Герої і зрадники

Про уроки Української революції (1917 — 1921 рр.), які повторилися 2014 року, розмірковує голова ОУН Богдан ЧЕРВАК

Нещодавно Організація українських націоналістів передала зі своїх архівів Музею Української революції 1917 — 1921 років особисті речі та документи полковника армії УНР, першого голови ОУН (з 1929 року) Євгена Коновальця.

Саме про ці історичні реліквії, уроки Української революції, сторіччя якої ми відзначаємо цього року, про легендарні постаті, імена яких на довгі часи незаслужено були забуті нашими сучасниками, «День» хотів поговорити з керівником ОУН Богданом Черваком. Але тему нашої розмови скорегували події навколо музею.

На початку червня громадськості стало відомо, що департамент комунальної власності Київської міської державної адміністрації надіслав припис Музею Української революції 1917 — 1921 років виселитися з Київського міського будинку вчителя до листопада 2017 року в зв’язку з реконструкцією приміщення. В обмеженні доступу до будинку Центральної Ради громадськість вбачає загрозу приватизації та подальшого будівництва на місці історичної будівлі торгово-розважального центру, а тому розгорнула акцію на захист музею і будівлі Центральної Ради. Одними із перших цю акцію підтримали українські націоналісти на чолі з головою організації Богданом Черваком.

«ЧЕРЕЗ АГРЕСІЮ РОСІЇ МИ ВТРАТИЛИ УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ В 1921 РОЦІ»

— Пане Богдане, невже в рік 100-ліття Української революції може зникнути музей її імені?

— Громадськість лякає перш за все невизначеність із майбутнім музею. Адже ніхто не пояснив, чи залишиться після реконструкції в будинку Центральної Ради Музей Української революції, чи там з’являться нові бізнес-господарі, — говорить Богдан Червак. — Але думаю, що зруйнувати будинок в рік сторіччя Української революції, який є символом цієї революції, ніхто не посміє.

Чому так важливо зберегти цю будівлю у її первинному вигляді? Тому що це знакове місце, сто років тому в цій будівлі знаходився уряд Української народної республіки, там були кабінети очільників Української держави. Дуже гармонійно вписався в це приміщення Музей Української революції, в якому упорядковані та систематизовані численні документи доби усіх періодів УНР і Української революції, відтворено дух того часу. Але найголовніше — експозиція музею ілюструє масштабність Української революції, показує, що вона охопила всю територію України. Адже у нас досі побутує думка, що Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, — це суто київські події, а не події всієї України. А це не так.

До речі, у нас був намір розширювати співпрацю ОУН із музеєм. Зокрема у цьому році відзначатимемо 25 років, коли останній президент УНР на вигнанні й п’ятий голова ОУН Микола Плав’юк передав свої повноваження президенту Леонідові Кравчуку, що засвідчило правонаступництво сучасної України із УНР. В архіві ОУН зберігається деякі документи і артефакти тих часів, які, без сумніву, зацікавили б широкий загал і які ми хотіли передати музею.

Водночас ми сподівалися на допомогу науковців музею у пошуках артефактів, які десь зникли. Наприклад, до цього часу невідома доля атрибутів державності УНР, які М. Плав’юк урочисто віддав Л. Кравчуку. Їх ми ще бачили в адміністрації Л. Кучми і В. Ющенка. Але вже в адміністрації Януковича їх не було. А це атрибути часів Івана Мазепи. Вони не можуть прикрашати колекцію якогось достойника, бо належать українській нації.

В архіві ОУН зберігається уся переписка полковника Андрія Мельника з Євгеном Коновальцем, іншими визначними діячами УНР і ОУН. Частину цих документів також планувалося передати Музею української революції.

— У квітні — грудні 1918-го, у період Гетьманату, Українська держава, контролюючи найбільшу за весь час Української революції територію, вела перемовини про входження до її складу Криму та Кубані, де проживала велика кількість україномовного населення. І більшість українців її в цьому прагненні підтримувала. Чи багато  українців знає про те, що Українська держава 1918 року була визнана 30 країнами світу, а це майже половина існуючих держав у той час! Утім, російські ідеологи і досі торочать, що Україна ніколи не мала своєї держави і не має досвіду державотворення.

