середу, 28 лютого 2018 р.

100 років українській гривні

                           Світлина від Костянтина Андрієнка.
1 березня 1918 року Українська Народна Республіка прийняла Закон про обіг грошової одиниці в державі – гривні. Це був послідовний к
рок після ухвали урядом у вересні 1917 року Декларації «Про децентралізацію українських фінансів, створення спеціального бюджету та Національного банку» та ухвали Центральною Радою «Тимчасового закону про випуск державних кредитних білетів УНР» у грудні 1917 року. До проектів оформлення українських грошей долучився ряд живописців та майстри з графіки. І знову Василь Григорович Кричевський (1872-1952), автор проекту державного герба УНР та будівлі музею Т.Г.Шевченка у Каневі створив свій варіант «державного кредитового білету» 2 гривні де також присутній і герб України – тризуб. На той час Кричевський співпрацював з головою Центральної Ради українським істориком Михайлом Грушевським, з яким консультувався з історичних питань та оформляв обкладинки його видань. Саме на купюрі Василя Кричевського яскраво виражено «український стиль», який набув популярності в різноманітних мистецьких акціях спрямованих на відродження української державності 1917-1918 років.
                                                           
 Костянтин Андрієнко

“Згадаємо”

Світлина від Романа Коваля.  Світлина від Романа Коваля.  Світлина від Романа Коваля.  Світлина від Романа Коваля.  Світлина від Романа Коваля.  Світлина від Романа Коваля.  Світлина від Романа Коваля.  Світлина від Романа Коваля. 
На світлинах – Павло Шандрук, Осип Сорохтей, Леонід Бачинський, Василь Татарський, Олег Галац (Олександр Ільницький-“Барні”), Микола Флерко-“Танчик”, Владислав Зубенко, Сергій Мокренко-“Крук” і Геннадій Решетняк.
28 лютого 1889 р. народився Павло ШАНДРУК, командир бронепотягів “Полуботок” і “Запорожець”, учасник походу полковника Петра Болбочана на Крим і Першого зимового походу Армії УНР, генерал-хорунжий Армії УНР, головнокомандувач Української національної армії.
28 лютого 1890 р. народився Осип СОРОХТЕЙ, художник, член “Артистичної горстки” УСС та Пресової кватири УСС.
28 лютого 1896 р. у м. Катеринославі (тепер м. Дніпро) народився Леонід БАЧИНСЬКИЙ, в. о. товариша військового міністра УНР, сотник Армії УНР, автор спогадів про Визвольну війну.
28 лютого 1898 р. народився Василь ТАТАРСЬКИЙ, старшина 1-ї Запорозької дивізії, генерал-хорунжий (на еміграції).
28 лютого 1978 р. у м. Турці Львівської обл. Олег ГАЛАЦ (Олександр ІЛЬНИЦЬКИЙ-“БАРНІ”), вояк полку “Миротворець”. Безстрашний і зухвалий.
28 лютого 2015 р. в бою в с. Пісках Донецької області загинув Микола ФЛЕРКО-“ТАНЧИК”, боєць ДУК “Правий сектор”.
28 лютого 2014 р. у Києві загинув Владислав ЗУБЕНКО, учасник Євромайдану, активіст ВО “Свобода”. Дістав кульове поранення 20 січня на вул. Інститутській. Першу допомогу в Київраді отримав від Уляни Супрун – волонтерки, українки із США, яка разом з чоловіком прибула на допомогу. Помер у лікарні. Звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (21.11.2014, посмертно).
28 лютого 2017 р. біля с. Луганського Бахмутського р-ну Донецької обл. загинув Сергій МОКРЕНКО-“КРУК”, учасник Революції гідності, волонтер, доброволець ДУК “Правий сектор”. Попри численні осколкові поранення обличчя, очей та шиї, вийшов з Іловайського казана. Стрілець 3-ї роти 1-го батальйону 54-ї Окремої механізованої бригади. У грудні 2016 р. на Світлодарській дузі Сергій дістав осколкові поранення та контузію.
28 лютого 2017 р. в районі сел. Луганського Бахмутського р-ну Донецької обл. загинув народився Геннадій РЕШЕТНЯК, командир інженерно-позиційного відділення інженерно-саперного взводу 1-го батальйону 54 -ї Окремої механізованої бригади.
Вічна слава!
“Незборима нація”

Майстер зі Шполи виготовив міні-копію козацької церкви у Холодному Яру

       Автор: 
Копію першої в Україні козацької церкви Петра Калнишевського, що в Холодному Яру на Черкащині, виготовив з липових і соснових «мікродощечок» мешканець міста Шпола Олексій Пірогов. Висота копії у районі центрального купола церкви – всього 65 сантиметрів.
Виготовляти макети справжніх будівель майстер навчився, спочатку щоб просто радувати дітей і зайняти вільний час улюбленою справою. За освітою Олексій Пірогов – лікар, у його біографії (у часи президентства Віктора Ющенка) було і 5 років на посаді голови Шполянської райдержадміністрації. Першими його макетами були копії церков у Шполі та на Хортиці у Запоріжжі.
Довідка
Храм Святого Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) – православний храм у Холодному Яру, на хуторі Буда Чигиринського району Черкаської області, перший в Україні храм на честь канонізованого Церквою останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.
2008 року, у 1020-у річницю Хрещення Київської Русі-України Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату благословив приєднати праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих.
Невдовзі «Вільне козацтво Холодного Яру», очолюване Олегом Островським, виступило з ініціативою побудови першої в Україні церкви Петра Калнишевського у самому серці Холодного Яру. 14 червня 2009 року Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан освятив хрест та місце під побудову храму. Архиєрею співслужило духовенство Чигиринського благочиння УПЦ КП.
На початку 2011року розпочалося зведення стін храму. 23 червня 2012 року Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет освятив хрести, що встановлювалися на куполи храму. А 25 липня 2015 року Владика Філарет у співслужінні Митрополита Черкаського і Чигиринського Іоана, Архиєпископа Сімферопольського і Кримського Климента, Єпископів Кропивницького і Голованівського Марка, Дніпровського і Криворізького Симеона та Запорізького і Мелітопольського Фотія, а також духовенства УПЦ КП з різних куточків України остаточно освятив храм на честь Святого Праведного Петра Багатостраждального Калнишевського УПЦ КП на хуторі Буда.
Окрасою храму є дерев’яний іконостас та ексклюзивні деталі. Хрести на куполах церкви виростають із тризубів, а в амвоні церкви, на якому здійснюються окремі елементи богослужіння, виголошуються проповіді, – вмурований камінь, привезений із експедиції на Соловки. Іконостас тримають на руках різьблені з дерева козаки-запорожці – його 2 роки вирізали з дерева майстри із Старого Самбора Львівської області. В одному храмі поєднано дві ідеї – козацтва та Візантії, щоби люди могли відчути ту ревність, силу духу та волі святого Праведного Петра Калнишевського. Ікони на іконостасі у строгому візантійському стилі, дерев’яна різьба в стилі козацького бароко. Біля церкви – символічна могила Калнишевського, в яку висипали землю, набрану на Хортиці, Соловках і Пустовійтівці. Окрім того, поруч з церквою встановлено перший в Україні пам’ятник Небесній Сотні і збудованоо копію склепу Петра Калнишевського.
Місце для храму в Холодному Яру – знакове для історії українського козацтва. В часи Запорозької Січі Холодний Яр і Чорний ліс були своєрідним пересильним пунктом «прикордонної зони» на межі земель Запорозького Війська. Чумацьким шляхом ходили валки з крамом, зброєю, сіллю та іншими продуктами, забезпечуючи Січ всим необхідним. Хто тікав від поневолювачів і прагнув стати козаками, міг вважати себе вільним, як тільки діставався Холодного Яру – звідси була пряма й безпечна дорога на Хортицю. Через ці ж «Ворота Волі» загони гетьмана нереєстрових козаків Павлюка 1637 року розпочали визвольний похід проти польської шляхти. На виступ їх благословляли у Буді служителі Мотриного монастиря Мотриного монастиря. А військовим писарем повстанців був Богдан Хмельницький, майбутній сотник Чигиринський, а потім – український гетьман. Дослідники не виключають можливості того, що саме в Холодному Яру і восени 1647 року відбулася таємна нарада Хмельницького та його спільників перед тим, як вони вирушили на Запорозьку Січ за допомогою, починаючи найпотужнішу Визвольну війну.
В часи розквіту Гетьманщини Холодний Яр не втратив свого значення, він залишався ланкою, що єднала землі Запорозької Січі з великою Україною. У Медведівці й Жаботині постали козацькі сотні Чигиринського полку. Сам Холодний Яр перетворився на зону потужного промислового виробництва. Дьоготь, деревне вугілля, порох, ковані шаблі і відлиті з металу гармати вирушали звідси як на гетьманську столицю Чигирин, так і на Запорозьку Січ. Залишки поташень та металовиробництва й донині можна знайти у холодноярських лісах.
Після того, як у червні 1709 року війська царя Петра зруйнували Чортомлицьку Січ (за допомогу запорожців гетьману Мазепі), частина січовиків оселилася в Холодному Яру. Восени 1767 року послушниками Мотриного, Лебединського, Онуфріївського, Мошногірського і Виноградського монастирів стало чимало колишніх запорозьких козаків. Наступного, 1768 року вони стали бойовим ядром гайдамацького війська нового антипольського повстання проти національного та релігійного гноблення – знаменитої Коліївщини, епіцентром якого знову став Холодний Яр. Відтоді й називається на честь одного з ватажків повстання, Максима Залізняка, дуб, біля якого нині постав храм на честь Святого Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського).

