“У моєму розумінні російськомовне населення України — росіяни й представники інших націй — не українці. І серед етнічних російськомовних українців дуже і дуже мало таких людей, які стають на захист російської. Якщо подивитися, як користувачі Facebook чубляться на мовну тему, то дуже добре видно, хто є хто. Українське прізвище теж не запорука, що то українець. Наприклад, Кравець може бути як українцем, так і євреєм. Водночас російськомовні українці — це така історія, яка з часом себе відживе. Російськомовні росіяни та представники інших націй є і хай собі, та їх насправді вже дуже мало в Україні”, – каже письменник.
“У нас 2001 року був сфальсифікований перепис населення. Аби продемонструвати, що в Україні живе менше українців, ніж насправді, й більше росіян, чого в реальності не було. Зафіксували, що русинів у нас начебто 10 тис. осіб, гуцулів близько 100 тис., але не в цьому омана, бо вигадали багато підступних речей. Наприклад, лічили представників якихось дрібних етносів із Півночі, із Сибіру й потім виявили, що їх, коряків, аборигенів півночі Камчатки, тут більше, ніж у Росії. Це така сама містифікація, як гноми й ельфи, про яких там теж не забули. І за цими вигаданими розрахунками вийшло, що маємо 17,3% росіян на території України. Потім Путін виголошує, що в Україні живе 17 млн «русскіх», тобто 17% перетворилися раптом у 17 млн. Повний абсурд. До того ж від часу перепису кількість населення в Україні відчутно зменшилася, і насамперед у російському-російськомовному сегменті. Приріст — невеликий — маємо в Західній та Центральній Україні. Думаю, що росіян в Україні нині не більше ніж 5 млн і їхня кількість зменшиться”.
“Є статистика про те, як реагує україномовне населення на російську, як реагує російськомовне на українську, які реакції в етнічних росіян. І з кожним роком національна самосвідомість зростає. От нещодавно Ярослав Грицак показував на своїй лекції графіки й таблиці про такі позитивні зрушення. Навіть серед росіян, які живуть в Україні, є ненависть до путінської Росії та є повага й любов до України. Цей процес хоч і повільно, але таки відбувається. На державному рівні потрібно працювати з молодим поколінням, зі старшими поколіннями російськомовних важко щось у такому віці вдіяти: їх уже майже неможливо переконати. А починати треба зі шкіл і садочків, які наче й українські, та діти там розмовляють між собою російською. І вчителі переформатовані, бо ж раніше вони викладали російською, і мислили цією мовою, і світ сприймали. Чи складали такі вчителі іспит на знання української? А мали б. Пройти перекваліфікацію. У всьому світі це обов’язкова умова для громадянина — знання державної мови”, – каже Юрій Винничук.
Немає коментарів:
Дописати коментар