Я б цей «Безсмертний полк» у Києві заборонив.
Я два роки поспіль, як журналіст вивчав його ходоків, йшов разом з ними від метро «Арсенальна» до вічного вогню.
Слухав, про що говорять між собою, спостерігав, як виймають з кишень і чіпляють колорадські стрічки, як кричать «Фашизм не пройде!», як цілують ікони із зображенням Жукова. Спостерігав фізіономії Бойка і Шуфрича, московських попів, які несуть портрети нібито родичів з написом: «Він загинув за свободу батьківщини», а нижче: «убитий в радянсько-фінській війні».
Бачив божевільних матерів, які тягли за руки дошкільнят в напнутих на них гімнастерках і пілотках із зірками, липових ветеранів з нарум’яненими щоками і ветеранш з напомадженим під колір червоного прапора губами.
Я бачив голених качків в чорному, які несуть портрет Калашникова, який відійшов в інший світ. Мордатих комсомольців, стару Вітренко. Тітушек, які «охороняють» цей набрід, що шкірить пащу на кольори нашого прапора. Політичних туристів з Раші, які роблять селфі для родичів в Москві…
І все це сміття – в центрі мого рідного Києва!
Там не було жодної нормальної людини. Жодної!
Там немає тих, хто просто хоче пом’янути загиблих. Це протест проти державності України. Це – консолідація вати в її рафінованому вигляді. Це класика п’ятої колони.
Там немає тих, хто просто хоче пом’янути загиблих. Це протест проти державності України. Це – консолідація вати в її рафінованому вигляді. Це класика п’ятої колони.
Це могло б здатися паноптикумом… Якби за цим не стояв Кремль. І не виливалася чорно-жовтою жовчю безсмертна ненависть імперії до українського народу. Безсмертна заздрість і ревнощі. Безсмертна смерть, яка витає над нашим майбутнім.
Я б заборонив все це. Доки перед стінами московського кремля не пройде з портретами своїх рідних мільйон українців – нащадків жертв Голодомору…
Джерело: Евгений Якунов
Немає коментарів:
Дописати коментар