середа, 26 липня 2017 р.

Фестиваль Т. Шевченка "Ше.Fest 2017"

Ше.Fest – більше ніж музика. Передусім це Тарас Шевченко, який у нас не лише молодий і актуальний, а й близький кожному. Чотири роки наша команда працює над тим, щоби "Кобзар" був зрозумілий усім.

ІСТОРІЯ

У кожної нації є свої герої, які надихнули свою країну на власну державу. Ні для кого не секрет, що в Україні - це Тарас Шевченко.
Але давайте спитаємо в пересічного школяра чи студента, чи любить він читати "Кобзар"?
Так, правильно, лідерів нації нав'язують дуже старанно і не завжди вдало. Починаючи зі школи.
Але наша команда бачить Шевченка інакше - цікаво, натхненно і цілком вмотивовано він є нашим лідером не зі шкільної програми - а за покликом серця. Саме тому ми обрали для проведення фестивалю село, де малим та босим бігав той самий Тарас, якого дехто ненавидить, хтось зневажає, а ми любимо і прагнемо зробити так, щоб його полюбив кожен українець, а ненавиділи - лише вороги (чи воріженьки :)

Ідея молодіжного фестивалю, присвяченого Тарасові Шевченку, з'явилась у 2014 році, коли наближався ювілей головного українського Тараса. Саме тоді відбувся перший "Ше.Fest", який згодом став традиційним.
Зараз ми працюємо вже над четвертим фестивалем. Уже вкотре посеред серпня ми збираємо тисячі людей у рідному селі малого Тарасик
А ви знали що Тарас Шевченко передбачив українську революцію? На цьогорічному фестивалі, у соту її річницю, ми розкажемо, як так сталося і що говорив Тарас.
Бо в день радості над вами 
Розпадеться кара. 
І повіє огонь новий 
З Холодного Яру.
© Тарас Шевченко, 1845 

Цьогорічний Ше.Fest відбудеться 12-13 серпня. 

В ньому візьмуть участь близько 20 українських гуртів, які вже зараз готують пісні на слова Шевченка. Окрім того, буде ніч акустичної музики та українського кіно.

Також на гостей чекає просвітницька галявина, де виступатимуть письменники, барди, політики, кобзарі, науковці, талановиті гурти, художники та відбудеться найкрутіший поетичний батл з визначенням Ше.Поета фестивалю.
До того ж, на фестивалі діятиме дитяча галявина та наметове містечко.
Ми не забуваємо, що Шевченко – художник, тому відбудуться традиційні майстер-класи з художнього мистецтва та Hand Made.
На відвідувачів чекають постановки за творами Шевченка на театральній сцені фестивалю. Окрім того, для усіх охочих будуть проводитись екскурсії тарасовими місцями.
Нащо ми це робимо?
Наша подія - це не лише про культуру. Тому що з кожним проведеним нами фестом змінюється обличчя Моринців. У дні фестивалю поліпшується логістика, до крихітної цятки на мапі підвищується інтерес преси, а економіка селища збагачується за рахунок потоку туристів. Нам важливо зберегти цей затишний куточок планети для майбутнього покоління, адже саме там народився той самий Григорович.

Наша мета - привчити молодь відпочивати тверезо. Саме тому в дні Ше.Fest'у в Моринцях заборонено продавати алкогольні напої. 
Зібрані на Спільнокошті гроші ми спрямуємо на вдосконалення фестивалю. З року в рік на нас лягає все значиміша місія – якомога краще і якісніше показати молоді справжнього Тараса, який у них зі шкільної програми закарбувався виключно в шапці і з вусами. Наше завдання – зняти ту шапку, а вуса... взагалі зголити.
Тому твій внесок буде щось більше ніж гроші, це буде вклад в розуміння себе українця та в підтримання Шевченка-хіпстера, яким він був і лишається вже протягом двох століть.

Два роки від часу освячення першого в Україні храму на честь Петра Калнишевського, зведеного у Холодному Яру

25 липня 2015 року на Черкащину прибув Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет — предстоятель Української православної церкви Київського Патріархату. Він освятив  храм, зведений у козацькому краю, в центрі Холодного Яру, на хуторі Буда, неподалік від тисячолітнього дуба Максима Залізняка. на честь Святого Праведного Петра Калнишевського, угодника Божого, останнього кошового отамана Запорозької Січі.
Все життя – і тоді, коли був простим козаком, і тоді коли встановив своєрідний рекорд по часу перебування на виборній посаді кошового Січі, Калнишевський був грозою ворогів Христової віри. Але проти єдиновірців з Московщини, коли ті на початку червня 1775 року обступили військом Запорозьку Січ, сивочубий кошовий не захотів підняти зброю…
Загарбники не оцінили козацьке благородство. За царським велінням Січ було зруйновано: грабуючи припаси, казну й архіви, не пощадили і козацьку церкву. Самого ж кошового указом цариці Катерини заслано було до Соловецького монастиря, де він пробув від 1776 по 1803 рік: 25 років в’язнем без права переписки і спілкування з людьми – у тісному кам’яному мішку монастирського каземату, а ще два роки – ченцем, добровільно відмовившись від мирського життя після «височайшого помилування». Весь час ув’язнення він ревно молився Богові – двічі на рік відвідуючи під конвоєм монастирську церкву, а решту днів – у своїй похмурій камері. Кошовому щоденно виділявся 1 карбованець «порційних грошей». Ретельно відкладаючи їх, він придбав для монастиря коштовно оздоблене Євангеліє за 2435 карбованців. Козак, який послужив Вірі спочатку шаблею й булавою, а потім – молитвами ченця, помер на 113 році життя і похований на монастирській землі холодного острова посеред Білого моря – такого далекого від козацького острова Хортиця на Дніпрі…
2008 року, у 1020-у річницю Хрещення Київської Русі-України Помісний Собор Української Православноїт Церкви Київського Патріархату благословив приєднати праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих, а також благословив будівництво храмів на його честь.
Невдовзі «Вільне козацтво Холодного Яру» виступило з ініціативою побудови першої в Україні церкви Петра Калнишевського у самому серці Холодного Яру. 14 червня 2009 року Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан освятив хрест та місце під побудову цього храму. Високопреосвященнішому  архиєрею співслужило духовенство Чигиринського благочиння. 23 червня 2012 року Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України освятив встановлення хрестів на куполах церкви. Нині будівництво храму завершено, у ньому поєднадися неповторні деталі, яких немає в інших церквах: хрести на куполах церкви «виростають» із тризубів, виготовлений галицькими майстрами іконостас тримають на своїх плечах різьблені з дерева фігури козаків-запорожців, а в амвоні церкви вмуровано камінь, привезений з експедиції «Вогонь волі» на Соловки, під час якої троє журналістів і настоятель церкви Петра Калнишевського о.Василь Циріль проїхали 5,5 тис. км із лампадкою, запаленою у церкві в Холодному Яру – на козацьку Хортицю, через Москву і Архангельськ – на Соловки, заїхавши на зворотньому шляху до Пустовійтівки на Сумщині, де народився кошовий. Камінь, викопаний на Соловках під час висадки там саджанця дуба з Хортиці, привезли до Холодного Яру – він і ліг під амвон храму. А земля, набрана на Хортиці, на Соловках і в Пустовійтвці – висипана на кенотаф (символічну могилу) кошового Петра Калнишевського біля церкви, спорудженої на його честь…
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, фото Андрія КРАВЦЯ                            