— УНР мала свою армію, власну грошову одиницю, органи державної влади, прапор, герб, міжнародне визнання. Це була держава, яка відбулася, але яку ми, на жаль, не змогли зберегти. І це знають і розуміють наші вороги. Тому вся пропаганда так званого «русского мира» спрямована на те, щоб доводити світу, що Україна начебто не мала своєї державності, і все, що є сьогодні, — це тимчасове. Історія ж Української революції, зокрема УНР, руйнує ці стереотипи. Вона показує, що українці мали свою державу вже на початку ХХ століття, ми її проголосили, ми її виборювали зі зброєю в руках, але через агресію Росії ми її втратили. Фактично, у 1991 році було відновлено незалежність України, витоки якої сягають доби УНР.

ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ ПРОТИ ПРОПАГАНДИ «РУССКОГО МИРА»

— Але люди старшого покоління навіть терміну такого, «Українська революція», не знають. Радянська історіографія викреслила це поняття з підручників, із свідомості українців...

— Комуністична, а згодом московська пропаганда допускають лише негативну трактовку подій, що відбувалися в Україні в 1917 — 1921 роках. Такі постаті, як Грушевський, Петлюра і Коновалець, називаються «ворогами українського народу» або представниками «українського буржуазного націоналізму», що для «русского мира» рівнозначно першому. Основні події, за трактовкою радянської і московської історіографії, відбувалися лише в Петербурзі й Москві. Насправді ж масштабність подій, які розгорнулися в 1917 — 1921 рр. у Києві й на території України, дає повне право називати їх Українською революцією. У Києві в ці дні на вулиці виходили сотні тисяч людей. Є світлини, є інші документальні свідчення тих часів.

Метою подій у Росії було зберегти імперію, трішки осучаснити її, але зберегти. Водночас метою Української революції було створити Українську державу. Якщо у І Універсалі Українська Центральна Рада заявила про політичну мету — здобуття української автономії у складі демократичної федеративної Російської республіки, то ІІІ Універсалом УЦР проголосила Українську Народну Республіку (УНР), і майже відразу молода Українська держава зазнала російської більшовицької агресії. Саме у розпал бойових дій ІV Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність УНР від Росії. І знову ми можемо провести аналогію з сучасними подіями...

— Чим більше оприлюднених історичних фактів, тим більше розвінчаних радянських міфів. Зокрема, про розбрат української Галичини і Центральної України. На тих же світлинах 22 січня 1919 акт  Злуки Української Народної Республіки із Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР), що засвідчив волю українського народу до соборності, на Софійській площі вітали сотні тисяч киян. Такий величезний натовп людей я бачила на власні очі вже на київському Майдані 2014 року. Але і тоді, як і сто років тому, російська пропаганда нав’язувала думку, що на Майдані стоять лише галичани, а кияни його не підтримують. Змінюються часи, а пропагандистські технології, як і раніше, замішуються на брехні.

— Саме Музей Української революції 1917 — 1921 років систематизував ці знання і документи. Тому така увага до нього, до подій, які відбувалися сто років тому й які так співзвучні подіям новітньої історії України.

Іще одна дуже важлива деталь — музейні експозиції відновлюють історичну справедливість, розповідаючи про людей, які є символами цієї революції. Ми, як правило, знаємо лише імена Грушевського і Винниченка. Ще говорили про Петлюру, обережно, але говорили. Науковці музею зібрали інформацію, документи про всіх видатних постатей, які творили Українську державу 100 років тому, імена яких через ідеологічні міркування замовчувалися. Їхній вклад в Українську революцію величезний, і про них треба нагадувати.

Це, насамперед, полковник армії УНР, перший голова ОУН Євген Коновалець. Якщо роздивитися уважно фото тих часів, то ви побачите: всюди, де є Грушевський і Винниченко, там обов’язково є Коновалець і Петлюра, від рішень яких залежала доля інших людей, доля держави. Але оскільки Коновалець пізніше очолив ОУН, то вже вважалося, що про нього не треба згадувати.

