Він народився на Харківщині, а помер у Лос-Анжелесі. Він єдиний, хто грав на бандурі в Імператорському театрі. Його відправив у еміграцію Іван Огієнко - щоб зберегти для України талант. Він співав "Вже воскресла Україна...", а створена ним у Києві капела бандуристів стала сьогодні Національною заслуженою.
Чикаго, 1930 рік. Один із найбільших оперних театрів Америки "The Civic Opera House" заповнений вщерть.
Публіка перешіптується: "Кажуть, гратиме якийсь руський емігрант, це тепер модно." – "А що він за один?" – "Самородок. У Парижі та Празі нещодавно багато шуму наробив." – "Чи то бандура, чи балалайка…" – "Бандура? Вперше чую…".
А за лаштунками в цей час розігрувалася неабияка драма. Адміністратор Берта Отт, яка вже привозила до Чикаго світових знаменитостей – Сергія Рахманінова, Яшу Хейфеця, Фриця Крейслера – заспокоювала конферансьє та нервово переконувала дивного артиста щонайскоріше вийти на сцену.
Той же був категоричним: концерт не відбудеться, якщо його оголосять як "москвина, який грає на московському етнічному інструменті". "Я – українець, пані!"
 |
| Фото з Енциклопедії історії України |
І от зі сцени полилися перші срібні перебори струн. Вражені слухачі завмерли. Тужні старовинні козацькі думи полонили залу, зачарували її, немов музикант зі своїм дивовижним інструментом зумів торкнутися найпотаємнішого в кожному серці…
Невдовзі чиказький український часопис "Січ" напише:
"У опері повіяло правдивою національною музикою, котра є так тісно злучена з українським духом, як сама наша мова… У рокоті золотих струн відізвалася тисячолітня старовина, завітали тіні Боянів, відчулися далекі тризни на славних могилах, пири княжих дружин, незрівняні краси "Слова о Полку Ігоревім".
Сполихнулися думи козацькі, що їх сліпці-кобзарі пронесли через пітьму неволі аж до сьогодення і переховали в народі славну традицію героїчних часів України – найкращу запоруку її Воскресіння і Свободи… Американська преса дуже прихильно оцінила ту, ще зовсім незнану для неї Музику і Інструмент, присвячуючи багато похвал нашого славного Земляка, котрим маємо сміло гордитись…".
Віртуоз-революціонер
Артиста, з яким Чикаго познайомився того лютневого вечора 1930 року, звали Василь Ємець. Він народився 27 грудня 1890 року на Слобожанщині і змалечку всотав народну пісню.
У домі Костя та Марії Ємців часто зупинялися перепочити з дороги кобзарі, і малий Василько був їх найпершим та найвдячнішим слухачем.
 |
| Ансамбль кобзарів на виступах в Охтирці 1911 року. Фото: українська вікі |
Пізніше Василь Ємець скаже, що не міг не стати бандуристом, бо мав добрих вчителів – Тараса Шевченка та Івана Кучугуру-Кучеренка. Сліпий кобзар, розгледівши неабиякий музичний талант у малому хлопцеві, почав безкоштовно давати тому уроки.
Що ж до Шевченка, то саме з його твором пов’язаний перший, так би мовити, революційний публічний виступ Василя Ємця, за який його мало не виключили з Охтирської гімназії.
На гімназичному вечорі 6 грудня 1911 року Василь співав шевченкову "Розриту могилу", вкладаючи в кожен рядок експресію та силу почуттів великого Кобзаря. У залі робилося щось неймовірне: хтось аплодував, хтось тупотів ногами та свистів, хтось плакав.
"Коли закінчував спів, відчуття трагедії так запанувало наді мною, що… з гніву та великого жалю сльози закапали по струнах моєї кобзи. Так відчувати і так переживати міг хіба ідейний юнак, що за Україну готовий був піти до в'язниці, на Сибір або й віддати саме життя", - напише згодом сам Василь Ємець.
Від виключення з гімназії Василя врятувало лише те, що на вчительську раду, де розглядався цей "скандальний інцидент", він представив "Кобзаря" Тараса Шевченка з відміткою "Дозволено цензурою".
"Ще малим Василь Ємець знав, що йому визначено Богом і долею – він мріяв, щоб кобзарським мистецтвом захоплювалися всі, як і він сам, тож у цій справі бачив сутність свого перебування у цьому світі", - каже історик-музикознавець Ілля Зінченко.