В Україні є агресивний спротив українській мові

В Україні є агресивний спротив українській мові - Андрухович
Поет Юрій Андрухович вважає, що побиття активіста на Чернігівщині за вимогу обслуговувати його українською мовою є не першим випадком, коли дискримінують за українську.
"Мені кидається в очі те, що фізичне насильство відбувається завжди над україномовними. Я не пригадую такого випадку, щоб побили когось, хто російською говорив. Це перший висновок", - пише він на сайті "Обозреватель".
Цей випадок показує, що в країні існує агресивний спротив українській мові.
"І боротися з цим можна, на мій погляд, тільки в один спосіб. Верховна Рада повинна припинити вдавати, що новий підготовлений законопроект, який дуже хороший, не першочерговий, що він не на часі і відкладати його до безкінечності. Тобто треба приймати новий, сучасний, європейський закон. Законопроект існує. А надалі вже добиватися того, щоб цей закон виконувався. Тому що у нас сам по собі прийнятий закон ще не означає зробленої справи. От і все", - пише митець.
За порушення закону така людина буде покарана.

СЬОГОДНІ ДЕНЬ АНГЕЛА СВЯТКУЮТЬ СВІТЛАНИ: КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА, ІСТОРІЯ ТА ПРИВІТАННЯ


У календарі по святцях знайти ім’я Світлана не вдасться. День ангела Світлани за церковним календарем відзначають в дні вшанування Святої мyчениці Фотинії(Світлани). Таких днів у році всього три – 26 лютого, 2 квітня і 16 листопада. В ці дні Церква молитовно згадує святу самарянку Фотинію, про яку оповідає Євангеліє:
Одного разу Господь наш Ісус Христос, звіщаючи Євангеліє, проходив через землю самарійську і зупинився відпочити біля криниці поблизу міста Сихар. У цей час прийшла по воду жінка самарянка по імені Фотинія, і Ісус їй сказав: «Дай Мені напитися». Але жінка здивувалася й запитала: «Як ти, будучи іудеєм, просиш пити в мене, самарянки?» А юдеї з самарянами в той час не спілкувалися і не любили один одного. Але Ісус їй сказав: «Якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: Дай Мені напитися, то ти сама просила б у Нього, і Він дав би тобі води живої». Фотинія не відразу зрозуміла Його, але Христос їй сказав: «Всякий, хто воду цю п’є, буде прагнути знову, а хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік; але вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом води, що тече в життя вічне ».
Говорячи так, Спаситель називав живою водою Себе і Своє вчення; Фотіна ж подумала, що Він просто говорить їй про свіжу, проточну воду. Тоді Ісус розповів їй про її гріховного життя, і жінка вигукнула: «Господи! бачу, що Ти пророк», і стала розпитувати Його, хто правильно поклоняється Богові: іудеї чи самаряни? На що Ісус їй відповів: «Настане час і настав уже, коли справжні поклонники будуть Отцеві в дусі та в правді, бо таких поклонників Отець шукає Собі. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні вклонятися в дусі та в правді. Жінка каже Йому: Знаю, що прийде Месія, тобто Христос; коли Він прийде, то все розповість нам. Ісус каже до неї: це Я, що розмовляю з тобою». Почувши це, Фотинія поспішила в місто і оповістила жителів. Багато хто з них разом з нею увірували, що Ісус є Спаситель світу Христос.
Вона стала ученицею Христовою і сміливо проповідувала Євангеліє в різних країнах. За днів римського імператора Нерона, гонителя християн, який вбuв святих апостолів Петра і Павла, Фотинія була схоплена язичниками. На допиті у злого імператора вона безбоязно сповідувала Христа і сказала, що готова з радістю помepти за Нього. Спочатку Нерон наказав відpyбати їй сокиpою pуки, але скільки кaти не старалися, нічого не змогли зробити і самі попадали на землю.
Імператор здивувався і звелів помістити Фотинію у себе в палаці під наглядом своєї дочки Домніни, сподіваючись, що та вмовить святу принести жepтви ідoлам. Але Домніна, після бесід з Фотинією, сама повірила в Христа, а з нею – сто її рабинь. За це злoчестивий Нерон наказав здepти шкipу з Фотинії і кинути святу в колодязь.
Так вона передала свою душу Богові і в мyчeницькому вінці вічно радіє в Царстві Небесному з усіма святими.
Світлана – ім’я слов’янського походження, яке означає “світла”. Характер іменинниці. Світлани дуже яскраві і активні. Вони прагнуть завжди і всюди встигати. При цьому вони намагаються не заглиблюватися в конкретику і керуються глобальної інформацією. Дуже важливим для Світлани є оточення. Правильний підхід у вихованні та сприятливе середовище будуть мотивувати її до нових досягнень. Якщо це не забезпечити, Світлани легко піддаються будь-якому негативному впливу.
У сімейному житті Світлани дуже турботливі дружини і мами. Вони вміють бути дипломатичними, тому підтримують хороші відносини з усіма родичами.
Часто жінки з цим ім’ям перебільшують свої здібності і можливості. Вони люблять бути кокетками і привертати увагу оточуючих їх чоловіків.
Світлана може працювати в багатьох сферах. Завдяки своєму характеру, вмінню маніпулювати людьми, часто вона легко рухається по кар’єрних сходах, буває прекрасним керівником. При цьому вона з легкістю може поміняти роботу при необхідності.
В характеристиці імені Світлана зазначається, що щастя дівчини з таким ім’ям у більшості випадків залежить від неї самої. Вона не вийде заміж, якщо не впевнена в почуттях свого обранця і, головне, якщо вважає його недостойним.
Привітання
В День Ангела Світлани, бажаю я любові
І від душі успішних перемог,
Натхнення, щастя світлого, здоров’я,
І хай тебе оберігає Бог!
* * *
Сьогодні настали іменини
У Світлани, найкращої дівчини!
І я тебе, красуне, вітаю,
Любові тобі і радості бажаю.
Нехай багато щастя в цьому житті чекає,
Нехай Господь мріям тебе вінчає.
* * *
Хай ангел допоможе крокувати стежками життя,
А Господь подарує долю мрії,
В день іменин хай сеpце переповнять почуття,
Душа від щастя запалає та зрадіє,
Здоров’я ще бажаємо на сотню літ,
В любові та достатку процвітання,
Нехай в цей день лунають з всіх сторін,
З Днем Ангела Світлана, найкращі привітання!
* * *
Сонце із неба радісно сяє,
Проміння для тебе в букетик збирає,
Вітер шепоче, мов промовляє,
Тебе з іменинами Світланка вітає!
Вечір приходить, небо темніє,
Зорями небо твоє ім’я малює,
Місяць в віконце твоє заглядає,
Тебе з іменинами Світланка вітає!
* * *
Світлана! З днем ангела вітаєм,
Всього найкращого бажаєм!
Ти сама красива й така величава,
Чекають в житті тебе лаври та слава!
Що ще сьогодні побажати?
Звичайно мудрість осягати!
Хай буде життя для тебе прекрасне,
А небо завжди буде світле та ясне!
* * *
Твоє ім’я Світлана – найкраще із імен,
Яким тебе благословила мати,
І ангел взяв тебе під свій покров,
Щоб до кінця життя оберігати!
Хай він з тобою разом довгий шлях пройде,
З тобою разом хай сумує і радіє,
Ти вір йому, бо він не підведе,
На нього завжди буде й є надія!