Бізнес окупанта має бути видворено з України, ‒ заява націоналістів

Бізнес окупанта має бути видворено з України, ‒ заява націоналістів
Всеукраїнське об'єднання "Свобода", "Національний корпус" та "Правий сектор" оголосили про початок довгострокової акції "Чорний список", що має на меті знищення окупаційного бізнесу в Україні. Заяву про це під час спільної прес-конференції 25 липня 2017 року зробили народний депутат України свободівець Андрій Іллєнко, нардеп Олег Петренко, депутат Київської міської ради від ВО "Свобода" Володимир Назаренко та представник "Національного корпусу" Олександр Алфьоров. Націоналістичні сили спільно формуватимуть чорний список компаній і ділків, які пов'язані з державою-окупантом, з метою домогтися ліквідації цього ворожого бізнесу на території України.
"Чотири роки в Україні точиться війна, майже щодня на фронті гинуть наші герої, а ми далі бачимо засилля окупаційного російського бізнесу в Україні. Ми є абсолютно економічно незахищеними перед російською агресією. Україна має захистити свій економічний суверенітет, і якщо влада сама є колаборантом, наживаючись на окупаційному бізнесі, то завдання видворити ворожий бізнес мають на себе взяти небайдужі громадяни", ‒ наголосив Андрій Іллєнко.
За словами свободівця, боротьба за економічну незалежність України включатиме низку заходів, зокрема використання депутатських повноважень, щоби просувати законопроєкти, вже зареєстровані у Верховній Раді, які стосуються повномасштабних економічних санкцій щодо РФ та повного припинення ворожого бізнесу в Україні.
Депутат Київради, ветеран московсько-української війни свободівець Володимир Назаренко нагадав, що Київрада ухвалила рішення, яким чітко означила волю київської громади ‒ більшістю голосів рекомендувала всім фірмам, товариствам, установам незалежно від форми власности утриматися і припинити будь-які господарські відносити з суб'єктами господарювання РФ або суб'єктами, які підконтрольні фізичним особам з РФ.
Володимир Назаренко заявив: "Російський бізнес ставиться до українців як до ресурсної бази, на якій можна добре заробити, профінансувати Росію, їхні військові заводи, дати зарплати російським терористам. Непоодинокими є і випадки злочинної діяльности українських медіа та банків. Нашим обов'язком як патріотів є організувати повну обструкцію російському бізнесу".
Представник партії "Національний корпус" Олег Петренко наголосив, що акції прямої дії щодо "Сбербанку Росії" були ефективними і цей державний банк агресора лишає фінансовий ринок України. Він додав, що блокада окупованих територій та весь попередній досвід боротьби за економічну незалежність показав, що без стимулювання з боку громади, політичних сил та активістів влада нічого не робитиме для усунення внутрішньої загрози з боку держави-окупанта.
"Ми будемо вимагати ухвалення наших законопроєктів у Верховній Раді. Так само будемо інформувати громадян про російський бізнес в Україні, щоб українці бойкотували його. Ми використовуватимемо весь попередній досвід боротьби, в тому числі і фізичне блокування діяльности ключових окупаційних бізнес-структур в Україні. Методів маємо багато і прекрасно розуміємо, що кампанія буде довгою та потребує допомоги всіх українців, яким небайдужа доля держави. Ми закликаємо всіх патріотів долучатися інформаційно, юридично, політично і фізично, щоб очищати нашу країну від окупантів та колаборантів. Російський бізнес в Україні має бути знищено!" ‒ наголосив Андрій Іллєнко.
Прес-служба ВО "Свобода"

Черкаський слід містичної чаші царя скіфів

Чаша царя Аріанта була відлита з наконечників стріл його славетних воїнів-скіфів
Скіфська знахідка на Драбівщині змусила згадати про древні легенди…
«Навесні 1663 року двоє подорожнiх верхи на добрих конях наближалися до Києва з Бiлогородського шляху. То їхали полковник Шрам із сином…» Так починається знаменитий роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада», перша назва якого була «Сотник Шрамко та його сини».
А наприкінці весни 2017 року саме поблизу селища Шрамківка Драбівського району Черкащини шукачі скарбів знайшли на фермерському полі ритуальну скіфську чашу. Фотографії зі знахідкою опублікував у одній із соціальних мереж координатор групи шукачів.
Скіфська чаша, знайдена у травні 2017 року біля Шрамківки на Драбівщині
Це й дало привід згадати про історію селища, яка сягає глибини віків. На середньовічній карті Боплана знаходимо його з іншою назвою — Жванчик. Як свідчать історичні джерела, 1648-го селище зруйнували, а через десяток років його відновив козацький полковник Шрамко. Він, за деякими даними, мав велику сім’ю і багатьох нащадків. А по сусідству, на правому березі річки Чумгак, у 1660 році народився Павло Полуботок, наказний гетьман України. Пізніше через Шрамківку, як засвідчують хроніки, як мінімум тричі проїжджав Тарас Шевченко. Цікаво, що в часі після Української революції 1917 року в цих краях воював під жовто-блакитним прапором повстанський загін отамана, прізвище якого було Куліш…
Однак ті роки і століття все-таки значно ближчі до нас. А ось скіфська епоха — набагато далі. Тому й відомо про неї значно менше. Знахідка шукачів скарбів має зацікавити краєзнавців та істориків – аби лишень не зникла безслідно у якійсь приватній колекції.
«Таку ось, цікаву штуку комрад сьогодні вирив», – написав у «Фейсбуці» координатор групи шукачів. Друзі з групи намагалися визначити ціну, за якою артефакт можна було б продати. «Якби без дірок, то за 4000 або 5000 віддали б», – значиться в одному з коментарів. «Ні, знахідка тягне на всі сто тисяч», заперечив інший…
Про легендарну скіфську чашу свого часу повідав світу «батько історії» Геродот. За його переказом, скіфський цар Аріант (585-480 роки до н.е.), щоб визначити чисельність війська, наказав кожному воїнові здати по наконечнику від стріли. Із зібраних під час «перепису» війська майже чотирьох мільйонів наконечників була вилита чаша, об’ємом  «на шість сотень амфор», а це за сучасними мірками – від 12 до 20 тисяч літрів! За описом Геродота, який користувався одиницями виміру, які точно не співставляються з сучасними, висота чаші мала бути мінімум 4 метри, а вага – не менше семи тонн. Тому точно помилилися ті ЗМІ, які поспішили назвати незрівнянно меншу скіфську чашу, знайдену на Драбівщині, – «чашею Аріанта».
Після царя Аріанта подібні чаші виливали по всіх областях Скіфії, хоча й значно менші за розміром. Очевидно, одну з цих чаш і виявили нині у краю, славному як у часи скіфів, так і в часи Козаччини.
Чаша царя Аріанта – досі десь у Холодному Яру?
А як же бути з легендарною «чашею Аріанта» – невже її ніколи не знайти?
В часи Другої світової війни пошуком чаші Аріанта займалася нацистська оккультна організація «Аненербе» (у перекладі – «Спадщина предків»). Містики СС вірили в те, що ця чаша була виготовлена на честь звитяги скіфів царя Аріанта над військом перського царя Дарія, який до того вважався непереможним. За однією з версій, у «Чорному ордені» есесівців вірили у те, що вино, налите у гігантську чашу, відлиту із наконечників стріл переможців зі скіфського війська Аріанта, має здатність давати містичну силу тому, хто його вип’є з цієї чаші. Згідно ж іншої версії, ще більшу силу чаша Аріанта мала у порожньому вигляді – як сферичне дзеркало, що слугувало «воротами» для спілкування з потойбічним світом; хто зазирав до чаші – той наче міг передбачати майбутнє…
Чи знайшли специ «Аненербе» чашу Аріанта? Навряд. Хоча серед сучасних  російських «вчених» є прибічники того, що чашу нацистами таки було знайдено і перевезено до підземного бункера Гітлера у його ставці «Вервольф» (німецькою – «Вовкулака») поблизу Вінниці. Проте значно більше дослідників з тієї ж Росії переконані, що чаша Аріанта і зараз – там, де її бачив давньогрецький історик Геродот Галікарнаський. За описанням Геродота, місцина ця звалася Екзампей і знаходилася між річками Гіпаніс та Борисфен (сучасними Південним Бугом і Дніпром).
Дослідники вказують на… Холодний Яр на Черкащині, де було давнє скіфське місто, оточене валом і ровом по периметру в 60 кілометрів.
Щоправда, при цьому російські «науковці» судять про древніх за якимись тільки їм відомими «стандартами» і говорять, що «скіфи моглі ізрядно випіть віна» і з-за того навіть висувають версію про те, що велика кількість курганів у Холодному Яру використовувалася скіфами як… «огромниє холодільнікі для хранєнія віна, котороє пєрєд распітієм залівалось в чан Аріанта». Навіть коментувати подібне «околонаучіє» наших північних сусідів не хочеться – зазначимо лише, що ці версії ними озвучені у фільмі «Ритуальная чаша царя скифов», відзнятому в наш час телеканалом ОРТ за сприяння спецслужбістів Центру громадських зв’язків ФСБ Росії.
Насправді ж, не тільки історію чаші Аріанта багатьом не вияснити. І гітлерівській «Аненербе» і путінському ФСБ було не зрозуміти: жодні містичні речі не пояснять прагнення до незалежності тих, хто живе на землі України.
Козаки вважали себе спадкоємцями скіфів, ми ж – нащадки козаків і найбільша наша цінність в усі часи – це наша Воля!
Підготував Андрій КРАВЕЦЬ

