Марія Барабаш показує ікону, яку вишиває для своєї доньки Люби
Про те, що в Козлові (Переяслав-Хмельницький р-н. Київська обл.) живе путня вишивальниця, мені повідомила секретар сільської ради цього села Лариса Сєдіна, 49 років. І ось нещодавно разом з нею ми завітали до охайного та чепурненького помешкання 75-річної Марії Барабаш. Переступивши поріг вітальні, відразу звертаю увагу на прибрану у всілякі вишиванки піч, на якій у два стоси виставлено подушки, вишиті хрестиком.
– У вас тут, Маріє Антонівно, як в справжній українській хаті, – підмічає пані Лариса.
Привітна господиня ніяковіє від похвали і починає розповідати, як вона любить вишивати.
– Я й дня не уявляю без своєї вишивки, – каже вона. – Бува, як є натхнення, то картину можу вишити за якихось чотири дні. А оце два роки тому я почала вишивати бісером. До цього мистецтва мене надихнула моя донька Люба, яка привозить мені бісер та схеми картин і ікон. Мої вишивки вона заводить у рамки сама.
– У вас тут, Маріє Антонівно, як в справжній українській хаті, – підмічає пані Лариса.
Привітна господиня ніяковіє від похвали і починає розповідати, як вона любить вишивати.
– Я й дня не уявляю без своєї вишивки, – каже вона. – Бува, як є натхнення, то картину можу вишити за якихось чотири дні. А оце два роки тому я почала вишивати бісером. До цього мистецтва мене надихнула моя донька Люба, яка привозить мені бісер та схеми картин і ікон. Мої вишивки вона заводить у рамки сама.
“Українська садиба”
В оселі, куди не глянь, скрізь вишиті вироби. В одній веранді їх є дев’ять.
– У мене зберігаються ті картини, які не сподобалися моїм донькам. Особливо Люба дуже перебірлива: то їй відтінки бісеру не такі, то по дизайну не підходить. Зараз вишиваю для неї ікону “Тайна вечеря”, яка має аж 60 кольорів. За два роки це буде двадцять четвертий мій виріб із бісеру. Одних вовків вишивала тричі. Кажуть, що такі картини повинні бути в кожній хаті, бо вони приносять благополуччя.
Так, своїй Олі і Любі я сама вишила весільні рушники. І своїм онукам Тарасу, Саші та Андрію приготувала по два свадьбові рушники: під обрядовий хліб і під ноги. Сашко не скористався ними, бо зі своєю нареченою поїхав у весільну подорож до Єгипту. Ото така тепер мода. А було, що й дарувала, й продавала такі рушники.
Марія Барабаш народилася і виросла в Козлові. Будинок, в якому зараз живе, збудувала зі своїм вже покійним чоловіком.
– Якби знала, що доживатиму віку в такій великій хаті одна, то збудували б її меншою. Адже попробуй отопити приміщення, коли газ такий дорогий. А жити зі мною не хочуть ані діти, ані онуки. Та воно, мо, й так, адже, що їм робити в цьому селі?..
– У мене зберігаються ті картини, які не сподобалися моїм донькам. Особливо Люба дуже перебірлива: то їй відтінки бісеру не такі, то по дизайну не підходить. Зараз вишиваю для неї ікону “Тайна вечеря”, яка має аж 60 кольорів. За два роки це буде двадцять четвертий мій виріб із бісеру. Одних вовків вишивала тричі. Кажуть, що такі картини повинні бути в кожній хаті, бо вони приносять благополуччя.
Так, своїй Олі і Любі я сама вишила весільні рушники. І своїм онукам Тарасу, Саші та Андрію приготувала по два свадьбові рушники: під обрядовий хліб і під ноги. Сашко не скористався ними, бо зі своєю нареченою поїхав у весільну подорож до Єгипту. Ото така тепер мода. А було, що й дарувала, й продавала такі рушники.
Марія Барабаш народилася і виросла в Козлові. Будинок, в якому зараз живе, збудувала зі своїм вже покійним чоловіком.
– Якби знала, що доживатиму віку в такій великій хаті одна, то збудували б її меншою. Адже попробуй отопити приміщення, коли газ такий дорогий. А жити зі мною не хочуть ані діти, ані онуки. Та воно, мо, й так, адже, що їм робити в цьому селі?..
“Вовки”
Свого часу Марія Антонівна, закінчивши сім класів, пішла працювати в колгосп ім. “Дружби народів”, який був у селі.
– В школі вчилася не погано. Особливо математика мені давалася гарно. Але здобувати професію не поїхала, бо ніхто не підказав. Так ото все життя й пропрацювала різноробочою в місцевому колгоспі. А як підкосило здоров’я, це сталося перед виходом на заслужений відпочинок, влаштувалася на ферму обліковцем.
Я ж, як була молодою, то ще дуже любила плести кружева на рушники. Куди б не йшла, крючок з нитками завжди був зі мною у кишені. І як тільки з’являлася вільна хвилинка, я плела. Не перелічити, скільки цих кружев я виплела своїм односельцям. За свою роботу брала один рубль. А одного дня, коли з батьком пасла худобу, виплела кружево на ціле простирадло. За нього мені дали аж п’ять рублів.
А зараз мені так подобається вишивати бісером, що іноді й вночі беру до рук голку. Люба кричить, щоб я свій зір не псувала, а я не можу спати, коли в мене є робота. Доньки ж мої зі своїми сім’ями живуть в Києві. Окрім трьох внуків, я маю вже двох правнуків: 9-річного Романа та 6-річну Маринку, – похвалилася своєю ріднею Марія Антонівна.
Олена МАТВІЄНКО
– В школі вчилася не погано. Особливо математика мені давалася гарно. Але здобувати професію не поїхала, бо ніхто не підказав. Так ото все життя й пропрацювала різноробочою в місцевому колгоспі. А як підкосило здоров’я, це сталося перед виходом на заслужений відпочинок, влаштувалася на ферму обліковцем.
Я ж, як була молодою, то ще дуже любила плести кружева на рушники. Куди б не йшла, крючок з нитками завжди був зі мною у кишені. І як тільки з’являлася вільна хвилинка, я плела. Не перелічити, скільки цих кружев я виплела своїм односельцям. За свою роботу брала один рубль. А одного дня, коли з батьком пасла худобу, виплела кружево на ціле простирадло. За нього мені дали аж п’ять рублів.
А зараз мені так подобається вишивати бісером, що іноді й вночі беру до рук голку. Люба кричить, щоб я свій зір не псувала, а я не можу спати, коли в мене є робота. Доньки ж мої зі своїми сім’ями живуть в Києві. Окрім трьох внуків, я маю вже двох правнуків: 9-річного Романа та 6-річну Маринку, – похвалилася своєю ріднею Марія Антонівна.
Олена МАТВІЄНКО
Немає коментарів:
Дописати коментар