Були ясновиди, що бачили наперед большевицьку революцію, м. ін. Достоєвський, Щедрин. Та найбільш дивним було ясновидство М. Лєрмонтова (1814-1841). Йому належить оцей несамовитий вірш, який тут наводжу в оригіналі (в нашій транскрипції):
“Настанєт год, Рассії чорний год,
Кагда царєй карона упадьот;
Забудєт чернь к нім прєжнюю любофь
І піща многіх будєт смерть і крофь;
Кагда дєтєй, каґда нєвінних жон
Нізвєрґнутий не защітіт закон,
Кагда чума ат смрадних мьортвих тєл,
Начньот брадіть среді печальних сєл,
Чтоби платом із хіжін визивать;
І станет гладь сей бєдний край терзать
І зарєво акрасіт волни рєк…
В тот день явітца мощний чєлавєк,
І ти єво узнаєш і паймьош
Зачєм в руке єво булатний нож…
Все в цім вірші ясновидство несамовите. Поет уздрів саму суть революції, коли то корона царська більше сама спала, як під натиском бунту. Пушкін писав, що:
“В Расії нєт закона,
Єсть столб, а на сталбє карона”.
Струхлявів цей стовб, зігнила морально підпора царату, оте, як говорили, “столбавоє дварянство”, — і корона зпала.
Ще дивніше, як Лєрмонтов передбачував революцію, коли ще так твердо, за Миколи І., стояв царський режим, по перемозі над Наполеоном і по жорстокім здавленню “мятєжа декабристів”. Дивно також, що поет бачив, як протицарську революцію зробить “чернь”, тоді як у його часі та “чернь” як чинник революційний, просто не існувала; коли не випливали на поверхню навіть одиниці з тої “черні”, бо т. зв. нігілісти з “разночінців” (нижчих станів) з’явилися аж у 1860-х рр… Дивно, що бачив він упадок царату вісімдесять сім літ перед тим, як фактично впала царська корона. Дивно, що бачив незвичне, в тодішній Европі, завершення революції не в вигляді конституційної монархії, чи республіки (Англія, Франція), а в вигляді… Сталіна! Бо кого ж, як не його, нагадує, той “мощний человєк”, не з шаблею Бонапарте в руці чи Вашінгтона, а з ножем московського різника, та й різатиме з холодною кров’ю — “невинних дітей і жінок” вбиваючи голодом мільйони ?
Несамовита візія! А цей її характер ще більш увидатнює факт, що мав її Лєрмонтов у 1830 році, коли написав той вірш, цебто коли йому було — шістнадцять літ! Знати або логічно викомбінувати революцію 1917 року — в його добу, і його літа — не можна було. Її можна було тільки бачити… Яким далековидом? Тим, що англійці звуть “second sight”, тобто духовим оком поета, містика, Пітії, Касандри. Тим оком, якого існування не можуть розуміти матеріялісти, але яке за фізичною заслоною обличчя може уздріти невидиму душу людини, а за заслоною часу — ще невидиме майбутнє або вже невидиме минуле. Є це, на мові окультистів, “extra perceptive faculty”, інтуїція, або “третє око” (духовий зір) — яке дає людям, обдарованим ним, пізнавати речі, невидимі очам фізичним. Скептики матеріялісти можуть побачити символічне зображення цього “третього ока” напр. на обличчях святих і Божої Матері на старовинних наших іконах київських.
Цей духовий зір мав не тільки Шевченко, але й його батько, який — вмираючи — йому не лишив з майна нічого, з мотивацією, що з Тараса вийде незвикла людина, щось велике позитивне, або велике ледащо (Павло або Савло), так що в однім випадку спадщина йому була непотрібна, а в другім — шкідлива. Цю інтуїцію, цей “second sight” мала Леся Українка й її пророчиця Касандра. Каже остання, що Ахайя, яка воювала її Трою, — це “гієна, що смертію і розкладом живитись мусить”. Гелен, її брат і жрець троянський питається її:
“Хіба ти знаєш заміри чужинця,
Що так його рівняєш до гієни?”
