неділя, 26 червня 2011 р.

“Юрій Горліс-Горський” знову у Львові По 72 роках розлуки





28 червня, на День Конституції, в Львівському палаці Мистецтв (вул. Коперника, буд. 17) о 19.00 відбудеться презентація документальної двосерійної кінострічки Романа Коваля та Олександра Домбровського “Юрій Горліс-Горський” – про боротьбу за Самостійну Україну поручника Армії УНР, осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру, підпільника, політв’язня, письменника.





Під час прем’єри відбудеться зустріч з Романом Ковалем – автором та упорядником серії книг про Визвольну боротьбу у 1914 – 1920-х роках, а також циклів радіопередач та документальних фільмів про Визвольну боротьбу українського народу.





Фільм “Юрій Горліс-Горський” – це 98 хвилин напруженої інтелектуальної праці глядача, це 98 хвилин пізнання нашої трагічної історії, наповненої щасливими моментами. В центрі фільму – людина високого духу, хороброї до нестями, доброї до своїх і непримиримої до ворогів. А ще – галантної до жінок.
Його, до слова, любили львів’янки 1930-х років, можливо Ваші бабусі…
Повернувся до Львова і Михайло Гаврилко
По 93 роках розставання
Роман Коваль також представить свою нову книгу “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”. У ній йдеться про забутого українського скульптора, художника і поета. В історію Михайло Гаврилко увійшов і як організатор війська – Українських січових стрільців, Сірої дивізії Армії УНР та повстансько-партизанського руху на Полтавщині.
Михайло Гаврилко жив у Львові в 1907 – 1918 роках (з перервами), з цим містом пов’язано багато сторінок його біографії. Михайло Гаврилко – творець бурхливої шевченкіани. Тараса Шевченка він увічнив у погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах та у слові.
Життя його завершилось трагічно – восени 1920 року на станції Полтава більшовики спалили його в топці локомотива. Спалили живим.
Надзвичайно ошатна книга про митця-вояка має 472 сторінки кольорового друку. У ній вміщено понад 600 листівок і фотографій, більшість з яких оприлюднюється вперше. В додатках до книги – близько сотні документів, більшість з яких також вперше вводиться в науковий обіг. Формат книги – альбомний, папір – крейдований, друк – кольоровий, палітурка – тверда, кольорова.
Бажаємо читачам щасливої мандрівки стежками-дорогами чотаря УСС та повстанського отамана Михайла Гаврилка!
Організатор презентацій – громадський рух “Українська Альтернатива”.
Відповідальна особа – Галина Сеник. Вхід вільний.

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”
Koval_r@ukr.net

субота, 25 червня 2011 р.

“Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” (на прохання історичного клубу "Холодний Яр"



23 червня 2011 р. вийшла у світ нова книга Романа Коваля.
У цей же день вона була презентована у Вінниці

У дослідженні розповідається про Михайла Гаврилка – скульптора, художника, поета, творця і чотаря УСС, повстанського отамана. Його доля тісно пов’язана з долею українців Австро-Угорщини та Російської імперії, адже в історію він увійшов не тільки як митець, а і як провісник Самостійної України та організатор війська – Українських січових стрільців і Сірої дивізії Армії УНР.
Михайло Гаврилко – творець бурхливої шевченкіани. Тараса Шевченка він увічнив у погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах та у слові. “Се наче квінтесенція Шевченкової поезії, ще закоханої у минувшинї і не зневіреної у її велич”, – так оцінив Микола Голубець проект пам’ятника Тарасові Шевченку роботи Михайла Гаврилка.


