Черкащанка зізналася, як працювала моделлю “за їжу”

За грошима для власних медіапроектів та досвідом роботи у модельному бізнесі черкащанка поїхала на інший край світу. За рік роботи в Азії дівчина змінила професії бармена, хореографа, аніматора та моделі. Про “кидалово” в країні найбільш законослухняних роботодавців, азіатський моделінг та японську зиму без опалення Аліса Мелітова розповіла “Новій Добі”, пише “Вікка“.

“Я народилася в Білорусі. Потім переїхали до Києва. Батько – колишній військовий льотчик. Незважаючи на те, що він побачив майже весь світ, повернувся все-таки в Черкаську область, в село, де народився. Туди з Києва нашу сім’ю загнала криза. Тож сенс “життя на валізах” я вловила ще в дитинстві. Вчилася в Черкасах, на факультеті журналістики, але за професією працювала мало. В основному радіоведучою. Саме тоді музика для мене стала невід’ємною частиною життя, я і закохалася в сферу шоу-бізнесу. Бачила все її ляпи і “проколи”. Хотілося щось міняти, створювати своє, нове, якісне”, – розповіла дівчина.

Обрати саме Японію порадила дівчині знайома, яка там працювала 8 років тому. Аліса Мелітова, вирушаючи в азіатську країну, на оформлення документів потратила близько восьми місяців, хоча працювати дівчина повинна була всього півроку.

“Перше, що вразило в Японії – абсолютна безпека. Покупки з гаманцем можна залишити в багажнику велосипеда без нагляду на пару годин. Більш того, самі велосипеди стоять на вулицях не пристебнуті і їх теж ніхто не чіпатиме. Ще здивувало, що японці перемивають вогнетривке сміття, як тарілки. Пластикову тару з-під їжі і напоїв споліскують водою. Потім сортують і складають по окремим пакетиках: скло до скла, пластик – до пластику. Несортоване сміття клінінгові компанії просто не приймуть”, – говорить дівчина.

У японців немає поняття “престижна” або “непрестижна” робота. Якщо ти миєш машини і робиш це добре – тебе поважають, скільки б ти не заробляв.

“Офіційно я працювала хореографом. Неофіційно – барменом і співала в караоке, заводила публіку. Мало хто знає, що Японія – батьківщина караоке. Японці дуже люблять співати, причому не обов’язково в компаніях. Популярні караоке-кімнати на одного”, – розповідає Аліса.

Але водночас графік просто “убивчий”. Дівчина мала по 1-2 вихідні на місяць. Так втомлювалася, що спала “як убита”. Один раз так навіть проспала землетрус.

“Я старанно вчила японську мову. Англійської японці майже не знають, а в моєму середовищі російськомовних людей не було. За півроку вивчила досить слів для побутового спілкування.Повернулася до Києва окрилена новими ідеями, хотіла працювати ведучою, але ніде влаштуватися не могла. Тоді спакувала речі і поїхала на 3 місяці в Китай працювати аніматором. Згодом в Україні перебивалася різною роботою від няні в приватному дитсадочку до репетитора японської мови. А паралельно ходила на модельні курси.Я підучила “ази”, включно з театральним і ораторським мистецтвом. Схудла. Переборола сколіоз. І в 27 років вперше вийшла на подіум. Японський подіум.

Японські покази схожі на наші конкурси краси. На них працює спеціальна людина, яка відповідає за шоу. Вона розставляє моделей, пояснює, як зробити перехресні проходи, як позувати, щоб зберігалася модельна картина. На одному шоу у дівчини було від трьох до шести виходів. Працювали у нещодавно відкритому нічному клубі. З дівчиною з Росії Аліса додатково поставили власні яскраві танцювальні номери, які дуже подобалися японцям.

“Публіка в Японії дуже вдячна, працювалося в задоволення. Але лише місяць. Клуб розкрутили, але грошей ми так і не побачили. Натрапили на недобросовісного власника. Наші менеджери з працевлаштування розвели руками: в Японії такий випадок – один на мільйон і стався вперше за 20 років роботи рекрутингової компанії на цьому ринку. Другим сюрпризом стали непродовжені візи, квитки, що “згоріли” та загроза депортації з країни. Не допомогла навіть еміграційна служба. З власником домовилися лише про отримання невеликих сум на їжу та щоденну “виручку” клубу в рахунок зарплати”, – розповідає черкащанка.

Оскільки з роботою у черкащанки не вийшло, вона вирішила влаштувати собі “японські канікули”. Побувала на легендарному фестивалі снігу в Саппоро і виставці гігантських скульптур з льоду на озері Шікотсу в містечку Чітозе. Правда, довелося тиждень пожити в квартирі без газу та гарячої води, де температура не піднімалася вище +11.

“Зараз планую летіти в Гонконг, щоб отримати робочу китайську візу. Ще не знаю, як проживу в найдорожчому мегаполісі світу з бюджетом в 100 $ на 10 днів. Решта готівка повністю розписана на оформлення документів і візу. Але повертатися в Україну без грошей на власні проекти я не хочу. На одній модельної роботи в Китаї вижити не можна. Доведеться шукати підробіток, можливо займуся репетиторством. Зараз, згадуючи всі обставини, розумію, що з будь-якої невдачею можна впоратися, будь-які труднощі можна подолати. Поки, як не дивно, найважче виявилося знайти роботу в рідній країні, маючи при цьому і потрібний досвід, і величезне бажання працювати”, – зазначила Аліса.