Дві різні трагедії: Дюнкерк і Севастополь

Подивилися прем'єру фільму «Дюнкерк». Раніше про ці події мало чув. Не знаю, які там вояки англійці і французи. Можливо, не дуже. Але! На початку червня 1940 року ці фірми евакуювали з району Дюнкерка у Франції понад 330 тисяч своїх військ, під безперервним вогнем артилерії та авіації.
Рівно через 2 роки на мисі Херсонес радянське керівництво кинуло Приморську армія і частини берегової оборони Чорноморського флоту - вони були залишені в безнадійній ситуації битися в Севастополі до останнього. Більш того, матросів, солдат і офіцерів фактично кинули напризволяще, залишивши без військового і політичного керівництва, без постачання. У ніч з 30 червня на 1 липня 1942 р як пише історик Ігор Маношин: «... було вивезено ... двома підводними човнами і 14 транспортними літаками« Дуглас »(ПС-84) 600 осіб керівного складу ...».
Адмірал Октябрський, генерал Петров і багато інших «воєначальники», іменами яких названі вулиці в Севастополі, драпали, залишивши підлеглих на вірну смерть.

Дюнкерк

Після того як 20 травня 1940 року німецькі танкові з'єднання прорвалися до Абвіль, війська 1-ї групи армій союзників (в цілому, 10 англійських, 18 французьких і 12 бельгійських дивізій) виявилися відрізані і притиснуті до моря в районі Гравлін, Аррас, Брюгге. З півдня і південного заходу проти них діяли війська німецької групи армій «А» під командуванням генерал-полковника Герда фон Рундштедта (танкова група Е. Клейста, танкова група Г. Гота і 4-я армія вермахту), зі сходу і південного сходу - війська німецької групи армій «Б» під командуванням генерал-полковника В. Лееба (частини 18-ї та 6-ї армій).  Кабінет Черчілля і Британське Адміралтейство вирішили евакуювати частини британського експедиційного корпусу на Британські острови.Cевастополь
                                                            Севастопіль
На мысе Херсонес в плен попало 95 тысяч советских воинов
                                                  

                                                 Дюнкерк

Як 20 травня 1940 року німецькі танкові з'єднання прорвалися до Абвіль, війська 1-ї групи армій союзніків (в цілому, 10 англійськіх, 18 французьких и 12 бельгійськіх дівізій) виявило відрізані и прітіснуті до моря в районі Гравлін, Аррас, Брюгге . З півдня и Південного заходу проти них діялі війська німецької групи армій «А» під командуванням генерал-полковника Герда фон Рундштедта (танковому група Е. Клейста, танкова група Г. Гота і 4-я армія вермахту), зі сходу и Південного сходу - війська німецької групи армій «Б» під командуванням генерал-полковника В. Лееба (части 18-ї та 6-ї армій).Кабінет Черчілля и Британське Адміралтейство вірішілі евакуюваті части Британського експедіційного корпусу на Британські острови.

По официальным данным военно-морского министерства Великобритании, в ходе операции «Динамо» (в период с 26 мая по 4 июня 1940 года) с французского побережья в районе Дюнкерка было эвакуировано в общей сложности 338 226 военнослужащих союзников За офіційними даними військово-морського міністерства Великобританії, в ході операції «Динамо» (в період з 26 травня по 4 червня 1940 року) з французького узбережжя в районі Дюнкерка було евакуйовано в цілому 338 226 військовослужбовців союзників. З цієї кількості до початку операції «Динамо» з району Дюнкерка на Британські острови було евакуйовано 59,3 тисяч британських військовослужбовців, в ході операції «Динамо» були вивезені ще 139,8 тис. Англійців і 139 тисяч військовослужбовців країн-союзників (близько 90 тисяч французів, а також бельгійці і військовослужбовці інших союзних країн).
Дюнкеркская операція дозволила зберегти кадрову британську армію, що отримала при цьому безцінний бойовий досвід, хоча армія і позбулася практично всього важкого озброєння. Був збережений весь особовий склад, який став надалі основою військ союзників. Англійське командування перед початком евакуації розраховувало, що зможе врятувати лише близько 45 тисяч чоловік, але в ході запеклих боїв британські збройні сили продемонстрували високий бойовий дух і професіоналізм.