Студентом Харківського університету Василь Ємець писав статті про історію українського кобзарства, організував гурток вільних слухачів з гри на бандурі, а вже у 1913 році разом з натхненником кобзарського відродження на Кубані Миколою Богуславським створив у Катеринодарі "Першу кубанську кобзарську школу".
 |
| Кубанська капела бандуристів |
"Ця подія мала надзвичайно широкий резонанс: ансамблі бандуристів за прикладом Катеринодару створювалися на Кубані в усіх українських станицях, а число учнів молодого Василя Ємця сягало 50 бандуристів. Він впевнено йшов своїм шляхом", - додає Ілля Зінченко.
У 1916 році Василь Ємець виступив у Великому імператорському театрі в Москві, включивши в програму не тільки козацькі думи, але й твори Бетховена та Моцарта.
"Ємець був єдиним бандуристом у світі, який виступив на цій сцені, і успіх був приголомшливим. Впливова газета "Русское слово" у статті-відгуку на концерт вперше назвала Ємця віртуозом", - каже історик.
Під акомпанемент гармат
"У 1918 році Василь Ємець у складі Бойового куреня військового міністерства УНР бере участь в обороні Києва від червоних військ Муравйова, згодом служить в полку ім. гетьмана Петра Дорошенка Першої козацької синьої дивізії. Під час гетьманату Василь Ємець – за сприяння Гетьмана Української Держави Павла Скоропадського – організовує "Першу Капелю Кобзарів", пізніше названу Першою державною капелою бандуристів", - писав про Василя Ємця чиказький часопис "Час і події".
"Дебют цього Кобзарського хору відбувся в театрі Бергоньє у Києві на вул. Фундуклеївській (нинішній Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, - ред.). У репертуарі капели звучав і гімн Павла Чубинського, перший рядок якого диригент змінив з "Ще не вмерла Україна" на "Вже воскресла Україна", - зазначає історик Валентина Коротя-Ковальська.
З падінням влади Скоропадського доля готувала Василеві Ємцю нестерпне – прощання з рідною землею: наприкінці 1919 року він змушений був залишити Україну.
"У еміграцію його відправив головний уповноважений уряду УНР Іван Огієнко. Відправив, щоб урятувати для українського народу геній Василя Ємця. Іван Огієнко видав посвідку, згідно з якою "артист-кобзар" Василь Ємець "має зробити концертне турне по Європі і тим самим познайомити Європейське громадянство з національним українським музичним інструментом – кобзою", - продовжує часопис "Час і події".
"Хай буде світ у ваших ніг"
Унікальні спогади про роки життя Василя Ємця за кордоном нам лишив дослідник української еміграції, бібліограф, історик Симон Наріжний.
"В музичній ділянці цілком окремо треба поставити велику працю Василя Ємця і в зв'язку з нею розвиток кобзарської справи на еміграції. Артист-бандурист Ємець виступав зі своїми концертами в багатьох містах Европи й Америки.
В кінці серпня 1921 р. він приїхав з Праги до Берліна. В двадцятих роках довгий час концертував він у Франції. Маємо відомості про його виступи в Омеркурі 1927 р., про його концерти в Парижі й багатьох містах Франції.
В 1929 р. Ємець виїхав до Північної Америки; там в 1930 р. він дав більше 35 концертів у Сполучених Державах (Нью-Йорк, Бостон, Філядельфія, Чікаго, Пітсбург, Детройт, Клівлєнд та инші). З своєю артистичною грою на бандурі Ємець виступав як перед українською, так і перед чужинецькою публікою", - йдеться в книзі Симона Наріжного "Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами".
Йдучи своїм творчим шляхом, Василь Ємець не тільки концертує, але й записує платівки з українськими піснями та думами, видає друком близько 40 творів та наукових праць з історії українського кобзарства, життєписів визначних бандуристів тощо.
 |
| Одна з робіт Ємця |
У 1920-х роках в Празі та Подєбрадах Ємець бере активну учать у роботі товариства "Кобзар".
"Товариство дбало між иншим про забезпечення своїх членів бандурами та про їх виготовлення. В 1924 р. "Кобзар" провадив під кермою Ємця й курси гри на кобзі. При цьому ж Товаристві Ємець зорганізував цілу кобзарську капелу, яка одначе за браком коштів довго не проіснувала. В 1927 р. при Т-ві "Кобзар" утворилася капела молодих бандуристів, що складалася з учнів української гімназії", - продовжує Симон Наріжний.
Там же у Празі, Василь Ємець є постійним організатором лекцій та вечорів Українського республікансько-демократичного клубу.
