Про мову...

"...Але говорити про невчасність державної мови — це все одно що говорити про невчасність держави. Абсурд. Можна розмірковувати про нелогічний підхід до врегулювання питання. Але чи не на часі закон про державну мову? Сумнівно. Державна мова конче потребує регулювання. Це ключове питання існування держави, її нацбезпеки та оборони. Статус російської в Україні як панівної та колоніальної існує де-факто."

"Українська мова як атрибут державності, а сьогодні, під час війни, ще й атрибут безпеки, на жаль, лишається найбільш загрожуваною в Україні. Посилюється оборонний сектор, відроджується військо, інші силові структури, робляться якісь спроби протистояти викликам в інформаційному просторі, але до мови не доходять руки. Навпаки, це питання намагаються зайвий раз не порушувати, щоб нікого не дратувати. Плюс вкотре розгортається кампанія з маргіналізації мовного питання: вишиватникам, мовляв, одне на умі.

Тим часом усі країни, де є хоч якась небезпека для існування їхніх мов, намагаються впорядкувати своє законодавство, щоб посилити позиції та унеможливити спекуляції на цьому ґрунті. У США та Британії законів про державну мову немає, бо немає потреби. Але він є в країнах Балтії, де існує проблема подолання наслідків русифікації. Навіть Швеція, чиїй мові, здавалося б, нічого не загрожує, і та ухвалила закон про шведську як єдину державну. Причиною стали дискусії на тему запровадження двомовності з тих міркувань, що 95% шведів вільно спілкуються англійською. Натомість в Україні мовне питання досі регулюється ухваленим у 2012 році скандальним законом Колесніченка — Ківалова (Ка-Ка) «Про засади державної мовної політики», писаним під диктовку Кремля.

Принцип Ка-Ка…

Спроба його скасування відразу після Революції гідності була заблокована. Ані тодішній спікер Верховної Ради Олександр Турчинов, ані його послідовники Володимир Гройсман та Андрій Парубій не взялися підписати закон про визнання закону Ка-Ка таким, що втратив чинність. А розгляд у Конституційному Суді України (КСУ) відверто затягується. Джерела Тижня розповідають, що суддя-доповідач був готовий доповідати по справі ще два роки тому й постійно офіційними листами сигналізував про це голові суду. А той ніби навмисне не звертав на це жодної уваги, чекаючи відмашки з Адміністрації президента (АП). Такий стан справ для КСУ — звичне явище. На жаль, уже багато років ця інстанція демонструє завидну безхребетність у принципових питаннях і замість того, щоб ухвалювати конституційні рішення, віддає перевагу політичним. Саме її рук справа — зміна Конституції на догоду Януковичу. А коли ще й урахувати, що нинішній голова КСУ Юрій Баулін призначений на посаду таки за правління Януковича, то цілком очевидно, що і він, і його паства нині перебувають під доволі серйозним тиском влади й змушені враховувати її побажання. Принаймні, як твердять ті самі джерела в КСУ, рішення, яке суд ухвалить за законом Ка-Ка, швидше за все, писатиметься не в стінах суду, а на Банковій, і трапиться це не раніше, ніж стане зрозуміло, як розвиватиметься ситуація в парламенті з поданими новими мовними законопроектами. Чи набере хоч якийсь із них достатню підтримку в першому читанні й чи існуватиме відповідно ймовірність ухвалення його більшістю в другому? Створювати вакуум, мовляв, ніхто не хоче, адже на цьому, безумовно, спекулюватимуть.

Те, що в АП, як і в решті владних структур, мовне питання вважають не першочерговим, воліють не вирішувати і ставляться до цього геть байдуже, не новина. Вирішувати, власне, немає кому. У житті поза телевізором більшість топ-чиновників спілкуються не українською, це не їхня рідна мова і в коло їхніх реальних інтересів вона не входить. Заробити грошей, а не клопотів на тому складно. Але слід мати на увазі, що все це відбувається, незважаючи навіть на ту обставину, що вимога скасувати закон Ка-Ка й ухвалити новий про українську мову була однією з писаних кров’ю вимог Майдану. Однією з ключових. І навіть коли закон Ка-Ка скасували, а Турчинов це рішення не підписав, він усе ж таки взяв на себе відповідальність провести новий законопроект (парламент проголосував відповідну постанову, яка передбачала протягом місяця розробити й ухвалити закон на захист української мови). Документ був напрацьований, але чомусь жодного разу не розглядався. Очевидно, якби в Україні існувала справді незалежна судова гілка влади, можна було б не надто покладатися на обіцянки й через звичайний суд змусити спікера (бо підписувати документи — це не його право, це його обов’язок) поставити крапку на законі. Скасований він має бути хоча б тому, що ухвалений із процесуальними та змістовими порушеннями, не кажучи вже про те, що суперечить Конституції, у якій закріплений статус української мови.

Дехто каже, що просто скасувати закон Ка-Ка неможливо. Тоді доведеться автоматично повернутися в 1989 рік і відновити дію тодішнього документа. Тож треба шукати якесь альтернативне рішення, і воно лежить саме у площині ухвалення нового закону. Яким він має бути? І чи є бажання його ухвалювати? ..."