Тарас Шевченко був для Гаврилка, поруч із князем Святославом, головною фігурою української історії та української духовності. Гаврилко вважав, що “кожне слово Шевченка-пророка паде, як стріла божого грому, ведучи в шалений бій найпалкіші серця найкращих синів Україні за неї”. З вогненним словом Шевченка полтавський козак пішов у бій проти Російської імперії, громадянином якої був, пішов, бо вона поневолила його Батьківщину. Під час Першої світової війни, ведучи до бою свою чоту, сформовану з гуцулів та галичан, він звертався до Дажбога, щоб той охоронив його вояків, і до Сварога, щоб накидав на ворогів блискавок. Попри таку дивовижну для греко-католиків поставу, Михайло Гаврилко став одним з найулюбленіших старшин січового стрілецтва.
Про Михайла Гаврилка хотів написати повість Юрій Липа, але трагічна смерть стала на перешкоді здійсненню планів. Ця книга є спробою втілити мрію Юрія Липи, який вважав, що широке полотно пригод М. Гаврилка “викликало би більше цікавості, як не один західноєвропейський динамічний роман”.
Життя його завершилось трагічно – восени 1920 року на станції Полтава більшовики спалили його в топці локомотива. Спалили живим.
Усі без винятку школярі і студенти СССР знали, хто такий Сергій Лазо. Знали його як “героя громадянської війни”, якого спалили в топці паротяга білогвардійці. Сергія Лазо було гідно вшановано: його іменем названо село, де він народився, залізничну станцію Уссурійської залізниці, де він загинув; в Кишиневі та Владивостоці йому поставлено пам’ятники, в Кишиневі діяв музей Котовського і Лазо. Іменем Сергія Лазо названо села і міста, вулиці та площі в півсотні міст і сіл, а також райони, перевал, теплохід. Про нього написано книжки, знято фільми, створено оперу, на його честь складались пісні, випускалися марки та листівки.
Чи школярі та студенти України знають, хто такий Михайло Гаврилко? Чи знають про нього історики, мистецтвознавці, професори, академіки, генерали, журналісти чи народні депутати України?..
20 літ минуло від дня проголошення незалежності України, за яку він поклав своє життя, а чи вшановано його подвиг? Чи знято про нього фільм, чи названо його іменем вулиці та площі, чи складаються на його честь пісні? Чи хоч де поставлено йому пам’ятник або меморіальну дошку? А він відкривав перші українські школи в Ковелі та Луцьку, ставив пам’ятники Тарасові Шевченку в Прикарпатті, на Буковині та рідній Полтавщині, воював за Україну як січовий стрілець, сірожупанник, повстанський отаман.
Надзвичайно ошатна книга про митця-вояка має 472 сторінки кольорового друку. У ній вміщено понад 600 листівок і фотографій, більшість з яких оприлюднюється вперше. В додатках до книги – близько сотні документів, більшість з яких також вперше вводиться в науковий обіг. Формат книги – альбомний, папір – крейдований, друк – кольоровий, палітурка – тверда, кольорова.

Перша презентація книжки “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” відбулася у переповненому залі кінотеатру “Родина”, що в центрі Вінниці. В цей же вечір вінничани змогли побачити і фільм Романа Коваля та Олександра Домбровського “Отамани Холодного Яру” (ТРК “Культура”, 2010). Звучали пісні доби Визвольної боротьби у геніальному виконанні кобзаря Тараса Силенка. Діяльність Історичного клубу “Холодний Яр” благословив владика Онуфрій – епіскоп Вінницький та Брацлавський. Від Вінницької організації Національної спілки письменників вітав гостей Григір Мовчанюк. Промовляли депутат Вінницької міської ради Антон Бойдаченко (один із меценатів книжки) та член Історичного клубу “Холодний Яр” В’ячеслав Березовський – організатори зустрічі з Романом Ковалем, Олександром Домбровським і Тарасом Силенком.
Щира подяка організаторам презентації!
А читачам – щасливої мандрівки стежками-дорогами чотаря УСС та повстанського отамана Михайла Гаврилка!

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”
Koval_r@ukr.net


Зміст книги “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”

Абрагамович О. Переднє слово.
Коротка біографія М. Гаврилка.
Напередодні Світової війни.
Роду козацького, кармазинного.
Навчання в Миргороді.
Опанас Сластьон.
Революційна українська партія.
“Непевна путь Миргородської школи”.
Тюремні “університети”.
В Австро-Угорщині.
“Або здобути, або живому не бути!”
“Я в Парижі зовсім осиротів”.
“Занадто революційний” Шевченко.
“На торжищі поет не повинен стояти”.
“Заступникові всіх скривджених”.
“Ніжний, як дитина, і грізний, як гроза Перунова”.
“Греміть, громи!”
Вшанування Івана Франка.
Боротьба за Тараса Шевченка.
Шевченко в цісарській гімназії.
Перші постріли Світової війни.
“Вставайте, кайдани порвіте!”
“Фрайштадтська республіка”.
Проти Росії.
На фронті.
Світло і тіні Фрайштадта.
1916 рік на Волині.
“Прийшла Австрія і принесла Польщу”.
“Або польські школи, або ніякі!”
Захисник селян.
Підсумки праці на Волині.
Рік 1917-й.
У Сірій дивізії.
“Гляньте сміливо у вічі смерти!”
Мистецький спадок.
Історія давня і близька.
“Серце плаче – сліз не має”.
“Ідеаліст хрустально чистої води”.
Джерела.
Іменний покажчик.
Географічний покажчик.

Додаток 1.
Гаврилко М. “На румовищах” (1910, Краків).

Додаток 2.

