СПІВЕЦЬ СТРІЛЕЦЬКОЇ ДОБИ

                                            

                                             45 років тому не стало Левка Лепкого.

ЛИСТ ДО ПРИЯТЕЛЯ
(присвячую Л. Лепкому)

Ти кажеш, друже, що будуєш хату,
А в ній ватран, що розпорошить тіні.
Положиш дичу шкіру волохату,
Поставиш лави білі попід стіни,
І як тобі докучить Львів неситий,
Поїдеш там спочити і віджити.

Ох, як тобі я завидую, друже!
Такий куток у затишку далекім!
Такий малий, такий маленький дуже,
Що можна жити в ньому тільки з деким,
Що як не схочеш, то зачиниш двері
І будеш в ньому сам від раня до вечері.

Ти кажеш, друже, що мене запросиш,
Що сядемо при ватрі на розмову:
Про все, що ти віддавна в серці носиш,
Про все, що я відгребаю наново,
Про все, що ми обидва пережили,
Що ще живе і що у гріб зложили.

Проси, приїду кожної хвилини
І привезу свої розбиті нерви,
Покличем дум до білої хатини
І будем їх снувати без перерви.
Приїду, брате (навіть з подарунком!)
Тільки скажи: як ти там з постерунком?
Роман Купчинський
1933

СПІВЕЦЬ СТРІЛЕЦЬКОЇ ДОБИ
Таких, як Левко Лепкий, в історії літератури, поезії, журналістики і музики були одиниці. Це про нього відомий д-р Федір Погребенник писав: „Якщо б брати Богдан і Левко Лепкі не створили більше нічого, крім пісні „Журавлі“, то цього вистачило б, щоб їхні імена були навічно вписані золотими буквами в історію української музичної культури“.
Крім музики до „Журавлів“, Л. Лепкий створив пісні „Гей, видно село“, „Ми йдемо вперед“, „Бо війна війною“, „Ішов відважний гайовий“, „Ми йшли, кервавились в боях“, „І снилося з ночі дівчині“, „Майова нічка“, „Колись, дівчино мила“ та інші (разом близько двадцяти), то можна сказати, що пісні
Левка Лепкого разом з пісенною творчістю Романа Купчинського і Михайла Гайворонського склали цілу стрілецьку епопею.
До речі, чи не найактивніший з цих трьох осіб, Л. Лепкий вмів завжди бути душею товариства і ніколи не прагнув, щоб його ім’я було на першому місці. А відносно старшого брата, то він намагався всякими шляхами створювати для нього сприятливі умови для праці, бо й сам був здібним не менше. І сьогодні неможливо відрізнити деякі сторінки лепківської „Мазепіяни“, що були втрачені, а потім дописані молодшим братом. Він умів все, у нього все виходило правдиво і досконало, що, мабуть, інколи й заважало в організованості.
Відомо, що у своїй пісенній творчості Л. Лепкий працював у двох іпостасях, створюючи тексти і добираючи мелодії до них. До того ж, робив це так природньо і в гармонійній єдності музики і слова, що ці пісні й до сьогодні сприймаються як народні. А це чи найвища похвала мистцеві, бо досягти такого, справа не з легких.
Нагадаємо читачам деякі з них:

Бо війна війною, вісьта-вйо!
В тім є Божа сила, гайта-вйо!
Як не заб’є тебе гостра куля,
То копитом, замість кулі, б’є кобила.

Або:

Ми йдем вперед, здалека чути гуки,
Гармати б’ють, там воля або смерть,
Не буде більш терпінь і муки –
Вперед! Там воля або смерть!

Ось вам, трагедія війни, з жартом переплетена.
Згадаймо, як сонячно співала його ліричні пісні Квітка Цісик:

І снилося з ночі дівчині,
Що маки в гаю процвітали,
Що коней вороних сідлали –
І снилося з ночі дівчині.

Я розповів про Л. Лепкого як про пісняра, але потрібно нагадати, що він був не лише поетом й композитором, а й прозаїком, публіцистом, драматургом, майстром епістолярного жанру і навіть художником.
Народився Л. Лепкий 7 грудня 1888 року в селі Поручин (тепер Бережанського району), на Тернопільщині, в родині священика Сильвестра Лепкого, відомого на той час письменника, який виступав в літературі під псевдонімом Марко Мурава. Після початкового домашнього навчання здобуває освіту у славнозвісній Бережанській гімназії, потім вчився на технологічному факультеті
Львівського університету, а далі – у Краківській академії мистецтв.
Перша світова війна 1914 року перервала студії Л. Лепкого, він став одним з перших організаторів військової організації – Українських Січових Стрільців, де, витримавши всі труднощі війни, дослужився до ранґи поручника. Це були найпродуктивніші роки його пісенної творчости.
Після війни Л. Лепкий жив у Львові, де брав активну участь у громадсько-політичному та мистецькому житті міста. Став засновником ряду видавництв, дописувачем багатьох журналів, заснував ляльковий театр, згодом його обрали членом правління Товариства письменників і журналістів ім. Івана Франка. Він проєктував і споруджував пам’ятник УСС у Винниках біля Львова.
У 1931-1939 роках Л. Лепкий працював на посаді адміністративного директора курорту-санаторію „Черче“. А з приходом „московських визволителів“ разом з мамою і братом Богданом виїхав до Кракова, де став співробітником щоденника „Краківські вісті“. В 1941 році одружився з Марією Драгомирецькою.
І це ще не все. В 1945 році він разом з родиною переїхав спочатку до Відня, а згодом – до Ню-Йорку, де, працюючи на різних низькооплачуваних роботах, не втрачав сили духу, віри та любови до України.
За океаном він пише спогади, оповідання, нові пісні і вірші, які друкує в україномовних газетах. Так з’являються його „Легенда про заснування Львова“, „Дещо про молодість Богдана Лепкого“, „Ще про стрілецькі пісні“ та інші.
28 жовтня 1971 року, на 83-му році життя, Л. Лепкий помер у шпиталі в Трентоні, Н. Дж. Похований на цвинтарі в Бавнд-Бруку. В часописі „Свобода“ повідомлялося: „Зійшла з цього світу кольоритна постать вояка-кавалериста, композитора і поета, журналіста-редактора, великого патріота, державника, людини глибокої товариської культури і доброго серця“.
Анатолій Житкевич,
Торонто
Тижневик "Свобода", видання Українського Народного Союзу
П’ятниця, 25 травня 2007 року