Мамині руки

  Світлина від Віри Носенко.  Віра Носенко
Поцілую я руки Вам, мамо,
Що з дитинства так ніжно ласкали,
Що з далеких країв непізнанних
Щастя й долю мені накликали.
Поцілую я руки Вам, мамо,
Що горнули мене до грудей.
Ви для мене, матусю кохана,
Найпрекрасніша поміж людей.
Поцілую я руки Вам, мамо,
Що вкривали мене серед ночі,
Що так ніжно будили Ви рано,
Цілували ще заспані очі.
Рученьки Вам поцілую, матусю,
Що вже зараз у зморщечках стали,
Я губами до них притулюся –
Бо спокою ніколи не мали.
Поцілую я руки Вам, ненько,
Що з любов’ю життя дарувала.
Ви весь вік уставали раненько,
Щоби доля у нас розквітала.
Всім Ви щастя просили у Бога,
Хоч самі мали горе і муки.
Як у хату зайду – то з порогу
Поцілую, матусю, Вам руки.
Мамині руки, мов ангела крила,
Мамині руки ласкали, пестили.
Мамині руки для нас наймиліші,
Мамині руки – вони найрідніші.

“Перевізників можуть позбавити ліцензії”, – заступник мера


Наразі у черкаській мерії вдруге спробують за закритими дверима дійти якогось консенсусу, щодо відновлення руху маршруток містом.
“Якщо автобуси не будуть на маршруті більше трьох годин це підстава позбавлення ліцензії Укртрансбезпекою”, – повідомила заступниця міського голови Черкас Людмила Бурдонос.
Нагадаємо, сьогодні о 12 годині в місті перевізники оголосили страйк та зняли автобуси з маршрутів. Вони вимагають підвищення вартості проїзду.

Як вам погано, то гукаєте націоналістів, а на виборах голосуєте за гречку

Громадський діяч, казкар та співак Сашко Лірник, під впливом від київського Смолоскипного маршу на честь Степана Бандери ‒ спробував охарактеризувати ставлення українського суспільства до націоналістів та їхню роль у ньому.
Своїми думками автор поділився у блозі на site.ua
Сашко Лірник зазначив, що типовими претензіями до українських патріотів-націоналістів є фрази:
- Чому ви не зробили те і те?
- Чому не влаштували погромів?
- Чому не підпалили, не убили, не повісили, і т.д.?
- Чому замість нас не підставилися?
- Чому не «прісоєдіняєтєсь» к Міхо?»
- Чому замість нас не зробили?
У відповідь, Сашко Лірник зазначає, що більшість людей, які задають ці питання до націоналістів – на виборах голосують за гречку і 200 гривень. «Обираєте вілкулів-ляшків –рабіновичів, - продовжив казкар, ‒ А дій вимагаєте від націоналістів. Націоналісти вам шо, попихачі? Чи може «дівчатка за викликом»? Як вам погано чи страшно, то гукаєте : «Де ж ви, націоналісти? Чому не мчите нас рятувати, захищати і допомагати?» А як до виборів, то : «проголосую за тимошенків-ляшків-рабіновичів, бо он як гарно в тілівізорі розказують!».
Співак розкритикував «Новогодние огни», які і цього року заполонили українські телеканали. «Як націоналісти примусили написати заяву на звільнення проросійського директора телеканалу, так смороду було на весь світ – «Ах! Какжиж так можна?! Нігадяї!» А як на новий рік по всіх телеканалах іде русськомірне лайно, то – «Скільки ж можна терпіти?! Де українське телебачення?» Ви або хрестика зніміть, або труси вдягніть. Чи ви думаєте, що Україна стане українською через зусилля «совків», «какаяразніцев» і патріотів «уззкого міра»? Українська Україна потрібна виключно українцям», - наголосив Сашко Лірник.

понеділок, 26 лютого 2018 р.

