Юрій КРОХМАЛЮК (* 27 жовтня 1904, Краків – † 1 січня 1994, Детройт) – письменник, військовий історик, публіцист. Очільник військово-історичного відділу управи Дивізії «Галичина»; старшина штабу 1 УД УНА. Дійсний член ВУАН. Співредактор науково-історичного журналу «Вісті Комбатанта». Друкувався під псевдонімами Юрій Тис, Юрій Тис-Крохмалюк, Юрій Орест.
Старший брат Романа Крохмалюка, громадського діяча, члена військової управи й референта набору до дивізії «Галичина».
Старший брат Романа Крохмалюка, громадського діяча, члена військової управи й референта набору до дивізії «Галичина».
Народився в родині педагога. У чотири роки втратив матір. Його батько працював учителем у народних школах в різних українських містах, і тому дитинство Юрія і його молодшого брата проходило в Тернополі, Збаражі, Заліщиках і Станіславові. Закінчив гімназію у Станіславові, відтак навчався у Віденській політехніці, яку закінчив з дипломом інженера-хіміка. Працював інженером у Станіславові та Львові. Закінчив авіаційну військову школу і служив підпоручником у польській армії. Заарештований за участь в Організації Українських Націоналістів. Член «Молодої громади», Фронту національної єдности. Від 1939 – у Кракові, де заснував і очолював видавництво «Юнацька школа». 1941–43 – інженер-хімік Львівського хімічного підприємства «Галіколь». Зібрав чималу збірку рукописів і книг, яку передав 1943 у Львові Олександрові Оглоблину.
З червня 1944 - в Дивізії «Галичина», очолював військово-історичний відділ її управи, в бойових діях участи не брав; старшина (хорунжий) штабу 1 УД УНА.
Від 1947 – в Іннсбруку (Австрія), де співпрацював із журналом «Звено»; від 1954 – в Буенос-Айресі: співзасновник Об’єднання українських науковців, літераторів і митців, головний редактор журналу «Ucrania Libre» («Вільна Україна»). Від 1961 – у Детройті. Співзасновник Інституту української культури Америки (очолював його 1961–63), Асоціяції діячів української культури (1963), головний редактор журналу «Терем: Проблеми української культури» (1962–88). Член Братства колишніх вояків Української дивізії УНА, Федерації письменників української літератури, Українського історичного товариства.
Автор статей, нарисів, історичних оповідань і повістей, наукових розвідок. Висвітлював окремі сторінки історії України, зокрема періоду козаччини, а також визвольної боротьби під час Другої світової війни. Автор науково-популярних праць «Воєнний шлях Сагайдачного на Москву 1618 р.: Стратегічно-тактична розвідка» (Л., 1936; 1993), «Бої Хмельницького: Військово-історична студія» (написана 1939, видана – Мюнхен, 1954), «La Batalla de Pоltava» («Бій під Полтавою», 1960), «Guerra y Libertad: Historia de la Division “Halychyna” (d. u. 1) del Ejército Nacional Ucranio (1943–1945)» («Війна і воля: Історія дивізії “Галичина” УНА (1943–45)», 1961; обидві – Буенос-Айрес), «UPA Warfare in Ukraine: Strategical, Tactical and Organizational Problems of Ukrainian Resistance in World War II» («Війна УПА в Україні: Стратегічні, тактичні й організаційні проблеми українського руху опору в 2-й світовій війні», Нью-Йорк, 1972, перекл. англ. мовою В. Душника).
З червня 1944 - в Дивізії «Галичина», очолював військово-історичний відділ її управи, в бойових діях участи не брав; старшина (хорунжий) штабу 1 УД УНА.
