Якщо вам до рук потрапить будь-яка книга про Черкаси, путівник там чи фотоальбом, видана у 1960 – 1980-х роках, то у ній ви неодмінно натрапите на акцент щодо “квіткової краси міста над Дніпром”. Пише чергову містечкову бувальщину краєзнавець Борис Юхно.
Справді так: відтоді як Черкаси почали позиціонуватися як “зразковий обласний центр”, тобто – з передовою архітектурою, потужною промисловістю та розвиненою соціальною інфраструктурою, саме квіти стали “золотою рамкою” цього полотна у жанрі соцреалізму. А раптом під прискіпливим поглядом окремі його деталі вас не задовольнять – то як помилуєтеся будь-де квітником, вас зразу попустить.
Черкаси “розквітли” десь на початку 1960-х. Щорічно площі “першого ярусу” місцевої флори збільшувалися у середньому на 500 квадратів. То був “план до двору”: мінімум, який зеленгоспівці завжди перевиконували. Приміром, 1972-го йшлося вже про сумарних 16 гектарів трав’яних газонів та 14 тисяч квадратних метрів яскравих килимів із сальвії, садового ірису, флоксів, хризантем, тюльпанів, троянд. І це в основному у середмісті, без парків.
Заданим курсом рухалися й жителі. От, гадаєте, конкурс з преміями “Оточи себе красою” – то винахід теперішніх градоначальників? Дудки. Запозичено з аналогу ще 1960 року! “Той, хто найкраще обсадить квітами вулиці й двори, отримає премії. Для організацій – 500, 300 та 200 карбованців, для любителів-квіткарів – 300, 200 та 100 карбованців за І, ІІ та ІІІ місце”. Гроші дореформені, невеликі, але ж й не сама Почесна грамота. Матеріальне заохочення навіть у тій країні, яка готувалася жити взагалі без грошей, ніхто не відміняв. Як найдієвіший засіб популяризації – виставки. Маленька, для кімнатних рослин, травнева чи червнева, – у сквері за облрадою, велика – у серпні або на початку вересня – у Першотравневому парку. Масштаби останньої, на секундочку, вражали навіть іменитих кореспондентів республіканської преси, а вони всякого бачили, і даже Москву.
Не можу не згадати флору підприємств. Тут багато залежало від керівника, і декотрі з них працювали на цій ниві не за приписом, а що називається – від душі. Справжні оази прикрашали М’ясокомбінат, Хімволокно, ЗТА, вже перед сконом тієї країни – Ротор. Ось, наприклад, Радіозавод. З причини особливостей продукції про його виробничі успіхи ніколи не писали, та й саме підприємство, кому треба, знали як “а/я 2889”, але слава про його розарій гриміла далеко. Уявіть собі, десь ближче до середини 1970-х лише кущових троянд на території росло 8 – 9 тисяч, ще й 500 штамбових. Трудилися штатні квітникарі – Галина Синявська, Олена Морозовська, Віра Принько (як знаєш, то чом не згадати добрим словом). Були теплиці, у яких ось якраз цієї пори висаджувалися цибулинки весняних тюльпанів, лілій, нарцисів, квітли осінні хризантеми. Батько працював на заводі з 1973 року і до “останнього гудка”, чоловік він далеко не ліричного типу, та визнавав: йдеш алеєю, і що б некомфортного в стані не було – ставало “рівно”. Трапилося якось зо кілька років тому потрапити на територію, пройтися повз колишні клумби… Та облишу, не хочеться тут про сумне. Але фоточку останньою вкину, самі зрозумієте.
Звісно, вся квіткова пишнота міста з’явилася не як продукт любові ельфів і ельфок. Була потужна база. З матеріалом, зокрема, працювали у колгоспах “Дніпро”, “Маяк” і “Нова зоря” черкаського району, імені Шевченка – Чорнобаївського, в учгоспі “Родниківка” Уманського. Повторюся, але нагадаю факт, яким завжди пишатимуся, і який так би хотілося нагадати декому адресно: Черкаська область стала головним постачальником насіння квітів для Олімпіади-80. Упродовж весни того пам’ятного року наш “Сортнасіннєовоч” відвантажив на Москву п’ять тонн насіння гвоздики і жоржини, айстри і дельфініуму, маків і чорнобривців – загалом 20 видів квітів. Ну, не буду нити, шо всьо просрали. Може й не всьо. Є земля, є спеціалісти, є традиції. А головне – є люди, які щиро бажають Черкасам змін на краще.
Немає коментарів:
Дописати коментар