До Першої світової війни

Анкета студента Краківської академії мистецтв Михайла Гаврилка.
Газети про М. Гаврилка.
Вільшина М. (Голубець М.). Михайло Гаврилко.
Глагол С. Проекти пам’ятника Шевченку в Києві.
Лист Дмитра Антоновича Михайлові Гаврилку щодо фотографій його третього проекту пам’ятника Тарасу Шевченкові. Травень 1913 р.

Додаток 3.

Перша світова війна. Матеріали до історії

Вірш “Велика війна 1914 року (посвята українцям)”.
Купчинський Р. Перед великою битвою під Болеховом (Смерть тов. Павлова).
Н-зар А. Болехів – Галич. З істориї боїв ІІ-го куреня українських стрільців в червни с. р.
Під Заваловом. Горячий день у боях українського стрілецтва.
Дубрівний П. Сірожупанники. Перша українська стрілецько-козацька дивізія.
Коваль Р. Коротка біографія Дениса Борисенка, полоненого з Фрайштадтського табору, діловода Сірої дивізії.
Коваль Р. Народження синьожупанника.
Полтавська губернія (розділ із “Записки об украинском движении 1914 – 1916 годов с кратким очерком истории этого движения как сепаратистско-революционного течения среди населения Малороссии”).
Висновки (завершальний розділ із “Записки об украинском движении 1914 – 1916 годов с кратким очерком истории этого движения как сепаратистско-революционного течения среди населения Малороссии”).
Степовенко М. (Угрин-Безгрішний М.). Українські Січові Стрільці на Волині.
І. К. (Крип’якевич І.). Сотник Дмитро Вітовський на Волині.
Левицький В. УСС на Волині.
Часопис “Світ” про Михайла Гаврилка.

Додаток 4.

Після Першої світової війни
Скорик М. Март 1920 р.
Звернення полтавських повстанців “Громадяни України”. Літо 1920 р.
Відозва організаційного відділу штабу Лівобережних повстанських військ “Громадяне, сини України!”. Літо 1920 р.
Соловей Д. Загибель скульптора Михайла Гаврилка.
Мосендз Л. Західна Волинь під Польщею.

Додаток 5.

