Журналіст-краєзнавець видав нову книгу про Черкаси

 «Ретро-град» – так називається нова книжка про історію післявоєнних Черкас, яка щойно вийшла друком у черкаському видавництві Олександра Третьякова.

– Видання присвячене не дуже популярному зараз періодові (котрий іноді зневажливо називають «совком») – з 1954 по 1979 роки, коли місто формувалося як обласний центр – зі своїми здобутками і проблемами, – сказав на презентації книжки її автор, відомий краєзнавець, журналіст газети «Акцент» Борис Юхно.
   В основу «Ретро-града» увійшли газетні публікації Бориса Юхна, які з’являлися в «Акценті» протягом 2012-2014 років. Але за сприяння черкаських старожилів і краєзнавців ці публікації кілька років уточнювалися й удосконалювалися.
  – «Ретро-град» – це історія повсякденності, яка дуже часто випадає із академічних видань, – сказав під час презентації книжки черкаський професор-історик з ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, краєзнавець Василь Мельниченко. – Скажу так: у цій книжці є людина!

Думку колеги-науковця поділяє й доктор філології, професор цього ж вишу Володимир Поліщук. На його переконання, навіть коли в Черкасах нарешті з’явиться наукова монографія з історії міста, вона не замінить собою роботи, яку виконав Борис Юхно.
   За словами відомого черкаського краєзнавця Миколи Щербини, який викладає у школі, історичні праці Юхна дуже допомагають черкаським учителям у їхній роботі. А журналіст Андрій Кравець додав, що Борис Борисович торує в Черкасах зокрема і в Україні загалом той шлях, який успішно прокладений у наших західних сусідів – поляків, де «мала історія», історія міст і сіл дуже популярна і активно розвивається.

Борис Юхно пообіцяв, що продовжить свою краєзнавчу роботу. 

Як вшановуватимуть Максима Залізняка та його козаків-гайдамаків?

11 червня 2016 р. в с. Медведівка, Чигиринського району відбудуться вшанування борців за волю України – керівника гайдамацького повстання Коліївщина 1768 року Максима Залізняка і його побратимів Івана Гонти, Йосипа Шелеста, Семена Неживого, Микити Швачки та їхніх козаків-гайдамаків.

Свято розпочнеться о 10.00  біля пам’ятника Максимові Залізняку.

9.30 – Збір і реєстрація спортивних команд сіл Холодноярщини.

10.00 - Урочисте відкриття.

10.15 – Початок спортивних змагань учнівської молоді.

10.30 – Від’їзд делегації на відкриття меморіального знаку на братській могилі у Мельниках.

10.45–11.00 – Виступи представників обласної та районної влади, гостей та громадських організацій.

11.00 – Святковий концерт самодіяльних і професійних художніх колективі.

10.30 – 13.30 – Майстер-класи та арт-простір.

12.30 –13.00 – Конкурси козацького кулішу, дівочої коси, козацького чуба.

13.00 – 13.30 – Козацькі забави.

13.30 – … – Концерт

9.00 – 14.00 – Книжковий ярмарок «Гайдамацький край» та ярмарок сувенірної продукції.

Організатори:

Національний історико-культурний заповідник «Чигирин»,

Медведівська сільська рада,

Історичний клуб «Холодний Яр»,

Музейно-етнографічний комплекс «Дикий хутір»

Медведівська ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Максима Залізняка,

ГО «Громадський інститут розвитку краю»,

ІМІТЦ «Великий шлях» ,

Контакти: 2-59-71 – Національний історико-культурний   заповідник «Чигирин»,

096-439-77-42, 095-069-07-74 – Богдан Легоняк, Медведівка)

067-726-30-36 – Історичний клуб «Холодний Яр», Роман Коваль.

067-442-79-64 –МЕК «Дикий хутір»

Маленький «плюс» із великим змістом

Коли Надія Савченко з борту №1 ступила на рідну землю, над Україною розірвалась інформаційна бомба. В той день про путінську бранку писали всі, починаючи від Президента, продовжуючи парламентарями та журналістами і закінчуючи пересічними користувачами фейсбуку.

