9 лютого 1918 року Німеччина, Туреччина, Болгарія і Австро-Угорщина підписали в Брест-Литовську сепартний мир з Українською Народною Республікою, за умовами якого держави австро-німецького блоку визнавали незалежність УНР та надавали їй збройну і дипломатичну підтримку у боротьбі з радянською Росією.
Через три дні після Жовтневої революції в Росії ІІ Всеросійський з'їзд Рад прийняв «Декрет про мир» і 3 грудня 1917 року Раднарком РРСФР звернувся до Німеччини з пропозицією розпочати сепаратні мирні переговори. Тимчасове перемир'я між ними було укладене 15 грудня і того ж дня VІІІ сесія Центральної Ради прийняла рішення направити на переговори власну делегацію на чолі з секретарем (міністром) шляхів, торгівлі і промисловості Української Народної Республіки Всеволодом Голубовичем.
Тим часом більшовицькі делегати І Всеукраїнського з'їзду рад у Києві, які відмовились брати участь у його роботі і до яких приєднались делегати від рад Донецького та Криворізького басейнів, 25 грудня 1917 року повели у Харкові власний з'їзд рад робітничих та солдатських депутатів України, виконком якого проголосив Україну Республікою рад робітничих, солдатських та селянських депутатів, яка під назвою Українська Народна Республіка Рад важалась, як і київська УНР, складовою частиною Російської Республіки.
Перемовини у Бресті роспочались 9 січня 1918 року в складі представників Німеччини, Туреччини, Болгарії, Австро-Угорщини, РРСФР та Української Народної Республіки, право якої на участь в них 10 січня підтвердив голова делегації Росії Лев Троцький, а 12 січня - міністр закордонних справ Австро-Угорщини Оттокар Чернін як представник країн Четверного союзу. У зв'язку з критичною для Росії ситуацією на фронті переговори з нею велись в ультимативній формі, що дало можливість делегації УНР провести таємні сепаратні зустрічі, підсумки яких Чернін назвав «Хлібним миром» - через продовольчу кризу в Австро-Угорщині та Німеччині вони погодились в обмін на гарантовані поставки хліба, м'яса та промислової сировини оголосити протекторат над Україною, передати до її складу Холмщину та Підляшшя і виділити західноукраїнські земелі у складі Австро-Угорщини в окремий коронний край.
У зв'язку з тим, що на момент цих домовленностей УНР хоч і означала ленінський Раднарком лише як владу Великоросії, але водночас вважала себе чебе частиною великої федеративної Росії, українська делегація скористалась перервою у переговорах, ініційованою Троцьким, і відбула до Києва, де 22 січня 1918 року розпочалося засідання Центральної Ради, на якому було затверджено IV Універсал, що проголосив УНР незалежною державою. Після поновлення переговорів, 1 лютого до Бресту прибули також представники уряду Радянської УНР Юхим Медведєв і Василь Шахрай, війська якої за підтримки більшовицької Росії 27 січня розпочали наступ на Київ.
Незважаючи на спробиня більшовицької, повноваження радянської УНР визнані не були, і у ніч на 9 лютого 1918 року країни Четверного союзу та Українська Народна Республіка уклали мирний договір. Згідно з досягнутими домовленостями, сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими і зобов'язувались відновити економічні відносини.
Підписання Берестейського договору врятувало УНР від остаточної поразки у Першій російсько-українській війні - півмільйонний контингент автро-німецьких військ разом із віійськами УНР зайняв територію України, звільнивши її від червоних. Зокрема вже 1 березня радянській війська були змушені залишити Київ, який в ході жорстокого був захоплений ними 9 лютого, а укладений 3 березня Брест-литовський мирний договір зобов'язав РРСФР визнати незалежність не лише київської УНР, але й Фінляндії, Регентського Королівства Польщі, Литви, Латвії та Естонії.
Неефективність роботи уряду Української Народної Республіки, очолюваного малокомпетентними і пробільшовицьки налаштованими політиками, дала привід командуванню австро-угорських військ 28 квітня 1918 року заблокувати роботу Центральної Ради, арештувати двох міністрів на її засіданні, під час якого обговорювала проект конституції УНР, і підтримати кандидатуру генерал-лейтенанта Павла Скоропадського, який наступного дня був проголошений гетьманом України.
Немає коментарів:
Дописати коментар