Володимир В’ятрович. (Не)історичні миті. Нариси про минулі сто років. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017
"Уламками дзеркала історії" називає автор збірки свої незвичні оповідання. "Адже навіть після завершення вдалого, на мою думку, дослідження залишалося почуття недоговореності, розуміння, що, обмежений жорстокими рамками історіографії, не зумів передати важливих моментів життя тих, про кого писав, - зізнається він. - Врешті спокуса зануритися в минуле, не обмежуючи себе професійним інструментарієм, подивитися на світ очима тих, про кого пишеш, і висловити пережите ними власними словами, виявилася надто великою, аби не піддатися їй". Тож у цих оповіданнях "художнє" бачення історії, її переосмислення в інших жанрових координатах, які надають точності тим чи іншим вікопомним трагічним моментам. Самогубство Хвильового, смерть Сталіна, зустріч Махна і Петлюри в еміграції, допити Стуса в камері.
Найбільше автора збірки цікавлять визвольні змагання 1920-40-х років, УПА, повстанці, видатні події політичного та культурного життя того часу. Іноді факти справді вражають: "Навіть після полонення останнього головного командира УПА Василя Кука - "Лемеша" - 1954 року розрізнені повстанські боївки продовжували боротьбу. Останній, зафіксований на сьогодні, бій УПА відбувся під селом Рукомиш біля Бучача на Тернопільщині 1967 року. Але й після цього окремі повстанці за підтримки місцевих мешканців роками переховувалися від радянської влади. Наприклад, Ілля Оберишин вийшов із підпілля щойно в грудні 1991 року, коли дізнався про результати Всеукраїнського референдуму на підтримку Акта про незалежність".
Василь Кричевський. Хрестоматія: 1891-1943 рр. – Х.: Видавець Савчук О.О., 2017
Автора цього раритетного видання сучасники називали одним із стовпів українського мистецтва. Справді, значимість того що за життя зробив Василь Кричевський (1872–1952) виказує в ньому мистця ренесансного рівню. Архітектура, дизайн, малярство, графіка, декоративно-вжиткове мистецтво, сценографія, кінематограф – ось далеко не всі царини мистецтва, в яких реалізувався його універсальний талант.
Перший том двотомної збірки присвячений періоду творчості видатного українського художника-архітектора з 1891 по 1943 рр. і містить текстові праці Кричевського, вибрані розвідки про нього, автобіографічну спадщину, інформацію про персональні виставки митця 1940–1941 рр., архівні біографічні матеріали тощо. Особливу увагу приділено творчому доробку Кричевського: живопису, графіці, декоративно-ужитковому мистецтву, кіносценографії, архітектурі. Загалом книга є спробою повернення з небуття "золотого" імені українського мистецтва, і авторка передмови недаремно дивується, чому його сучасники – Михайло Бойчук і Георгій Нарбут – давно вже вважаються видатними постатями, натомість ім’я Василя Кричевського, творця національного стилю в архітектурі – українського модерну, досі не може повернути собі культовий статус.
Евгений Чириков. 1917. Умные разговоры. – К.: Каяла, 2017
Творчість призабутого автора, а свого часу – відомого письменника і публіциста початку ХХ століття – цього разу вшанована збіркою публіцистичних текстів і листування з рідними, яке передувало еміграції, в якій він і помер у 1932 році. Сатира в стилі Салтикова-Щедріна межує у цій збірці зі стилем памфлетів Розанова, а загалом усе це нагадує про "заборонену" донедавна спадщину культових класиків на зразок Буніна і Горького. Зокрема на сторінках своїх Окаянних днів Бунтін гнівно таврував більшовиків та їхніх вождів: "Ленин, Троцкий, Дзержинский… Кто подлее, кровожаднее, гаже?". Цю саму ноту розгубленості інтелігента, який зітнувся з нашестям варварів, переймає автор Розумних розмов, повторюючи вічні "прокляті питання": "Как же это вышло, что именно они, эти чужие для народных масс лица, очутились в роли "вожаков" народных масс! Они - эти пришлые "варяги заморские"!
Що ж до Горького, чиї Несвоєчасні думки так само слід враховувати при знайомстві з цими текстами, то їх автор підкреслював якраз дволикість Горького, свідченням якого вважав його заклик до порятунку національної культури від "більшовицького варварства", і водночас виправдання ним "революційного" терору. І таких розвінчань, спростувань і глибокого аналізу подій періоду 1917-20-х років у збірці чимало, адже багатьох своїх героїв автор знав особисто, простеживши їх шлях від злету до падіння. "Я знал М. Горького еще зеленым безусым юнцом, - згадує він. - Помню его в ту пору, когда он только что вышел из булочников и продавцов кваса и попал под покровительство провинциальных интеллигентских кружков (в Казани, потом в Нижнем Новгороде)".
Остап Українець. Малхут. – Х.: Фабула, 2017
Автор цього незвичного роману, виконаного в жанрі альтернативної історії, несамохіть підтримує традиції "івано-франківського феномену", відомого в літератур своїм метафізичним краєзнавством. Цього разу перед нами історія адвоката і контрабандиста, а також "найкращого бургомістра Станіславова", написана с особливою прискіпливістю до деталей побуту, культури, звичаїв. Саме цим врівноважується будь-яка "альтернативна" містика і містифікація автора, хоча саме сьогодні в центрі Івано-Франківська встановлено пам’ятник згаданому "кращому" губернатору.
Сам автор, попри захоплення тією романтичною імперською епохою, свідомий будь-якої культовості, фетишизму та демагогії щодо величі минулого. "Якщо ваші батьки чи діди розповідали вам щось про той час, ковтаючи солону сльозу, - пише він у післямові, - знайте, що вони вірили в цей міф до самої смерті. Дивує мене тільки те, що стільки людей вірять у цей міф навіть сьогодні, коли самої Австрії вже немає".
Володимир Рафєєнко. Довгі часи. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2017
Вставні новели автора цього химерного роману допомагають зрозуміти реальність фантасмагоричних буднів у воєнному Донецьку наших днів. Спочатку до міста повертається головний герой, щоб працювати над мистецьким проектом, потім розпочинається феєричне дійство військового свавілля та довколишнього абсурду. З неба спускаються жуки-головорізи, які кришать на капусту урочистий мітинг, а потім і чергу аборигенів, що зібралася для отримання гуманітарної допомоги.
Фантастика у даному випадку конкурує з антиутопією, яка вже не здається такою незвичною, оскільки зливається з довколишньою реальністю. А вона така, що попри воєнний час, руйнування і занепад, хтось залишається в покинутому усіма місті. Залишається, ще й пише свої тексти, які зокрема в романі зібрані наприкінці, будучи написані головним героєм цієї фантасмагоричної історії. Її автор сьогодні переходить на українську, чудово пригадуючи абрикосовий цвіт і запах полину в степах України, яка завжди для нього звалася Донбасом.
Немає коментарів:
Дописати коментар