Андрій Шкура

7 лютого 1886 року у станиці Пашківській на Кубані в родині козака Григорія Шкури народився Андрій Шкура, кубанський козак українського походження, командувач Кубанського козацького війська Кубанської Народної Республіки, генерал-лейтенант Кубанської армії, голова резерву козачих кубанських військ Вермахту (з 1918-го в документах прізвище Андрія стало писалося як «Шкуро»)....Коли більшовики притисли деморалізовану Кубанську армію до Чорного моря, серед кубанців закружляли чутки, що в Україні почав бити більшовиків Петлюра, що його війська визволили від червоних Одесу, Миколаїв та Херсон. Як і 1918 року, кубанці чекали порятунку з України. Вони вже забули, що заподіяли своїй Прабатьківщині в складі денікінської армії. Думав свою думу і командувач Кубанської армії Андрій Шкуро — він почав розпитувати козаків, яких вважав за «петлюрівців», «чи не можна було б, дійсно, як не-будь перехопитися на Україну. Адже він, Шкуро… нащадок чубатих запорожців і нічого не мав би проти, щоб разом із Петлюрою відновити Січ». Та було вже пізно для України.

...З початком Другої світової війни були розбуджені стари надії козаків про перемогу над більшовизмом. 1941 року в Хорватії з ініціативи українських націоналістів почав формуватися полк добровольців. Кубанські козаки, значна частина яких осіла в Сербії, довідались про це і вислали своїх представників. Саме через них українські націоналісти і передали Андрію Шкуро, який на той час формував козацьку дивізію, відозву голови ОУН Андрія Мельника. 19 серпня 1941 р. Андрій Шкуро у відповідь на це звернення пише листа голові Проводу українських націоналістів. У ньому, зокрема, зазначалося: «Я, Андрій Шкуро, генерал-поручник Кубанського Козачого Війська, зголошую готовність стати під прапори Українського Націоналізму… На це моє рішення вплинули такі обставини: …часи, що їх тепер переживаємо, покладають на всіх українців обов'язок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української Нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях…» .

...У 1945 році усупереч рішенню Ялтинськой конференції, згідно з яким британський уряд зобов'язався видати після закінчення війни Радянському уряду всіх переміщених осіб, що були громадянами СРСР на 1939 рік, англійські війська інтернували Шкуро та інших козаків-емігрантів, які ніколи не були громадянами СРСР, на території Австрії. Потім англійці, які 1919 року урочисто нагородили Андрія Шкуро від імені Його Королівської Величності орденом Бані — «за заслуги в боротьбі з більшовиками, як зі світовим злом» — віддали його з ще 25000 козаками та їх родинами на вірну смерть тим же більшовикам.
17 січня 1947 року Андрія Шкуро, який не був громадянином СРСР, разом із колишнім донським отаманом, 77-літнім письменником Петром Красновим, кубанським воєначальником Султан-Килич Гиреєм та іншими за вироком Військової колегії Верховного Суду повісили на Луб'янці в Москві.
                                                             Lesya Porut