«Вітаю українців та весь світ з нашою Перемогою! … Дякую усім у світі, хто допомагав мені в цій сьогоднішній перемозі» – написав Петро Порошенко, а точніше людина, яка веде сторінку Президента. «Аж не віриться... Надя їде додому! Звільнення Савченко - найкраща новина останнього часу…» – таким дописом поповнилась в той день сторінка Олега Ляшка. У свою чергу,Ігор Соболєв в одному пості зумів поєднати меседж, що «брехливий та жадібний ставленик клептократії давно втратив моральне право очолювати нашу державу», закликав «демонтувати клептократію» та «закласти підвалини доброчесного та ефективного народовладдя», і висловив сподівання, що у цій справі матиме честь діяти разом з Надією Савченко. Однак найбільш активною і багатослівною в той день була прес-служба Юлії Тимошенко. Надія Савченко дає короткий коментар по прильоту; Тимошенко з Надією тримаються за руки; Юлія Володимирівна з букетом квітів та мамою льотчиці – це лише декілька відео та фото з тих, що рясніють на сторінці лідера «Батьківщини» за 25 травня.

В цей день адвокат Ілля Новіков був більше ніж лаконічним. + – саме так прокоментував юрист звільнення та повернення додому своєї підзахисної. Важко уявити, якому тиску піддавались в Росії Ілля та його колеги за ті майже два роки, що захищали українку. «И все-таки, почему вы защищаете убийцу»– запитав у Іллі Новікова російський журналіст у вересні 2014-го року. «Идите на@уй» – коротко і разом з тим вичерпно відповів адвокат. Так, Новіков з колегами не змогли вибороти для своєї підзахисної виправдувального вироку суду. Однак, це було неможливо – Надію було призначено винною ще до судового розгляду. Єдине, що могли адвокати, це показати усьому світові абсурдність обвинувачень. З цим Ілля Новіков та його колеги впорались на «відмінно».

«Справедливість є, за неї варто боротися» – говорила з екранів телевізорів та численних бігбордів в одній із передвиборчих кампаній тодішня лідерка БЮТ, а нині лідер «Батьківщини». Так ось, маленький «плюс», яким Ілля Новіков прокоментував звільнення Надії Савченко, зібрав у facebook більше вподобань і репостів, ніж всі разом взяті відеоінтерв`ю та фоторепортажі на сторінці Юлії Тимошенко, на які того дня була так щедра її прес-служба. І це, як на мене, один із прикладів справедливості. Все-таки іноді щирість та професіоналізм люди цінують більше за популізм та дешевий піар.

Вчора, в останній день весни, в Росії відзначали День адвокатури. Хочеться привітати з цим святом Іллю Новікова, Марка Фейгіна та Миколу Полозова. А також небагатьох інших, хто наважується кидати виклик авторитарній системі та хто присягу адвоката вважає чимось більшим за банальний набір слів.
                                                                    Євгеній Довгополий

Агентура Кремля почала "розгойдувати" Харків та Одесу

Російська Федерація перейшла до формату проксі-війни на території України. Такий формат, з легкої руки делегатів "Нормандське четвірки", дозволить агресору досягти поставленої мети без того щоб бути оголошеним учасником міжнародного збройного конфлікту.

"Подальша агресія Московії проти України буде провадитися в формі проксі-війни. Знаряддям такої війни стане московська агентура, що не була знешкоджена, але справляє владу в Одесі та Харкові", - заявив одіозний український політик Дмитро Корчинський зі звий сторінки в Facebook.

Спільними зусиллями держав "нормандської четвірки", конфлікт в Україні на міжнародному рівні був позначений як "громадянська війна", відзначає політик.

"Війні в Україні – спільними зусиллями держав "нормандської четвірки" був наданий статус неміжнародного збройного конфлікту. Такий статус дозволяє іншим державам ухилитися від небажаних для себе зобов'язань та дій", - заявив Корчинський.

Тепер, за його словами, в кожному з міст України стало можливо створити "Народну Республіку" такого формату, яким можна буде покрити участь Москви в бойових діях там.

Велика чорна книга

У багатьох вчора з'явилося відчуття, що публікація перших сторінок із книги видатків Партії регіонів — це відкриття ящика Пандори, що це лише початок, і далі події будуть розгортатися. Напевне, десь є й інші томи, за інші періоди, щодо інших операцій. Їх підвели ретельність і порядок. Адже гроші люблять рахуватися, а зобов'язання треба «брати на олівець».

