11 жовтня 1965 року тодішній міністр комунального господарства УРСР тов. О.Селіванов своїм підписом відкрив нову сторінку у транспортній історії міста. Документ називався “Про організацію в Черкасах тролейбусного управління з кількістю рухомого складу 30 тролейбусів”. Розповів чергову історію краєзнавець Борис Юхно.
Очікуванням появи нового транспорту черкащани жили не перший рік. Власне відтоді, як 1961-го в народі почали гуляти чутки про “такі автобуси на електриці” (не всі ж тодішні черкащани у великих містах бували). Але реальне підгрунтя під балачками з’явилося аж після травневих свят 1965-го, коли через пресу було оприлюднено інформацію про те, що до найближчої річниці Жовтня містом курсуватимуть тролейбуси. Слід сказати, що обласне керівництво кілька років поспіль вперто “пробивало” для Черкас таку, ще ним “не заслужену” розкіш, а не засіб пересування, позаяк тролейбуси пускали лише в тих містах, де проживало не менше 300 тисяч населення, а нашому до цього показника бракувало ще мало не половини. Але йому, як демографічно надперспективному з причини стрімкого розвитку великої промисловості, пішли назустріч.
Тож, “йдучи назустріч побажанням трудящих, Рада Міністрів УРСР передбачила в народногосподарському плані на 1965 – 1966 роки початок будівництва першої черги тролейбусного комплексу в Черкасах”. Втіленням транспортної стратегії розвитку займалися спеціалісти Харківського інституту “Укргіпрокомунбуд”. Вони розробили відповідну проектну документацію на депо з 50 одиницями рухомого складу, майстерні по вулиці ХХ Партз’їзду, експлуатацію трьох тяглових підстанцій, 15 кілометрів контактної мережі та економічно обгрунтували придбання перших 38 тролейбусів (очевидно з розрахунку, що дозволять необхідний мінімум).
Реалізація плану, в цілому, була успішною, хоча не минулося без нетривалого відтермінування презентації: партія машин “Київ-2” затримувалася в дорозі, прибула одна, та й вона – напіврозібрана. Її довелося поспіхом обшивати фанерою, і в тестовому заїзді 5 листопада саме такий “конструктор” відкрив у Черкасах тролейбусну еру. В той історичний рейс машину вивів водій Олександр Бровченко, вона ж за два дні проїхала під кумачевими трибунами. А ось пасажирські рейси від депо по Енгельса і далі Шевченківською (саме так прописувалася назва теперішнього бульвару по війні і якраз до середини 1960-х) розпочалися лише в грудні.
Цікаво, що в першоджерелах, які висвітлювали подію, є певні протиріччя. В одних вказувалося, що на маршрути вийшли машини “Київ-2”, в інших – ЛАЗ-695Е: переобладнані під тролейбуси львівські автобуси, які невдовзі взагалі зняли з експлуатації через вузькі двері і проходи та загальну ненадійність. То які ж були першими? Але, принаймні, в одному з липневих номерів “Черкаської правди” на фото під заміткою “Прибули перші тролейбуси” – саме львівські машини.
“Технічний портрет” перших тут “львів’ян” зо пару років тому, якраз на 50-річчя теперішнього КП “Черкасиелектротранс”, зобразила ветеран підприємства Надія Таран: “Я приїхала у Черкаси у 1967 році, мені дали тролейбус капітального ремонту ЛАЗ-39, перероблений з автобусу. Спочатку було важко. Пригадую, взимку розводили такі багаття, щоб машину розігріти, що її й спалити можна було”.
Минуло порівняно небагато часу, і тролейбусні маршрути пролягли усіма наявними тоді головними магістралями міста. Вже 1966 гілку вулицею Шевченка продовжили до Кірова (1 листопада 1969 року на головній площі відкрили пам’ятник Леніну, тому невдовзі начальство пустило тролейбуси “рукавом” по Карла Маркса – Урицького, спричинивши тим самим чималі незручності і водіям, і пасажирам, зате під партійними кабінетами стало спокійно), 1967-го нова пішла від Шевченка – Комсомольською – до залізничного вокзалу, 1968-го центральна досягла Можайського, згодом – до Річпотру, у травні 1972-го увели в експлуатацію нову лінію від Кірова до ЗТА, а потім включили її в маршрут “Річковий порт – ЗТА”. Тоді ж, на почату 1970-х, на рейси вийшли “нові комфортабельні тролейбуси марок ЗІУ і К-6 ”Ювілейний”. Тролейбусні електролінії прокладало електромонтажне управління № 424, яке очолював Мазлін. Імені цього “тов.” з періодики я так і не дізнався…
Легендарні тролейбуси… Одним з таких був знаменитий “червоний тролейбус” Володимира Ніколаєва, що курсував містом саме у 1970-ті. Водій був настільки відданий своїй справі і так любив місто, що поїздки з Анатолійовичем, – а чи не кожен пасажир знав, хто за кермом, – перетворювалися у цікаву мандрівку, і дарма що знайомою дорогою. Шофер справно повідомляв, з якої зупинки куди краще дістатися, як працюють магазини, що цікавого в Черкасах цього дня відбувається. На прохання міг навіть повідомити рахунок учорашнього футбольного матчу. І все це в “онлайні” на зупинках, через мікрофон, встигаючи ще нагадати, як правильно переходити дорогу та побажати усього найкращого.
А кафе на колесах “Лакомка”, відкрите влітку 1982-го на кінцевій у Соснівці для харчування водіїв, та таке спокусливе для перекусу під соснами, що згодом почало приймати й звичайних відвідувачів? Ганна Зоря і Ніна Нагорна в ньому частували, а страви готували у кафе “Дніпро”, на місці лише доводячи до кондиції. Столики замість крісел, фіранки, килимок… А туристичні тролейбуси, теж “родом з 1982-го”? Подорожі з екскурсоводом до Річпорту, Пагорба Слави, Ювілейного парку, “дальньої” Соснівки? Для “командировочних” та дітлашні з піонертаборів – чим не відпочинок, ще й за дрібняки?
Вже понад півстоліття наші симпатяги-рогачі – невід’ємна складова черкаського повсякдення. Старі й нові, зручні й не дуже, розпечені й холодні, з галасливими, але здебільшого симпатичними кондукторками неймовірної пресувальної сили, непомітними водіями, серед яких так багато красивих жінок, теж непомітних, і це справді сумно. Скільки ж нас, завше заклопотаних і часто вам невдячних, малих, зрілих і старих, прихистили ви та задешево відвезли куди треба на своєму віку? В 1970-ті – десь 22 – 25 мільйонів, у 1980-ті – вже понад 30, а всього… Ех, рідні черкаські траліки і ваші люди, дай Боже вам ще віку…---------------------------------------------
А я вам розкажу ще:
Ось 1965-66 року, я тоді ще у І класс середньої школи № 20 ходив, по вулицях Шевченка та Енгельса (нині Чорновіла) почали їздити тролейбуси. І ось хотілося й мені поїзити. Я й сів у того тролейбуса. А тролейбус у вправо, а вліво повернув (на Шевченка). Ну власне тоді я ще не знав як рафінадний завод... І тоді я плачу спустившись на клубі на землю... І ось де тітонька до мене підішла і каже: "Що малий заблукав?" А мені того і требе: "Да кажу. Ще найближче до Зеленої..." Та посадила мене в тролейбуса. І я помчався у Зелену...
Немає коментарів:
Дописати коментар