Севастопіль

Офіційна радянська історія повідомляє, що «3 липня радянські війська за наказом Ставки Верховного Головнокомандування залишили Севастополь і були евакуйовані морем. Щоб не дати противнику можливості перешкодити евакуації, частини прикриття в районі Севастополя і на Херсонеському півострові стримували наступ ворога, а тим часом ночами проводилася посадка на кораблі ».
Насправді евакуація Севастополя ніколи не планувалася, а з 30 червня, після заняття противником Корабельній Сторони, стала просто неможливою. Тому в ніч на 1 липня, після доповіді адмірала Октябрського про те, що всі можливості для оборони міста вичерпані, за наказом Москви з мису Херсонес на підводних човнах Л-23 і Щ-209 і декількох транспортних літаках були вивезені тільки вищі командири і комісари СОР - генерал Петров зі штабом, командири дивізій, командування флоту, партійне керівництво і чини НКВС - всього 498 чоловік, а також близько трьох тонн документів і цінностей. Тієї ж ночі відплили всі наявні під рукою справні плавзасоби - на них теж саджали за списками, вони доставили в кавказькі порти 304 людини.
Ці генерали і є евакуйовані війська, а партійні бонзи і їх родичі - населення. Всі інші - і ще провідні бій піхотинці, і поранені в підвалах і штольнях - всі були залишені на березі. Полетіли в Анапу останні 18 справних бойових літаків, а близько 2000 чоловік наземної обслуги вирушили в окопи.
Які залишилися бійцям на чолі з командиром 109-ї стрілецької дивізій генерал-майором П.Г. Новіковим (кримським татарином) вручили наказ: «... битися до останньої можливості, після чого ... пробиватися в гори, до партизанів». Вони трималися ще 2 дні.

Дюнкерк

В ході боїв з німецькими військами під час проведення операції «Динамо» і після її закінчення в районі Дюнкерка були полонені в цілому 50 тисяч військовослужбовців французької армії. Незважаючи на те, що англійський військово-морський флот до останньої можливості не припиняв евакуацію і встиг вивезти понад 26 тисяч французів, близько 15 тисяч військовослужбовців французької армії потрапили в полон до німців, коли прикривали останній етап евакуації, будучи в ар'єргарді евакуюються військ.
В ході операції і при транспортуванні в Англію, загинуло і пропало безвісти близько 2 тисяч солдатів і моряків союзників.
При евакуації особового складу англійських, французьких і бельгійських військ в районі Дюнкерка було кинуто практично все важке озброєння, техніка та спорядження. В цілому, було залишено 2472 артилерійських знарядь, майже 65 тисяч автомашин, 20 тисяч мотоциклів, 68 тисяч тонн боєприпасів, 147 тисяч тонн палива та 377 тисяч тонн спорядження і військового майна, 8 тисяч кулеметів і близько 90 тисяч гвинтівок, в тому числі все важке озброєння і транспорт 9 англійських дивізій. Втрати королівських військово-повітряних сил, що прикривали евакуацію, склали 106 літаків.

Севастопіль

Війська Севастопольського оборонного району з 30 жовтня 1941 по 4 липня 1942 роки втратили понад 200 тис. Солдатів і офіцерів, у тому числі 156 880 безповоротно. При виконанні бойових завдань в районі Севастополя загинули крейсер «Червона Україна», 4 ескадрених міноносця, 4 великих транспорту, підводні човни С-32 і Щ-214; 1 лідер і 3 есмінця отримали важкі ушкоджень, не рахуючи малих бойових кораблів. Оволодівши фортецею, німці захопили в якості трофеїв 622 знаряддя, 758 мінометів і 26 танків. У полон потрапили 95 тис. Радянських солдатів. Їх кинули, це нерідко трапляється на війні.
Але їх ще й зрадили, самих оголосивши зрадниками. Ті, хто був залишений на березі своїм командуванням, пройдуть через полон і концтабори і будуть жити з клеймом в біографії. На їхні голови впадуть допити, підозри, обвинувачення - все відповідно до вказівки вождя: «У нас немає військовополонених!»
В цілому бездарно провалена оборона Криму обійшлася Червоної Армії майже в 600 тис. чоловік.


вівторок, 25 липня 2017 р.

"Камуфляжное сердце"


Просмотры 76188 30 декабря 
Контузія болем, втрачаєм найкращих, 
для когось лиш числа, для мене-біда...
студія звукозапису Індюк рекордс
слова і музика Христина Панасюк
Відео фрагменти-"Військове телебачення України"

«Інтернет-партизани» прославляють черкащан, загиблих на Донбасі, навіть на сепаратистському ресурсі


На сепаратистському сайті «Трибунал», створеному два роки тому на противагу українському «Миротворцю», викладається інформація про українців-учасників АТО.
Зокрема, це можна спостерігати у підбірці інформації на сайті у розділі «карателів» з Черкащини. Тут акумульовано коротку інформацію (більшість з якої стала недоступною після блокування в Україні російських соцмереж) про 657 людей, яких названо черкащанами. При цьому величезна кількість цих людей – насправді з інших населених пунктів України, особливо багато з Чернівецької області, яку росіяни часто плутають з Черкаською. А біля фото загиблого офіцера «Азову» родом з Черкас – взагалі прізвище та ім’я абсолютно іншої людини.
Судячи з усього, навіть самі адміни цього ресурсу ставляться до нього  абсолютно байдуже, в усякому разі українські «партизани» інтернет-мережі вже не раз висловили на ньому все, що думають про російських агресорів та їхніх посібників.
Так, на сторінці з інформацією про загиблого в Урзуфі інструктора полку «Азов», полковника розвідки В’ячеслава Галву, українці відписалися двічі:  «Слава Україні! Героям слава!» та «Слава Воїнам АТО! Герої не вмирають – вмирають вороги!» На сторінці, де сепаратисти пишуть про загиблого біля Зеленопілля генерала-прикордонника Ігоря Момота – так само два коментарі. Перший – від коментатора під ніком «Морж»: «Путін – х*ло, ви – 200, а Момот – Герой!» За ці слова «лайками» проголосувало 20 людей, проти – лише 5. Друга репліка, від коментатора з ніком «Саша» фактично просто продублювала першу: «Путін – х*ло, Момот – Герой!»
Натомість, очевидно з-за успішної роботи українських спецслужб по виявленню вороже налаштованих до України інтернет-користувачів, пости на підтримку сепаратистського сайту – явище вкрай рідкісне, при цьому, ті, хто їх розміщує, прекрасно усвідомлюють, що можуть бути вирахувані і піймані.
Так, один з посібників терористів під фото учасника АТО з Черкащини поспіхом написав (примітивну орфографію і мову допису збережено): «Идейный доброволец, снайпер, во время перемирия участвовал в боях донецкого аэропорта в декабре 2014 и январе 2015г. в батальоне не кому не подконтрольному. Смысл его пропаганды в г.Черкассы заключается в том что ВСУ не стреляет, а бои ведет ВС РФ., ДОНЕЦКИЕ СЕПАРЫ И ТЕРРОРИСТЫ. Опасаюсь сообщить больше иначе меня вычислят».
Ігор АРТЕМЕНКО

Не дати Росії захопити Україні: в США зробили нову заяву щодо поставок озброєння бійцям ВСУ

АТО, ВСУ, Россия, Украина, США, армия, терроризм, ДНР, ЛНР, вооружение, конфликты

США готові надати Україні озброєння, за допомогою якого можна ефективно воювати проти терористів "Л / ДНР", яких фінансує Кремль. Таку думку висловив Курт Волкер, спеціальний представник США в Україні, в інтерв'ю телеканалу BBC після візиту в зону АТО.
     Тільки наявність нового ефективного зброї дозволить Україні змінити поведінку Росії на сході України, впевнений Волкер, повідомляє "ССО-1492". Оборонна зброя дозволить Україні не тільки захистити себе, але і вивести вперед танки, щоб зупинити просування Росії вглиб України на сході, впевнений спеціальний представник США в Україні.
    Волкер підкреслив, що наявність американського оборонного зброї в зоні АТО не є провокацією. У той же час представник США підкреслив, що домогтися "справжнього" світу на сході України можна за допомогою "нового стратегічного діалогу між Києвом і Москвою".
     Раніше "ССО-тисячу чотиреста дев'яносто два" повідомляла, Волкер після відвідування зони АТО заявив, що на сході України йде справжнісінька війна.