Під час Української революції було багато людей, які не мали ідеологічного стрижня, які потрапляли під вплив ворожої ідеології, якою, на мою думку, була ідеологія соціалізму. Складається враження, що під час УНР ми були засліплені ідеями соціалізму і тому виявилися безпорадними, легко піддавалися впливу Москви. Натомість життя і боротьба Коновальця заперечує цей стереотип. Він один із тих, в біографії якого, на відміну, скажімо, від Грушевського, Винниченка чи навіть Донцова, ви не знайдете жодного моменту, який би свідчив про його непослідовність. Усі важливі державні рішення він приймав виключно в інтересах нації й незалежності України. І жодні інші ідеологічні впливи на нього не мали сили. Таких постатей в нашій історії, до речі, дуже мало.

От, приміром, Іван Франко. У нього велике життя, він пройшов великий еволюційний світоглядний шлях: був соціалістом, соціал-демократом, лібералом, атеїстом, потім став націонал-демократом, націоналістом і глибоко віруючою людиною. Історичних постатей, які були цілісні, раз і назавжди обрали свій шлях, дуже мало І один серед них — полковник Євген Коновалець. Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який він очолював, був одним із найбоєздатніших військових підрозділів тодішніх українських збройних сил. Усі намагання більшовицьких агітаторів розкласти його зсередини не мали результату, більше того, ті агітатори боялися до куреня наближатися, бо такого агітатора відразу розстрілювали.

Під час УНР дуже гостро стояло питання охорони урядових приміщень, бо їх дуже часто захоплювали якісь провокатори чи відверті російські диверсанти. Єдиний підрозділ, який міг забезпечити охорону, — це підрозділ Євгена Коновальця, його бійці були дисципліновані, вірні присязі. Тобто фактично Галицько-Буковинський курінь січових стрільців став прообразом сучасної Національної гвардії України.

ПЕРША ОПЕРАЦІЯ «ШАТУН» БУЛА ВИПРОБУВАНА НА ЗАВОДІ «АРСЕНАЛ»

— «Людиною із шовку і сталі» назвав поет Євген Маланюк іншого активного діяча Української революції, який після загибелі Коновальця очолив ОУН, — полковника Андрія Мельника.

— Ім’я полковника армії УНР Андрія Мельника теж невід’ємне від історії Української революції. Саме Мельник у зародку придушив антиукраїнський заколот, який відбувався на заводі «Арсенал» у Києві. Я вже колись казав, що перша спецоперація «шатун» була випробувана саме під час УНР, коли більшовики підняли бунт на заводі «Арсенал», намагалися розхитати політичну ситуацію так, щоб російські окупаційні війська, які столи десь під Черніговом, зайшли і окупували Київ. Тоді постало питання, як цей заколот нейтралізувати. Керівництво УНР вважало, що це можна зробити шляхом переговорів, але Мельник і Коновалець заявили, що немає часу на розмови з ворогами України. Вести переговори — означає втратити час, втратити Україну. Тому всі заколотники були або арештовані, або ліквідовані. Такі жорсткі заходи проти тогочасних «сепаратистів» мали результат — заколот було припинено.

Сьогодні на місці цих подій біля станції метро «Арсенальна» стоїть гармата. Її встановили у радянські часи як прославляння більшовиків. Парадокс полягає у тому, що саме з цього місця Андрій Мельник віддавав накази січовим стрільцям розстрілювати заколотників. Полковник Андрій Мельник прожив довге життя. Йому довелося очолити ОУН під час Другої світової війни. На еміграції він створив Світовий конгрес вільних українців. Але завжди до нього зверталися «пане полковнику». Це була шана за його визначну роль у подіях Української революції.

— Нещодавно ОУН передала Музею Української революції документи та особисті речі полковника Євгена Коновальця. Розкажіть про ці експонати. Як вони потрапили до ОУН?

