Майже містика: про ЧЕРКАЩАН зі старовинного козацького реєстру і ЧЕРКАСЦІВ з «Центральних Вовкулак»...

  
(На картинках – частина географічної карти Вацлава Гродецького, якій майже пів тисячі років (1580р.) і «фантастична мапа», яку пан Роман Онищенко-Мтт намалював на комп’ютері декілька тижнів тому)

Майже містика: про ЧЕРКАЩАН зі старовинного козацького реєстру і ЧЕРКАСЦІВ з «Центральних Вовкулак»... ;)

-------------------------------------------------------------------------------------
Після презентації в Черкасах тізеру фільму, який так і називається «Черкаси», у місті знову заговорили не лише про те, як геройський тральщик тримав оборону на Донузлаві під час російської окупації Криму, а й про те, як ця ситуація надала нового значення самому слову «Черкаси».

Насправді ж, як відомо «все нове – це позабуте старе»…
З легкої руки творців мультфільму «Пригоди капітана Врунгеля» всі знають фразу «Як ви яхту назвете – так вона і попливе». Тральщик ВМС України з бортовим номер U-311 назвали «Черкаси» - і з капітаном Федашем він прославився так само, як прославився в часи Середньовіччя непокірний народ, який називали черкасами або ж козаками, вживаючи ці етноніми паралельно протягом декількох століть.

Багато є версій щодо походження слова, перераховувати які я не збираюся - більшість з них сходиться на варіантах тюркськомовних і в значенні «людей армії», «людей сили». Не лізтиму і в хащі філологічних термінів – скажу лише, що «черкаси» - це так званий екзонім, тобто назва, яка вживалася для означення наших предків іншими народами. У своїх щоденниках і на замальовках іноземні мандрівники й картографи, не змовляючись, позначали землі по обидва боки Дніпра як землю, де живуть: «черкасы» - для московитів, «сircassi» - для італійців, «кιρκάσιους» - для греків…

До слів-визначень від чужинців завжди слід ставитися з пересторогою, бо ще славетний наш земляк Тарас Шевченко іронізував з цього приводу:

Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!

Але у випадку з «черкасами» все вийшло влучно – «в яблучко», як то кажуть. У слові «черкаси» навіть моєму, ведмедем відтоптаному вуху, звучить-вчувається шабля, яку оголюють до бою: «черк-ассссси» - з черканням зі старту, а потім з шелестінням леза зброї, яку дістають з ножен. А зі славетною історією міста на Дніпрі, чубаті воїни з якого стояли біля витоків і Запорозької Січі, і столиці Донського козацтва станиці Черкаської, і Кубанського козацтва – то й сперечатися нема чого з приводу того, чи варті були слова «черкаси» й «козаки» одне одного.

Після того, як світ повернеться до мирного співіснування, усі знову поважатимуть кордони держав і права народів і як каже мій давній приятель-волонтер, «пиво в Москві продаватимуть по три гривні за пляшку» - рекомендую з’їздити на екскурсію до Старочеркаська і Новочеркаська на Дону, а ще побувати на хуторі Черкаському…Канівського району на Кубані. Бо всі ці «каневи-черкаси» були там, де наші предки-козаки ходили.

Остаточно набридли вже суперечки відносно того, «черкащани» слід говорити чи «черкасці» про тих, хто в нашому місті живе. Не втручатимуся у так і не затверджені жодними мовними правилами «висновки» шанованих мною сучасних науковців, не згадуватиму навіть те, що серед моїх дипломів і київський диплом філолога є – просто пропоную погортати списки, яким майже пів тисячі років - «Реєстр козаків низових запорізьких річкових, які ходили на військову службу з його милістю королем до Москви. Складений під час видачі сукна і грошей останньої чверті року служби… року 1581, місяця марця (березня – А.К.), дня 30».

Дамо слово нашим предкам у день їхньої «зарплати» за похід на Московію – почуймо, як зі слів самих козаків записувалося їхнє походження. Одразу зазначу, що це були не прізвища у тому значенні, як ми їх нині знаємо. І на жаль,Тишко (Тихін) Кравець, який є у цьому списку – зовсім не обов’язково мій предок чи однофамілець – можливо, це просто означало його професію до часу, коли козакувати почав. З уже усталеними прізвищами знаходимо у списку частіше козаків неукраїнського походження – таких як Станіслав Завистовський, Пйотр Кшивковський, Ян Модлінський чи записаних як «Ватамир П’єтигорець з Черкас» або «Петро Зеленський з Канева».

Українці ж тоді записувалися здебільшого за принципом «ім’я - плюс хто звідки». Причому, галичани так і надиктовували козацькому поручникові Яну Оришовському: «Стась з Галича», «Станіслав з Бучача»,«Дешко з Озерян», наддніпрянці ж найчастіше пропонували записати себе саме так, як здавна називалися мешканці того чи іншого міста. Так, у козацькому реєстрі (нагадаю - березня 1581 року!) знаходимо козаків: Іванко Канівець, двох на ймення Филип Канівець, Іван Черкащанин, Гаврило Черкащанин, Ісай Черкащанин, Марко Канівець, Мишко Канівець, Мартин Канівець, Хведір Канівець, Онисько Канівець, Петро Канівець, Тит Черкащанин, Барабаш Черкащанин, Кузьма Черкащанин…

Тож хай простять мені титуловані професори, та оглядатися на їхню думку принаймні у цій справі не буду: готовий завжди називати того, хто з Канева «канівцем», але аж ніяк не збираюся називати ЧЕРКАЩАНИНА «черкасцем»!

І наостанок. Днями буквально всі сайти України тиражували «Фантастичну карту», яку опублікував мешканець Запоріжжя Роман Онищенко (називає себе Роман Мтт) - засновник популярної спільноти «Фантастика UA» і автор книги «Зомбі-Україна». У мене все чудово і з гумором, і з фантазією, та хай пробачить мені пан Мтт – ніяк не втямлю, з якого дива Черкаси в нього на карті позначені як «Центральні Вовкулаки», а Монастирище – як «Хогвардище»?

Якщо вже він назвав Полтаву «Енеїдівкою», Львів – «Великою Лемівкою» (як рідне місто фантаста Станіслава Лема), а Івано-Франківськ – «Мольфарівкою», то що з Черкащиною сталося? Якщо вже про містику говорити, то вигадуючи замінник назві Монастирище мав би згадати у першу або чудову сучасну письменницю Марину Павленко, яка в одній зі своїх книг «поселила» привида у досі збереженому старовинному замку під Монастирищем; або ж згадати про козацького полковника-характерника Івана Богуна, який наприкінці березня 1653 року здійснив справжнє чудо під Монастирищем: розбив 15-тисячне вороже військо, маючи під рукою всього 4 тисячі козаків, частину з яких перевдягнув у вивернуті догори овчиною кожухи – щоб думали, що йому на допомогу татари з Криму прибули…
Насправді ж, якщо історією і дотриманням традицій предків «не заморочуватися» - то тоді в історію майбутнього можна увійти і як «черкасці з Центральних Вовкулак». Чи як казав Тарас Григорович – як «моголи». Але то ж німець сказав, професор з Києва чи фантаст із Запоріжжя.

А може, краще таки дослухатися в першу чергу до тих, хто жив на цій землі і пів тисячі років тому?! До ЧЕРКАЩАН…

Андрій КРАВЕЦЬ