Леонід Глібов

                          

«Здається, байка просто бреше,
А справді — правду ясну чеше…»
Цього дня у 1827 році народився правдоруб, байкар і письменник Леонід Глібов.

Леонід Іванович народився у селі Веселий Поділ. Його батько Іван Назарович був управителем кінських табунів у поміщика Порфира Родзянка. Хлопець теж допомагав по хазяйству – доглядав квітник при маєтку. За це його називали «квітчастим королем». Згодом батько перейшов на роботу у село Горби Кременчуцького повіту, куди й забрав родину.

Спершу Леоніда вчила вдома мама Орина Гаврилівна. Вона мріяла про те, щоб її син був освіченим і талановитим. У 13 років Глібов вступив до Полтавської гімназії. Вже у другому класі він написав свій перший вірш – «Сон». Його навіть опублікували у «Полтавських відомостях. Коли Глібову було 20, вийшла його перша російськомовна збірка «Стихотворения Леонида Глебова». Це не сподобалося керівництву гімназії і за рік його відрахували. Пізніше Глібов став писати суто українською – за однією з версій, на нього вплинув «Кобзар» Шевченка.

Жанр, за яким ми з вами знаємо письменника найкраще – байка. Байки він почав писати під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, друкував їх у газеті «Черниговские губернские ведомости».

Після закінчення ліцею Леонід Глібов влаштувався на роботу вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, пізніше перейшов у Чернігівську чоловічу гімназію. Він був педагогом від Бога. «Він був зовсім не схожий на тогочасних педагогів. Захоплююче та прекрасно читав лекції та майже ніколи не запитував про домашні завдання. Визначений на це час він використовував для читання книг. Часто для таких, що зовсім не стосувалися його спеціальності. При цьому ніколи і нікого не карав. На його уроках завжди був зразковий порядок», - описував Глібова журналіст Олександр Тищинський. У 1852 Леонід взяв шлюб із Параскевою Бордоніс, донькою Ніжинського протоієрея.

Життя педагога було не легким. Спершу померли його батьки, згодом – донька. Вона вдавилася кісткою, коли їла рибу. Дружина Параскева тим часом почала зраджувати – спершу з письменником Пантелеймоном Кулішем, згодом із землярем Іваном Андрущенком. Зрадливій дружині письменник присвятив байку «Горлиця і Горобець».

Глібов продовжував творити. Талановитий та енергійний, прибічник прогресивних педагогічних методів, він став видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок». Там друкували соціально гострі матеріали, що засуджували зловживання місцевих урядовців, поміщиків, суддів. Звісно, такою роботою влада була незадоволена. Тож у 1863 Глібова заарештували «за зв'язки з членом підпільної організації «Земля і воля» Іваном Андрущенком» та приставили до нього поліцейський нагляд, а ще – позбавили права бути викладачем.

Глібов переїхав до Ніжина. Параскева тим часом померла від раку молочної залози. Через рік письменник взяв шлюб вдруге і повернувся до Чернігова. У 1867 він став управителем земської друкарні, видавав свої улюблені байки, вірші, публіцистики та інші твори. Хотів друкувати все українською. Та у Чернігові це було заборонено, тому відправляв твори до Львова. Підписувався псевдонімом «Дідусь Кенир».

Помер Леонід Іванович 10 листопада 1893 в Чернігові, де його й поховали на території монастиря Святої Трійці. Похоронна процесія тягнулася цілих півмилі. Труну несли співробітники та прихильники письменника, віко — місцеве жіноцтво. Один з вінків — від київських колег «Ветерану українського письменства».

Яка з байок Глібова ваша найулюбленіша?