- Христос воскрес із мертвих і смертю смерть подолав. І тим, що в гробах життя дарував!
Андрусь зачаровано слухав слова, які співом лунали під куполом церкви. Не розумів їх змісту, але звучання, мелодика цілком захопили хлопчика. Вони створювали той неймовірний настрій, який можна було відчути тільки сьогодні, тільки на Великдень.
Спів священика та хору наростав разом із світлом, яке поступово розливалося з вікон церкви. Там, за її стінами, зароджувався день. Тут,у храмі, завершувалася літургія, що почалася темної ночі.
Андрусь пишався собою - він вистояв усю довго службу. Але тепер йому не терпілося вибігти на вулицю і стати поруч з кошиком, накритим вишиваним рушничком. Саме він зніме його, коли на дворі церкви з'явиться панотець з кропилом. Рясні краплі свяченої води вкриють паску, яйця, ковбаску та інші смаколики, складені мамою. Від згадки про вміст кошика Андрусь ще більш нетерпляче почав вовтузитися, чим заслужив суворий погляд батька. Проте він знав, що суворість вдавана - великі вуса приховують ледве стримувану посмішку. Вже незабаром вона проявиться вповні, після того як у хаті за столом тато сам урочисто проголосить: "Христос воскрес!"
- Христос воскрес із мертвих і смертю смерть подолав. І тим, що в гробах життя дарував!
Звичні з дитинства слова нині звучали особливо. Не відлунювали під куполом церкви, а розліталися простором лісової галявини. В цій службі все було особливе: вівтар під відкритим небом, панотець - молодий хлопець, який став їх капеланом, та й, зрештою, - вони, його паства: сотня хлопців у військових одностроях, які почувалися трохи непевно, через відкладену на час літургії зброю. Особливим був він сам - вже не Андрій, а стрілець "Вир". Хоч знайомі слова та мелодика повертали до життя саме Андрія. Того самого, який колись стояв поруч тата у церкві, нетерпляче чекаючи, коли зможе нести кошика зі свяченим до хати.
Щасливі спогади змінилися тривожними. Згадав батька, яким бачив його востаннє, влітку 1941-го. Він впізнав його швидше за маму. Може, тому, що та не хотіла вірити, що зкривавлене тіло, яке вони побачили на подвір'ї тюрми, належало чоловікові. Впізнав за сивими вусами, що гордо стирчали на понівеченому до невпізнання обличчю. Хвиля ненависті, яка охопила його в ту мить, не відпускала роками. Поки не вилив її на ворога автоматною чергою в першому бою. А нині, в цей світлий день, в його серці знайшлося місце навіть для радості.
Піднесений настрій охопив всіх хлопців сотні, які виявилися не лише добрими вояками, а й гарним хором. Напевно, тому, що кожен вкладав у знайомі з дитинства слова частинку щасливого минулого. Сповнені віри вояки закінчили літургію впевненим:
- Христос воскрес! Воскресне Україна!
Звичні з дитинства слова нині звучали особливо. Не відлунювали під куполом церкви, а розліталися простором лісової галявини. В цій службі все було особливе: вівтар під відкритим небом, панотець - молодий хлопець, який став їх капеланом, та й, зрештою, - вони, його паства: сотня хлопців у військових одностроях, які почувалися трохи непевно, через відкладену на час літургії зброю. Особливим був він сам - вже не Андрій, а стрілець "Вир". Хоч знайомі слова та мелодика повертали до життя саме Андрія. Того самого, який колись стояв поруч тата у церкві, нетерпляче чекаючи, коли зможе нести кошика зі свяченим до хати.
Щасливі спогади змінилися тривожними. Згадав батька, яким бачив його востаннє, влітку 1941-го. Він впізнав його швидше за маму. Може, тому, що та не хотіла вірити, що зкривавлене тіло, яке вони побачили на подвір'ї тюрми, належало чоловікові. Впізнав за сивими вусами, що гордо стирчали на понівеченому до невпізнання обличчю. Хвиля ненависті, яка охопила його в ту мить, не відпускала роками. Поки не вилив її на ворога автоматною чергою в першому бою. А нині, в цей світлий день, в його серці знайшлося місце навіть для радості.
Піднесений настрій охопив всіх хлопців сотні, які виявилися не лише добрими вояками, а й гарним хором. Напевно, тому, що кожен вкладав у знайомі з дитинства слова частинку щасливого минулого. Сповнені віри вояки закінчили літургію впевненим:
- Христос воскрес! Воскресне Україна!
"Христос воскрес..."
Слова лунали лише в його голові. Губи тихо ворушилися не в силі вичавити ані звуку.
"Із мертвих..."
Перед очима встали його мертві: ті, кого любив і оплакував, і ті, кого вбив сам, сповнений ненависті. Батько, побратими, вороги, всі прийшли до нього нині. Забрати із собою? Що ж - він готовий!
"Смертю смерть подолав... "
В його досвіді смерть долала тільки життя. Вривалась несподівано й нещадно нищила усе, що траплялося на її шляху. В його житті завжди перемагала смерть. Він не мав сили повернути тих, кого вона забрала. Усе що міг - множити її, посилаючи на ворогів.
"І тим, що в гробах життя дарував..." Сьогодні в гробу він сам - так називали тісний, холодний карцер зони. Його тіло після тортур лежить на мокрій цементній підлозі. Тіло, яке колись належало веселому хлопцеві Андрусю, потім завзятому стрільцеві "Виру", а нині зеку номер 65789, розлучалося з душею. Десь там, за колючим дротом, нині Великдень, "Христос воскрес!" звучить у незакритих ще церквах. А тут в "гробу", він, раб Божий Андрій, молиться Господу не про воскресіння, а про смерть.
Слова лунали лише в його голові. Губи тихо ворушилися не в силі вичавити ані звуку.
"Із мертвих..."
Перед очима встали його мертві: ті, кого любив і оплакував, і ті, кого вбив сам, сповнений ненависті. Батько, побратими, вороги, всі прийшли до нього нині. Забрати із собою? Що ж - він готовий!
"Смертю смерть подолав... "
В його досвіді смерть долала тільки життя. Вривалась несподівано й нещадно нищила усе, що траплялося на її шляху. В його житті завжди перемагала смерть. Він не мав сили повернути тих, кого вона забрала. Усе що міг - множити її, посилаючи на ворогів.
"І тим, що в гробах життя дарував..." Сьогодні в гробу він сам - так називали тісний, холодний карцер зони. Його тіло після тортур лежить на мокрій цементній підлозі. Тіло, яке колись належало веселому хлопцеві Андрусю, потім завзятому стрільцеві "Виру", а нині зеку номер 65789, розлучалося з душею. Десь там, за колючим дротом, нині Великдень, "Христос воскрес!" звучить у незакритих ще церквах. А тут в "гробу", він, раб Божий Андрій, молиться Господу не про воскресіння, а про смерть.
- Христос воскрес із мертвих і смертю смерть подолав. І тим, що в гробах життя дарував!
Дід Андрій знав, що чує ці слова востаннє. Чітке усвідомлення неминучого не перекреслювало відчуття щастя, якенаповнювало його.
Довге життя закінчувалося. Та він не боявся смерті, бо переміг її. Не тільки тому, що багато років тому сам повстав із "гробу", а й тому, що нині бачив:жив недарма.
- Христос воскрес! - відкрито знов лунало в церкві.
"І воскресає Україна!"- відгукувалось в його в серці.Володимир В'ятрович
Немає коментарів:
Дописати коментар