16 травня цього року виповнилося б 122 років від народження українського письменника Тодося Осьмачки (1895 — 1962). Письменника дуже особливого й своєрідного, навіть на тлі строкатого Розстріляного Відродження. Добрий привід іще раз нагадати про Осьмачку.
Дві речі вражали мене в цьому письменнику, відколи я мав задоволення прочитати його і про нього. Перша — стиль, друга — біографія, котру можна було би назвати окремим твором, і то — дуже сильним.
МОДЕРНІЗМ ПЛЮС АГРАРНА АРХАЇКА
Стиль Тодося Осьмачки потужний і такий, що міг з’явитися лише в той час. У ньому епічно й загадково поєднується вигадлива модерністична «зміщеність» із важкими, глибокими брилами образної народної мови. Чи свідомим було таке сполучення? От цікаве питання для дослідників його творчості. Але в кожному разі результат вийшов індивідуальним, ефектним і масштабним (особливо, як на мене, це стосується прози). Коли шукаю паралелей, на думку часом спадають деякі тексти російського письменника Андрія Платонова.
«Чорнозем підвівся і дивиться в вічі» — хрестоматійні слова Павла Тичини якнайкраще характеризують першу треть ХХ століття, коли соціально-політичні й військові буревії підняли з насиджених місць масу людей і перемішали їх. Так на культурній арені вперше опинилося багато, зокрема вчорашніх консервативних селян. Їхні традиції змішалися з вируючими експериментами культури «високої» — і дали ту унікальну суміш, яскравим і самобутнім представником якої й був Тодось Осьмачка.
Химерні й пронизливі метафори. Непластичні й ніби ламані, як лінії художника-експресіоніста, діалоги.
«Сталін заворушився і, простягаючи йому руку для вітання, спитався:
— Миколо Лигоровичу, чи ті люди, про яких я вас прохав, напоготовлені?..
— Так і єсть, Йосипе Вісарійоновичу! — відповів з облесливою напруженістю наш Лигорович», — розмовляють між собою Сталін і Єжов у «Ротонді душогубців».
«Обставини життя завжди ласкавіші до бездушних речей, відмовляючи їм тільки можливість їхнього вжитку, коли вони справді не варті нічого. Але люди поламаним речам додають ще якоїсь мстивої містичності бути для цілих людей, викинутих із суспільства, показниками всяких катастроф особистих. І нещасні люди поневолі знаходять собі утіху у тім жалю, який виникає із свідомості, що вони мають однаковість з долею поламаних речей, які себе справді пережили. Таким чином, кожна річ має дві долі: одну тоді, коли вона свіжа і ціла, а другу, коли вона поламана. А людина?» — занурюється в похмуру екзистенційну задуму Осьмачка в тій таки книжці. А чого вартий абсурдно-пригодницький фінал «Плану до двору», де головний герой, убивши енкаведиста, «втік у Румунію нижче Могилева-Подільського. Він перемчав автом через понтонний міст, із ним ще дві дівчини» (принагідно: образи транспорту в письменника особливо виразні, вони ще чекають на своє трактування).
У книжках Осьмачки мирна смерть серед поля (ще один архетипічний образ!) може сусідити з роздумами про мистецтво, а вбивство — з методичним збиранням харчів у дорогу. Його письмо страшне і предметне, як саме ХХ століття:
...Що знов до сонця рижа курка
Співає вранці без півнів
І Марсій з краденого лука
У серце цілиться мені...
«Утома»
ЙОГО БІОГРАФІЇ МОГЛИ ПОЗАЗДРИТИ НАЙЕПАТАЖНІШІ АВАНГАРДИСТИ
Тодось Осьмачка — один із небагатьох українських авторів, який описав жахіття тридцятих років, репресії, Голодомор, колективізацію та інші «пригоди», будучи їхнім свідком. На свій специфічний спосіб передавши безпосередню пам’ять про ці травми. Зробивши те, чого більшість інших письменників із цим досвідом не встигли, не спромоглися чи не схотіли зробити.
А згадати Осьмачці було що. Його біографії міг би позаздрити не один епатажний авангардист. Дивакуватість і складні стосунки з мешканцями довколишньої реальності супроводжували письменника здавна. Нащадки односельчан розповідають, що в селі його, сина ветеринара, який купався взимку в холодній воді та робив інші «дивацтва», вважали місцевим дурником, а дітей лякали, що, як не поводитимуться чемно, їх «Осьмачка забере».
Відлюдькуватий, гострий на язик, він справляв особливо ефектне враження, коли, наприклад, у тридцяті роки міг гучно запитати знайомого біля газетного кіоску щось на зразок «невже ви читаєте їхні газети?» Або писав звернення про творчу несвободу в УСРР із вимогою випустити його за кордон. Двічі просто намагався втекти з Радянського Союзу.
Коли настав час неминучого арешту, Тодось Осьмачка, як вважається, вирішив симулювати божевілля, приблизно як його герой у «Ротонді душогубців». Той питав у слідчих, чого це в них по стінах висять «портрети жидів», заявляв, що його хочуть отруїти, і таке інше. Осьмачка пережив тортури, експертизи, каральні психіатричні практики. Фактично аж у часи Другої світової війни йому вдалося вирватися на волю. Виглядає, що й раніше дещо акцентована психіка зазнала нових травм. І вже в Америці, куди емігрував письменник, він жив у справжній манії переслідування, продовжуючи шокувати людей навкруг (чи це була гра? Навряд чи), повсюди боявся зустріти радянських агентів, шукав їх навіть під власним ліжком, боявся, що його отруять близькі люди. Помер у хворобах, злиднях і забутті (хоча твори його в діаспорі друкувалися).
Безумовно, заборонений у «материковій» Україні в радянські часи, Осьмачка повернувся в український інформаційний простір тихо, але впевнено. Час від часу виходять перевидання його творів. З’являються дослідження. Але хотілось би активнішої кампанії з популяризації. Зокрема, занадто вже мало подій у ювілейний рік. Хоча, наприклад, у Києві в будинку видавництва «Смолоскип» відбувся круглий стіл і поетичні читання, присвячені Осьмачці. В них узяли участь літературознавці, молоді поети та земляки письменника, уродженці Куцівки Черкаської області, — письменник-гуморист Володимир Ткаченко й голова черкаського відділення Спілки письменників Ігор Коваленко (вони обидва — організатори благодійного фонду «Тодось Осьмачка»), а координував ці заходи письменник Сергій Пантюк.
Утім, сподіваємося й на подальші заходи, пов’язані з Тодосем Осьмачкою. Тим паче, що і його оригінальна творчість, і дивовижна біографія якнайкраще сприяють популяризації взагалі української літератури ХХ століття як такої.
Немає коментарів:
Дописати коментар