Рекорди Черкаської області: найвище село, найгустіший ліс, найвеличніші замки

                        Рекорди Черкаської області: найвище село, найгустіший ліс, найвеличніші замки
Про неабиякий туристичний потенціал Черкащини свідчить своєрідний рейтинг її природних та архітектурних рекордів, зібраний черкаськими науковцям — географами, краєзнавцями, істориками. То яке ж на Черкащині найвище село? Найбільший острів? Найгустіший ліс?
Про це інформує Дзвін.
Часто-густо навіть ті з нас, хто добре розуміється на географії світу й України, заледве зможуть відповісти на ці запитання. Заповнити деякі прогалини у наших знаннях допоможе ця маленька «енциклопедія», яку пропонують черкащанам та гостям Черкащини управління культури і туризму облдержадміністрації, Черкаський обласний краєзнавчий музей та відомий черкаський історик та археолог Михайло Сиволап.
Трахтемирів
Найвище село
Найвище село над рівнем Дніпра — Трахтемирів, розташоване на Канівських горах. Біля населеного пункту розкинувся Трахтемирівський заповідник. Крім того, село славиться криницею, яка має цілющі властивості. Подейкують, якщо жінка, котра не може завагітніти, нап’ється води з джерела, то обов’язково народить. А одне з найвищих сіл над рівнем моря на Черкащині — Велика Севастянівка (Христинівський район, висота 273 м). Найвища точка області розташована на висоті 275 метрів над рівнем моря поблизу Монастирища.
Найглибший каньйон
На території Маньківського району у селищі Буки розташований найбільший природний скелястий каньйон Черкащини — Буцький. Він являє собою оригінальний скелястий берег річки Гірський Тікич з виступами сірого граніту заввишки близько 30 метрів. Тікич протікає по території п’яти сіл Маньківського району, але лише в Буках він «гірський». З травня 1975 року цей об’єкт — державна комплексна пам’ятка природи місцевого значення.
Найбільший острів
Острів Круглик, або Шелест розташований на старому руслі Дніпра нижче Канева. На цій території, за легендами, в часи козацтва була січ, де молодих хлопців навчали бойової справи. А у Велику Вітчизняну війну тут існувала секретна переправа.
Найгустіший ліс
Холодноярський ліс, який тягнеться Чигиринським, Кам’янським та Смілянським районом, а також невеликою частиною Кіровоградської області. Його називають пралісом, адже там ростуть дерева, вік яких сягає тисячі років. У балках та ярах протікають 150 джерел, струмків та річечок. Загальна довжина балок-ярів орієнтовно становить 250 км. У Холодноярських лісах збереглися височенні земляні вали (довжина валів сягає понад 60 км), а також руїни підземних церков і печер.
Найпустельніше місце
Ірдинське болото, яке лежить на території Черкаського і Смілянського районів. Болото Ірдинь займає старе русло Дніпра, яке річка залишила після відступу льодовика через зменшення кількості води. Місцина майже не заселена людьми. До найглухіших місць також можна віднести Трахтемирівські висоти у Канівському районі.
Наймістичніший об’єкт
Існує тісний зв’язок між селом Прохорівка Канівського району і творчістю Миколи Гоголя. «Вій» писався з натури, у творі йдеться саме про Прохорівку. Саме тут Гоголь почув від місцевих оповідь про панночку-відьму, яка нібито ще за козацьких часів жила в селі. На сільському кладовищі стоїть великий чорний валун. Є версія, що тут і похована та сама панночка. Більше того, церква, в якій за сюжетом “Вія” Хома малював магічне коло, проіснувала аж до 1943 року. Кажуть, що храм було збудовано із залишків козацьких чайок, які неодноразово брали участь у боях. А святі у церкві були намальовані з оселедцями.
Найдревніший храм
Будівництво собору на честь Успіння Божої Матері датується 1144 роком — найстарша пам’ятка духовної архітектури Черкащини. Вона височіє у Каневі. Як кажуть, церкву побудували при печерному монастирі, де усамітнювалися для молитви аскети. Спочатку храм мав назву Георгіївський (Юр’ївський), пізніше його перейменували. У травні 1861-го в стінах Успенського собору перебувала труна з тілом Тараса Шевченка, якого перевозили з Петербурга на перепоховання до Канева.
Найвеличніші замки
Мисливський замок Наришкіних-Шувалових у Тальному збудований за прикладом французьких мисливських замків епохи Ренесансу, він оточений зарослим англійським парком. Замок Даховських у Монастирищі зведено у неоготичному стилі з червоної цегли власного виробництва (на цегляному заводі Даховських), він нагадує англійський середньовічний замок. Колишній палац князів Лопухіних-Демидових у Корсуні-Шевченківському — один із найкращих палаців та садово-паркових комплексів України в стилі романтизму.
Палац Даховських у Монастирищі
Найбільші озера
Нині найбільшими озерами Черкащини можна назвати озеро Охматів на межі Маньківського та Жашківського районів та озеро Конела у Жашківському районі. Втім, загалом в області нині поширені переважно ставки та кар’єри. За часів Радянської влади більшість озер висушили. У давнину на Черкащині було чимале озеро Нечаївський Піт (неподалік від села Нечаївка Черкаського району) та Біле озеро в Білозір’ї (Черкаський район).