Від 1947 – в Іннсбруку (Австрія), де співпрацював із журналом «Звено»; від 1954 – в Буенос-Айресі: співзасновник Об’єднання українських науковців, літераторів і митців, головний редактор журналу «Ucrania Libre» («Вільна Україна»). Від 1961 – у Детройті. Співзасновник Інституту української культури Америки (очолював його 1961–63), Асоціяції діячів української культури (1963), головний редактор журналу «Терем: Проблеми української культури» (1962–88). Член Братства колишніх вояків Української дивізії УНА, Федерації письменників української літератури, Українського історичного товариства.
Автор статей, нарисів, історичних оповідань і повістей, наукових розвідок. Висвітлював окремі сторінки історії України, зокрема періоду козаччини, а також визвольної боротьби під час Другої світової війни. Автор науково-популярних праць «Воєнний шлях Сагайдачного на Москву 1618 р.: Стратегічно-тактична розвідка» (Л., 1936; 1993), «Бої Хмельницького: Військово-історична студія» (написана 1939, видана – Мюнхен, 1954), «La Batalla de Pоltava» («Бій під Полтавою», 1960), «Guerra y Libertad: Historia de la Division “Halychyna” (d. u. 1) del Ejército Nacional Ucranio (1943–1945)» («Війна і воля: Історія дивізії “Галичина” УНА (1943–45)», 1961; обидві – Буенос-Айрес), «UPA Warfare in Ukraine: Strategical, Tactical and Organizational Problems of Ukrainian Resistance in World War II» («Війна УПА в Україні: Стратегічні, тактичні й організаційні проблеми українського руху опору в 2-й світовій війні», Нью-Йорк, 1972, перекл. англ. мовою В. Душника).
Юрій Тис-Крохмалюк
ОСТАННІ БОЇ
(Переклад з книжки „Guerra y Libertad")
Згідно з наказом групи Південь, дня 31 березня 1945, приділено 1 УД до Першої Армії. 1 УД мала вирушити 1 квітня ранком, та прикрити прогалину між 1 і 6 армією,
тобто у секторі Ґляйхенберґ-Фельдбах. В тій цілі приділено 1 УД до 1 корпусу кінноти. А з тим дилема, яка непокоїла вояків Дивізії перестала існувати: наказ групи Південь звільнив дивізію від хвилюючої непевности, що станеться з нею: слід було сподіватися її розв'язання, або переміни на німецьку одиницю.
ОСТАННІ БОЇ
(Переклад з книжки „Guerra y Libertad")
Згідно з наказом групи Південь, дня 31 березня 1945, приділено 1 УД до Першої Армії. 1 УД мала вирушити 1 квітня ранком, та прикрити прогалину між 1 і 6 армією,
тобто у секторі Ґляйхенберґ-Фельдбах. В тій цілі приділено 1 УД до 1 корпусу кінноти. А з тим дилема, яка непокоїла вояків Дивізії перестала існувати: наказ групи Південь звільнив дивізію від хвилюючої непевности, що станеться з нею: слід було сподіватися її розв'язання, або переміни на німецьку одиницю.
Прогалину у секторі Ґляйхенберґ-Фельдбах прикрили полки 29 і ЗО, при підтримці двох дивізіонів 14 полку артилерії. У відводі залишився 31 полк, а курінь піонерів дістав завдання укріпити відтинок Марбурґа.
Наступ почався в год. 6.30 ранком 1 квітня і зразу дав добрі висліди. Боєздатність Дивізії зросла знову, до чого причинилася певність про дальше існування одиниці. Вояки давали зразки боєвого духа. Боєві успіхи відмічено на цілому відтинку фронту, полки зламали зразу опір ворога.
В першому наступі 1 УД зайняла верхи й околицю Страдену. Штаб Дивізії який змінив раніше своє місце побуту з Ст. Петер до Ґнасу, станув у Страдені, де мав знаменитий перегляд боїв на цілому фронті. З правої сторони 1 УД стояла 3 кінна дивізія, а з лівої з'єднання панцерної дивізії Вікінґ.
