Одне із “бунтівних” засідань ради, коли громада вкотре висловила незадоволення роботою голови Олександра Вельбівця
Після місцевих виборів 2015 року, мабуть, і найпродвинутіші та найобізнаніші специ в черкаській владній кухні не могли собі уявити, що доля або випадок винесуть на гребінь обласного олімпу такого собі лисянського хлопа Олександра Вельбівця. Які тільки прізвища не називалися із представників обласного бомонду, що можуть претендувати на булаву голови обласної ради! Аж раптом на першій організаційній сесії облради, наче чорт з табакерки, вистрибнула фігура пана Вельбівця. Фігура, м’яко кажучи, вкрай суперечлива і неоднозначна. На той післявиборчий час Олександр Іванович займав посаду голови Лисянської РДА. Зрозуміло, що в такому віддаленому від обласного центру, доволі занедбаному в соціально-екомічному відношенні районі, зірки з неба діставати вкрай складно. Тому, пан Вельбівець, очолюючи місцеву райадміністрацію, ніколи в лідерах обласного «соцзмагання» не ходив. Тим паче, кажуть, що у нього не дуже склалися стосунки із всесильним окружним нардепом Валентином Ничипоренком та й із самим губернатором паном Ткаченком. За нашою інформацією, Вельбівець писав кілька заяв про відставку із голови РДА і навіть надсилав їх навпрошки в адміністрацію Президента. Отож, зрозуміло, що в улюбленцях обласної владної еліти він не значився. Та й взагалі, до висунення на посаду голови облради навряд чи хтось із обласних чиновників брав його хоч в якісь розклади…
А хто дуже цікавиться містечковими історіями, той запам’ятав пана Вельбівця за скандальною хабарною історією 2010 року. Тоді майбутній голова облради був затриманий за підозрою в отриманні хабара, перебуваючи на посаді селищного голови Лисянки. Як повідомляли місцеві ЗМІ, за даними слідства Олександр Вельбівець 14 липня 2010 року близько 7.30 ранку у власному кабінеті отримав неправомірну вигоду у розмірі 4 тис. дол. за передачу у довгострокову оренду громадянину земельної ділянки розміром 0,21 га у центральній частині Лисянки під комерційну забудову. Під час допиту підозрюваний дав визнавальні покази та підтвердив, що вимагав хабара за сприяння у виділенні земельної ділянки, щиро розкаювався. Як пояснював затриманий, в нього був хворий батько, «такий соблазн був, взяв ці гроші, так як вони були необхідні на лікування та операцію батькові». А вже у квітні 2012 року Жашківський районний суд виніс вирок, яким засудив Олександра Вельбівця до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади на державній службі. Зрозуміло, що сідати за грати засуджений майбутній голова облради не збирався і на рішення суду першої інстанції було подано апеляцію. У липні того ж 2012 року відбувся апеляційний розгляд справи по суті. Державний обвинувач спочатку не заперечував фактичних обставин справи та доведеності вини підсудного і кваліфікації дій винного. Однак згодом змінив свою позицію і в змінах до апеляції вже просив скасувати вирок суду першої інстанції через порушення судом кримінально-процесуального закону. Прокурор просив після скасування вироку направити справу до суду на повторний розгляд. В результаті, Апеляційний суд ухвалив рішення скасувати вирок суду першої інстанції, а справу направити прокурору Черкаської області для організації та проведення додаткового розслідування. Як проводилося і чи проводилося взагалі додаткове досудове розслідування по даній справі та чим завершилося журналістам поки що з’ясувати не вдалося…
Що ж до іншої скандальної історії, пов’язаної із перебуванням Вельбівця у Партії регіонів, то про це вже писано-переписано у місцевих ЗМІ стільки, що саме час видати такий собі детективний трилер «Саша і ТУЛУБізм». До сьогодні факт служби голови облради у лавах злочинної партії «януковичів» до кінця, як недоведений, так і не спростований. Принаймні, точно можна стверджувати, що пан Вельбівець у рядах активних борців із антинародним режимом «тулубів» на Черкащині помічений не був. Саме ці обставини і збурили громадських активістів під час обрання Олександра Івановича головою облради уже в післяреволюційний період. Усім пам’ятні «народні хороводи» під вигуки “Ганьба!” на організаційній сесії обласної ради, коли більшість депутатів проголосували за обрання Вельбівця головою місцевого парламенту…
На моє переконання, обрання на посаду голови найвищого в області представницького органу місцевого самоврядування особи з такою мутною хабарницько-регіоналівською історією було актом цинічним і аморальним. Особливо, якщо врахувати просторікування самого Вельбівця про дотримання ним високих моральних цінностей. І, ба, навіть більше. Як стверджує пан голова: «Найголовніше – те, щоб у моїй душі, у моєму усвідомленні завжди була віра в Господа. Віра – це моє внутрішнє глибоке відчуття». Ось так, не більше, і не менше…
