Сьогодні ранком я йшов по Інститутській. Звично ковзнув поглядом по бійцям Нацгвардії та поліціянтам, котрі стояли на розі Банкової. Нічого дивного – черговий мітинг під Адміністрацією Президента. Звична, рутинна картина. Врешті, у нас вільна країна – кожен може мітингувати де і коли схоче. Якщо хто не знає – то аби провести якийсь масовий захід (мітинг, пікет, ходу абощо) в нашій країні зовсім не потрібно дозволу. Достатньо повідомити відповідну міську раду. І мітингуй на здоров’я. Правда, влада може заборонити. Але виключно рішенням суду. Якщо пам’ять мені не зраджує, останній раз мітинги забороняли ще за збіглого Януковича.
Та повернемось у сьогоднішній Київ. Лише спустившись на Майдан, я згадав, що Президента на Банковій сьогодні немає. Він у Вашингтоні. Що ж тоді роблять мітингарі під його Адміністрацією? Вимагають, аби “проклятий Порох, котрий всіх здав”, вийшов до них? Абсурд якийсь. Як він до вас вийде, коли він в Америці?
В той же ряд абсурду лягають і поїздки якихось “активістів” додому до Порошенка та інших політиків. Чому ви їдете туди, коли чітко знаєте – людина за кордоном? Аби показати красиву картинку, як ніхто до вас не вийшов і ви тим обурені? Як ви собі уявляєте отой вихід? Звідки “проклятий Порох” чи інший “проклятий” перед вами з’явиться? Він що – чудотворець?
Туди ж можна віднести й колективні “голодування” на східцях Банкової депутатів. У вас все в порядку, панове? Якщо якийсь роботяга, котрого дійсно щось “дістало”, приїде до Києва і оголосить голодівку під Адміністрацією Президента, коли того нема в країні, тут питань ніяких – людина це зробила тоді, коли вже нема сил терпіти і йому зовсім не до того, де той Президент зараз знаходиться. Але ви-то прекрасно розумієте, де і що робить той, візиту котрого ви вимагаєте! Таке враження, що вас треба лікувати. Але зовсім не від анорексії, в котру, до речі, ніхто не вірить. Бо ваші “голодування” народ сприймає як чистісінький цирк. Котрим вони і є, якщо чесно. І ви те прекрасно розумієте. Якщо не розумієте, то ситуація ще гірша, ніж я думаю.
Вся ця ситуація мені нагадує анекдот про єврея, котрий двадцять років молиться Богу, аби той послав йому головний виграш в лотереї. Пам’ятаєте? Ангели, врешті, не витримали, прийшли до Бога і просять: “Господи, ну зглянься – ти ж бачиш, як він в Тебе вірить і молиться. Хай виграє, Тобі ж не важко то зробити”. На що Господь відповідає – дійсно, не важко. “Але ж хай той бовдур хоча б лотерейний білет купить!”
В мене є питання й до іншої сторони. До влади. Як приклад – вчорашній виклик одного з нардепів-комбатів до СБУ на допит. Ні, я не проти. Комбатство та нардепство, якщо так можна сказати, не є індульгенцією для порушників закону. Якщо порушив – відповідай. Не знаю, винен чи не винен той комбат, котрому вручили повістку вчора. Але чому такі резонансні речі СБУ собі дозволяє саме тоді, коли глава держави за кордоном? І ніяк не може відреагувати? Було б це вперше – була б випадковість. Але ж це регулярна практика. Результат – мітинг АТОшників під СБУ і видовищна картинка в телевізорі. Камінь-то все одно полетів “в город” Президента”, зовсім не СБУ.
НАБУ теж не відстає. Оголосило підозру нардепам від БПП саме тоді, коли сам “ПП” в Америці. Знову ж – зовсім не стверджую, що підозрювані нардепи тих хабарів у сотні тисяч не брали. Але яка потреба робити це, звинувачувати когось, коли перша особа однойменного блоку Порошенко ніяк не може відреагувати і прокоментувати подію? Блок-то імені “Петра Порошенка” називається. Цікаво було б від нього почути за його “одноблочників”. І саме сьогодні, коли скандал свіженький. А що від нього почуєш? Він в Америці. І зовсім там не розважається. У нього там зустріч, від якої, без перебільшення, залежить доля всіє країни.
Приклади можна наводити і далі. Хто слідкує за подіями в країні, легко мене доповнить. Повторюсь – я зовсім не проти мітингів. І, як фаховий юрист, – можу лише вітати очищення органів влади і країни від всілякої кримінальної нечисті. Що, до речі, і є прямим професійним обов’язком і СБУ, і НАБУ, та й інших правоохоронних органів. Але все треба робити, як казала моя мама, “с чувством, с толком, с расстановкой”. Бо інакше виходить анекдот. Але, і це головна біда, – зовсім не смішний.
Немає коментарів:
Дописати коментар