Пам’ятників тваринам у Черкасах більше, ніж людям

Однією з малопомітних “культурних” особливостей Черкас є та, що в нашому місті пам’яток, присвячених тваринам більше, аніж людям. Обмовка: це якщо не брати до уваги пам’ятників на цвинтарях та меморіальних дошок, а самі лише скульптури у міському середовищі. Розповів чергову цікавинку про архітектуру Черкас краєзнавець Борис Юхно.

Найзнаменітіша зі вцілілих – Бик при м’ясокомбінаті. Її автор, Володимир Устименко, працював на підприємстві машиністом у компресорному цеху з 1949 по 1975 рік, але запам’ятався нащадкам не лише як “вічний ударник виробництва”. Випадково дізнавшись, що Володимир Панасович ще й талановитий скульптор, дарма що самоук, тодішній директор Черкаського м’ясокомбінату Яків Губенко доручив йому створити, так би мовити, титульну фігуру підприємства. Бик вдався як живий, хоча зроблений був з найдоступніших матеріалів і найстарішим способом ліплення по каркасу. У часи, коли релігійні традиції не віталися, Бик традиційно сповіщав про наближення Великодня: місцеві дотепники трохи його розписували. Довелося чути, що ночами, незадовго до свята, біля скульптури ніс “почесну варту” наряд міліції. Але допомагало це рідко.

Окрім візитівки, на комбінаті створили ще кілька зоофігур. Колективно, адже до справи долучилися інші скульптори – аматори, зокрема Микола Ірванець та Іван Крутій. Була серед них і значно складніша композиція: втеча Оленя від вовків, адже тварини зафіксувалися майстрами у русі.

У 1960 – 1970 роки чимало представників фауни прикрашали Першотравневий парк. Найбільший успіх серед відвідувачів мали, безперечно, Лебеді з фонтану. Біля високої симетричної групи пернатих сфотографувалися, напевне, всі, хто мав таку можливість. Спеціально не збираючи такі фото, у мене їх накопичилося їх, випадкових, зо півтора десятки.

Ведмедиця з дітлашнею за мотивами “Ранку в сосновому лісі” Шишкіна упізнаються в глибині парку неподалік мосту. Власне, упізнати можна лише зблизька, бо за пару десятиліть запустіння парку скульптура сильно постраждала від вандалів.

Щодо оленів, то своїх мають ще й Цукрозавод (якого самого немає, але Олень за прохідною є) та санаторій “Сосновий Бір”. Їм пощастило більше – звірі цілі, хоча з огляду на віддаленість від середмістя та закриту територію, побачити їх непросто.

Довго нічого подібного у Черкасах не з’являлося. Та ось після чергового фестивалю “Живий Камінь” до нас запливла дивна Риба. Дивна тим, що у подібному стані риби вже не плавають, але саме такою, готовою до приготування, її побачив киянин Владлен Караченцев. Риба до сковорідки ще деякий час дивувала відвідувачів Ювілейного парку, а потім перебралася на галявину перед Водоканалом.

А ще той фестиваль, але вже у новій версії “Дивосвіт”, минулої осені примножив нашу скульптурну фауну аж дев’ятьма фігурами. Дивні створіння еволюції, а почасти – й фантазії, вподобали паркову алею під містком. Змій, Риба, Птеродактиль, Молюск…

Раніше, 1 червня 2012-го, настав час птаства. У Долині троянд приземлився Журавель. На відміну від черкаських родичів із зоосвіту він не лише “естетичний”, але й “практичний”. Цей птах – головний елемент 15-метрового сонячного годинника. Задум архітектора Олега Ніколенка втілілювала група ковалів, адже там ще й 12 стільців, і вони – теж своєрідна пам’ятка, але вже літературна.

Згодом птахи оселилися біля навчальних закладів. І коли так, то це, звісно ж, сови: одна біля 17-ї школи, інша, Івана Фізера, – біля бібліотеки ЧНУ. Утім, у випадку з університетом Сова однаковою мірою може символізувати ще й одвічний нічний неспокій студентства.

1 липня 2015 року до нас завітав Кіт. Не так собі Кіт, а ще й Бегемот. Він – елемент скульптурної композиції Владислава Димйона за відомим романом “Майстер і Маргарита”. Мешкає на Хрещатику поруч з редакцією “Нової Доби”.