На Черкащині в Канівському водосховищі може з'явитися велика плавуча сонячна електростанція


Світ активно переходить на відновлювані види енергії.
2013 року 22% світового споживання енергії було забезпечене з відновлюваних джерел. Із них 16,4% дали гідроелектростанції та гідроакумулюючі електростанції, повідомляє Черкаси.city з посиланням на gazeta.ua.
Гідроенергетика у світі швидко розвивається. Створюють такі об'єкти та активно нарощують виробництво енергії Грузія, Вірменія, Чорногорія. У Таджикистані до 2020-го буде збудовано 189 малих ГЕС, згідно з планами уряду.
Людство запроваджує в гідро­енергетиці сміливі, абсолютно нові та екологічно безпечні проекти.
Так, у Німеччині в промисловому районі Рур за проектом професора Ульріха Шрайбера збудують підземну гідроакумулюючу електростанцію. Воду зі старих затоплених шахт відкачуватимуть по шахтному стволу на поверхню у так званий верхній басейн. Коли виникне потреба в додатковій енергії в мережі, потік різко спускатимуть спеціальними трубами донизу. На відміну від класичних ГАЕС, які будують у горах, тут не буде втручання в природу. Енергія, що виробля­тиметься завдяки різким перепадам висоти (до 1 тис. м), на кілька годин зможе забезпечити велике місто. Оскільки на глибині до 1 тис. м температура сягає 40–45 градусів, фахівці активно працюють над тим, як використати нагріту воду в опалювальний сезон. На початку 2017-го в Німеччині оголошено, що вугільна шахта Проспер-Ханіел буде переобладнана в сховище з перспективною потужністю 200 МВт.
Іншим шляхом пішли в Португалії на річці Альто-Рабагао. Там уже збудували комбіновану електростанцію з гідроенергетичної та фотоелектричної частин. Це плавучий об'єкт, розташований посеред водосховища. Має 840 фотоелектричних панелей, які вироблятимуть 332 МВт-годин у рік. Потужність гідро­електростанції — 68 МВт. Вона має декілька суттєвих переваг: не потребує відведення землі, що значно здешевлює проект. До того ж гібридне виконання генеруючого об'єкта дозволяє забезпечити оптимальний режим роботи ГЕС. Удень більше навантаження лягає на сонячну електростанцію. У цей час ГЕС працює з меншим навантаженням, накопичуючи потенціал для виробництва електроенергії в періоди вечірнього пікового споживання.
Будівництво плавучих електростанцій — нова світова мода. Компанія Іbiden інвестує в понад 20 енергетичних об'єктів, в тому числі одну з найбільших в Японії плавучу сонячну електростанцію. За оцінками фахівців, якщо покрити всього 10% поверхні півсотні найпотужніших і найбільших водосховищ світу, це додасть 400 гігават електроенергії. Це більше, аніж усе виробництво сонячної енергії станом на сьогодні.
Технологію плавучих фотоелектричних панелей активно вивчають і в Україні. За нашими джерелами, в компанії "Укргідроенерго" її планують застосувати на будівництві ГАЕС в країні, зокрема — на Дністрі та в Каневі. Проект поки не набув розголосу, але в компанії роблять перші кроки для його здійснення. За його реалізації в Канівському водосховищі може з'явитися велика плавуча сонячна електростанція. Безумовно, для України це буде технологічний прорив. Такі екологічні об'єкти досі не будували в нашій державі.
"Укргідроенерго" вивчає міжнародний досвід. Делегація українських гідроенергетиків відвідала об'єкти компанії Andritz Hydro в Австрії та Німеччині, зокрема гідро- й гідроакумулюючі електростанції. Andritz Hydro є світовим постачальником електромеханічних систем і послуг для гідроелектростанцій, а також одним із лідерів на світовому ринку гідросилового обладнання для виробництва електроенергії.
— Упроваджені при створенні станції технічні рішення дозволяють вести одночасно як насосний, так і турбінний режим, при цьому регулюючи частоту та потужність, — каже головний інженер ПрАТ "Укргідроенерго" Вадим Расовський.
Українські інженери побували на особливому верхньому б'єфі в Альпах на висоті 2040 м. ­Водосховище Сільвреттазеє на високогірному перевалі Сільвретта є туристичною зоною, а не закритим об'єктом. Туристи можуть гуляти греблею водосховища, звідки відкривається мальовничий пейзаж на Альпійські гори. А внизу перевалу, на висоті 1743 м є незвичайне озеро-водосховище Фермунтзеє, яке поповнюється з гірських джерел і талого снігу. Його вода має бла­китно-зелене забарвлення.

— Станція Reissek ІІ, на якій ми побували, розташована під землею. Тут прокладено близько 20 кілометрів водоводів, — говорить директор депар­таменту стратегічного розвитку та планування реалізації проектів ПрАТ "Укргідроенерго" Юрій Литвиненко. — Особливість станції у тому, що на ній впроваджено гідроагрегати з терміном експлуатації 70 років. Цікаво і те, що вона стовідсотково вписується в ландшафт. Під час будівництва не було затоплено жодних територій.

Фільм "Дюнкерк" справив сильне враження

Світлина від Андрія Іллєнка.
Напевне, найбільша військова катастрофа в історії Британії. В травні 1940 року німці оточили та притиснули до моря майже всю британську кадрову армію, а також французькі та бельгійські частини, які зазнали поразки у Битві за Францію.
Франція вже летить в прірву капітуляції. Жодних шансів втриматися на континенті немає. Деморалізована та втомлена армія тримає шматок пляжу на узбережжі в курортному містечку Дюнкерк та очікує евакуації морем.
Над оточеними нависає тінь переможного Вермахту, який поступово стискає кільце, ось-ось підтягне смертоносні танкові дивізії - і за Францією може полетіти в прірву Британія. А поки що працює німецька авіація.
Єдиний шанс на спасіння армії та продовження опору - термінова евакуація. Сил британського флоту не вистачає - і через Ла-Манш іде все, що на плаву, включно з маленькими прогулянковими вітрильниками.
Ворог не персоніфікований і повністю знелюднений. Немає жодного обличчя, жодної людської фігури навіть на середньому плані, немає жодного слова від нього. Лише - постріли, бомби, вибухи і нестерпне виття бомбардувальників, які заходять на ціль. Навіть героя Тома Харді в кінці фільму в полон беруть не люди, а якісь безликі тіні в німецьких касках.
Три пілоти на спітфаєрах вилітають прикривати евакуацію з повітря - і перед ними відкривається весь жах рукотворного пекла на фоні бездоганних морських краєвидів.
Всі втрачають свої літаки - один гине, інший б'ється до кінця і потрапляє в полон, третій сідає на воду і його підбирають свої цивільні на маленькій яхті. Потім, вже вдома, врятований солдат ображено закине пілоту, побачивши авіаційну форму: "І де ж ви були, коли нас бомбили?".
Молодий англійський солдат дивом виживає в першому епізоді, відстає від свого підрозділу, губить в хаосі бою свою гвинтівку і просто шукає можливості вижити.
Доля французьких військових в Дюнкерку найважча - вони не чекають на повернення додому, бо їх дім тут, і він зникає під ворожим натиском.
Їх Батьківщина йде на дно, як англійський есмінець після зустрічі з німецькою торпедою. Лишається лише чекати своєї черги на пляжі, пропускаючи вперед все більш черствих та егоїстичних британських союзників. Чекати на фоні спорожнілого курортного містечка, де не залишилося жодної живої душі, як у фільмі про навалу зомбі чи інопланетян.
Цивільні на яхтах, люди в портах, які зустрічали врятованих, а особливо дівчата з бутербродами і чаєм на кораблях - всі ці атрибути справді всенародного залучення у війну - дуже нагадало наш Майдан і волонтерський рух на війні.
Катастрофа і безвихідь обертаються порятунком, єднанням нації та моральною перемогою. Дюнкерк - це хрестоматійний приклад того, як поразка стає фундаментом майбутніх перемог.
Оповідь переходить на відвертий пафос лише раз і в самому кінці. Режисер підводив до цього весь фільм. У фіналі врятований солдат читає вголос газету з легендарною промовою Черчилля: "Ми будемо битися на морі, ми будемо битися на суходолі, ми будемо битися в повітрі, на пляжах і на аеродромах... Ми нікому не віддамо наш Острів... Ми ніколи не здамося!".
Режисер Крістофер Нолан довів, що блокбастер - це не обов'язково якась шаблонна, маркетологічно вивірена жувальна гумка на основі коміксів. Це може бути дійсно круто.
Вірю, що скоро з'явиться не менш круте українське кіно про сучасну війну. І якщо такий бюджет ми наразі собі не можемо дозволити, то із наповненням і духом все має бути гаразд.
                                                                             Андрій Іллєнко