Науковці просять, аби концепцію Музею Голодомору розробили в НАН

Науковці просять, аби концепцію Музею Голодомору розробили в НАН
Видатні науковці закликають Президента України, голову Верховної Ради та Прем'єр-міністра створити на базі Національної академії наук спецкомітет для підготовки концепції майбутнього Музею Голодомору 1932-1933 років.
Відповідне звернення має у своєму розпорядженні Укрінформ.
“Звертаємося до вас про створення на базі Національної академії наук України спеціального Комітету за участю широкого кола вітчизняних та зарубіжних спеціалістів у проблематиці Голодомору 1932-1933 рр., авторитет яких визнано в Україні та світі. Завданням Комітету має стати опрацювання розгорнутої Наукової концепції майбутнього Музею Голодомору на підставах максимальної відкритості, з урахуванням новітніх наукових підходів і, відповідно, рекомендацій, які можуть бути покладені в основу сучасних комеморативних практик”, - йдеться у зверненні.
Зокрема, як пояснюють автори звернення, реалізація заходів у зв'язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні - геноциду українського народу, серед яких спорудження другої черги Національного музею «Меморіал жертв Голодомору», вимагає консолідації українського суспільства, скоординованих дій усіх гілок влади, державних установ та організацій, наукової спільноти.
“Ми повинні скористатися усіма можливостями донести правду про Голодомор 1932-1933 рр. і переконати міжнародне товариство у потребі офіційного визнання сталінського геноциду. Досягти цього можна лише на підставі беззаперечної системи аргументів, побудованої на обгрунтованих наукових висновках. Поза всяких сумнівів: лише таку мову сучасної України світ почує, зрозуміє і прийме”, - наголошується у зверненні.
Його автори переконані, що пам'ять про Голодомор - геноцид українського народу не може бути монополізована жодною з політичних сил. “Політизація теми Голодомору, непрофесіоналізм та ігнорування експертних висновків і оцінок, по яких досягнуто консенсусу авторитетними вітчизняними та зарубіжними науковцями і науковими установами, здатні маргіналізувати цю важливу тему й завадити справі визнання Голодомору геноцидом на міжнародній арені”, - заявляють науковці.
Вони зазначили, що цінують та вітають рішення Президента й Кабміну, спрямовані на реалізацію програми вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. - геноциду українського народу, і висловили переконання, що вище керівництво держави почує і підтримає їхні аргументи і пропозиції.
Відповідне звернення підписали: директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін; голова Наукового товариства імені Шевченка у США Григорій Грабович; професор історії Університету Наполі Федеріко ІІ (Італія) Андреа Граціозі; директор Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору Людмила Гриневич; директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи Елла Лібанова; директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського Георгій Папакін; віце-президент НАН України Сергій Пирожков; директор Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергій Плохій; директор Інституту історії України Валерій Смолій; президент Американської асоціації україністів Віталій Чернецький.

"Згалаємо"

Світлина від Романа Коваля.  Світлина від Романа Коваля.
На світлинах – Федір Артеменко (отаман Орлик) і Роман Напрягло.
26 лютого 1894 р. народився Василь ГОЛИК, поручник 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, випускик Української господарської академії в Подєбрадах, інженер-гідротехнік. 
26 лютого 1922 р. засуджений до розстрілу отаман Федір АРТЕМЕНКО-“ОРЛИК”, начальник штабу фастівського гарнізону та штабу козятинського гарнізону Армії УНР, начальник 10-го району Повстансько-партизанського штабу (1921), командувач 2-ї (Північної) повстанської групи ППШ Державного Центру УНР в екзилі). Учасник Другого зимового походу УПА у складі Подільської групи (11.1921), полковник Армії УНР.
26 лютого 1922 р. засуджений до розстрілу Федір НОГА, козак отамана Орлика. Неодноразово брав участь у боях проти червоноармійців, часом і в 5 боях на добу.
26 лютого 1922 р. засуджений до розстрілу Яків ХОМЕНКО (“СМУТНИК-СМУТНЕНКО”), отаман 1-го партизанського загону ім. С. В. Петлюри. Неодноразово брав участь у боях проти Красної армії. Під час останнього бою поранений в обидві руки.
26 лютого 2017 р. у смт Талаківці Кальміюської райради м. Маріуполя Донецької обл. загинув Роман НАПРЯГЛО-“РІО”, волонтер, член ВГО “Сокіл”, доброволець ОДЧ “Карпатська Січ”, гранатометник 1-го відділення 1-го взводу 3-ї десантно-штурмової роти 503-го Окремого батальйону морської піхоти. Лицар ордена “За мужність” III ст. (посмертно).
Вічна слава!
“Незборима нація”

неділю, 25 лютого 2018 р.

Сьогодні...

Світлина від Євгена Савіська.  Світлина від Євгена Савіська.  Світлина від Євгена Савіська.
25 лютого, щоправда в різні роки народились митці, котрі займають найпочесніші місця в Пантеоні слави української культури.
Отже.
25 лютого (за новим стилем) 1871 року в м.Новоград-Волинський народилась Леся Українка (Лариса Косач-Квітка), українська письменниця, поетеса, перекладач.
Уславилась збірками поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драмами «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903–1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911).
25 лютого (за новим стилем) 1887 року в м.Самбір народився Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович Курбас), український актор, режисер, драматург, публіцист, перекладач, реформатор українського театру. Народний артист УРСР (1925).
25 лютого (за новим стилем) 1905 року в м.Одеса народився Павло Вірський, український хореограф, балетмейстер, організатор Ансамблю танцю УРСР (зараз - Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського). Народний артист СРСР (1960).

23 лютого - "праздник"...

Світлина від Юрія Поліщука.
Мені закидають надто агресивну реакцію на святкування 23 лютого в Україні.
Поясню.
Мене завжди дивувало, що мій дід, на відміну від батька, завжди так похмуро реагував на це вітання. Адже я точно знав - дід служив в совєцькій армії.
Тільки згодом я почув одну історію моєї родини.
Його привезли удосвіта, люди тільки корів на пашу вигнали. Тіло скинули в пилюку біля магазина. Це навіть тілом не можна було назвати, воно радше було схоже на шмат м'яса: залишки одягу просякли кров'ю, руки поламані, лице розбите. Чекісти винесли з магазину столик, два ослінчики, сіли в затінку, достали колоду карт і мовчки закурили. Нікому не забороняли підходити до тіла. Селяни мельком дивились та мовчки йшли геть. Всі знали: якщо привезли - значить мовчав, нікого не видав, тому, як вони самі казали, "ловлять на мерця". Не зможе рідна людина змовчати, побачивши понівечене тіло свого близького, не зможе!
Але вже вечоріло, пастухи гнали чергу через село, над тілом кружляли мухи. Ніхто не прибіг. Ніхто не поплакав.
"Паєхалі." - коротко кинув один з чекістів.
"А етат?" - кивнув на тіло інший.
"Закапают"
Машина покотилася у бік Дубно.
А в цей час в хаті мій прадід з одним із моїх дідів, силоміць тримали оскаженілу прабабу. Жінка плакала і просила пустити її до сина...
Тільки підлітком я дізнався, що у мого діда було значно більше братів та дядьків...
Їх вбили саме ті, хто вже тоді святкував 23 фєвраля.
                                                             Юрій Поліщук