До історії СВУ та УСС: невідомі листи та документи

Лист М. Гаврилка з Фрайштадту президії Союзу визволення України. 22 грудня 1914 р.
Доповідь Михайла Гаврилка про полоненого з табору угорського міста Больдоґошони Олександра Осиповича Жуковського, вільноприділеного 2-го ескадрону 7-го драгунського Кінбурзького полку 7-ї дивізії. Кін. 1914 р. – поч. 1915 р.
Звіт голови президії СВУ Андрія Жука про поїздку до Фрайштадтського табору. Поч. березня 1915 р.
Звіт члена президії СВУ Олександра Скорописа-Йолтуховського про побут у Фрайштадському таборі. Поч. 1915 р.
Лист голови Просвітнього відділу СВУ Романа Домбчевського до президії СВУ у справі приділення українських старшин та фельдкурата від 15 вересня 1915 р.
Лист Михайла Гаврилка президії СВУ. Листопад 1915 р.
Лист Андрія Жука до Михайла Гаврилка. 22 лютого 1916 р.
Переказ звіту десятника УСС М. Романюка до СВУ. Луцьк, 2 березня 1916 р.
Лист Андрія Жука до Михайла Гаврилка. 7 березня 1916 р.
Звіт №4 чотаря УСС Михайла Гаврилка до команди IV австро-угорської армії. 15 березня 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка Володимиру Дорошенку та іншим членам президії СВУ. 20 березня 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка Іванові Крип’якевичу. 20 березня 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка до голови президії Андрія Жука. 31 березня 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка до Володимира Дорошенка. 31 березня 1916 р.
Лист постійного представника Бойової управи при Легіоні УСС Володимира Старосольського президії Загальної Української Ради у Відні. 1 квітня 1916 р.
Звіт працівника комісаріату УСС Івана Горянського про поїздку волинськими селами. Квітень (?) 1916 р.
Звіт чотаря УСС Михайла Гаврилка командуванню 4-ї австро-угорської армії про третю подорож до Луцького округу, написаний синім олівцем. 8 квітня 1916 р.
Звіт чотаря УСС Михайла Гаврилка командуванню 4-ї австро-угорської армії про третю подорож до Луцького округу, написаний чорнилом. 9 квітня 1916 р.
Вітальний лист суспільно-просвітнього гуртка Фрайштадтського табору запасному куреневі УСС. 10 квітня 1916 р.
Пояснення Михайла Гаврилка до відозви Інформаційного бюро українського студентства Петербурга із закликом відкрити Український університет. 16 квітня 1916 р.
Пояснення Михайла Гаврилка до фотографій Польського легіону з журналу “Нива” (№8, 1915). 17 квітня 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка до Володимира Дорошенка та інших членів президії СВУ. 18 квітня 1916 р.
Лист голови президії СВУ Андрія Жука Михайлу Гаврилку. 26 квітня 1916 р.
Уривок листа Михайла Гаврилка, очевидно, до Івана Крип’якевича про ставлення поляків до українського населення Волині. 27 квітня 1916 р.
Лист Андрія Жука Никифорові Гірняку. 28 квітня 1916 р.
З листа десятника Миколи Романюка президії СВУ. 29 квітня 1916 р.
З листа десятника Миколи Романюка членові президії СВУ Володимиру Дорошенку. 8 травня 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка членові президії СВУ Володимиру Дорошенку. 8 травня 1916 р.
Лист голови президії СВУ Андрія Жука до Луцького вербункового комісаріату УСС. 12 травня 1916 р.
Опис посилки адміністрації “Вістника Союзу Визволення України” комісаріату УСС в Луцьку. 12 травня 1916 р.
Лист голови президії СВУ Андрія Жука Михайлові Гаврилку. 13 травня 1916 р.
Фрагмент звіту Михайла Гаврилка керівництву Загальноукраїнської ради. 15 травня 1916 р.
Службова записка офіцера Легіону УСС Михайла Гаврилка до окружного командування в м. Луцьку щодо шкільних підручників. 17 травня 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка товаришеві. 25 травня 1916 р.
Пояснення майора Кіцкі на службову записку Михайла Гаврилка до окружного командування в м. Луцьку щодо шкільних підручників. 27 травня 1916 р.
Резолюція коменданта округу полковника Урбанського. 27 травня 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка коменданту Збірної станиці УСС у Львові Михайлові Волошину. 28 травня 1916 р.
Лист десятника УСС Миколи Романюка члену президії СВУ Володимиру Дорошенку. 8 травня 1916 р.
Доповідна майора Кіцкі коменданту Луцької крайової адміністрації на скаргу Михайла Гаврилка. 17 травня 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка до президії Загальної української національної ради. 17 липня 1916 р.
Лист квартирмейстера до лейтенанта Михайла Гаврилка щодо вербування добровольців до Легіону УСС. 13 серпня 1916 р.
Службова записка Михайла Гаврилка капітанові австро-угорського війська Радомському. 27 вересня 1916 р.
Лист січового стрільця Івана Горянського до президії СВУ.16 вересня 1916 р.
Звіт Михайла Гаврилка управі 4-ї австро-угорської армії. 2 жовтня 1916 р.
Лист голови президії СВУ Андрія Жука до десятника УСС Теодора Палащука. 6 жовтня 1916 р.
Доповідь десятника УСС Теодора Палащука президії СВУ з оцінкою діяльності Михайла Гаврилка і Дмитра Донцова. 12 жовтня 1916 р.
Звіт Михайла Гаврилка голові президії СВУ Андрію Жуку. 12 жовтня 1916 р.
Лист голови президії СВУ Андрія Жука Михайлові Гаврилку. 25 жовтня 1916 р.
Лист голови Бюро культурної помочі для українського населення окупованих земель Івана Крип’якевича до Михайла Гаврилка. 1916 р.
Звіт Михайла Гаврилка команді округу Ковель про збиткування цивільних осіб та командирів австро-угорської армії над українським населенням Волині. 28 жовтня 1916 р.
“Відповідь четаря Михайла Бабич-Гаврилка Regieruugs-Комісареві Капітанови Томекови на напасти”. Доповідь Михайла Гаврилка командуванню 4-ї австро-угорської армії. 31 жовтня 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка до голови президії СВУ Андрія Жука. 3 листопада 1916 р.
Звіт чотаря УСС Михайла Гаврилка командуванню 4-ї австро-угорської армії. 5 листопада 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка товаришеві з проханням переховати його документи. 6 листопада 1916 р.
Лист Михайлові Гаврилку з Відня про те, що його малюнки і скульптурні роботи переховано. 7 листопада 1916 р.
Звернення комісара Михайла Гаврилка до тилового командування у Ковелі щодо допомоги легіонерам. 7 листопада 1916 р.
Відповідь тилового корпусу в Ковелі комісару Михайлові Гаврилку про забезпечення ввірених йому стрільців. 9 листопада 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка до голови президії СВУ Андрія Жука. 10 листопада 1916 р.
Лист Михайла Гаврилка президії СВУ. 11 – 17 листопада 1916 р.
Лист голови президії СВУ Андрія Жука Михайлові Гаврилку. 21 листопада 1916 р.
Лист голови президії СВУ Андрія Жука до Марка Луцкевича. 21 листопада 1916 р.
Акт ревізії каси комісаріату УСС в Ковелі. 1.12.1916 р.
Лист кооператора Марка Луцкевича голові президії СВУ Андрієві Жуку. Поч. грудня 1916 р.
Лист кооператора Марка Луцкевича, очевидно, Михайлові Гаврилку. До 18 грудня 1916 р.
Лист кооператора Марка Луцкевича голові президії СВУ Андрієві Жуку про необхідність священиків-українців на Волині. Грудень 1916 р.
Лист Марка Луцкевича голові президії СВУ Андрію Жуку. Грудень 1916 р.
Лист кооператора Марка Луцкевича до президії СВУ про полонізацію освіти в Ковелі австро-угорською владою. Кінець 1916 р.
Лист учителів українських шкіл Волині до президії СВУ. Грудень 1916 р.
Подяка українських учителів Волині президії СВУ. 11 січня 1917 р.
Лист січового стрільця Івана Горянського до президії СВУ.
Протест полонених Фрайштадтського табору з приводу приїзду княжни Романової.
Лист січового стрільця Осипа Демчука до редакції “Вістника СВУ”. 3 березня 1917 р.
Лист Теодора Палащука голові президії СВУ Андрієві Жуку. 27 березня 1917 р.
Звернення Михайла Гаврилка та інших старшин УСС до Загальної української ради й Української парламентської репрезентації. Березень 1917 р.
Лист кооператора Марка Луцкевича членові президії СВУ. 2 травня 1917 р.
Лист Михайла Гаврилка президії СВУ з проханням відпустити його в Україну. Кінець травня – поч. червня 1917 р.
Лист Марка Луцкевича про спроби полонізувати українців Волині. 7 вересня 1917 р.
Лист Марка Луцкевича голові президії СВУ Андрієві Жуку про занепад освітньої справи на Волині. 17 вересня 1917 р.
Метрика вінчаних. 23 вересня 1917 р.
Лист Марка Луцкевича до члена президії СВУ про неможливість українського шкільництва за польського керівництва. 11 листопада 1917 р.

