ЦУ-ЦУ, СКАЖЕНІ! СХАМЕНІТЬСЯ!..

                                             
Скільки ж того часу змарновано! Скільки ж того паперу зіпсовано! Скільки ж тих порогів оббито! Все хотіли переконати, довести, розжалобити. Навернути до співчуття, розуміння, розпалити патріотизм, гідність. Принизилися вже до того, що з гаслами стали перед вами: не виганяйте, змилуйтеся, дайте притулок. Та ми ж націю виховуємо. Та ми ж світло несемо. Та ми ж майбутнє будуємо... Та ми ж пись-мен-ни-ки!..
А вам оті гасла, що дрова погаслі. А отой письменницький демарш під трибуною – не більше, як косяк слимаків перед вами проповз. Ба! Ви після того, й оком не моргнувши, новий позов до суду надіслали. Виселяйтеся і все тут.
То вже ж заплатили, бодай би вам чорти в пеклі кочергами платили. Сам губернатор гроші дав, щоб тільки ви угамувалися.
Пусте. Виселяйтеся, хоч і заплатили. Хоч і губернатор гроші дав.
І що ж то воно за рахуба така? Чи не медом наша хата мазана? І кого ж туди такого багатого платника поселити хочете? Одна кімната, яку відтиснули в письменників, уже кілька років пустує. Не знайшовся орендар. А зарплати в чиновників немає. Ціле крило, після виселення сусідів, теж гуляє вже більше місяця. А зарплату чиновникам платити нічим. До того ви ще й електрику відключили.
Якщо люди хочуть здати якісь приміщення в оренду, вони будуть електрику відключати? – Ні. А для чого відключили? Зносити будуть. А для чого зносити? А вгадайте.
Сіли ми та й подумали: якого дідька ми просимо. Ми – народ, просимо своїх слуг, що з якогось дива взялися добро ділити. Та хто ви такі? Ви повилазили з нір, перечекавши майданівські струси, й на грабовані гроші купили собі владу. Ви чините поступки, які несумісні зі світобаченням звичайної людини. Ви живете в іншому вимірі. Там немає добра, там немає моралі. Там слово просвітнє загнане в темний куток і притоптане чоботом невігластва. Там книжка прирівнюється до меблевої атрибутики. Там панує лише нажива – єдина ціль, яка подобить вас до вовка, що ввірвався в кошару.
Нам немає з вами про що говорити, бо наші площини розміщені паралельно й ніколи не перетнуться. Ми впливаємо на оточуючий світ генерованим в наших душах словом, даруємо людям красу сприйняття світу, відчуття любові.
У вас же свої засоби досягнення цілей. Ви застосовуєте тиск, доводячи жертву до стану фінансової безвиході. Як у випадку виселення письменників. У разі опору, ви маєте цілий арсенал злому. Це суди з правильними рішеннями, поліція з розумними кийками, тітушки з тупими бітами. Особливо непокірних ви приборкуєте вогнем. Так сталося з театром, так може статися і з письменниками. Пожежники з актами загорання від чайника теж входять до ваших засобів впливу. А ще податкова служба, санітарна, юстиційна, пенітенціарна, виконавча, комунальна, транспортна і багато ще всяких вам підпорядкованих служб. Усі вони стануть на ваш захист, як тільки труби заграють «драг нах остен».
Здавалося б – качайте, панове письменники, холоші та котіться ковбаскою з того Хрещатика, поки тролейбуси ходять. Але знову запитаємо себе: якого дідька? Нас можуть викинути на вулицю. Нас можуть спалити. Але нас ніхто ніколи не переможе. Бо ми – народ. Ми повноводна ріка. А ви, піна на цій ріці. Наше слово ввійде у вічність і ми будемо вічні, а вас викинуть з пам’яті, як кізяка з цідилка.
Це про нас Василь Симоненко сказав:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!

І про вас не забув:

Ви, байстрюки катів осатанілих...

Не надійтеся, ваша високозажерливість, що ви нас здолаєте. За нами Іван Франко, Тодось Осьмачка, Леся Українка, Василь Стус. За нами Тарас Шевченко!
Цу-цу, скажені! Схаменіться!..

Звичайно, це все стосується тільки тих, хто прийшов до влади лише з метою збагачення. Решта, і чиновники й депутати – чесні й порядні люди. Можливо їх мало, або повноваження їхні обмежені, або від них приховують істину, що вони не стають на заваді деспотичним вчинкам своїх керівників по відношенню до загальнолюдських культурних надбань. Вставайте, прокидайтеся. Якщо ми втратимо слово, ми втратимо все. І діти наші і внуки нам цього не простять. Ще не пізно. Ми це зробимо!
Он і губернатор за нашу команду грає...

Володимир Ткаченко,
м. Черкаси.