На початку минулого століття в Умані діяло 15 готелів

Умань – місто туристичне і вже на початку ХХ ст. тут працювало близько 15 готелів. Вони були на різний смак і гаманець. Поруч із місцями для заїжджих селян діяли дорогі вичурні будинки для знаті. Пишуть у спільноті “Умань туристична“.
Пропонуємо топ-3 найкращих готелів того часу:
1. Гранд-готель «Савой» (вул.Садова, 4). Сьогодні цей будинок мало нагадує осередок розкоші і убранства. Тут працює кілька магазинів, поліграфія. Однак на межі ХIХ- ХХ ст. це був один із найдорожчих і найпомпезніших закладів міста. За сучасними мірками – 5 зірок і не менше. Великі просторі кімнати з ексклюзивними меблями, текстилем, електричними лампами і власними самоварами. Перший поверх займали кілька ресторанів з живою музикою і гральними кімнатами. А ще для зручності постояльців у дворі готелю, була власна елітна паркова – дорога конюшня, де коней годували настільки відбірним вівсом, що порція його коштувала, як 40 буханок білого хліба або 17 кг. м‘яса вищого ґатунку!
2. Ошатний готель «Франція» (вул. Небесної сотні, 7) не зберігся до наших днів і був повністю зруйнований німцями під час бомбардувань у 1941 р. Сьогодні на його місці стоїть інший, великий демократичний готель «Умань», зовсім не схожий на попередника. Адже приміщення «Франції» мало два поверхи і було щедро оздоблене ліпниною. Стильні «французькі» вікна, маленькі декоративні вежі на даху – все це дійсно нагадувало розкішний європейський будинок. Номери готелю займали другий поверх, а на першому містились різні магазини та ресторан із доволі пікантною історією. Справа в тому, що певний час у Київській губернії діяв так званий «сухий закон» і вживання спиртних напоїв було дуже обмежене або і зовсім заборонене. Проте чого не зробиш заради улюблених клієнтів? В ресторані готелю «Франція» таємно, в окремій кімнатці, розважали публіку алкоголем. Хоча, мабуть, не всю, адже хтось поскаржився на директора закладу самому губернатору. Директора на місяць арештували та присудили штраф у 300 карбованців.
3. Готель «Європа», або ж «Новоєвропейський» (вул. Незалежності, 1) – один із найкрасивіших будинків міста. І хоч сьогодні він потребує ремонту, але в красі та ошатності фасадів йому годі відмовити. Арки, різьблені вікна та двері, кована огорожа балконів, який тримають два атланти – справжня окраса і принада тогочасного міста. Проте вабив готель «Європа» не тільки красивими фасадами і номерами. Річ у тім, що на першому поверсі готелю працювало кілька магазинів із широким вибором елітного алкоголю і добротного тютюну. А ще, поговорюють, там часто можна було зустріти дам для адюльтеру…

Морози закінчаться наприкінці березня

За останні 30 років на Черкащині весна в середньому наступала 28 лютого. Однак, в 6 роках встановлювалася дуже рано – 1 декада лютого, а найбільш рання була у 2015 році і розпочалася 28 січня. При цьому, в 10 роках запізнювалася до 2-3 декади березня. Найпізніше весна відмічалася у 2013 році, коли весняний сезон розпочався аж 30.03. Розповів коли чекати тепла головний синоптик Черкащини Віталій Постригань.
Цьогорічна весна не буде супроводжуватися стрімким наростанням тепла. Встановлення весняного режиму погоди, тобто стійкого переходу температури повітря через 0° у бік підвищення, в найближчі два тижні не прогнозується. Остаточно морози залишать територію області ближче до кінця березня. Проте, до 20 березня спостерігатимуться значні температурні контрасти. Хвилі тепла чергуватимуться із затоками холоду на фоні випадіння різноманітних опадів: снігу, мокрого снігу та дощу.

