«Більшість українців знає російську в обсягах Еллочки-людоїдки, їх це задовольняє»
Погіршення становища української мови в Україні спостерігається вже понад 10 років. Як не дивно, ситуація різко змінилась у гірший бік після останнього Майдану, який, здавалося б, відзначався небувалим сплеском патріотизму. Нині вже нікого не здивуєш, що найвищі чиновники на засіданні уряду чи Адміністрації президента нехтують законом - користуються російською у робочому спілкуванні. Хоча навіть Микола Азаров, який ставав об’єктом насмішок і критики за погане знання української, на публіці намагався дотримуватися букви закону.
Таке нехтування державною мовою знижує її престижність в України. Тож нема чого дивуватись: якщо глава АП та міністри послуговуються мовою країни-агресора, то їхній приклад шириться і в інших сферах, навіть у освітній. Викладачі та вчителі переходять на російську не лише у приватних розмовах з учнями чи студентами. Це визнає легенда філології, професор-мовознавець Іван Ющук.
Іван Пилипович – знаний викладач, на підручниках і лекціях якого виховувалось не одне покоління філологів і журналістів. Він є знавцем слов’янських мов, перекладав книжки з сербської, хорватської, македонської, словенської, чеської мов. За радянських часів далеко не всі з них підписував власним прізвищем. Ющук є автором понад 30 підручників з української мови, в тому числі для іноземців. Нині професор завершує роботу над словником української мови VI століття.
Науковець уже тривалий час викладає українську мову у Київському міжнародному університеті. В інтерв’ю «Главкому» фахівець розповів, як мовою нехтують власники телеканалів, що таке мовна цензура і чому її слід запровадити в Україні. Ющук також пояснив, чому викладачі, котрі викладають предмети російською, є диверсантами.
Під час Революції гідності мовна ситуація у країні погіршилась. Чи поділяєте ви це занепокоєння і яка головна причина цього явища?
Так, я помічаю тенденцію до погіршення мовної ситуації. Вона іде від доброти українців, які не завжди вміють захищати свої права. Вони більше співчувають іншим. Те, що деякі російськомовні громадяни брали участь у Революції гідності, так би мовити, розм’якшило українців. Ніхто не проти російської мови чи ще якоїсь іншої мови. Але державною має бути лише одна мова. Державу у нас створено для того, щоб захистити українську мову, українську культуру. Не Росія її захищатиме, не Польща, а ми самі маємо її захищати і розвивати. Якщо не ми, то хто? Піддаватися на те, що й російськомовні стояли на Майдані, не варто. Хтозна, хто саме і з яких міркувань виходив на Майдан. Дехто на такі протести іде, аби закріпити своє, російське, тут, в Україні. Можна і таке підозрювати, зокрема під час Революції гідності.
Ще в пам’яті протести на захист української мови біля Українського дому, на захист українськомовної школи – у Донецьку. Зараз же ані громадськість, ані авторитети-мовознавці не піднімають хвилю через засилля російськомовних ЗМІ, закладів сфери обслуговування і торгівлі, які нахабно ігнорують права українців...
Чому ж не виступають? Не погоджуюся з вами в тому, що всі мовчать. Візьміть навіть один з випусків газети «Слово просвіти» (випуск за 1 вересня 2016 року). Перша стаття в ній називається «Майбутнє України». Це моя стаття, в якій я дуже гостро звертаюся до тих учителів, які в українських школах викладають предмети російською мовою. Я це називаю злочином. Навіть більше, це – диверсія. Ми виступаємо. Тепер ніби своя влада, то ми (мовознавці) більше апелюємо до влади. Нині при Міністерстві культури створено групу, яка займається відновленням української мови в Україні, у роботі якої я беру участь. Одна частина з цих людей удосконалює, створює закон про державну мову і мови інших національностей. А друга – розробляє програму утвердження української мови в Україні. Сподіваємося, що зараз в уряді з’явилися люди, котрі розуміють вагу української мови. Це не тому, що мені просто подобається українська. А тому, що як буде українська мова, то буде й українська держава. Не буде української мови – знов будуть 32-33-ті роки.
Погодьтеся, «Слово просвіти» – не для масового читача. Моральні авторитети нації повинні виходити до широкої аудиторії.