"У ньому виступали празькі й приїжджі прелєгенти (лектори, - ред.), письменники, артистичні сили і т.д. Число слухачів на цих викладах доходило й до трьохсот", - йдеться в книзі "Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами".
 |
| Капела бандуристів у Празі |
Позбавлений права дихати повітрям України, Василь Ємець невпинно знайомить Європу з нашою культурною спадщиною, концертує у Чехословаччині, Німеччині, Бельгії, Литві, Польщі, Франції. Газети називають його українським самородком, кобзарем у фраку, музичним дивом. "Хай буде світ у ваших ніг", - захоплено пишуть артистові слухачі.
"На урочистостях до 25-літнього ювілею творчої праці Василя Ємця у Вінніпезі (Канада, 1936 р.) було виголошено чудову промову його друга, д-ра Маценка, визначного музикознавця, що представив митця людиною високої майстерності, яка повністю віддала себе на службу Україні, - пише історик Валентина Коротя-Ковальська. – Зокрема він сказав: "У його особі ми маємо честь бачити людину чину до загину. В його ділах найбільший чин – все для батьківщини…".
Українець, який підкорив Голлівуд
Переїхавши наприкінці 30-х років до Америки, Василь Ємець багато концертує у Мексиці та Канаді, їздить з виступами у місця поселення українських емігрантів.
"Що мене вразило, - писав згодом музикант, - що сорок років життя в Канаді не змінили ні їх старокрайового вбрання, ні не вбили туги за рідною землею… Побут серед збідованих, але ще не зіпсутих "культурою доляра" людей залишиться мені світлим спогадом".
1938 року Василь Ємець бере шлюб з Марією Готрою-Дорошенко, яка по материнській лінії походила з роду гетьмана Петра Дорошенка, і подружжя переїжджає до Голлівуду, де Василь Ємець виступає з концертами української та класичної музики.
"Уперше в історії Голливуду, в часи Другої світової війни, пролунали звуки української бандури й української музики, а з тим і дорогого нам імення України", - напише у своїх спогадах Василь Ємець.
"Професор Ємець був першим бандуристом, який виступав у знаменитому Голлівуді – світовій столиці кіно. Голлівудська фірма "Capital" видала його 15-хвилинну платівку "В горах України", де радісно звучала музика гуцульського танцю "Аркан", мелодія пісні "Вівчар на сопілці тужно виграває", побічні теми коломийок і козацьких дум", - пише історик Валентина Коротя-Ковальська.
На цей час репертуар Василя Ємця налічує більше 200 творів. Окрім українських народних пісень, він виконує твори Петра Чайковського, Антоніна Дворжака, Ференца Ліста, Людвіга Бетховена.
"Треба мати геніальність Гомера і красномовність Сапфони, щоб висловити те вдоволення, яке ми маємо від дружности з Василем Ємцем та від його музики", - писав американський поет і художник Девід Ноултон.
"Усе, що я робив в своєму житті, було присвячено Україні і тільки їй", - напише Василь Ємець. - Він не зрадив ніколи їй. Як і своїй вірній подрузі – кобзі-бандурі. Доля його інструменту – це струна української душі. Зроблена у 1912 році майстром бандур Антонієм Паплинським у Києві, вона пережила війни, була під московськими і польськими кулями.
Із цим інструментом Ємець проїхав усю українську землю – від Новоросійська та Катеринодара на Кубанщині до Ужгорода та Пряшева на Закарпатті", - це знову з чиказького часопису.
 |
| Фото з Меморіального альманаху "Народжені Україною" |
У Голлівуді Василь Ємець проявляється не тільки як бандурист-віртуоз та талановитий вчитель, але і як здібний майстер. "Він довершив свою давню мрію – "зробити наш національний інструмент приступним для грання класичної музики".
Довгих вісім років Ємець експериментував над бандурами. Те, чого не змогли досягти найкращі майстри музичних інструментів Голлівуда та Лос-Анджелеса, створив сам бандурист. На світ з’явилася велична бандура, що має 62 струни і 5 повних хроматичних октав. Саме з нею маестро "розсівав тьму" в широкому світі, якою була оповита його далека і омріяна рідна земля", - згадує Валентина Коротя-Ковальська.
Василя Ємця не стало у 1982 році. Останні роки життя він присвятив написанню спогадів про концертні подорожі, а також підготував до видання платівку інструментальної музики.
В одній з книг Василя Ємця читаємо: "Козаки-бандуристи офірно (жертовно, - ред.)служили Україні не лише козацькими шаблями й рушницями. Вони, далебі, вміли не лише співати та в бандури грати, але вміли вони й життя своє віддавати, щоб тільки жила невмируща слава України".
Це – і про самого Василя Ємця, якому батьківщина має бути довічно вдячною за вірну синівську любов та безмежну відданість.
Немає коментарів:
Дописати коментар