Дмитро Гамонів

                                       
ГАМОНІВ Дмитро (26.10.1898, с. Сухоліси Київської губ., тепер Білоцерківського р-ну Київської обл. – 22.05.1979).
  Півсотенний Вільного козацтва, голова станиці 1-ї УД УНА; військові звання¬ – старшина Армії УНР. 
Народився в козацькій родині. Закінчив Білоцерківську вільно-козацьку інструкторську школу. Делегат 1-го Всеукраїнського з’їзду військових та 1-го з’їзду Вільного козацтва вЧигирині.
Учасник бою під Крутами. Служив у 1-му Залізничному полку Осадного корпусу СС (1919) та 6-му кінному полку 6-ї Січової дивізії (1920). 1920 року в бою під Проскуровом поранений у ногу і голову, внаслідок чого втратив праве око.
Учасник Першого зимового походу Армії УНР. Лицар Залізного хреста Армії УНР.
Під час Другого зимового походу УПА Юрка Тютюнника потрапив під с. Малі Миньки у полон, але разом з Іваном Ремболовичем утік з нього. З дружиною Михайлиною стає співзасновником 1-ї Української вселюдної школи ім. Лесі Українки. Під час Другої світової війни його арештовує гестапо і він 99 дні перебуває у тюрмі “Пав’як”, звідки його рятує Петро Дяченко. Одразу по звільненні зголошується до дивізії “Галичина”. По війні перебирається в Канаду в м. Калгарі, де засновує станицю 1-ї УД УНА та станицю Вільного козацтва.
Нагороджений Хрестом Симона Петлюри, хрестом Українського козацтва з мечами та лавровими гілками та відзнакою за бої під Бродами.
Похований на цвинтарі в Калгарі.

Роман КОВАЛЬ, “Незборима нація”