"Це не без причини в українському революційному жарґоні на Рідних Землях та закордоном в Европі називано доляри „мишугами"."
Лука Мишуга (* 30 жовтня 1887, с. Новий Витків, Радехівщина — † 8 лютого 1955, Нью-Йорк)
— правник, журналіст, історик; січовий стрілець, четар УГА, представник ЗУНР при Генштабі Армії УНР, голова дипломатичної місії уряду ЗУНР у Вашинґтоні; дослідник історії України першої половини ХХ століття та української діяспори у США; багатолітній генеральний секретар Об'єднання Українських Організацій в Америці; співорганізатор і дієвий член Українського Конґресового Комітету; багатолітній головний редактор найбільшого українського часопису в США "Свобода". Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка.
— правник, журналіст, історик; січовий стрілець, четар УГА, представник ЗУНР при Генштабі Армії УНР, голова дипломатичної місії уряду ЗУНР у Вашинґтоні; дослідник історії України першої половини ХХ століття та української діяспори у США; багатолітній генеральний секретар Об'єднання Українських Організацій в Америці; співорганізатор і дієвий член Українського Конґресового Комітету; багатолітній головний редактор найбільшого українського часопису в США "Свобода". Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка.
1939 року Провід Українських Націоналістів сформував "уряд на чолі з А.Мельником, до якого входили заступник – О.Сеник, міністри: закордонних справ – Лука Мишуга, військових справ – В.Курманович, внутрішніх справ – Я.Барановський, преси і пропаганди – М.Сціборський, освіти і народної культури – Олег Кандиба. Інші міністерства мали очолити представники інших політичних партій."
Зі статті Ігоря Мельника "75-річчя: напад Німеччини на Польщу" http://zbruc.eu/node/26260
Зі статті Ігоря Мельника "75-річчя: напад Німеччини на Польщу" http://zbruc.eu/node/26260
Цю коротку біографію вміщено у 27-му числі Українського щоденника "Свобода" за 10 лютого 1955 року:
В Українській Загальній Енциклопедії, том II., стор. 712, подана така коротка інформація: „МИШУГА, 1 Лука, сучасний український громадський діяч, братанич Олександра, діяч „Українського Об'єднання" в Америці й співредактор щоденника „Свобода"; 2. Олександер, український оперовий співак, ліричний тенор (1853- 1922), виступав на оперовнх сценах італійських, польських, російських, німецьких, перед світовою війною мав у Києві свою школу співу".
Сл. п. д-р Лука Мишуга народився 30-го жовтня 1887 року в містечку Виткові Новім, Радехівського повіту біля Львова в Західній Україні. [Його батьки: Теодор і Пелагія із Сафіянів Мишуги. Мати померла на 23-му році свого життя, залишивши сиротами малого Луця та його сестру. Батько одружився вдруге та дожив до поважного віку, померши на 79-му році життя в 1923 році.] При фінансовій допомозі свого славного дядька Олександра закінчив середню школу у Львові в році 1906 і університетські студії у Відні в році 1911, де й здобув диплом доктора правничих наук. Судову практику відбув у Львові, а адвокатську в Жовкві у відомого українського правника й громадянина д-ра Короля.
З вибухом першої світової війни д-ра Л. Мишугу не взяли до австрійської армії з уваги на його слабу фізичну будову. Не зважаючи на те, він вже навесні 1915 року вступив в ряди Українських Січових Стрільців та виконував свою службу на Волині у Володимирі Волинському, широко організуючи місцеве українське життя, зокрема шкільництво, що у великій мірі причинилося до піднесення української національної свідомости серед місцевого населення та поклало основи під організацію майбутньої української влади.
По розвалі Австрії д-р Мишуга створив у Володимирі Волинському Українську Раду, проголосив прилучення Волині до Української Соборної Держави з урядом в Києві та зорганізував місцеву владу на Волині. Його спомини з того часу про Волинь були надруковані початково фейлетонами в часописі „Республика" у Станіславові, а опісля видані окремою брошурою.
З Волині д-р Мишуга вернув до Галичини і був приділений до державного комісаріяту в Радехові біля Львова. Перебувши тиф при відступі УГА, він в 1919 році був приділений від уряду ЗУНР, як четар, до очолюваного генералом Юнаковим генерального штабу Головного Отамана, що перебував тоді в Кам'янці Подільському та керував воєнними операціями на Україні, включно з відомим походом на Київ в серпні 1919 року. Між іншим, д-р Л. Мишуга написав першу вичерпну вістку-історію того походу в брошурі: „Похід Українських Військ на Київ", що початково була надрукована фейлетонами в офіціяльному органі уряду ЗУНР „Український Прапор", а опісля видана окремою книжкою. Так само стрілецький часопис „Стрілець", що появлявся на Великій Україні, видав кілька його брошур, м. ін. „Про суди на Україні”, про адміністрацію на Україні та низку інших.