Подекуди кажуть, що це все задумано, аби відволікти увагу від офшорних скандалів. Але засіб несумірний. Це як відволікати увагу від гей-прайду за допомогою вибуху атомної бомби. Офшорна тема слизька не лише своєю незрозумілістю пересічному громадянинові, але й повсюдним використанням у світі великого бізнесу і тонкою гранню псевдозаконності. Натомість кеш із чорної каси — це конкретна річ, зрозуміла кожному і повсякденно близька, а список отримувачів включатиме не десятки, а десятки тисяч. Адже отримані кошти розходяться хвилями на підручних і бригадирів, сотників і десятників, субпідрядників і спостерігачів, і в кожного з них немає сумнівів ні щодо походження грошей, ні щодо своїх зобов'язань у разі їх отримання.

Кажуть, в Україні немає компромату. Це так: скільки би бруду не було вилито на політика чи партію, вони продовжують отримувати голоси на виборах. Адже виборець прив'язаний до своїх емоційно, а не раціонально. «Він з нашого міста», «вона за простий народ», «він захищає російськомовних», «вона дасть їм чортів» — приблизно така аргументація десь у 80% виборців, і часто вона підкріплена матеріальною винагородою.

Але все колись закінчується. Усвідомити це нам допоможе паралель із плівками майора Мельниченка, яка спала на думку багатьом спостерігачам. Переважна більшість населення тоді не зацікавилася плівками, а знайшлися й такі, які схвалили вбивство журналіста. Але думки іншої меншості було достатньо, аби підірвати легітимність президента, що був причетний до тієї темної й досі остаточно не розслідуваної історії. У нашому випадку більшості начхати на чорний кеш Партії регіонів. Але масштаб зла, який викриється у ході подальшого розвитку подій, вразить ту саму меншість, зміна думки якої є достатньою для початку тектонічного зсуву.

Можете бути певними, що в книгах є усі. Усі політики всіх мастей. Сотні людей з медіа та різних державних інституцій. Тисячі тих, хто розповсюджував гроші далі. Так побудована наша політична система. Олігархи дають гроші політикам, політики купують медіа та виборців, виборці голосують за політиків, політики створюють преференції олігархам. Ця механіка знайома, вона крутиться у нас перед очима багато років.

І ми не одні такі у світі. Десятки країн крутяться у цьому колесі понад сторіччя, не маючи змоги вирватися із пастки бідності, бо єдиний шлях із неї —відкрити економіку та політику. Саме цього не хочуть ті, хто закрив економіку і політику і там, у тісняві й темряві, робить свої оборудки, записуючи операції у товсту чорну книгу.

Але у нас трохи інша ситуація. Роки економічного зростання, технологічна революція і Майдан створили і посилили активну меншість, і водночас війна та криза, окупація та втрата ринків підірвали сталість механізму, який називається рентоздирництвом. Система захиталася. Система почала потроху ламатися. Її легітимність давно нікчемна. Вимоги євроінтеграції та відкриті реєстри, ProZorro та дерегуляція, всілякі інші маленькі й великі #перемоги потроху трощать стіни кафкіанського Замку. Цей Замок має бути зруйнований. Але для того є дві необхідні важливі передумови.

По-перше, виборча реформа. Вибори за старими правилами не дадуть результату. Лише скасування мажоритарки, відкриті списки, прозорість фінансування та обмеження політичної реклами створять умови для відкритості політичної системи.

По-друге, мусить з'явитися альтернатива. Молоді постмайданівські політики мусять запропонувати виборцю шанс. Вони мали зробити це ще у 2014 році, але розбіглися по політичних проектах старих сил, і багато хто з них нічого не навчився і досі тримається за зручне крісло, фактично протистоячи таким самим своїм побратимам і посестрам з Майдану. Вони мали це зробити навесні 2015 та восени 2015, перед місцевими виборами. Вони не зробили цього досі, незважаючи на конкретний соціальний запит.

Мене постійно питають, де ж той чорний лебідь. Я звично відповідаю, що у нашому кліматі чорні лебеді не водяться, натомість є чорні дятли. Вони стукають щодня роками, до їхнього стуку всі звикли, аж допоки дерево не підломиться і не впаде. Наш чорний дятел прилетів у вигляді чорної товстої книги. І це лише початок. Бо лише у живій природі чорний дятел живе відокремлено, одинаком. У політиці та в економіці чорні дятли літають зграями.
                                                                                     Валерій Пекар

​Спасти легенду

 Мені відкрилась істина печальна: 

життя зникає, як ріка Почайна. 

