"Галицька хустка". Володимир Костирко. Львів. 2009 рік
Цього дня, 21 листопада, але сто років тому спочив у Бозі Франц Йосип – Імператор Австрії, Король Угорщини, Король Хорватії, Король Богемії, Король Галичини та Володимирії, Король Ломбардії та Венеції, Великий князь Кракова, Герцог Буковини. На чолі монархії Габсбургів Франц Йосип опинився 18-річним юнаком й правив впродовж наступних 68 років. Європейські історики, оцінюють постать цісаря не однозначно – його правління, мовляв, призвело до занепаду, й, зрештою, розпаду Австро-Угорської імперії. А тим часом в Галичині Франц Йосип – справжній міф і міф, без сумніву, виключно позитивний. Про те, що у цьому міфі від реальності, а що – плід нашої уяви, говоримо з професором Ярославом Грицаком
— Маємо файний і теплий міф про найяснішого цісаря Франца Йосипа. Як пояснити, що він досі живе, принаймні для Галичини?
— Це є ностальгія за добрими-старими часами, ностальгія за стабільністю. І цю ностальгію ми зараз відчуваємо в усьому світі, навіть в Америці в контексті обрання Трампа. Світ стає все більш неспокійним, все більш загрозливим і все більш непередбачуваним. Натомість, коли дивимося назад, то ХІХ століття – це час спокою, відсутність великих воєн – це майже сто років безпрецедентного миру від часів Наполеона до Першої Світової війни. Як колись казав Троцький, що якби можна було вибирати час, коли народитися, то найкраще було б народитися не у ХХ столітті, яке було століттям революцій та війн. І на противагу ХХ століттю, століття ХІХ було чимось зовсім протилежним, воно було часом спокою. І символами цього спокою були дві фігури: королева Вікторія в Британії та Франц Йосип в Австро-Угорщині. За цих імператорів життя виглядало заможним (відносно заможним), а головне дуже спокійним.
Звичайно, Франц Йосип програв декілька воєн, було декілька революцій, але це все йому забували на тлі того, що це було довге і спокійне правління. Як хтось дуже добре сказав, Австро-Угорська імперія не була зразком ефективності і могутності, але вона була краща за все те, що послідувало за нею в ХХ столітті.
— З точки зору історії України: чи можемо вважати Франца Йосипа постаттю цілком позитивною?
— Я думаю, що наша пам’ять є дуже коротка і вибірлива. Скажімо, ніхто зараз не пам’ятає ті втрати, які понесли галицькі українці, чи тодішні русини в битві при Сольферіно, коли австрійська влада билася проти італійців, які прагнули незалежності Італії. Галицькі українці не мали вибору і були на стороні Австрії. Вони воювали на чужій території і за чужі інтереси. І це були величезні втрати. Набагато більші, ніж ми тепер маємо в АТО. Цікаво дивитися, до речі, як образ "Гіталії" увійшов тоді в народний фольклор – як щось дуже негативне… Але все це забувається, бо на противагу таким речам маємо щось інше….
Франц Йосип має позитивний образ і заслуговує на нього. Він є символом тієї Австро-Угорщини, яка залишила свій слід в Україні – зробила Галичину. Немає сумніву в тому, що якби не було Габсбургів, то не було б Галичини. Галичина – це чисто габсбургське твориво. І те що Україна зараз саме така, як є, то через те, що є Галичина. А Галичина така є, бо були Габсбурги. У цьому сенсі Франц Йосип, як символ тих Гасбургів відіграв дуже важливу роль. За виключенням тих втрат при Сольферіно, ця роль відносно безкровна, адже відбувалася модернізація через бюрократію, яка змінила історію нашого краю.
— Який образ Франца Йосипа було б правильно створювати історикам у суспільства? Як, до прикладу, викладати це в школі?
— Я думаю, що образ Франца Йосипа треба подавати, як символ стабільності ХІХ століття, як альтернативу того, що дуже довгий час можна мати війну. Ми зараз живемо в часи, коли війна встає все більше і більше можливою. На жаль, така загроза зростає. І якщо Європа об’єднувалася під гаслом «Ніколи більше», то і Україна мусить тримати це у своїй свідомості. У цьому сенсі образ мирної і спокійної габсбургської Австро-Угорщини показує добру альтернативу. Цей міф, зрештою, показує, що не все так погано було в нашій історії.
— То чи можемо ми стверджувати, що Австро-Угорщина Франца Йосипа була праобразом Європейського Союзу?
— І можем, і не можем. Можем в тому сенсі, що зі Львова до Трієста могли їхати без паспорта. Але все ж це була слабка унія, слабка Європа. Не забуваймо все ж, що Австро-Угорщина була слабкою імперією. Стабільною, але слабкою. Австро-Угорщина програла всі можливі війни і останні десятиліття тільки те й робила, що реформувалась аби продовжити своє існування. Власне про це сперечаються історики: наскільки Австро-Угорщина була життєздатною концепцією. Але сходяться на тому, що вона була життєздатною доки жив Франц Йосип. Ще тоді говорили, що як помре Франц Йосип то разом з ним помре вся імперія…
Пам'ятник Францу Йосипу І у Відні
— Повертаючись до нинішньої дати, як гадаєте, чи варто було б означити ставлення Галичини до Франца Йосипа чимось матеріальним, наприклад, встановити йому пам’ятник у Львові? Мова ж про це йде давно, а до діла не доходить…
— Я не скажу варто, чи ні, бо все ж намагаюся залишатися істориком. Але якщо говорити про Франца Йосипа, як про символ, то це добрий символ, не шкідливий і не аґресивний. Ніхто ж у Відні не хоче приєднати назад Галичину. Бо коли Катерина ІІ у Одесі свідчить про те, що росіяни зберігають претензії на українські території, то Франц Йосип у Львові навпаки означає, що Відень претензій таких не має.
Особисто для себе я вирізняю пам’ятники теплі і політично безпечні, такі, як, наприклад, пам’ятник Никифору. В контексті того, що відбулося в Україні в останні роки, пам’ятник Францу Йосипу був би таким теплим пам’ятником, і я майже певен, що дуже мало б людей згадували б його у темі галицького автономізму. Мені видається, що ідея Галицької автономії, як альтернатива вже більше не існує. За останні три роки українці стали дуже сконсолідованими, і увічнення пам’яті про Франца Йосипа ніхто не сприйматиме як загрозу. Це така моя думка. Крім того, я гадаю, якби такий пам’ятник мав постати у Львові, то мав би бути досить камерним. Таким, біля якого можна було б сісти, чи якого можна було б взяти за руку. Він мав би бути людського розміру і з людським обличчям. Постать Франца Йосипа для цього дуже надається.
У 2009 році пам'ятник Найяснішому цісарю постав у Чернівцях. Весною 2014 року невідомі облили його червоною олійною фарбою
Розмовляла Тетяна НАГОРНА
Немає коментарів:
Дописати коментар