В грудні 1919 р. д-р Мишуга, разом з урядом ЗУНР, переїхав до Відня, виконуючи різні доручення. Уряд, зокрема, висилав його в різних важливих місіях: був секретарем очолюваної д-ром Костем Левицьким місії ЗУНР до Риги в 1921 p., виїжджав, разом з д-ром Осипом Назаруком, в окремій місії, на розмови з тодішнім совєтським амбасадором в Копенгазї, Літвіновим, і т. д.
В 1920-21 pp. в згадуваному органі уряду ЗУНР „Український
Прапор" появилась фейлетонами і опісля окремою брошурою його праця про Карпатську Україну з 1919-20 pp., де зібрано вперше основні матеріяли про український характер Срібної Землі.
В половині 1921- го року уряд ЗУНР вислав д-ра Л. Мишугу з місісю до Вашингтону, де вже існувала українська місія на чолі з д-ром Лонгином Цегельським. Приїхавши до Вашинґтону та перебравши провід місії з кінцем того року, д-р Мишуга повів широку акцію Позички Національної Оборони, яка — разом з місією — тривала до половини 1923-го року і дала в результаті 138,500 долярів фондів на потреби тоді вже екзильного уряду ЗУНР. Всі ці фонди зібрав д-р Мишуга
численними поїздками й виступами по всіх українських громадах [у] З'єдинених Державах, натрапляючи при цьому на найбільші труднощі збоку не тільки несвідомої маси, але й розполітикованих та переважно ліво наставлених тоді лідерів тієї маси. Впродовж тих двох років не було ані одної суботи, неділі й свята, під час яких д-р Мишуга по два, три й більше разів не виступав перед народом на вічах і зборах та розбудовуванням національної совісти й свідомости не закликав до жертвенности й допомоги в українському державному будівництві. Під час тих виступів д-р Мишуга набрався був деяких недуг, які не покинули його й до самої смерти. Крім виступів на народних зібраннях, д-р Мишуга в тому часі, з одною тільки допомічною канцелярійною силою, провадив українську дипломатичну місію у Вашинґтоні, виконуючи всі її складні завдання, від репрезентації перед американським урядом починаючи, а на видаванні українських державних пашпортів та інших консулярних і канцелярійних формальностях кінчаючи.
В тому самому часі теж в Канаді велась акція Позички Національної Оборони, якою керував д-р Осип Назарук і якого представив канадійським українцям у Вінніпегу 33 роки тому власне д-р Мишуга. Ця позичка в Канаді принесла тоді 28,000 долярів.
Після закінчення місії у Вашингтоні в кінці 1923-го року, д-р Мишуга став головним ініціятором Об'єднання Українських Організацій в Америці й опісля впродовж 17 років його генеральним секретарем. Об'єднання несло весь тягар української політичної й громадської акції на терені З'єдинених Держав і зібрало коло пів мільйона долярів на різні цілі, головно на Визвольну Боротьбу. Це не без причини в українському революційному жарґоні на Рідних Землях та закордоном в Европі називано долари „мишугами".
Після двох років постійного співробітництва в „Свободі", д-р Мишуга з днем 1-го квітня 1926-го року став співредактором „Свободи", отже 29 років тому. Двадцять два роки він, аж до своєї смерти, був головним редактомо цього найстаршого й найбільшого українського щоденника у вільному світі.
Коли після Об'єднання був створений в 1940 р. Український Конгресовий Комітет, д-р Мишуга був його головним співтворцем і до кінця свого життя його активним членом. Таку саму ролю він відіграв у створеному в 1944 році Злученому Українському Американському Допомоговому Комітеті, членом якого був постійно аж до часу, коли всілякі зовнішні й внутрішні труднощі в тому Комітеті заставили його літом 1953 р. прийняти головство та очолити ЗУАДК.
Д-р Мишуга був членом Виділу Наукового Товариства ім. Шевченка в ЗДА. Мало кому відомо, що всі дев'ять книг про Україну й український нарід та його історію, літературу, культуру й змагання, які появилися досі старанням і коштом Українського Народного Союзу, різних, переважно американських авторів, перейшли найбільш дбайливу обробку власне д-ра Л. Мишуги. В останніх роках, вже занепадаючи на здоров'ю, д-р Мишуга очолював Редакцію вже майже завершеної під його проводом англомовної Енциклопедії Українознавства, матеріяли до якої приготовило НТШ у Сарселі і яка вже в найближчому часі буде здана до друку старанням і коштом Українського Народного Союзу.