і пророчиця відказує:
“Не знаю я нічого, тільки бачу
Кривий гієни погляд, тільки чую
Проникливий хижацький голос…”,
і в нестямі голосить візію майбутнього:
“Гієни бродять по руїнах Трої
І лижуть кров”…
Гелен (тип американського “експерта”) шукає знання фактів, того, що можна спостерегти органами фізичних змислів і тому, як усі такі “експерти”, все знає і нічого не розуміє. Касандра ж “бачить” своїм духовим оком пророчиці, а тому проти самих фактів, за “фактом” ахайської пропозиції миру (“троянського коня”) — бачить внутрішнє, невидиме обличчя ахайської “гієни”, — хижака, який, що б не говорили “факти”, мусить живитися підступом і кров’ю.
Так і Лєрмонтов, — коли ніякі факти не віщували ще революції, своїм духовим оком бачив обличчя духове “черні” московської, московської “гієни”, спраглої крови. Вже бачив її, що пила кров на руїнах старої Росії, як бачила ахайську “гієну” Леся Українка на руїнах Трої… Те “третє око” дало їм змогу відчитати, ще невидиме фізичним оком, майбутнє…
Для читача, який не любить містики, приступніший йому анекдот: до славного рабина приходить одновірець з запитом — чи скоро до нього повернеться його жінка, що його покинула? Рабин не давав особистих авдієнцій, лиш відповідав на записки, що передавав йому слуга. Останній, віднісши записку, повернув до петента:
— Рабин говорить, — сказав він, — що за рік повернеться до тебе твоя жінка… А я тобі кажу, що вона взагалі до тебе не повернеться.
— Як смієш ти таке казати, коли сам рабин…— Ну, бо рабин бачив твою записку, а я бачу твою паскудну морду!
Цей рабинів слуга мав “second sight”, і не зовнішню, а внутрішню “паскудну морду” большевизму — щойно грядучого — побачив оком візіонера Лєрмонтов, що був, як кажуть, нащадком шкотського маґа-чарівника Lermontha. Тому й уявив собі події, факти, які народ з такою “мордою” створить у житті. Хто мав цей духовий зір, той міг уздріти навіть “паскудну морду” Йосипа Сталіна, майже 100 літ перед його приходом до влади. Хто цього зору не мав, той — навпаки, міг навіть вродитися сучасником Сталіна, навіть оглядати його фізичними очима в Ялті чи деінде, і думати, що має перед собою лише милого миротворця “дядю Джо”… Кому Бог не дав цього “третього ока”, тому навіть могла заімпонувати “паскудна морда” Чу Ен-Лая. Той міг втішатися всіми “дастіженіями” китайського большевизму, — і що всі китайці тепер на роверах їздять, і що навіть китайську мушку винищили китайські комуністи (що за прогрес!); міг побачити, що показували його фізичним очам і почути, що шепотіли йому до фізичного вуха. Не бачив тільки (вже невидимих) мільйонів замордованих Чу Ен-Лаєм, не мушок, а людей. Не міг побачити лише “паскудної морди” китайського большевизму, невидимої духовим сліпцям…
Чому многі вожді українського соціялізму обабіч Збруча в 1917 і пізніше, — не бачили “паскудної морди” ленінізму й троцькізму? Тому, що як той рабин, дивилися на їх “записки”, на їх деклярації про “свободу”, “українізацію”, “визволення трудящих”, а не на їх “морду” гієни, яка збирається скочити своїй жертві до горла. Коли б вожді української революції мали цей “second sight” 30 чи 50 літ тому, не вірили б вони ні прекрасним словам “вєлікой русской літератури”, ні солов’їним пісням російської демократії, ні маніфестам і “запискам” керенщини й большевизму; не були б тою Червоною Шапочкою з байки, яка у вовчій морді, перебраній за любу бабусю, бачила лише бабусин очіпок і бабусине обличчя там, де були ікли і морда звіря.
Це “духове око”, духовий зір плекали колись (і на Україні теж) і вирощували у шляхетних володарів мудрі жреці. І з цієї “смішної містики” сміються тепер сліпі вожді обдурених народів, ведених на заріз на арену, де говоритимуть про любов, але де “їжа многим буде смерть і кров, де голод і чума від трупів і стерва бродитимуть від міста до села.”
Це страшне видиво, що стало для мільйонів вже страшним фактом, знову і знову ставляє на порядок дня проблему нової касти, нової провідної верстви, — людей, обдарованих вищою силою прозріння і вищою силою характеру, вождів з Божої ласки. Без них несамовите пророцтво Лєрмонтова стане пророцтвом не лише для Росії та підбитих тоді нею народів, але й для цілих континентів.
Жовтень 1954.
Немає коментарів:
Дописати коментар