«Каб „ватнікі“ ведалі, што я не такая, як яны», — жыхарка Менску ў сталым веку зрабіла сабе тату «Пагоня»


Дарослыя дзеці, трохгадовы ўнук, дзясяткі пратэстных акцый, гады працы ў сыстэме адукацыі — Натальля Саматыя з гонарам паказвае «Пагоню» на сваёй руцэ і кажа: «Я яе люблю. Вельмі люблю».
«Вам расказаць, навошта я гэта зрабіла? — сама пытаецца Натальля. — Гэта было натуральнае жаданьне. Ведаеце, я ўжо ў такіх гадах, калі не магу кожнаму тлумачыць, што я нязгодная зь іх меркаваньнем, што мне сумна з гэтымі „ватнікамі“ размаўляць. Мне лепш гэта паказаць. Яны гэта бачаць, і яны замаўкаюць. Для іх шок».
Натальля Саматыя
Натальля Саматыя
Зграбны малюнак на руцэ жанчыны зьявіўся дзякуючы мастаку Дзьмітрыю Траяновічу. Яго параіла дачка Натальлі — Анастасія. Натальля расказвае, што яе просьбай Дзьмітры быў «трохі зьдзіўлены». Сам працэс заняў каля гадзіны. Натальля кажа, што было балюча.
«Але я цярпела, нават ня пікнула!» — ганарыцца яна. Яшчэ некалькі дзён сыходзіла пачырваненьне. Цяпер рука выглядае так, нібыта «Пагоня» на ёй была заўжды.
Пытаньню, чаму абралі менавіта «Пагоню», а не, напрыклад, арнамэнт, Натальля нават зьдзіўляецца:
«Я ганаруся тым, што „Пагоня“ ў нас ёсьць. Ведаю, канечне, гісторыю. Ведаю, што ў розных краінах маюць „Пагоню“, — тлумачыць яна. — Але я памятаю тыя гады, калі яна была нашым дзяржаўным сымбалем, а пасьля была зрынутая. Я ўсё гэта назірала, і гэта было балюча».
Дзеці тату цалкам ухвалілі. «Мама, ты ўмееш зьдзіўляць», — напісала Натальлі дачка Анастасія, адрэагаваўшы на яе ўчынак. «Сын спачатку ня надта добра быў настроены, — кажа Натальля. — Але калі пабачыў, то сказаў: „Ну дааа, мёд!“.
Але яшчэ больш нэгатыўных рэакцый. Дзіўным чынам яны сканцэнтраваныя ў 53-м тралейбусе, на якім Натальля езьдзіць дахаты. Звычайныя пасажыры ўжо абзывалі яе „бандэраўкай“.
„А сёньня ўдарылі па руцэ. Я трымалася за парэнчы. Сядзеў малады мужчына, вельмі звычайны. І ён мяне проста ўдарыў па руцэ, калі я стала выходзіць“, — кажа Натальля і дадае. — Але я гэтага не баюся».
«Мне хочацца паказаць ім, што я не такая, як яны, — працягвае яна. — Я не хачу ім нічога казаць, але я хачу, каб яны гэта ведалі».
Натальлю Саматыя шмат хто ведае як нястомную ўдзельніцу акцый пратэсту. 21 ліпеня ў яе чарговае паседжаньне суду. Яна абскарджвае рашэньне аб прысуджэньні ёй штрафу ў 30 базавых велічынь за ўдзел у сёлетнім Дні Волі. Кажа, што пра сам суд нават ня ведала, а ён адбыўся ажно 5 траўня.
«Пратакол быў складзены не пры мне, з парушэньнямі, ані сьведкаў, анічога. Суд адбыўся безь мяне, мяне ніхто не апавясьціў», — распавядае Натальля, паказваючы стос лістоў зь перапіскі з судовымі інстанцыямі.
«Я ведаю, што шмат актывістаў ужо ня ходзіць на суды, — кажа яна. — Але я лічу, што важна хадзіць. Трэба даводзіць, што ты лічыш гэты суд несправядлівым. Трэба змагацца».
«Цяпер буду з радасьцю чытаць, як яны ў пратаколах напішуць «Была Саматыя з „Пагоняй“ на руцэ», — жартуе яна. Сябры-паплечнікі на тату Натальлі адрэагавалі пазытыўна. «Адзін зь іх, малады, пабачыў і кажа: «Натальля! Чаму ты зрабіла гэта першай?!»
«Я яе люблю, вельмі люблю. Была б маладзейшая гадоў на 30, зрабіла б большую», — Натальля з радасьцю яшчэ раз аглядае і гладзіць сваю «Пагоню».
Часам знаёмыя кажуць: «Ты звар’яцела?! Гэта ж на ўсё жыцьцё!», а я адказваю: «А колькі таго жыцьця!?» — сьмяецца жанчына.
Хутка ў яе юбілей. Сын і дачка ўжо купілі ёй квіток на канцэрт «Акіяну Эльзы».
«А я ў захапленьні, — кажа Натальля. — Я прачынаюся і радуюся, што яна ў мяне ёсьць. І я хачу сказаць: я нічога не баюся. Я свабодны чалавек. Я ня раб».

