ПОРА СВОБОДУ ШАНУВАТЬ

                                                         Іван Давиденко
З’явитись перед людом на поклон,
Щоб чути їхні думи стоголосі.
 Почути в серці їхній щем і стон,
Які вирують, не здаються й досі.

Жура від них приносить буревій,
Шумливий він вкутаний у лихо.
 Біда згори спускається мерщій,
У тьмі глухій так карає тихо.

Гойдає вітер люд немов жита,
Щемить підкошує до зла веде .
Моя молінь не змінить їм життя.
Поки злоба від них, до них іде.

Вона на нервах дика і гидка
Як та сорочка липне до спини,
Ярмо вдягає з глумом спідтишка,
Укритий цвіллю, тьмою з далини

Устане дух розпочне розмову,
Слова поллються наче благодать.
Мудрувань душі відкриє нову,
Пора свободу вчитись шанувать.