Крім цілої низки окремих праць, м. ін. теж і про свого славного дядька Олександра, про „Жінку в творах Шевченка", видану теж англійською мовою, крім безлічі оригінальних промов та доповідей на найрізноманітніші теми і з найрізноматнітнішнх нагод, крім максимального вкладу у „Свободу", д-р Л. Мишуга є теж автором основної праці про українців на Західній Півкулі, відомої „Пропам'ятної Книги" Українського Народного Союзу, виданої в 1934 році, як теж автором або співавтором численних інших видань, в останньому книги „Українці у вільному світі".
В американській політиці сл. п. д-р Л. Мишуга був національно-демократичних переконань і завжди з гордістю називав себе українським націоналістом, навіть тоді, коли ця назва на американському континенті не належала до популярних і коли від неї намагались відмежуватись різні громадяни.
Це тільки дуже короткий і дуже загальний огляд життя і праці сл. п. д-ра Луки Мишугн, приготований на швидку руку на першу вістку про його смерть. Його життя, його багатобічна і така плідна праця, його творчість і його величезна ідейна спадщина будуть одним з найінтересніших джерел для дослідника нашої бурхливої і багатої на події доби, що стояла і стоятиме під знаком Луки Мишуги.
Сл. п. д-р Лука Мишуга народився 30-го жовтня 1887 року в містечку Виткові Новім, Радехівського повіту біля Львова в Західній Україні. [Його батьки: Теодор і Пелагія із Сафіянів Мишуги. Мати померла на 23-му році свого життя, залишивши сиротами малого Луця та його сестру. Батько одружився вдруге та дожив до поважного віку, померши на 79-му році життя в 1923 році.] При фінансовій допомозі свого славного дядька Олександра закінчив середню школу у Львові в році 1906 і університетські студії у Відні в році 1911, де й здобув диплом доктора правничих наук. Судову практику відбув у Львові, а адвокатську в Жовкві у відомого українського правника й громадянина д-ра Короля.
З вибухом першої світової війни д-ра Л. Мишугу не взяли до австрійської армії з уваги на його слабу фізичну будову. Не зважаючи на те, він вже навесні 1915 року вступив в ряди Українських Січових Стрільців та виконував свою службу на Волині у Володимирі Волинському, широко організуючи місцеве українське життя, зокрема шкільництво, що у великій мірі причинилося до піднесення української національної свідомости серед місцевого населення та поклало основи під організацію майбутньої української влади.
По розвалі Австрії д-р Мишуга створив у Володимирі Волинському Українську Раду, проголосив прилучення Волині до Української Соборної Держави з урядом в Києві та зорганізував місцеву владу на Волині. Його спомини з того часу про Волинь були надруковані початково фейлетонами в часописі „Республика" у Станіславові, а опісля видані окремою брошурою.
З Волині д-р Мишуга вернув до Галичини і був приділений до державного комісаріяту в Радехові біля Львова. Перебувши тиф при відступі УГА, він в 1919 році був приділений від уряду ЗУНР, як четар, до очолюваного генералом Юнаковим генерального штабу Головного Отамана, що перебував тоді в Кам'янці Подільському та керував воєнними операціями на Україні, включно з відомим походом на Київ в серпні 1919 року. Між іншим, д-р Л. Мишуга написав першу вичерпну вістку-історію того походу в брошурі: „Похід Українських Військ на Київ", що початково була надрукована фейлетонами в офіціяльному органі уряду ЗУНР „Український Прапор", а опісля видана окремою книжкою. Так само стрілецький часопис „Стрілець", що появлявся на Великій Україні, видав кілька його брошур, м. ін. „Про суди на Україні”, про адміністрацію на Україні та низку інших.
В грудні 1919 р. д-р Мишуга, разом з урядом ЗУНР, переїхав до Відня, виконуючи різні доручення. Уряд, зокрема, висилав його в різних важливих місіях: був секретарем очолюваної д-ром Костем Левицьким місії ЗУНР до Риги в 1921 p., виїжджав, разом з д-ром Осипом Назаруком, в окремій місії, на розмови з тодішнім совєтським амбасадором в Копенгазї, Літвіновим, і т. д.
В 1920-21 pp. в згадуваному органі уряду ЗУНР „Український
Прапор" появилась фейлетонами і опісля окремою брошурою його праця про Карпатську Україну з 1919-20 pp., де зібрано вперше основні матеріяли про український характер Срібної Землі.