Джерела антиукраїнського націоналізму та як боротися з ним

Радянська пропаганда та інформаційна війна Путіна впливають на західних русофілів, лівих академіків, журналістів, політиків
На представленні моєї книги "Війна Путіна проти України" в парламенті німецька студентка запитала про антисемітизм в Україні. Питання не мало нічого спільного з моєю книгою, але відображало західний погляд на Україну, де нібито процвітає антисемітизм. Я відповів, що вона повинна шукати антисемітизм у Німеччині та Франції, оскільки в Європі він має найвищі показники нападів, які часто здійснюють мусульманські іммігранти. Моніторинг статей антисемітських ЗМІ та насильницьких актів показує, що Україна має однин із найнижчих показників у Європі.
Існує чотири причини, чому Україна має такий імідж.
Перша - це десятиліття радянської та путінської пропаганди проти "буржуазних націоналістів", "нацистських колаборантів" , а зовсім нещодавно - "фашистських заколотників". Радянська пропаганда та інформаційна війна Путіна впливають на західних русофілів, лівих академіків, журналістів та лівих політиків.
Друга - це провина України, чий уряд та дипломати завжди були слабкими щодо PR. Офіційні спроби України протистояти інформаційній війні Путіна слабкі.
Іншим аспектом цього є слабка інтегрованість українських вчених у західні академічні дослідження. Це не дивно, тому що лише деякі українські вчені говорять по-англійськи, лише декілька українських університетів передплатили західні журнали, а ще менше відвідують наукові конференції на Заході. Тому українські вчені не беруть участь у дискусіях із західними науковцями та рідко викривають цих антиукраїнських націоналістичних ревізіоністів.
Третім фактором є українська діаспора, яка не вкладала кошти в сучасну українську політику. "Українські студії" виникли в США та Канаді у 1970-х роках в Гарвардському університеті та Університеті Альберти і залишаються незмінними до цього дня, зосереджуючись на історії, культурі та мові. Історичні дослідження дуже вузько зосереджені на козацькій епосі та особливо на Голодоморі, але не на дослідженні та описанні теми українського націоналізму. ОУН(б), найбільша націоналістична діаспорна організація, ніколи не була зацікавлена ​​в інвестуванні в академічні дослідження і тому ніколи не підтримувала програму досліджень українського націоналізму.
Українці в Україні та діаспора постійно скаржаться на інформаційну війну Путіна та ці напади на український націоналізм, але мало що протистоїть їм. У Північній Америці жоден з давніх центрів українознавства не має постійної програми дослідження українського націоналізму. В українській діаспорі є лише два винятки - Олександр Мотиль та Мирослав Шкандрій, які об'єктивно писали про український націоналізм. Але вони ніколи не залучаються до полемічних дебатів, а другий має спільну рису з українськими науковцями він неактивний у соціальних медіа.
Є набагато більше західних науковців, які пишуть про український націоналізм, роблять це з дуже критичної точки зору. До таких належать Джон Павло Химка, Марко Каринник, Андреас Умланд, Антон Шеховцов, Андерс Пер Рудлінг, Тарик Амар та Гжегож Россолінські-Лібе. Зовсім недавно був оприлюднений цикл статей Джоша Коена, які здійснювали напад на "українських фашистів" та "антисемітизм" в Україні.
Іван Качановський в Університеті Оттави зробив кар'єру, викриваючи "український націоналізм" і продовжує далі рухатися в цьому напрямку, поширюючи міф, популярний у путінській пропаганді, що "Правий сектор" вбив Євромайданівців (а не міліцейський "Беркут", який служив режиму). Коли він сказав це в Альбертському університеті, його звинуватили в тому, що він є політичним технологом, а не академічним вченим.
Четвертий чинник полягає в тому, що "експертам", які давно викривають український націоналізм, засвідчується повага в установах України. Зокрема, Умланд є науковим співробітником Інституту Євроатлантичної співпраці у Києві на чолі з депутатом "Батьківщини" та колишнім міністром закордонних справ Борисом Тарасюком. На жаль, надання Умланду позиції у респектабельному аналітичному центрі дозволяє йому продовжувати довгострокові напади на український націоналізм, Інститут національної пам'яті Володимира В'ятровича та закони про декомунізацію в західних виданнях та на західних конференціях.
Аж до Євромайдану ці "західні експерти" писали про український націоналізм і розповідали, що основна загроза українській демократії виникла від західноукраїнського націоналізму та "Свободи".
Я був одним із небагатьох, котрі заперечували це, стверджуючи, що в Україні праворадикальні націоналістичні партії були непопулярними. Я виступав проти їхніх тверджень, заявляючи, що Віктор Янукович та Партія регіонів є найбільшою загрозоюдемократії в Україні. Це, безумовно, смішно, що палець вказував на Галичину, в той час, як у Криму завжди були поширені ксенофобія та расизм, що вам підтвердить будь-який кримський татарин. Під час президентства Януковича ці західні "експерти" вплинули на західну думку в численних засобах масової інформації та наукових статтях про Україну через їх перебільшення загрози від "Свободи" та українського націоналізму. Я, пам'ятаю, пояснював західним аспірантам, що нібито загроза українського націоналізму не має нічого спільного з реальністю й не варта дослідження, оскільки не є актуальною в Україні.
Пік цих нападів на український націоналізм стався в квітні 2013 року, за іронією, лише за вісім місяців до Євромайдану та менше, ніж за рік до військової агресії Путіна проти України. Конференція в Колумбійському університеті означила для обговорення російський та український націоналізм, але стала цілоденною атакою на український націоналізм. Я був єдиним промовцем, який стверджував, що в Україні існують різні типи націоналізму (а не тільки "Свобода"). Російський, панслов'янський та радянський націоналізми були більш насильницькими націоналізмами та більшою загрозою для демократії в Україні.
Російський, панслов'янський та радянський націоналізми були більш насильницькими націоналізмами та більшою загрозою для демократії в Україні
Після конференції я написав жорстку критику на організаторів. Ця критика не вплинула на так званих "експертів" українського націоналізму, які продовжують свої атаки до цього дня.
З моменту революції Євромайдану головною мішенню цих "експертів", які нападають на український націоналізм, став В'ятрович, Інститут національної пам'яті, який він очолює, і чотири закони про відмову від комунізації, прийняті в травні 2015 року. Умланд був особливо гучним та плідним - організував відкритого листа західних науковців, які атакують закони. Деякі з підписантів сказали мені, що вони підписали, навіть не читаючи законів! В'ятрович написав довгу і добре сформульовану відповідь на них.
Умланд, хоча є німецьким громадянином, але, здається, не в змозі зрозуміти паралелі між тоталітаризмом в нацистській Німеччині та комуністичному Радянському Союзі, він справедливо переконаний, що денацифікація у Німеччині є хорошим явищем, але в той же час вірить, що декомунізація в Україні є дещо неґативним явищем. Австрія не пройшла денацифікацію, що призвело до постійної популярності крайніх правих неофашистських партій, які ледь не прийшли до влади минулого року. Тим часом, у Німеччині крайні праві не є популярними.
Нещодавно Умланд знову написав довгу критику на В'ятровича та Інститут національної пам'яті У статті Умланд знову знущається з В'ятровича за те, що він не є "справжнім академічним вченим", що він є лицемірним, оскільки він сам публіцист і написав лиш кілька наукових статей та книг; а ще важливіше - він не має академічної посади.
Треба здійснити три зміни.
По-перше, центри українознавства в Північній Америці повинні встановити програми вивчення українського націоналізму. Ці програми, у свою чергу, повинні співпрацювати та інтегрувати українських вчених, які рідко отримують розголос в журналах та конференціях на Заході. Професор Роберт П. Маґочій, президент українських студій Університет Торонто, запропонував провести таку дослідницьку програму, яка б дійсно була надзвичайно іронічною, оскільки його роботу про русинів часто критикують українські депутати, такі, як Тарасюк, який забезпечує академічну респектабельність для найгучніших критиків українського націоналізму.
По-друге, українському уряду потрібно мобілізувати засоби масової інформації та українських вчених, щоб протистояти путінській пропаганді та нападам західних "експертів" на український націоналізм.
По-третє, Тарасюк (і тим самим "Батьківщина") та інші академічні та аналітичні центри в Україні більше не повинні забезпечувати респектабельність тих, хто робить кар'єру, нападаючи на український націоналізм.
Тарас Кузьо