На жаль, усі ЗМІ зараз у руках олігархів. А олігархи в абсолютній більшості не є українцями, їм байдужі не лише українські мова і культура, а й навіть український народ. Для них головне – отримати зиск, з одного боку, і з іншого – закріпити своє панування, тобто не допустити «аборигенів» до керівництва.
Раніше мова дикторів і телеведучих вважалась еталонною. Сьогодні ж навіть на державному Першому ми спостерігаємо засилля російської, а рівень знання державної мови у людей, яких випускають в ефір, неприємно дивує. З екранів і радіоприймачів чути силу-силенну помилок. Вас та ваших колег-мовознавців більше не запрошують працювати із журналістами?
Читайте також
Потреба не змінилася. Але зараз триває війна. Вся увага, всі зусилля звернені на фронт. Тому, кажуть (керівники ЗМІ. – «Главком»), мова – це другорядна річ. Але це зовсім не так. Мова – це зброя стратегічна. З мови та війна й почалася, бо нібито хтось хотів забрати у тих росіян, які проживають на Донбасі, їхню російську мову. Такого не було – цей привід собі вигадали для того, аби знищити Україну як державу. До речі, наш президент, Петро Порошенко, нещодавно виступав і сказав, що мета російської агресії, російської політики полягає в тому, щоб зробити Україну частиною Російської імперії, тобто колонією, повернути назад у колоніальне становище. Нібито й зараз, як кажуть, мовне питання є основним. Та ніхто не заборонить росіянину говорити російською мовою. Якщо людина – єврей і івритом володіє, то нехай івритом і говорить. Кожен собі хай говорить своєю мовою. Але держава повинна мати єдину державну мову. Натомість комерційні канали нині вважають мову другорядною річчю і тому з телевізорів ми чуємо більше засмічення, ніж раніше.
Як змінюється загальний рівень освіти сучасної молоді, наскільки змінився він за останні десятиліття?
Знань студенти, які приходять, мають чимало. У цьому плані вони розвинені. А щодо мислення, то мушу сказати, що школа мислення не розвиває. Я про це кажу скрізь. Школа повинна не знання давати, бо знання забувають, а насамперед має розвивати мислення. Тобто дитина бачить якийсь факт і потім може його проаналізувати, оцінити і прийняти відповідне адекватне рішення.
Чому школа не розвиває мислення?
Мабуть, проблема і у вчителях, яких готують не на достатньо високому рівні, і в нашій методиці. У нас методика така: українців навчають української, наче вона іноземна. А так підходити до вивчення рідної мови не можна. У цьому й біда.
У чому конкретні хиби нинішньої методики?
Вона не змінилася, а просто закостеніла. Все, що не розвивається, починає деградувати, у тому числі методика.
Ви є автором понад 30 підручників. Мова не стоїть на місці, а як живий організм розвивається. Чи вносите ви якісь зміни до своїх книжок із часом?
Мова не змінюється. Дехто думає-гадає, що рік минув – і вже у нас інша мова. Мова абсолютнісінько та сама, що й була за Шевченка. Вона тільки більш відшліфована, більш досконала. Скажімо, у грузинів є «Витязь у тигровій шкурі» Шота Руставелі. Цьому твору 800 років. Грузини його і сьогодні читають так, як і раніше. Отже, мова грузинська не змінилася. Українська мова також не змінилася. Просто підходи до сприйняття мови, розуміння її законів потрібно трішечки вдосконалювати. Саме це важливо. Я щоразу, коли видаю новий посібник, це враховую. В останньому своєму посібнику «Українська мова в школі: методичні поради для вчителя» я намагався якраз учителя підвести до того, що він має давати не знання, а вчити людей самим добувати ті знання. Бо в їхніх головах ті закони є, тільки вони неусвідомлені.
Ви є прихильником мовної цензури. Якою вона має бути і на кого поширюватися, аби і мову захистити, і на свободу інформації не зазіхнути?
Коли йдеться про телебачення і радіо – це в руках держави або у руках окремих осіб. Тобто тут є у кого конкретно запитати. В жодній країні не дозволяють псувати мову і поводитися з нею як із другорядною річчю. Наприклад, керівник на радіо якщо відчуває, що якийсь диктор починає говорити не літературною мовою, то кличе його до себе і каже: або виправтеся, або ви нам такий не потрібен. Тому що і радіо, і телебачення утверджують державну мову. Щодо інтернету – тут усе покладається на сумління кожного відвідувача. До речі, чомусь наші українські дописувачі в мережі вважають, що російською мовою висловлюватися якось культурніше. Але все якраз навпаки.