Україна і Польща: історія і політика для спільного успіху



Історія дуже важлива справа, щоб залишити її на відкуп науковців і політиків. У своїй книжці Антиукраїнець я це не лише довів, але і використав історію як ключ, який розкриває двері до адекватної внутрішньої і зовнішньої політики сучасної України.Значна кількість ідей в цій праці вперше була викладена в книжці Антиукраїнець, в тому числі і стосовно українсько-польських відношень. Загострення українсько-польських стосунків в останні часи на мою думку було викликано не лише політичною кон’юнктурою правлячої партії Польщі — ПіС, але й індиферентністю української влади до історії дуже складних польсько-українських стосунків, а може і до історії взагалі. В українській владі дуже мало «історичних людей»!
Наприклад, я відношу себе до категорії «історичних людей» (за класифікацією Ф. Ніцше), щодо яких він дійшов висновку: «будь-яке звернення до минулого викликає в них прагнення до майбутнього, розпалює в них рішучість продовжувати життєву боротьбу, запалює в них надію на те, що потрібне ще прийде, що щастя ховається за тією горою, до якої вони прямують. Ці історичні люди вірять в те, що сенс існування буде все більше розкриватись протягом процесу існування, вони озираються назад лише для того, щоб за допомогою вивчення попередніх стадій історичного процесу зрозуміти його теперішнє і навчитись енергійніше бажати майбутнього».
Ще більш важливим за самі історичні події є їх правильна інтерпретація, трактування і навіть створення історичних міфів для далеких від історії верств населення України. Правильна інтерпретація історичних подій є така, яка допомагає інтелектуальній еліті чи лідеру показати нації, як зростати, перемагати, посилюватись. Будь-яке інше трактування подій буде хибним, не науковим, опортуністичним, яке підштовхує націю, країну, народ до прірви. Переможець пише історію для нових перемог. Звичайно, інтерпретація історичних подій не має занадто відхилятись від історичних фактів, інакше не буде досягнута їх тотальна підтримка суспільством та визнання міжнародною спільнотою, — а це конче потрібно для створення сильної нації.
В цій статті я дам, на мою думку, ключові тези для нормалізації українсько-польських стосунків, які я розглядаю в контексті народження і існування України на зламі Західного і Східного світу, а зараз Західної і Московсько-православної цивілізації. Це означає, що починати треба з історії українсько-польських відносин та її інтерпретації з позиції переможця! Але спочатку про унікальність України.
Україна завжди була інша від країн Західної та Московсько-православної цивілізації. Ця іншість, я б назвав її трагічною унікальністю, почалася з часів Київської Русі. У чому суть цієї трагічної унікальності? Попри те, що християнство прийшло в Україну з Візантії (зі сходу), природа державного устрою Київської Русі була типово західною. Тобто Київська Русь базувалась на політико-правовій системі Заходу і духовно-релігійній системі Сходу! Отже, Київська Русь поєднала не поєднане. Про західну природу політико-правової системи Київської Русі свідчить порівняльний аналіз «Руської Правди» і німецької (проарійської) правової системи. Так от аналіз показав майже повну тотожність цих правових систем. Причому це стосується як карного, так і цивільного права. До речі, така подібність правових систем є сильним аргументом на підтримку нормандської (варяжської) теорії заснування Київської Русі (України). Це реліктове, фундаментальне протиріччя природи української держави, на мою думку, і обумовило трагічну тисячорічну історію України і навіть сучасний кризовий стан держави!
Втративши державність, Київська Русь вже як територія сучасної України в 1363 р. увійшла до Великого князівства Литовського, Великий князь якого Ольгерд цілком лояльно ставився як до української мови, так і до віри, і навіть до законів, які діяли в Україні. Ба більше, багато міст України пізніше отримали право на самоврядування — та навіть з часом — магдебурзьке право. Але знову, татари в 1399 р. зруйнували Київ. Литовське князівство почало шукати захисту у поляків. Вже, починаючи з середини ХV ст., можна вважати, що Україна (нагадую: не як держава, а як територія) потрапила під протекторат Польщі разом з Великим князівством Литовським. А у 1569 р. була ухвалена Люблінська Унія, яка формалізувала цей союз в рамках однієї держави — Речі Посполитої. Цю подію можна трактувати як входження України до Західної цивілізації…
Саме в ті часи, — не без впливу Польщі, — в Литві почала домінувати , а Україні зароджуватись католицька церква. При цьому вона мирно співіснувала з православною церквою, яка в свою чергу домінувала в Україні.
Думаю, що одна з кращих рис українців — толерантність (в тому числі, і в міжцерковних справах), зародилась на початку досить гармонічного співіснування поляків, литовців, білорусів та українців в єдиній державі західного світу. Є лише одна проблема в цьому скромному дифірамбі українцям: чи не зумовлена ця риса лише тим, що в союзі слов’ян, українці розпочали нову для них традицію: бути завжди «молодшим братом». І толерантність — це риса, яка дозволяла «молодшому брату» виживати поруч з більш організованими і агресивними народами.
Але не варто думати, що українці часів середньовіччя були аж занадто м’якими і нездатними до боротьби і самоорганізації. Як наслідок боротьби київської знаті за свої, насамперед, економічні права, в кінці 15 століття Київ отримав магдебурзьке право, — а разом з ним і заміну князівської форми правління на міське самоврядування. Отже, з 15 по кінець 17 століть Київ був типовим великим європейським містом, де розвивалися ремесла, освіта, культура.
В ті ж часи на півдні і сході сучасної України почали з’являтись козацькі військові поселення Січі, які на початку 16 століття об’єднували досить значні території з центром на острові Хортиця річки Дніпро. Назва цієї напівдержави — Запорізька Січ. Незважаючи на те, що військові дії були основним джерелом доходів Запорозької Січі, формою правління цієї держави була виборна демократія. По суті, військова влада обиралась! Отаманами Січі козаки обирали лідерів з всієї української еліти (знатних, багатих, освічених). Згадаємо лише засновників Січі: князь Богдан Мамай (Глинський), який у 1493 р. зруйнував османську фортецю Очаків, князь Дмитро Вишневецький (Байда), який у 1554 р. побудував на Хортиці головну фортецю Запорозької Січі.
Що важливо зрозуміти: успіх козацької держави базувався на поєднанні народної демократії та еліти України, яка мала не лише знання та гроші, але й ідеологію: захист українського народу та християнської віри. Але, може, найголовніше — це був короткий проміжок української історії, коли військова сила стала культом і засобом існування українців. Багато держав наймали за гроші українське козацьке військо для участі у війнах. Звичайно такі військові походи мали ідеологічну обгортку, але досить часто кінцевою метою таких походів і перемог були гроші. Не варто дорікати українцям тих часів за такі дії. Участь у війнах за гроші — було типовим явищем в середньовічній Європі. Ба більше: Запорізька Січ, як унікальне явище Східної Європи, мала свій аналог у Західній Європі: Мальтійський орден. Якщо Мальтійський орден, який отримав від Карла V в 1530 році острів Мальту, був аванпостом західних християнських держав проти Османської імперії, то Запорізька Січ була форпостом східноєвропейських слов’янських держав проти Османської імперії та Кримського ханства. Цікаво, що мальтійські лицарі та українські лицарі мали майже однакові принципи та форми організації свого життя. До речі, на таку подібність вказував ще відомий фахівець з історії цивілізацій А. Тойнбі: «Козаки були напівчернечим військовим братством, подібним до братства вікінгів, еллінського спартанського братства чи лицарського ордена хрестоносців». Це ще одне свідчення приналежності України до східних кордонів (форпосту — за А. Тойнбі) Західної цивілізації. Саме Польща в той час була ключовим форпостом Західної цивілізації!