— Серед переданих артефактів — паспорт Євгена Коновальця, виданий Литвою, країною, яка надала громадянство українському націоналісту, переслідуваному сталінським режимом, а також особистий годинник. А ще особлива реліквія — настільний хрест , який протягом кількох поколінь передавався в сім’ї від батька до сина. Євген Коновалець був глибоко віруючим християнином. Цей хрест супроводжував його у всіх подорожах. У фатальний день, коли він пішов на зустріч з агентом НКВС Судоплатовим, який видавав себе за учасника антирадянського підпілля, Коновалець залишив реліквію в готелі у Роттердамі. 

Після загибелі Євгена Коновальця всі особисті речі провідника українських націоналістів перейшли до ОУН. Від того часу з’явилася традиція складати присягу члена ОУН, тримаючи руку на Розп’ятті Коновальця. У такий спосіб складали присягу учасники Похідних груп ОУН під час Другої світової війни. Це символ нашої боротьби. Я добре пам’ятаю, коли мій попередник — Микола Плав’юк — діставав Розп’яття, клав на стіл поруч із Біблією і казав, що тут не вистачає ще одного атрибуту, який завжди був у ОУН, — зброї. Але тоді ми жили у мирний час, тому зброя була уже не потрібною. Але от що цікаво і важливо, коли в 2014 році розпочалася московсько-українська війна і ми почали приймати присягу у бійців ОУН на військовому полігоні неподалік Житомира, то вже поруч із Біблією і Розп’яттям знову з’явилася зброя. Цю традицію відновив Василь Кіндрацький, боєць батальйону ОУН, який два роки тому загинув у бою з московськими окупантами на шахті Бутівка неподалік Водяного.

— Які уроки революції 1917 — 1921 років ми маємо засвоїти перш за все?

— Уроки треба виносити з помилок, яких ми допустилися сто років тому. Найперша з них — відсутність єдності у політичному проводі тогочасної держави, чим вдало скористалася Москва. На жаль, цей урок сьогодні ми ігноруємо. А Москва знову прагне з цього скористатися, щоб поневолити українців і ліквідувати незалежність України. Але є приклади, коли ми можемо сказати, що зробили висновки з подій Української революції. Це, зокрема, усвідомлення ролі Збройних сил для захисту держави. Сто років тому ані Грушевський, ані Винниченко, які були соціал-демократами, не надавали тому особливої уваги. Навпаки, переконували своїх соратників і суспільство, що Українська держава може відбутися без своєї армії. Логіка їхня була дуже проста: до влади в Україні прийшли соціалісти, а в Росії — більшовики, які також вважають себе лівими, а тому соціаліст із соціалістом воювати не буде.

Хоча інше крило — Коновалець, Петлюра, Міхновський — вважали, що керуватися слід насамперед національними інтересами. А національні інтереси полягають у тому, що треба мати свою державу, а захищати державу має власна армія. На жаль, позиція Винниченка і Грушевського перемогла, а відтак не вдалося збудувати сильну армію, в результаті чого ми втратили свою державу.

Ми той урок збагнули, і вже немає дискусій, потрібна чи ні Україні Українська армія. Проте постало інше питання: якою має бути за духом ця армія? І тут слід теж не забувати уроки історії. Збереглися документи про те, як легко більшовики проводили свою агітацію у військових частинах. Два-три агітатори безперешкодно заходили в український курінь і говорили про те, що землю треба повернути селянам, заводи — робітникам, і все це зможе зробити лише московський уряд. Українці вірили, кидали зброю або чинили ще ганебніше — ішли воювати за радянську владу.

Чому так відбувалося? Тому що ніхто не хотів приділяти уваги патріотичному вихованню, тобто військові підрозділи розглядалася як інститут сили, а не як інститут українського духу, державності, який мав би успадкувати історію наших перемог над ворогом. Якщо ми хочемо, щоб сучасна Українська армія була боєздатною, вона повинна мати не лише новітню техніку, сучасні засоби комунікації й добрий вишкіл. Треба подбати про те, що є в головах українських генералів і українських солдатів. Якщо там буде історична пам’ять,пов’язана з Українською революцією, з героїчними подвигами січових стрільців, а потім — Української повстанської армії, то така армія буде непереможною і зможе відвоювати Донбас і Крим.

Світлана БОЖКО