Через віки, а то й через роки, 

ріка вже стане спогадом ріки. 

І тільки верби знатимуть старі: 

киян хрестили в ній, а не в Дніпрі

Ліна Костенко

Дорогі читачі. Якщо ви любите Київ, а тим більше історичний, літописний Київ - будь ласка, не пошкодуйте часу на цей текст. І озбройтеся ГуглМапсом, з ним буде простіше. Те, про що я тут напишу - важливіше пам'ятників і старих будинків, і навіть важливіше озера Качин. Хочуть нишком знищити щось набагато старший і колись багато величніше.

Легендарна історія

Розумні і начитана молодь знають: Русь хрестили не в Дніпрі. Що логічно, враховуючи, що для цього довелося б вирішувати нетривіальну логістичну задачу: більшість киян жило на Подолі, меншість - у Верхньому місті Володимира, а Дніпро на той історичний момент починався тільки за Аскольдовою могилою. Логічніше було хрестити в річці, на яку виходив Поділ: до Почайни.

Зараз ті, хто знають сучасну київську географію, можуть здорово здивуватися. Мовляв, який ще Дніпро за Аскольдовою могилою? А до неї тоді що? Подільська набережна, сучасний Річковий вокзал ...

Почайна.

Історична Почайна, взагалі, річка загадкова. В тому сенсі, що ми толком не знаємо, де у неї знаходився витік. Основні версії дві:

- За сучасної Міністерці, воно ж озеро Редькино. У 19 столітті там був хутір Редькіна і болота. А ще озера Цибулеве і Біле, які і зараз розташовані на північ від затоки Верблюд (його раніше не було).

- Витоку в звичному розумінні взагалі не було. Почайна текла аж від Вишгорода. Тобто де-факто була самобутнім рукавом або стариці Дніпра, пізніше ставши окремою рікою. Так, якщо взяти цю версію, то сучасна Оболонь - колишній дніпровський острів.

При цьому Почайна впадала в Дніпро в районі Аскольдової могили (колони Магдебурзького права, Пішохідного моста). До неї річку від Дніпра відділяла довга коса, яка продовжувала сучасний Труханів острів.

Як би там не було, саме Почайна була основною річкою стародавнього Києва, саме на ній стояли торгові порти. У неї ж впадали значущі річки поменше - той же Сирець.

Ситуація докорінно змінилася ближче до 18 століття (1712 рік), коли протягом початок розмивати вищезгадану Трухановский косу. Люди прискорили процес, прорив канал для спрощення доступу судів до гавані. В кінці 19 століття поглибили і розширили Гавань (власне, Гавань залишилася до сих пір - відповідний район на північному сході Подолу, і так, там до цих пір вантажні доки). У 30-тих роках 20 століття побудували Північне залізничне півкільце, яке відрізало річку від Гавані, Подолу і Києва. У 70-80 тих - район Оболонь. Так Почайна перетворилася в систему озер Опечень, зменшену в радянські роки при забудові Оболоні (правда, розжитися і додатковим, штучним озером - Вербною, південно-східним).

Найдивовижніше в цій ситуації - те, що насправді Почайна існує до цих пір. Про що не знають навіть ті, хто регулярно повз неї ходить.

Так, її стан настільки ж жалюгідне, як і стан Либіді. Але вона є. По-перше, вона з'єднує між собою систему Опеченскій озер під землею (так, Оболонь і раніше трошки острів). По-друге, є невелика ділянка відкритого русла ближче до Петрівки, на південь від озера Вербної, за «Блокбастером». На карті видно. Так, спочатку за Московським проспектом зараз русло більше схоже на канаву, ніж на річку, по якій ходили бойові флоти - але ж і Либідь в недавній історичній перспективі була прекрасною судноплавної річкою, а не брудним струмком в бетонному рукаві. Але далі Почайна тече в природних берегах і красива. Якщо вам цікаво дізнатися більше - до ваших послуг чудовий репортаж від «Лівого берега» і профільне ФБ-ком'юніті. Там і карти, і фото, і історії.