В половині 1921- го року уряд ЗУНР вислав д-ра Л. Мишугу з місісю до Вашингтону, де вже існувала українська місія на чолі з д-ром Лонгином Цегельським. Приїхавши до Вашинґтону та перебравши провід місії з кінцем того року, д-р Мишуга повів широку акцію Позички Національної Оборони, яка — разом з місією — тривала до половини 1923-го року і дала в результаті 138,500 долярів фондів на потреби тоді вже екзильного уряду ЗУНР. Всі ці фонди зібрав д-р Мишуга
численними поїздками й виступами по всіх українських громадах [у] З'єдинених Державах, натрапляючи при цьому на найбільші труднощі збоку не тільки несвідомої маси, але й розполітикованих та переважно ліво наставлених тоді лідерів тієї маси. Впродовж тих двох років не було ані одної суботи, неділі й свята, під час яких д-р Мишуга по два, три й більше разів не виступав перед народом на вічах і зборах та розбудовуванням національної совісти й свідомости не закликав до жертвенности й допомоги в українському державному будівництві. Під час тих виступів д-р Мишуга набрався був деяких недуг, які не покинули його й до самої смерти. Крім виступів на народних зібраннях, д-р Мишуга в тому часі, з одною тільки допомічною канцелярійною силою, провадив українську дипломатичну місію у Вашинґтоні, виконуючи всі її складні завдання, від репрезентації перед американським урядом починаючи, а на видаванні українських державних пашпортів та інших консулярних і канцелярійних формальностях кінчаючи.
В тому самому часі теж в Канаді велась акція Позички Національної Оборони, якою керував д-р Осип Назарук і якого представив канадійським українцям у Вінніпегу 33 роки тому власне д-р Мишуга. Ця позичка в Канаді принесла тоді 28,000 долярів.
Після закінчення місії у Вашингтоні в кінці 1923-го року, д-р Мишуга став головним ініціятором Об'єднання Українських Організацій в Америці й опісля впродовж 17 років його генеральним секретарем. Об'єднання несло весь тягар української політичної й громадської акції на терені З'єдинених Держав і зібрало коло пів мільйона долярів на різні цілі, головно на Визвольну Боротьбу. Це не без причини в українському революційному жарґоні на Рідних Землях та закордоном в Европі називано долари „мишугами".
Після двох років постійного співробітництва в „Свободі", д-р Мишуга з днем 1-го квітня 1926-го року став співредактором „Свободи", отже 29 років тому. Двадцять два роки він, аж до своєї смерти, був головним редактомо цього найстаршого й найбільшого українського щоденника у вільному світі.
Коли після Об'єднання був створений в 1940 р. Український Конгресовий Комітет, д-р Мишуга був його головним співтворцем і до кінця свого життя його активним членом. Таку саму ролю він відіграв у створеному в 1944 році Злученому Українському Американському Допомоговому Комітеті, членом якого був постійно аж до часу, коли всілякі зовнішні й внутрішні труднощі в тому Комітеті заставили його літом 1953 р. прийняти головство та очолити ЗУАДК.
Д-р Мишуга був членом Виділу Наукового Товариства ім. Шевченка в ЗДА. Мало кому відомо, що всі дев'ять книг про Україну й український нарід та його історію, літературу, культуру й змагання, які появилися досі старанням і коштом Українського Народного Союзу, різних, переважно американських авторів, перейшли найбільш дбайливу обробку власне д-ра Л. Мишуги. В останніх роках, вже занепадаючи на здоров'ю, д-р Мишуга очолював Редакцію вже майже завершеної під його проводом англомовної Енциклопедії Українознавства, матеріяли до якої приготовило НТШ у Сарселі і яка вже в найближчому часі буде здана до друку старанням і коштом Українського Народного Союзу.
Крім цілої низки окремих праць, м. ін. теж і про свого славного дядька Олександра, про „Жінку в творах Шевченка", видану теж англійською мовою, крім безлічі оригінальних промов та доповідей на найрізноманітніші теми і з найрізноматнітнішнх нагод, крім максимального вкладу у „Свободу", д-р Л. Мишуга є теж автором основної праці про українців на Західній Півкулі, відомої „Пропам'ятної Книги" Українського Народного Союзу, виданої в 1934 році, як теж автором або співавтором численних інших видань, в останньому книги „Українці у вільному світі".
В американській політиці сл. п. д-р Л. Мишуга був національно-демократичних переконань і завжди з гордістю називав себе українським націоналістом, навіть тоді, коли ця назва на американському континенті не належала до популярних і коли від неї намагались відмежуватись різні громадяни.
Це тільки дуже короткий і дуже загальний огляд життя і праці сл. п. д-ра Луки Мишугн, приготований на швидку руку на першу вістку про його смерть. Його життя, його багатобічна і така плідна праця, його творчість і його величезна ідейна спадщина будуть одним з найінтересніших джерел для дослідника нашої бурхливої і багатої на події доби, що стояла і стоятиме під знаком Луки Мишуги.
8 лютого 1955 року д-р Лука Мишуга помер на рак. Родини Небіжчик не мав.
Немає коментарів:
Дописати коментар