***
Перше. Будь-які громадські проекти росіян "в екзилі" прямо чи опосередковано входять в орбіти політичних лідерів, які позиціонують себе в якості альтернативи Путіну.
На мій погляд, який, звичайно, може бути помилковим, суттєва риса цих лідерів, наприклад, Навального та Ходорковського, полягає в тому, що вони є реалістами, які розуміють для себе, що отримати владу в цій країні можливо лише в одному випадку - якщо хтось з них стане легальним наступником Путіна.
Вони, гадаю, очікують, що з часом складеться такий рівень політичної напруженості в Росії та кризи у відносинах із Заходом, коли Путін буде вимушений гасити її неформатними кадровими рішеннями.
Що він буде змушений поступитися владою на користь неформатних "опозиційних" лідерів, які гарантують йому перезавантеження відносин з США, укладання нового соціального договору з російським суспільством, збереження статус-кво щодо посилення впливу Росії в регіоні та територіальних надбань, й, звичайно, особисту недоторканість.
І Навальний, і Ходорковський, не очікуючи на запрошення до перемовин, вже публічно надали йому всі необхідні гарантії. І ці гарантії - не тільки для Путіна, але й для російського суспільства, квінтесенцією якого Путін і є.
Для нас це означає лише одне - наступники Путіна, в разі реалізації подібного чи будь-якого іншого сценарія, будуть ініціювати вихід Росії з Донбасу, але точно не повернуть нам Крим.
Оскільки саме в цьому і полягає довгостроковий запит російського суспільства, який так влучно вхопив свого часу Путін та його оточення.
Тобто, будь-яка громадськість, яка орієнтована на внутрішньополітичні процеси в Росії, вже, по своїй суті, працює проти України.
З часом, після досягнення своєї мети там, в Росії, "консерви" стануть інструментами російського впливу тут, в Україні.
На жаль, вони стануть "якорями", якими нова влада Росії буде підтягувати нас до себе, толерувати та змушувати йти на компроміси, в тому числі - моральні.
***
Друге. Деякі іноземні стейкхолдери України живуть та працюють в хибному дискурсі - дискурсі, який має назву "русский мир".
В ньому Росія відіграє роль та сприймається як регіональний лідер, суб'єкт регіональних політичних процесів, а Україна є об'єктом російського впливу.
Можу помилятися, але доволі часто, спілкуючись з іноземними чиновниками, експертами, помічаю, що вони та їхні дії в Україні опосередковано сфокусовані на внутрішніх питаннях Росії.
Тобто, ми до сих пір сприймаємося лише як інструмент, майданчик впливу на російські внутрішньополітичні та громадські процеси. І наша суб'єктність в цій системі, в довгостроковому періоді, зводиться до мінімуму.
Потім, коли цей вплив на Росію завершиться перемогою сил, альтернативних путінській системі, деякі наші союзники об'єктивно почнуть відігравати роль стейкхолдерів саме Росії.
Це - хибна історія.
І наше завдання полягає в тому, щоб поступово вводити наших партнерів в новий конструктивний дискурс, в якому є лише два суб'єкти: "Західний світ" та "Україна". І жодної Росії в якості третьої сторони конструктивної взаємодії.
Один із найбільш простих кроків, які можемо в цьому напрямку робити ми, - не легітимізувати проекти російських громадян в Україні, що підтримуються нашими союзниками, але які зосереджені на російському порядку денному.
Треба розуміти, що росіянам потрібна Росія, а нам - ні. В нас є Україна, і ми маємо власні амбіції в східно-європейському регіоні.
***
Третє. Наближається час, коли частина російського суспільства, через економічний та політичний колапс в РФ, буде змушена шукати притулку саме в Україні. Чому в Україні?
Через значне розповсюдження російської мови (не треба вчити національну мову), умовну культурну близькість, сприйняття України як частини Росії...
І це з часом створить для нас серйозні виклики.
Одним із таких викликів стане те, що буде створено ризики для збереження та відтворення української етнічної ідентичності, української мови, проукраїнського проєвропейського дискурсу.
Біженці стануть сильною частиною впливу російської ментальності, російської політичної культури на процеси в нашій країні. Згодом вони також стануть впливовим електоральним чинником.
Чому так? Тому що росіяни дуже сильно відмінні від нас. І, що важливо, вони абсолютно цього не розуміють.
На жаль, вони до сих пір вважають нас частиною себе, частиною свого культурного ареалу. І в їхній ментальності, які і сотні років тому, домінують месійність, ескпансіонізм та віра в ефективність агресивних екстенсивних методів освоєння реальності. Також в них є великі проблеми щодо культурної адаптації в нових умовах.
***
Середовище, яке в майбутньому не буде, або не зможе інтегруватися в українське суспільство на умовах українського суспільства?
Яке не буде лояльним до української держави та державності взагалі? Яке не буде лояльним до українського внутрішньополітичного курсу та українських зовнішньополітичних амбіцій?
Єдиний висновок, який спадає на думку, полягає в тому, що росіяни повинні відкривати себе в якості українців. Що вони мають відкривати для себе Україну, перероджуватись у якості неофітів української європейської ідеї.
І ми в жодному разі не маємо надавати їм інструментів для того, щоб будувати тут, на нашій території, альтернативну Росію.
PS
Прошу зважити на те, що не є істиною в останній інстанції, і що викладене - лише приватна думка, плід довготривалих рефлексій на тему величезної кількості текстів в "ліберальних" російських ЗМІ.
Сергій Костинський - член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
Немає коментарів:
Дописати коментар