«Не сміє брат на брата йти у бій»

В історії новітньої ВР був лише один епізод, коли можна виправдати шантаж і захоплення. Це коли влітку 1991 р. під стіни ВР хтось підігнав бензовоз, а люди вимагали негайно проголосити незалежність України.
Але навіть тоді переважила думка, що чіпати ВР не треба.
Не можна знущатися над бійцями Нацгвардії. І не тільки тому, що нікому не дозволено принижувати АТОшників, а передусім тому, що молодий хлопець може завтра поїхати на Донбас і там віддасть життя за Україну.
Усі Майдани починалися і завершувалися на Майдані. І так буде завжди. Якщо по-іншому, то це не Майдан, а політиканство.
Киян обманути не можливо. Тому не треба дивуватися, що підносити чай і бутерброди їм хотілося молодим хлопцям у військовій формі, які завтра можуть опинитися на війні. А не політикам, які вдавали Майдан на вулиці Грушевського.
Думаю, що більшість українців так не зрозуміли вимог акції «Велика політична реформа».
У чому її «великість»? Вирішувалося питання війни і миру? Може вирішили повернути загарбаний Крим? Або, нарешті, українізувати Україну?
Нічого такого не було. 
І все ж викликають повагу більшість учасників акції, а точніше їх щирі наміри «змінити країну». Але це не стосується «вождів» акції. Кожен з них хай сам відповість, чому так сталося.
У гімні ОУН є слова – «Не сміє брат на брата йти у бій». Ми особливо пафосно співаємо цей рядок. Однак у реальному житті, намагаємося усе зробити навпаки. На це терпеливо чекає Москва. Коли брат на брата піде у бій Україна впаде. І може більше ніколи не піднятися.
                                                                                                  Богдан Червак