52 роки тому “Балтика” була не пивом, а черкаськими цукерками

Солоденького вам до столу… розповідає чергову черкаську історію краєзнавець Борис Юхно. Щось і місцеве знайдете, точно, але тепер все навпаки: завезених з інших областей, або й країн, тортів, печива, цукерок – прірва, а своїх черкаських – якраз щоб ні зуби, ні фігуру не зіпсувати.

Заводи продтоварів та хлібзаводи з відповідною продукцією (чи не в кожному райцентрі) давно, і напевне – назавжди, в минулому. Років з десять тому, або й більше, довелося побувати на Черкаській бісквітній фабриці, тоді вже ТОВ”Світ ласощів”, та на Шполянському заводі продтоварів, знаному з ТМ “Жайвір”. Все було нормально: рулети, вафлі, кекси, бісквіти, цукерки… Шполяни виступали по “натурпродукту” зі вмістом всяких горішків і соняшникового насіння. Обидва підприємства активно імпортували готову продукцію як в країни СНД, так і європейські. Як зараз – не знаю. Та й зрештою – не задля аналізу ринку, нашої в ньому частки та “великого потенціалу”, від якого вже нудить як від добрячого кусеня несвіжого прокремленого торта.

…А чи відомо вам, що найперший мармелад в Російській імперії був наш? Колишній випускник Паризької політехніки, талановитий інженер Василь Симиренко придбав занедбану цукроварню в Сидорівці на Корсунщині та з часом налагодив на ній промисловий випуск улюблених ще з часів своєї “французької молодості” солодощів – пастили і мармеладу. Як не дивно, але галузь жила навіть в ті часи, коли майже всі виробництва стояли. Принаймні, у фундаментальному томі про нашу область “Історії міст і сіл УРСР” згадується, що в 1921 році “в Черкасах працювала цукеркова фабрика”

Друга половина 1960-х – небачені обсяги, постійні новинки асортименту, стабільний попит. Він загалом-то неминучий при дефіциті, але ж на сяке-таке його не буде навіть за браком товару. У березні 1966-го кондитери Черкаського міськхарчокомбінату розпочали виробництво нових цукерок: шоколадних “Наталка Полтавка” та “Балтика”, карамелі “Грильяжна”, кількох різновидів ірису. Влітку асортимент поповнився “Вишнею в шоколаді” і тортами “Празький” та “Святковий”. Нові місцеві торти стабільно з’являлися до свят. Ну от хоч би “Сюрприз” до Нового, 1968 року. “Сюрприз” приготували до новорічного столу кондитери міського харчокомбінату. Налагоджено випуск шоколадно-вафельного торту, який так і називається, “Сюрприз”. У магазини відправили 10 тисяч цих тортів. Напружено працюють в ці дні майстри смачного. Святкові столи черкасців прикрасять 80 тисяч тортів різних видів, виготовлених іх руками”.

Черкаська макаронна фабрика – то цукерки “Незабудка”, “Корівка”, “Зльотна”, торти “Гілка”, “Золота рибка”, “Жовтневий”, “Студентський” та інші. Дата випуску – 1970-ті. Аж тут – Московська Олімпіада-80, яка для харчовиків стартувала зі звісткою про її проведення за пару років до, а скінчилася, ма’ть, за пару років після, коли катронажки перестали прикрашати коробки логотипом. Цукерники Шполянської кондитерської фабрики розпочали випуск 400-грамових наборів “Білочки” та “Пташиного молока”, кондитерського цеху Уманського винозаводу – “Наталки Полтавки” і “Буревісника”. З маркою “солодких фабрик” Шполи, Золотоноші та Умані до Олімпіади також випускалися мармелад “Лимонно-апельсинові скибочки” та зефір. Для усіх цих “іміджевих” товарів художники розробили стильні упаковки із символікою ігор і що важливо – на різну вагу вмісту: 25, 50 та 100 грамів для “цитрусів” та 300 для зефіру. Це щоб не шокувати іноземців нашою звичкою усього брати “кіло”. Ну в крайньому випадку – “півкіла”. Щоправда, через специфіку товару кондитерка призначалася не для Білокам’яної, а для Києва: міста, де проходили футбольні матчі турніру, відтак і іноземців теж не бракувало.

Навіть не намагатимуся тут доводити, що тодішні фабричні смаколики були сама цяця, а теперішні одна кака, бо ГМО за визначенням. План по валу, вал по плану так чи інакше занапастили всі галузі. Тому більшість, тобто абсолютна більшість радянських жінок, в домашніх умовах готували смачнючі ексклюзиви. Дарма, що теж “серійні”, але ж кожна – свої, особливі. Від найпростіших – пісочного печива в духовці, трубочок на електровафельниці, какао-шоколадної “ковбаси” у холодильнику – до неймовірної смакоти тортів, серед яких навіть й сам “Наполеон” був хоч і смачною, але банальщиною. Майстерності їх вчили бабусі, мами, школа на уроках праці, цілі томи переписаних від руки рецептів отих “смаколиків”.

Да, юні браття і сестри по журналістській вірі. Якщо вже й запозичили у західняків це смачне слово, то знайте, шо то не бутери з салом і не квасні огірки, а лише солодощі. Кажу це як чоловік, який вперше почув його там ще тоді, коли багатьох з вас й на світі не було. А галицькі газдині на всяких пирогах, пундиках та марципанах сі добре розуміют.
…І шо то мене нинька на байдужу кондитерку висадило. Інка і Катруся, то навєрно всьо через ваші печеньки…