Після складення повноважень Михайлом Ханенком 17 березня 1674 року на раді у Переяславі козацька старшина, що зрадила Петра Дорошенка, проголосила лівобережного гетьмана Івана Самойловича гетьманом Правобережжя. Однак реальну владу по обидва боки Дніпра він зміг здобути лише через два роки, коли, позбавлений підтримки низового козацтва і Османської імперії, Дорошенко був змушений здати Чигирин і зректися гетьманства.
ван Самойлович отримав гетьманську булаву 17 червня 1672 року після усунення Дем'яна Многогрішного, котрого попри присягу на вірність московському царю і підписання Глухівських статтей, які ще більше обмежили автономію Гетьманщини в складі Московського царства, через три роки було звинувачено у зраді, піддано тортурам і вислано разом з родиною у Забайкалля. У цей час об'єднана українсько-османсько-татарська армія під проводом бея українського санджаку Петра Дорошенка вела війну проти Речі Посполитої і, завдавши ряд поразок призначеному нею правобережному гетьману Михайлу Ханенку, 27 серпня 1672 року здобула фортецю Кам'янець (тепер - Кам'янець-Подільський) і у вересні взяла в облогу Львів. Це змусило Річ Посполиту 5 жовтня 1672 року укласти з Османською імперією Бучацький мирний договір, за яким вона втрачала Подільське воєводство і визнавала владу Дорошенка на Брацлавщині і в Південній Київщині.
Розбитий 18 липня 1672 року в битві під Ладижином Ханенко був змушений рятуватись втечею до Польщі, а майже всі його прибічники перейшли до Дорошенка, проголошеного під Уманню гетьманом Правобережжя. Відмова сейму Речі Посполитої визати Бучацький мир призвела весною 1673 року до чергової Польсько-турецької війни, під час якої Ханенко знову з'явився на Правобережжі на чолі кількох тисяч невдоволених Дорошенком козаків, але у вересні був ним розбитий під Києвом.
Скориставшись міжусобицею на Правоборежжі, весною 1674 рокувійсько Іван Самойловича за підтримки армії білгородського воєводи Григорія Ромодановського розпочало похід на Чигирин, який був взятий у тривалу облогу. У цих умовах 17 березня 1674 року у Переяславі була скликана рада, на якій Михайло Ханенко склав з себе гетьманські повноваження, а козацькі старшини Правобережжя, що відійшли від Дорошенка, проголосили новим гетьманом Самойловича. Від повного розгрому Дорошенка врятувало лише турецьке військо, яке зайняло більшу частину Правобережжя. Проте він втратив підтримку низового козацтва, невдоволеного османськими залогами в містах, і під час другого походу Самойловича та Ромодановського на Чигирин був змушений здати місто і 19 вересня 1676 року на козацькій раді зректися гетьманства.
Іван Самойлович (? — 1690 рр.)
Дорошенко був вивезений спчатку на Чернігівщину, а потім у Москву, де присягнув на вірність царю Олексію Михайловичу, в 1679 році був призначений воєводою у Вятці й помер під Москвою через два десятиліття. Ханенко, що також прийняв московське підданство, отримав великі маєтності на Чернігівщині, де, відійшовши від військових справ, проживав принаймні до 1680-го року.
Як гетьман «обох сторін Дніпра» Самойлович був повністю лояльний Москві - він неодноразово брав участь у спільних походах проти Туреччини, започаткував примусове переселення українців з Правобережної України на Лівобережну, щоб не дати Юрію Хмельницькому можливості черпати для себе нові сили, у 1685 році за його гетьманування українська православна церква, яка перебувала під зверхністю Константинополя, була підпорядкована Московському патріархату. Однак, після вкрай невдалого походу проти кримьких татар Самойлович був звинувачений у зраді Москві, 23 липня 1687 року позбавлений гетьманства, зарештований і засланий разом із родиною до Сибіру, де й помер через три роки.
Новим гетьманом Лівобережжя 4 серпня 1687 року став Іван Мазепа, котрий свого часу був генеральним осавулом спочатку у Дорошенка, а потім у Самойловича, у змові проти якого він брав активну участь.
Немає коментарів:
Дописати коментар