“Ой лихо, не Петрусь – лице біле, чорний вус!” – співаю я вже другий день. А все тому, що 16 травня побувала на прем’єрі “Наталки Полтавки” в Черкаському академічному музично-драматичному театрі імені Т.Г. Шевченка. Я аж ніяк не театральний критик та не дуже обізнана у мистецтві, але спробую поділитися враженнями. Як умію.
Ідучи на постановку класичного твору до академічного театру я очікувала побачити щось дуже традиційне та консервативне. Але вистава почала дивувати мене з перших хвилин. Перше, що привернуло увагу – це дуже цікаві декорації, виконані у вигляді картин.
Сам формат дійства також був досить незвичним. На сцені був присутній Іван Котляревський у виконанні заслуженого артиста України Миколи Зайнчківського, який весь час коментував виставу, давав пояснення та настанови акторам.
Часто в мене з’являлося відчуття, ніби я потрапила на репетицію вистави, яку ставить сам автор. Коментарі Івана Петровича у більшості своїй були іронічними та викликали сміх в залі. Але місцями вистава ставала напруженою та сентиментальною, змушуючи мене забути про те, що перед нами актори, а не нещасні закохані. В такі моменти я дуже хвилювалась за Наталку та Петра, хоча давно вже знаю чим саме закінчується твір.
Цікавим елементом були пташечки, яких актори тримали на палицях та озвучували у потрібні моменти. Такі деталі зробили виставу ще більш виразною та цікавою.
Звісно, окрему увагу потрібно приділити оркестру. Вся вистава супроводжувалась чудовою музикою Миколи Лисенка та прекрасним співом акторів.
Я дуже рада, що потрапила на цю виставу. Раджу подивитись і вам.
Немає коментарів:
Дописати коментар