Трагічними для України виявилися результати великого повстання Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої у 1648 р. Козацькі війська разом з васалами кримського хана татарами мали багато перемог над поляками і звільнили від них майже всю Україну. Ба більше:Гетьман України Б. Хмельницький почав усвідомлювати себе як правонаступника князів Київської Русі, а Гетьманщину, відповідно, — як правонаступницю Київської держави. Але несприятливі обставини, брак організаційних здібностей та стратегічні помилки з часом знову поступово перетворили Україну з держави (Гетьманщини) на територію. Що мається на увазі? Зрада кримських татар у битві під Берестечком призвела до знищення ядра козацького війська, а брак організації боротьби: до того, що керівництво козацького повстання не змогло утримати українських селян від єврейських погромів. Причому це сталося як через економічні причини (єврейські орендарі були посередниками між шляхтою та селянами), так і через релігійні мотиви: вони хотіли навернути до християнства євреїв (прийняття християнства врятувало життя багатьом євреям). І нарешті — головна стратегічна помилка Богдана Хмельницького та козацької старшини була у їх рішенні в Переяславі у 1654 р. укласти союз з Москвою. Головним аргументом Б. Хмельницького на користь московського царя на козацький раді, де приймалось рішення про можливого союзника України, була православна солідарність. До речі, іншими претендентами на союз з Україною там були турецький цар, кримський хан і польський король. Отже, блискучі військові перемоги Гетьман Хмельницький не зміг конвертувати в незалежність України. Більш того, він запросив у союзники Москву — і тим самим запустив процес політичного знищення Гетьманщини. Не меншим злом його діяльності було руйнування економіки України шляхом фізичного знищення чи вигнання основних організаторів сільського господарства та торгівлі — українських і польських шляхтичів та євреїв.
Внаслідок фатальних помилок Б. Хмельницького настала Руїна, тобто політичний і економічний занепад на територіях України та розподіл її по Дніпру між Польщею і Московським царством — Сходом та Заходом. Хочу особливо відмітити, чим закінчилась православна солідарність України з Москвою. В 1686 р. остання домоглася передачі Київської митрополії з-під юрисдикції Константинопольського патріархату до Московського. Це сталося вдруге в історії України — і, звичайно, не без допомоги зрадників. Особливо багато їх було серед православного духовенства. Чого вартий виданий у 1674 р. у Києво-Печерському монастирі «Синопсис Київський…» в якому можна знайти багато промосковської нісенітниці: наприклад, там Київ тлумачився, як перша столиця московських царів…
Іван Мазепа, мабуть, найбільш знаменитий у світі український Гетьман і меценат (правив у 1687–1709 роках) намагався виправити помилки Б. Хмельницького і повернути Україну назад до Західної цивілізації. На жаль, це йому не вдалося. Мазепа разом з новим союзником, молодим королем Швеції Карлом ХІІ вирішив звільнити Україну як від Польщі, так і від Московського царства, але у вирішальній битві під Полтавою вони програли армії Петра І. В черговий раз не обійшлось без зради. Справа у тому, що Петро І розпочав активну пропаганду проти Мазепи серед української старшини, більш того, він скасував високі податки для українців, заявивши, що вони йшли не до Московської казни, а до кишені Мазепи. Далі він брехливо розповсюджував інформацію, що Мазепа хоче віддати Україну у польське рабство. І нарешті він по-звірячому закатував лояльну до Мазепи українську еліту. Ганебні дії Петра І (до речі, цілком в дусі московсько-православної моралі) мали успіх: велика кількість козаків зрадила Мазепу і виступила на боці царя Петра, що, на мою думку, стало основною причиною поразки України в боротьбі з Москвою.
Внаслідок третього розподілу Польщі у 1795 р. всі українські землі були розділені між двома імперіями: Російською та Австрійською, — причому більшість українських земель (85 %) опинилась в Росії, яка продовжувала політику русифікації українців і знищення їх самосвідомості та історичної пам’яті стосовно української державності. Набагато кращою була доля українців в імперії Габсбургів, яка об’єднала і дала поштовх до розвитку таким українським регіонам, як Галичина, Буковина та Закарпаття. Саме в ті часи в тій частині України, яка входила до Московсько-православної цивілізації виник феномен «малоросійства». За влучною оцінкою «малоросійства» Є. Маланюком, — ця хвороба тотальної «капітуляції ще перед боєм» уражала переважно українську інтелігенцію, тих, хто мав виконувати роль мозкового центру нації. Яскравим представником цієї хвороби української нації був видатний український письменник Росії «малорос» М. Гоголь.
У ХІХ столітті та на початку ХХ століття відповідальність за існування українського, а не «малоросійського», духу і потенційно незалежну України взяли на себе українські письменники і поети К. Основ’яненко, П. Куліш, І. Франко, Л. Українка. Та особливо — український геній Тарас Шевченко. Не менш важливу роль у розвитку ідеї української державності належала українським історикам: М. Костомарову, М. Драгоманову, М. Грушевському. Ці та багато інших представників української еліти, разом з потужним етнопотенціалом українського села допомогли зберегти український дух протягом 150-річної «зачистки» Росією української історії, мови, культури…
Після Лютневої революції в Росії 1917 р. Україна мала шанс стати незалежною. Коротка еволюція політичних структур та подій набуття та втрати незалежності України виглядала такою. Спочатку виникла Центральна Рада (березень 1917 — квітень 1918 років), яка 20 листопада проголосила про утворення Української Народної Республіки, а 22 січня 1918 р. — про її незалежність. Раду очолив Михайло Грушевський, видатний український історик, який, на жаль, виявився слабким лідером молодої української держави. Далі з’явився Гетьманат (квітень-грудень1918 р.) на чолі з Гетьманом Павлом Скоропадським, колишнім царським генералом, якого було обрано на з’їзді Союзу хліборобів-власників. Останньою політичною структурою незалежної України стала Директорія (січень 1919 — жовтень 1920 років) на чолі з Симоном Петлюрою, головним отаманом армії Української Народної Республіки. Далі Україну окупували російські більшовики.
Звичайно, виникає питання: чому Україна так швидко втратила незалежність? Незалежність України в той час була наслідком складної комбінації внутрішніх та зовнішніх сил. Внутрішні фактори лежали в економічній площині: Російська імперія збанкрутіла (не врятувала її і позика західних банків, гарантом якої виступив український олігарх, міністр фінансів тимчасового уряду Росії малорос М. Терещенко), тому соціальні протести проти нестерпного життя були масовими і постійними. Зовнішні фактори: це, перш за все, Перша світова війна, яка сприяла організації, озброєнню та піднесенню рівня національної самосвідомості українців, особливо на Галичині, що входила в Габсбурзьку імперію.
На мою думку брак лідерства, хуторянство і розбрат — ці риси української нації не дозволили їй перемогти комуністичну Росію у боротьбі за незалежність. Звичайно, інші фактори також сприяли поразці України. Наприклад, в 1919–1921 роках лише Варшава була на боці України, інші країни по суті підтримували Росію. В такому зовнішньому середовищі виграти незалежність у Росії було просто неможливо. Тим більше, що більшовики з їх лідерами В. Леніним та Л. Троцьким лише за три роки з моменту жовтневого перевороту змогли організувати військово-репресивну державу, яка за допомогою нової комуністичної ідеології, терору, обману, а також потужної розвідки, яка мала своїх людей скрізь, — не лише вижила, але і знову захопила Україну.
Важливо додати, що більшовики у своїй дикунській боротьбі проти України масово застосовували єврейські погроми. На жаль, С. Петлюра не зміг припинити ці погроми на територіях УНР, які він контролював. Такі погроми дуже нагадують знищення євреїв за часів Б. Хмельницького. Незалежність і погроми — несумісні явища. Так само, як несумісна незалежна Україна з сильною Росією без реальної підтримки Заходу.
За часів перебування України у складі СРСР радянська влада періодично знищувала все, що було пов’язано з натяком на українську самостійність. Саме тому, після закінчення періоду лібералізації та українізації, КПРС організувала голодомор в Україні в 1932–1933 роках. Від голоду в українських селах померло близько 4 млн людей, — кожний восьмий! Українці організовували спротив, але він був не масовий. Захід не побачив геноциду українців.
Не менш руйнівні наслідки для української нації мала Друга світова війна 1939–1945 років. Загальні втрати України становлять приблизно 14 млн чол. (десь 40 % від втрат СРСР). З них 8 млн загинули, 2,8 млн вивезені до Німеччини як рабська робоча сила, 2,4 млн втекли від Радянської Армії в інші країни, понад 0,5 млн були вивезені до Росії в концентраційні табори. Українська нація зазнала найбільших втрат у Другій світовій війні, навіть у порівнянні з поляками, росіянами, німцями, євреями. В той же час територія України збільшилась за рахунок приєднання своїх західних земель, що безумовно посилило потенціал української нації і її волю до створення самостійної держави.
Саме під час Другої світової війни Організація Українських Націоналістів та Українська Повстанська Армія показали силу і організаційну спроможність боротись за незалежну Україну як з німецькими агресорами, так і з Радянською Армією. Лідери цього змагання за незалежність Андрій Мельник, Степан Бандера та Роман Шухевич стали іконами для свідомих українців. Водночас російська пропагандистська машина зробила з них страшних злочинців для значної частини зрусифікованих (та одурених) українців, або «хохлів», які самі себе так називали (і досі називають) з подачі та під регіт росіян. До речі, в цьому випадку Сталін лише повторив інформаційну операцію, яку розробив Петро І разом з його православними прибічниками стосовно гетьмана Мазепи. Але та операція була розрахована на «малоросів», які на відміну від українців дійсно вважали Мазепу зрадником, який заслужив анафему.