Як і Либідь, Почайну можна оживити, якщо підійти до цього з розумом. Для цього не потрібно якихось особливих витрат. Розчистити залишок русла, очистити озера, вказати річку на картах (вже робиться), упорядкувати землекористування навколо, поставити покажчики - перетворити річку в туристичний і історичний об'єкт. Власне, просто показати киянам, що вона жива і нікуди не робити, що наш Йордан і раніше тече, як і тисячу років тому.

На жаль, в планах зараз зовсім інше. Власне, для цього я і пишу цей текст.

... І сучасна проблема

Детальний план розвитку навколишньої території (ДПТ), за який вже кілька разів намагається проголосувати Київрада, передбачає забудову цієї місцевості і загін русла річки в труби. Фактично, пропонується у нас на очах остаточно знищити літописну річку.

Навіщо? Найцікавіше, що це особливо не зрозуміло. Активісти, які вже рік б'ються над порятунком річки, не розуміють, чому в КМДА, кілька разів змінюючи план під тиском громадськості, кожного разу так чи інакше відправляють річку в трубу (ігноруючи законодавство - зокрема, Водний кодекс). Спочатку передбачалося, що це пов'язано з планами сусіднього ТРЦ Блокбастер по розширенню. Але в ДПТ річка забудовується під приводом проведення поруч нової дороги - не дуже осмисленою в тій зоні (уздовж залізниці по північному її краю, при тому, що по південному краю вздовж дороги прекрасно себе йде вулиця Електриків). При тому, що за річку, здавалося б, заступається і сам мер - в усякому разі, на словах, активістом «футболять» між чиновниками КМДА. Історія в особах описана тут.

Халатність або якийсь прихований намір - не зрозуміло. Але чи є різниця? Передбачається знищити ще один унікальний водний об'єкт Києва - залишки річки з тисячолітньою історією. Так, зараз знаходиться в жалюгідному стані - але ж спочатку її до нього старанно довели.

У четвер Київрада знову спробує погодити новий ДПТ. Тим часом активісти вже у восьмий раз збирають мітинг під його будинком. Можливо, в цей раз все вирішиться. Не зрозуміло лише, в який бік.

Якщо ви, дорогий читачу, можете щось зробити для порятунку річки (а хто знає - раптом ви, наприклад, депутат або міністр?) - Допоможіть. Якщо просто небайдужі - приходьте. Якщо хочете щось дізнатися чи уточнити - питайте чудову Анабелла, зваливши порятунок річки на свої плечі. Просто було б вкрай прикро знати, що ми - саме ті поци, які нишком знищили залишки легендарної річки, відмовившись передати її далі нащадкам. Заради непотрібної дороги і розширення кінотеатру.

Хотілося б вірити, що це не про нас.

                 Віктор Тегубов.

В честь Надежды Савченко названа вершина в Гималаях

Одна з гірських вершин в Гімалаях отримала назву на честь звільненій української льотчиці, депутата ВР, Героя України Надії Савченко.   Про це в ефірі "Громадського радіо" повідомив спортивний журналіст Валентин Щербачов.   "Гімалаї - дуже велика і молода гірська система. Там дуже багато безіменних вершин. 20 з гаком років я вмовляв влади Непалу дати можливість назвати одну з вершин українським ім'ям", - повідомив Щербачов, який скоїв близько 40 походів в Гімалаї. Він пояснив, що отримав дозвіл назвати дві вершини, так як вже вважається в Непалі своїм.   "Я вирішив назвати одну з гір на честь Надії Савченко, тому що це жінка, яка 2 роки в катівнях одна боролася з системою кровожерного диктатора. У минулому році я назвав гору в честь героїв України, а тепер непальські влада видала офіційний сертифікат про те, що одна інша вершина називається "Надія", - розповів Щербачов.   "Років 5 я все це вивчав і точно знаю, що у них не було назв. Там ще близько 300 таких вершин. Я вибрав дуже красиві вершини", - розповів він.   Він також зазначив, що в Гімалаях було проведено 27 футбольних матчів під українським прапором на висотах від 5,5 до 6,5 тис. метрів, 4 малих олімпіади і 4 міжнародні турніри.   "Раз 20 ми робили це тільки на рівні Україна-Непал. Зараз з нами ходять британці, німці, австралійці та новозеландці. Завдяки цим акціям вони знають про Україну дуже багато, їм не доводиться пояснювати, що на Донбасі відбувається не громадянська війна, а війна , викликана агресією Росії ", - розповів Щербачов.