Останнім часом часто можна почути про ініціативи заборони ввезення російськомовних книжок з Росії. Чи допоможе це українській мові?
Так, ситуацію таким чином можна змінити на краще. Імпорт не завжди є бажаним для нас. Для деяких книжок узагалі не потрібно давати доступу (приміром, для тих, у яких паплюжиться Україна). А решту завезених книжок нехай обкладають митом. Мито для того, аби ми мали можливості розвивати свою культуру, свої видавництва, видавати свої книжки. Звичайно, у Росії більші ресурси, книжки дешевші і вони витісняють наші. Ми, українці, можемо читати і українською, і російською, та й польською так само зможемо, аби за неї взялися.
Раніше навіть Микола Азаров намагався говорити українською, а зараз деякі міністри не тільки не говорять, а й просто не володіють українською узагалі. Чому чиновники не бояться порушувати мовний закон?
10 грудня 2015 року було ухвалено закон України про державну службу. Там написано про те, що державний службовець зобов’язаний користуватися державною мовою під час виконання своїх обов’язків. Чорним по білому написано. Але всі думають про те, що нехай буде в законі написано, а я робитиму як схочу. У нашій державі немає усвідомленої дисципліни. До речі, хочу наголосити, що наш президент говорить чудовою українською літературною мовою. Востаннє я його слухав на завершенні Всесвітнього форуму українців. Що мене вкрай підкупило, то це те, що він напам’ять процитував великий уривок зі Стефаника. Таке ж гарне враження склалося, коли він виступав на параді на Хрещатику. Багато біди заподіяв цей підступний антидержавний, антиконституційний закон Ківалова-Колесніченка, бо він, мовляв, дозволяє говорити, хто як схоче. Прості люди, які поза державною службою, – розмовляйте собі як хочете. Але коли ви на державній службі і коли держава платить вам за роботу – будьте ласкаві, говоріть українською.
Неодноразово ви говорили про те, що українська багатша за російську. Чому за 25 років незалежності вона так і не виборола першість у змаганні з російською в Україні?
Велика частина населення знає російську мову в межах Еллочки-людоїдки (персонаж роману Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців». Словниковий запас героїні складав 30 слів, але ними вона могла висловити практично будь-яку думку. – «Главком»). І це задовольняє більшість, для спілкування цього достатньо. Але для інтелектуального спілкування, для мислення цього абсолютно не достатньо. Людям просто байдуже. За нас думають, за нас мислять, нам самим мислити не треба. Українська мова вчетверо багатша за російську. Щодо синонімів, то їх в українській мові вп’ятеро більше, ніж у російській. Можливо, такі факти відлякують користувачів, бо ж потрібно знати дуже багато слів.
Яким чином зацікавити людину вчити і говорити українською, перейти на користування нею?
Просто потрібно, аби телебачення було українським, насамперед загальнодержавне телебачення. Регіональні канали можуть мати програми й іншими мовами. Чому кажу про телебачення, бо воно зараз панує над розумом людей. Радіо менше і, до речі, воно більш україномовне, ніж телебачення. Окрім того, потрібно проводити роз’яснювальну роботу. Перш за все це мають робити вчителі. А вчителі не всі в такому дусі виховані. Дехто з них, закінчивши викладання уроку українською, може переходити у розмові з учнями на російську. Цим принижується престиж української мови, який потрібно підвищувати.
Після здобуття незалежності у більшості країн колишнього СРСР національні мови стали панівними. Винятком разом із Білоруссю, де ситуація ще гірша, є Україна. Чому?
Тому що у нас дуже сильна п’ята колона, найбільша. Це по-перше. По-друге, коли було проголошено незалежність, усі, хто тоді був при владі, лишилися у ній.
Іван Пилипович Ющук – 1933 року народження. Закінчив Львівський державний університет, слов’янське відділення, аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР (сербська література). Член Всесвітньої української координаційної ради, професор Київського міжнародного університету, заслужений діяч науки і техніки України, член Національної спілки письменників України, лауреат премій ім. Бориса Грінченка та Івана Огієнка.
Михайло Глуховський
Немає коментарів:
Дописати коментар