Нажаль саме в цей період відбулись найбільш трагічні, криваві конфлікти між етнічними українцями і поляками на релігійному (православні проти католиків), побутово-економічному (боротьба за землю), а також національному підґрунті. Українцям треба завжди пам’ятати про трагедію польського населення на Волині, відповідальність за яку несуть не лише СРСР, фашистська Німеччина, Польща (попри те, що вона була окупована), але, на мою думку, і українці — польські громадяни, незважаючи на те, що української держави, а отже і української влади тоді не існувало!Попросити вибачення і самим простити — це найменше, що вже зробили українці… Пізніше я надам рекомендації українцям, що ще необхідно зробити.
Звичайно, війна на території сучасної України принесла багато смертей і трагедій не лише полякам і українцям. Не можна забувати про сталінський терор в українському Криму проти кримських татар. Дуже трагічні події відбувались з єврейським народом на території України. Цитадель геноциду євреїв, який організували нацисти була у Києві, в Бабиному Яру, де було знищено 168 тис. євреїв. Українці переховували та рятували євреїв від німців, але серед українців знаходились і «хохли», які видавали євреїв та допомогли німцям їх убивати. Систематичні ганебні вчинки здійснюють представники всіх націй, але лише ті, які практично унеможливлюють їх в майбутньому, стають успішними. Уроки ганебної поведінки малоосвічених, темних українців — «малоросів» та «хохлів» — по відношенню до євреїв за часів Хмельницького, Петлюри, та під час Другої світової війни мають бути добре засвоєні українською нацією, якщо вона хоче стати успішною. Я визначив навіть критерій, за яким ту чи іншу країну Західної цивілізації можна вважати успішною. Критерій досить простий: коли в країну на постійне проживання приїжджає більше євреїв, ніж виїжджає — це означає, що країна успішна. СРСР, очевидно, не був успішно країною — і не лише за цим критерієм.
Ба більше, Україну можна бути вважати успішно лише тоді, коли українці будуть не виїжджати до Польщі, — а таких українців вже 1,5 млн. чол., а повертатись додому, до України…
Українцям і особливо українській владі дуже корисно знати ціну людського капіталу, яким зараз майстерно користується Польща, Угорщина і навіть Росія! Але спочатку дам найбільш поширене визначення людського капіталу — це знання, навички, здібності, які втілені в людях і дозволяють їм створювати соціальні та матеріальні блага для себе і суспільства. Як правило, людський капітал країни в 10 разів більше його ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Я прогнозую на 2018 р. ВВП на душу населення за ПКС в Україні приблизно 8000 дол. Отже, як це не виглядає цинічно, середня ціна одного українця приблизно 80 тис. дол. Для порівняння, середня ціна одного американця приблизно складає 700 тис. дол.…Важливо знати, що середня вартість людського капіталу молодих українців (з 15 до 24 років) приблизно в два рази вище — 160 тис. дол., (до речі саме молодь масово іммігрує до Польщі), а, наприклад, у людей перед виходом на пенсію (з 55 до 59 років) в два рази менше — 40 тис. дол.
Саме тому у всьому світі так ціняться діти і молоді люди. Саме тому за них з Україною змагаються Польща, Угорщина і Росія. Не важко порахувати втрати України тільки від еміграції молодих людей до Польщі — це 80 млрд.дол. Для порівняння — це ВВП України в 2016 р. До речі, вигода Польщі — 160 млрд.дол., тому що людський капітал там у два рази дорожче, ніж в Україні. Поляки, особливо польська влада має про це знати. Але для нормалізації стосунків України і Польщі, розуміння економічної вигоди від дружби з Україною замало.Українці мають поновити статус переможців. Нагадаю: історію пише переможець для нових перемог!
І українці були переможцями, коли вони внесли найбільший вклад в перемогу над фашизмом у другій світовій війні, коли вони розвалили СРСР — імперію Зла. Українці були переможцями після першого Майдану, після другого Майдану, але за перемогами зразу починалися зради (зазначу, що переможцями були українці, але ніколи українська держава). Українці і Україна знову і знову ставали переможеними, невдахами, лузерами. В такому їх статусі українську історію пишуть і трактують інші. Не випадково, що саме зараз, коли за Україною міцно закріпився статус корупційного лузера, правляча партія Польщі ПіС за сприяння Росії почала розігрувати недружню, зверхню політику щодо української нації і окремих українців, які все ще щиро вважають поляків найбільшими друзями і європейськими адвокатами України.
Отже, виникає питання, чи є зараз шанс в українців знову стати переможцями і що це означає? Відповідь дуже проста. Шанс з’явиться лише після виборів у 2019 р. Перемога на них означає правильний вибір українцями нової влади, яка розпочне соціально-економічні перетворення, програму яких я розробив в книжці Антиукраїнець.Звичайно можна спробувати обрати політику не переможця, а жертви історичних подій! Знову виникає питання: чи допоможе цей статус жертви захиститись від поки ще морального приниження і зверхності не лише Польщі, але і Угорщини. На мою думку, так, це допоможе, але частково, адже статус жертви глобально має лише один єврейський народ. До речі, і це дуже повчально, Ізраїль отримав його, лише тоді, коли став переможцем…
Тож, що тоді мають робити українці? На жаль, сподівань на адекватну політику української держави в мене нема. Ми, сучасні українці, маємо зараз взяти на себе провину за тих громадян Польщі і СРСР, які по крові були українцями та приймали участь під час другої світової війни на окупованих Німеччиною і СРСР українських землях у злочинах проти євреїв і поляків! Я розумію заперечення багатьох українців, які будуть зводитись до таких об’єктивних фактах:
  • саме Польща, СРСР і Німеччина несуть відповідальність за виховання своїх громадян та їх матеріальний і моральний стан, а також міграційну, міжнаціональну та міжконфесійну політику на українських землях під час другої світової війни. Державна політика саме цих країн призвела до масових жертв мирного населення євреїв, поляків і українців…
  • як правило, НКВД та Гестапо і були організаторами та провокаторами масових вбивств євреїв і поляків та українців;
  • радянська і фашистська агентура була присутня у всіх українських організаціях і рухах опору і досить часто саме вона провокувала криваві міжетнічні і міжконфесійні сутички між українцями і поляками;
  • вісім мільйонів українців було вбито під час другої світової війни. Жодна нація не пролила більше крові, ніж українці, включаючи євреїв, поляків і росіян!
  • український націоналізм в умовах панування в той час злочинних і кривавих режимів фашизму і сталінізму не міг бути толерантним і ліберальним. За таких принципів ОУН і УПА не проіснували б і тижня!
  • ідеологія Бандери мало чим відрізнялась від ідеологічних поглядів Коновальця, Мельника, Шухевича та інших провідників руху українців за створенняр європейської, незалежної, соборної України зі столицею в Києві.Відмінності були у баченні і методах практичної реалізації цієї ідеології.
Все це так. Але я повторюю, якщо ми європейці, то саме сучасні українці, мають взяти на себе провину за помилкові, ганебні, злочинні вчинки українців по крові стосовно євреїв і поляків на українських землях. Але найголовніше — запевнити євреїв і поляків, що такі помилки не будуть мати місце в Україні, на землях, які контролює українська держава. Але для цього нам треба мати справжню державу на чолі з справжніми державними діячами… До речі, німці вже вибачились і дали гарантії, може тому вони успішні. Зараз євреї намагаються емігрувати саме в Німеччину, нагадую — це найкращий критерій успішності країни.
Чи мають вимагати українці від поляків внести зміни до їх закону, який передбачає покарання за ствердження про участь поляків у злочинах третього рейху (всі розуміють це як участь поляків у знищенні євреїв, але мова іде і про знищення українців!) — по перше. По-друге, цей закон буде карати тих, хто є носієм бандерівської ідеології і заперечує злочини українських націоналістів… Я вважаю, що треба почати з себе, а далі, варто українцям почати працювати з польським суспільством та інтелектуалами. Як тільки в Україні з’явиться справжня держава (такий шанс дають наступні вибори президента і парламенту), то саме вона має надати значні фінансові ресурси українській інтелектуальній еліті на контрзаходи у гібридній війні з Росією не лише на східному, але і на західному фронті, перш за все у Польщі і Угорщині, де її агентура працює не лише з політиками, але вже і науковцями… До речі, це стосується і України. З українськими політиками, чиновниками і навіть науковцями російська агентура працює дуже тісно і ефективно. А корисні ідіоти є не лише серед євробюрократів. На мою думку в Україні їх не менше…