У висліді важких боїв, 1 УД здобула стратегічні верхи Страден-Коґель і Ґляйхенберґ-Коґель та замок Ґляйхенберґ. На короткий час положення стало критичним на відтинку 29 полку, бо противник відбив наступи полку, і сам почав наступати. Скорим протинаступом полк здобув втрачений терен, викинувши з нього сили противника.
Тими боями Дивізія закрила прогалину між обома арміями та виконала своє завдання.
Проте після тих успіхів 1 УД станула перед важким питанням вдержати здобуті позиції. Положення на цілому фронті було розпачливе, а зокрема на відтинку Дивізії було треба сподіватися, що ворог доложить усіх можливих старань, щоб відбити втрачені терени та поширити прогалину між 1 і 6 арміями. Совєтські наступи заломилися у боях з Дивізією і з'єднання ворога відкинено. Врешті противник вирішив провести офензиву на відтинку Ґляйхенберґ і Страден-Коґель при сильній допомозі артилерії. Перші наступи совєтських військ Дивізія відкинула, а малі вломи зліквідувала.
Знаючи тактику артилерійського обстрілу ворога, і спосіб ведення боїв українськими вояками, команда Дивізії вирішила зорганізувати першу лінію слабшою, а за те зміцнити лінію другу.
Наступи ворога ставали щораз то сильніші, а в деяких місцях вдалися йому поважні вломи сильними групами. На жаль, ці вломи не вдалося усунути, бо усі фронтові з'єднання Дивізії стояли у загрозливих боях з великою потугою ворога. На поміч прибули частини 3 кінної дивізії, які в той час були позаду на відпочинку. Верхи Страдену і Ґляйхенберґу переходили кілька разів з рук до рук. Теж 3 кінна дивізія, що рахувалася найкращим боєвим з'єднанням, мусіла кількакратно здобувати від ворога свій втрачений терен.
Помічною була теж 4 кінна дивізія, дякуючи приязним відносинам між 1 УД і 4 КД та її талановитому і зрівноваженому командирові.
Бої за верхи гір стали уже справою чести. Великі втрати по обох сторонах виявилися однак більш вирішними по стороні українсько-німецькій. [...]
Читати далі: http://archive.ec/G1r3E#selection-579.0-613.137
Наступ почався в год. 6.30 ранком 1 квітня і зразу дав добрі висліди. Боєздатність Дивізії зросла знову, до чого причинилася певність про дальше існування одиниці. Вояки давали зразки боєвого духа. Боєві успіхи відмічено на цілому відтинку фронту, полки зламали зразу опір ворога.
В першому наступі 1 УД зайняла верхи й околицю Страдену. Штаб Дивізії який змінив раніше своє місце побуту з Ст. Петер до Ґнасу, станув у Страдені, де мав знаменитий перегляд боїв на цілому фронті. З правої сторони 1 УД стояла 3 кінна дивізія, а з лівої з'єднання панцерної дивізії Вікінґ.
У висліді важких боїв, 1 УД здобула стратегічні верхи Страден-Коґель і Ґляйхенберґ-Коґель та замок Ґляйхенберґ. На короткий час положення стало критичним на відтинку 29 полку, бо противник відбив наступи полку, і сам почав наступати. Скорим протинаступом полк здобув втрачений терен, викинувши з нього сили противника.
Тими боями Дивізія закрила прогалину між обома арміями та виконала своє завдання.
Проте після тих успіхів 1 УД станула перед важким питанням вдержати здобуті позиції. Положення на цілому фронті було розпачливе, а зокрема на відтинку Дивізії було треба сподіватися, що ворог доложить усіх можливих старань, щоб відбити втрачені терени та поширити прогалину між 1 і 6 арміями. Совєтські наступи заломилися у боях з Дивізією і з'єднання ворога відкинено. Врешті противник вирішив провести офензиву на відтинку Ґляйхенберґ і Страден-Коґель при сильній допомозі артилерії. Перші наступи совєтських військ Дивізія відкинула, а малі вломи зліквідувала.