Щоправда, і ця історія «глибокої віри» Вельбівця теж набула, м’яко кажучи, дивних рис. Виявилося, що голова обласної ради палкий адепт московської, фактично пропутінської церкви. Так, саме тієї релігійної філії кремля, яка благословляє хрестові походи проти нашої держави, благословляє, врешті-решт, убивати українських синів на східному фронті. Це саме та церква, де оспівують новітнього фюрера Путіна і до сьогодні проголошують анафему українським державникам, таким, як Мазепа. А от голова Черкаської обласної ради Олександр Вельбівець на одній із сесій відкрито заявив, що скоріше відмовиться від посади, ніж зрадить своїй вірі, тобто служінню канонічній православній церкві. Якщо хтось не знає, то якраз отією канонічною православною церквою в Україні називає себе промосковська, пропутінська УПЦ (Московського Патріархату). Тому й не дивно, що після такої заяви Вельбівця грудьми на його захист від критики недоброзичливців стала, ну, звичайно ж, філія кремлівської церкви. Так, Уманська Єпархія УПЦ (Московського патріархату) оприлюднила цілий лист на підтримку голови Черкаської обласної ради у зв’язку з його публічною заявою в обласній раді, що він швидше відмовиться від посади, ніж зрадить своїй вірі. Московські попи кинулися вигороджувати свого високопосадовця-прихожанина після мудрого слова Митрополита Черкаського і Чигиринського УПЦ (Київського Патріархату) Іоана, який так прокоментував релігійну проповідь пана Вельбівця: «В його словах відразу узнається типова риторика Руського Міра, яку насаджували протягом двох з половиною десятиліть священики УПЦ Московського Патріархату, і продовжують зараз те ж саме, але вже більш приховано». На заклики «братанія» із адептами і проповідниками «руского міра» митрополит Іоан чітко відповідає: «Бойовики, які воюють з українцями, хоч би вони і мали благословення московських попів, не є нам братами, а є ворогами, які підлягають знищенню або вигнанню з нашої землі. Також і самі московські священики, які благословляють їх стріляти в наших воїнів – чию волю чинять? Невже Божу?»
Голова облради, напевне, вважає, що Божу…
Ніхто не посягає на право Вельбівця сповідувати віру, яку він бажає, чи ходити в церкву, яка близька йому по духу. Сам голова облради про це говорить так: «Як посадова особа я не надаю жодної переваги якійсь конфесії. Жодної! Але як громадянин я маю визначене Конституцією право вирішувати, прихожанином якої церкви, якої конфесії я маю бути». Ось така роздвоєність посадової особи у голові нашого пана голови…
До речі, за нашою інформацією, слова Вельбівця якраз дуже сильно розходяться з його діями. Кажуть, що голова облради часто обходить обласні заходи, де беруть участь священики Київського Патріархату, і тим паче не буває там, де планується відвідання українського храму…
Тому, пан Вельбівець, в такому разі, мав би виконати свою духовну настанову і, не зраджуючи московську віру, таки піти у відставку з посади голови української обласної ради… Думаю, що його радо прийме у святі ченці будь-яка москальська церква. Хай би там і читав свої духовні проповіді.
А то в реальності з духовними скрижалями у пана Вельбівця якось не складається. То через суд намагається вигнати із приміщення українських патріотичних письменників, а то придбати за народні кошти «сраковозку» за 1,4 млн. гривень…
Та найцікавіше, що все це надто просто сходить пану голові з рук… І хабарна історія ніби канула в лету, і членство в януковицькій партії ніби забулося… Ну, любить чоловік путінську церкву, так в нас же демократія аж жуть! Письменників виганяє на вулицю, то й молодець. Хоче на шикарній машині возити свій зад, так це ж взагалі круто! Ось такий крутий і самовпевнений пан Вельбівець веде корабель місцевого парламенту до світлих європейських висот. І майже всі ще учора принципові та сильно патріотичні, дієві й наступальні депутати облради, – сьогодні сидять у сесійній залі, як кролики перед удавом…
Щоправда, перед кожною сесією поширюються чутки, що готується в раді переворот, зніматимуть принципового Вельбівця. Складається враження, що сам голова їх і розпускає… Так, на всяк випадок, – для перевірки кроликів…
Одного Олександр Іванович не врахував, – громада Черкащини це не зграя кроликів і не стадо баранів. Переконаний, що черкащани здатні звільнитися від лисянського божка, який загрався і зарвався…
Немає коментарів:
Дописати коментар