вони дійсно жорстко протистоять реалізації на історичних українських теренах проекту «курячої радіації»…
Чигиринцям же можна порадити продовжить писати звернення до високопосадовців. А перший такий лист із тисячами підписів направити нашому Президенту. Петро Олексійович любить щодня повчати українців бути великими патріотами в час протистояння з путінською Росією. Отож, треба запропонувати Порошенку на ділі виявити свій патріотизм, перенісши свою шоколадну фабрику із вражого Липецька у першу столицю козацької держави – Чигирин. А ще ж є сотні патріотів-нардепів із їх багато мільйонними статками… Та й наша місцева владна і бізнес-еліта, замість патріотичних шоу «присідань-віджимань», могла б вкласти не один мільйон у відродження історичного Холодноярського краю. Чи їх патріотизм закінчується із завершенням уже традиційних вшанувань холодноярців? І починається пошук ворогів, які їм заважають жити…
Немає коментарів:
Дописати коментар