Поляки, які рятують старі українські кладовища: надгробки українців руйнують маргінали

                      
Варшава – Нема згоди на руйнування українських надгробків у Польщі, навіть якщо вони є частиною важкого польсько-українського минулого. Польська традиція – це пошана померлих, тож вони повинні спочивати в мирі. На цьому наголошує понад сто підписантів «Відозви з Верхрати» – резонансного звернення до поляків та українців. Відомі у Польщі громадські діячі прочитали цю відозву в селі Верхрата, де нещодавно прокремлівські політикани по-варварськи знищили черговий український надгробний пам’ятник. Тим часом активісти польських громадських організацій нагадують, що вже 30 років у Польщі розвивається рух із відновленння та впорядкування старих українських цвинтарів. Радіо Свобода поспілкувалося з польськими діячами, які вже багато років відновлюють цвинтарі, що осиротіли після повоєнних депортацій місцевого українського населення.

Шимон Моджеєвський – голова товариства «Магурич», яке рятує старі, передусім українські, кладовища на території Польщі. Такою дільністю він займається з 1987 року. Саме три десятиліття тому в південно-східній Польщі виникла група однодумців, яка вирішила не лише реєструвати осиротілі цвинтарі українців, але й вберегти їх від руйнування та зникнення. Згодом неформальна інціатива перетворилася в громадську організацію, яка назвалася так, як одна із гір у Бескидах. Девіз товариства «Магурич» вельми промовистий: «Цвинтарі повні людей, без яких світ не міг би існувати». За підрахунками Моджеєвського, на території Польщі є приблизно 800 українських кладовищ. Лідер «Магурича» пояснює завдання організації: «Ідея полягає в тому, що пам’ять – це дуже важлива частина ідентичності. Різноманітність творить світ. Уніфікований світ нецікавий. Натомість, дуже цікаві ті регіони, де зустрічаються різні культури. На жаль, у нас, у Польщі культура пограниччя зазнала нищівних руйнувань унаслідок повоєнних депортацій і переселень. Залишилося багато цвинтарів без догляду і опікунів».

82 табори, 120 відновлених кладовищ і 2000 надгробків...

Щороку в селах, де колись жили українці, «Магурич» відновлює і ремонтує десятки надгробних пам’ятників, а також придорожні хрести і скульптури. Крім цього, щороку товариство організовує табори, учасники яких працюють на покинутих кладовищах.

«До цього часу відбулося 82 двотижневих табори, в рамках яких ми ремонтували передусім українські кладовища, але нам траплялося відновлювати німецькі та єврейські. На польських цвинтарях у Польщі ми не працюємо, оскільки вважаємо, що ними повинні опікуватися місцеві жителі, тож це не наше завдання», – говорить Моджеєвський.
   «Магурич» об’єднує людей, яким дороге багатокультурне минуле Польщі. Усі вони працюють безкоштовно, більше того, шукають гроші для організації щорічних таборів чи придбання спеціальних інструментів і хімічних речовин. Протягом 30 років «Магурич» зробив чимало.

«Це – понад 120 українських кладовищ у Польщі, де ми відремонтували понад дві тисячі українських надмогильних пам’ятників. Я вважаю, що товариство «Магурич» – це феномен, адже протягом 30 років регулярно збирається група людей, яка присвячує свій вільний час рятуванню кладовищ.
Я думаю, що протягом цих років участь у цій інціативі взяла приблизно тисяча осіб», – розповідає Моджеєвський.

Добровольський: цвинтар не має національності – це святе місце

«Магурич» – це далеко не єдина польська організація, яка дбає про українські цвинтарі. Схожою діяльністю займається кілька інших громадських об’єднань, зокрема «Товариство розвитку Ветлини та околиць». Одним із лідерів цієї організації є Марцін Добровольський. Кілька років тому товариство створило туристичний шлях довжиною 9 кілометрів вздовж річки Ветлина, над якою колись буяло українське життя.

«Ми хотіли описати кожне із сіл, щоб показати його таким, яким воно було перед депортацією. Тобто зібрати якомога більше інформації від колишніх жителів і все, що тільки можливо. Ми тричі їздили в Україну, щоб поспілкуватися з колишніми жителями. Вони були дітьми, коли їх виселяли. Ці люди розповідали про те, як виглядало село, хто там жив. У результаті ми підготували інформаційні таблиці з текстами, які розставили по трьох селах. Усі таблиці двомовні: написані польською та українською», – каже Добровольський.
  У селах Луг, Яворець та Завої польські громадські діячі увічнили місця, де колись були будинки, церкви і цвинтарі. На пам’ятному хресті в неіснуючому селі Луг польські громадські діячі написали: «Депортованим з власної землі».
  «Я побоювався, що ці таблиці швидко спалять, що їх замалюють якимось спреєм, та минає четвертий рік – і нічого не сталося, і, що мене тішить, до цих таблиць завжди втоптані стежки, навіть узимку. Горять свічки. Навколо цього місця якась незвичайна атмосфера, ніхто не посмів щось знищити», – зазначає Добровольский.
   Моджеєвський та Добровольський наголошують, що їхні ініціативи неполітичні. «Магурич» не займається військовими похованнями, бо вважає, що це завдання для державних установ. Утім, один і другий діяч засуджують випадки руйнування українських військових поховань, які мали місце у Польщі протягом останніх двох років.

«Для мене цвинтар – це сакрум, місце поховання предків.
Все погане, що відбується на кладовищах, що руйнує гармонію між живими і мертвими, спричинене дурістю і браком знань. Цвинтар не має національності – це святе місце», – говорить Добровольський.
    Шимон Моджеєвський просить не ототожнювати всіх поляків із маргіналами, які зруйнували в Польщі українські надгробки. За його словами, більшість поляків, це нормальні люди, відкриті на інші народи й культури. 30-літня історія «Магурича» – найкращий цьому доказ.