|
БАРВІНСЬКИЙ Борис (28.10.1888, с. Грищенці Канівського пов. Київської губ., тепер Канівського р-ну Черкаської обл. – 5.01.1980, Нью-Йорк, США).
Військовий і громадський діяч, учитель; сотник 1-го Українського полку ім. Богдана Хмельницького (з травня 1917, за ін. даними – з поч. 1918) та полку ім. Павла Полуботка, курінний Київського полку Вільного козацтва, помічник губернського коменданта Київщини (1918), помічник командира 3-го Січового полку (з липня 1919), начальник охорони Головного отамана Армії УНР, контрактовий старшина 15-го піхотного полку Війська Польського (1928, Демблін), командир 30-го полку (11.1943), в. о. організаційного коменданта 30-го полку дивізії “Галичина” (02.1944); військові звання – поручник російської армії, підполковник Армії УНР, підполковник піхоти Війська Польського (з 1935), сотник дивізії “Галичина” (1943 – 1944), генерал-хорунжий (на еміграції).
Закінчив Київську духовну семінарію (1911), 1-шу Київську школу прапорщиків, школу сотенних командирів Західного фронту.
До Першої світової війни вчителював на Київщині. На фронті у складі 225-го піхотного Лівнинського полку російської армії (з 1914). Учасник українізації частин російської армії (з 1917). Учасник оборони Києва від червоного війська М. Муравйова (січень – лютий 1918). З вересня 1920 р. – сотник охорони Головного отамана Симона Петлюри. Лицар Залізного хреста. Після поразки Армії УНР був інтернований у табір м. Каліш. Від 1926 р. – підполковник II відділу штабу військового міністра УНР в екзилі, відповідальний за зв’язок із підпільними організаціями Наддніпрянської України.
З 1928 р. контрактовий старшина на службі у Війську Польському. Жертводавець на українські справи. Учасник німецько-польської війни 1939 року. Після розгрому Польщі деякий час перебував у німецькому полоні. Брав участь у боях проти совєтських військ під Бродами і Баутценом. По капітуляції Німеччини перебував у таборах для інтернованих у Ріміні та Белярії (Італія). На еміграції в США (з 1947).
Похований на Українському православному цвинтарі у Бавнд-Бруці.
Військовий і громадський діяч, учитель; сотник 1-го Українського полку ім. Богдана Хмельницького (з травня 1917, за ін. даними – з поч. 1918) та полку ім. Павла Полуботка, курінний Київського полку Вільного козацтва, помічник губернського коменданта Київщини (1918), помічник командира 3-го Січового полку (з липня 1919), начальник охорони Головного отамана Армії УНР, контрактовий старшина 15-го піхотного полку Війська Польського (1928, Демблін), командир 30-го полку (11.1943), в. о. організаційного коменданта 30-го полку дивізії “Галичина” (02.1944); військові звання – поручник російської армії, підполковник Армії УНР, підполковник піхоти Війська Польського (з 1935), сотник дивізії “Галичина” (1943 – 1944), генерал-хорунжий (на еміграції).
Закінчив Київську духовну семінарію (1911), 1-шу Київську школу прапорщиків, школу сотенних командирів Західного фронту.
До Першої світової війни вчителював на Київщині. На фронті у складі 225-го піхотного Лівнинського полку російської армії (з 1914). Учасник українізації частин російської армії (з 1917). Учасник оборони Києва від червоного війська М. Муравйова (січень – лютий 1918). З вересня 1920 р. – сотник охорони Головного отамана Симона Петлюри. Лицар Залізного хреста. Після поразки Армії УНР був інтернований у табір м. Каліш. Від 1926 р. – підполковник II відділу штабу військового міністра УНР в екзилі, відповідальний за зв’язок із підпільними організаціями Наддніпрянської України.
З 1928 р. контрактовий старшина на службі у Війську Польському. Жертводавець на українські справи. Учасник німецько-польської війни 1939 року. Після розгрому Польщі деякий час перебував у німецькому полоні. Брав участь у боях проти совєтських військ під Бродами і Баутценом. По капітуляції Німеччини перебував у таборах для інтернованих у Ріміні та Белярії (Італія). На еміграції в США (з 1947).
Похований на Українському православному цвинтарі у Бавнд-Бруці.
Роман КОВАЛЬ, “Незборима нація”
Немає коментарів:
Дописати коментар