Знаючи тактику артилерійського обстрілу ворога, і спосіб ведення боїв українськими вояками, команда Дивізії вирішила зорганізувати першу лінію слабшою, а за те зміцнити лінію другу.
Наступи ворога ставали щораз то сильніші, а в деяких місцях вдалися йому поважні вломи сильними групами. На жаль, ці вломи не вдалося усунути, бо усі фронтові з'єднання Дивізії стояли у загрозливих боях з великою потугою ворога. На поміч прибули частини 3 кінної дивізії, які в той час були позаду на відпочинку. Верхи Страдену і Ґляйхенберґу переходили кілька разів з рук до рук. Теж 3 кінна дивізія, що рахувалася найкращим боєвим з'єднанням, мусіла кількакратно здобувати від ворога свій втрачений терен.
Помічною була теж 4 кінна дивізія, дякуючи приязним відносинам між 1 УД і 4 КД та її талановитому і зрівноваженому командирові.
Бої за верхи гір стали уже справою чести. Великі втрати по обох сторонах виявилися однак більш вирішними по стороні українсько-німецькій. [...]
Читати далі: http://archive.ec/G1r3E#selection-579.0-613.137
Юрій Тис-Крохмалюк
Студії з тактики партизанської війни (З досвіду УПА і боїв 1 УДивізії проти комуністичних партизан)
http://komb-a-ingwar.blogspot.com.es/2009/01/1_26.html
Студії з тактики партизанської війни (З досвіду УПА і боїв 1 УДивізії проти комуністичних партизан)
http://komb-a-ingwar.blogspot.com.es/2009/01/1_26.html
Юрій Тис-Крохмалюк
ДІЇ БОЙОВОЇ ГРУПИ БАЄРСДОРФА, 4-го і 5-го ПОЛКІВ ТА РОЛЯ СОТ. ДМИТРА ПАЛЇЇВА
http://komb-a-ingwar.blogspot.com.es/2009_08_01_archive.html
ДІЇ БОЙОВОЇ ГРУПИ БАЄРСДОРФА, 4-го і 5-го ПОЛКІВ ТА РОЛЯ СОТ. ДМИТРА ПАЛЇЇВА
http://komb-a-ingwar.blogspot.com.es/2009_08_01_archive.html
Юрій Тис-Крохмалюк
ВАРШАВСЬКЕ ВИДАННЯ ПРО УПА І 1-у УД УНА
http://komb-a-ingwar.blogspot.com.es/2016/07/1.html
ВАРШАВСЬКЕ ВИДАННЯ ПРО УПА І 1-у УД УНА
http://komb-a-ingwar.blogspot.com.es/2016/07/1.html
Твори: Під Львовом плуг відпочивав. Л., 1937; Симфонія землі: Оповідання. Буенос-Айрес, 1951; Шляхами віків: Оповідання. Вінніпеґ, 1951; Не плач, Рахіле…: Різдвяна містерія-драма. Буенос-Айрес, 1952; Маркіза: Істор. оповідання. Вінніпеґ, 1954; Щоденник національного героя Селепка Лавочки. Буенос-Айрес, 1954; Нью-Йорк, 1982; Л., 1993; Рейд у невідоме: Дивні пригоди знатного молодця пана Миколи Претвича: Новелла. Буенос-Айрес, 1956; Життя іншої людини: Повість. Мюнхен, 1958; Конотоп: Істор. повість, оповідання. Торонто, 1959; К., 2005; Звіздун з Чигирина: Новеля. Буенос-Айрес, 1961; На світанку: Біогр. повість з життя Марка Вовчка. Чікаґо, 1961; К-7: Фантаст. оповідання. Торонто, 1964; Казка про лицаря Добриню та його сестричку Забаву. Торонто; Нью-Йорк. 1970; Вибрані казки. Нью-Йорк, 1971; 1987.
Немає коментарів:
Дописати коментар