Додаток 6.

Виставка всеслов’янського медалієрства.

Додаток 7.

По Другій світовій війні: статті, некрологи, листи, спогади, рецензії

Лист Людмили Прокопівни Шевченко, двоюрідної онучки Тараса Шевченка, Олені Порфирівні Гаврилко, вдові Михайла Гаврилка. 28 листопада 1961 р.
Німенко А. Монумент Кобзареві у Києві (До історії спорудження).
Пам’яті Олени Гаврилко.
Лист Степана Омеляновича Гаврилка мистецтвознавцю Віталію Ханку від 9 січня 1974 р.
Ханко М. Маестро української пластики.
Калинець І. “На румовищах” Михайла Гаврилка.
Коваль Р. Дати життя М. Гаврилка, визначені за датами його поезій.
Абрагамович О. Про родину Михайла Гаврилка.
Абрагамович Я. “Ми – Його нащадки!”
Коваль Р. Факти біографії Михайла Гаврилка, які не увійшли до моєї про нього розповіді
Світлини родини Абрагамовичів
Географічний покажчики
Іменний покажчик

пʼятниця, 24 червня 2011 р.

Опозиція Черкащини вимагає: ДОНЕЦЬКУ "БРИГАДУ" ТУЛУБА - У ВІДСТАВКУ!

Офіційна заява


Сьогодні Черкащина, як і вся країна в цілому, перебуває у вкрай важкому економічному становищі, а населення - на межі соціального вибуху. Податковий кодекс підкосив малий і середній бізнес, пенсійна реформа загрожує голодною старістю, необгрунтовано завищені комунальні тарифи поставили більшість черкащан на межу виживання, ціни на продукти харчування і послуги щодня спустошують і так жебрацькі бюджети людей, зростає безробіття, а разом з ним і суспільна апатія.

А на цьому фоні ми щодня чуємо переможні реляції влади у Києві і на місцях. Так, на сесії обласної ради голова облдержадміністрації Сергій Тулуб збирається виголосити звіт про виконання програм економічного і соціального розвитку області, в якому в яскравих кольорах змальовано процвітання якоїсь Нової Черкащини, як це було зроблено на річницю його перебування на посаді голови ОДА у квітні ц.р.

Рада об’єднаної опозиції області заявляє, що благословенна Черкащина у звіті Тулуба – суцільний обман і дешевий піар. Керівництво областю не досягло жодних успіхів ні у створенні привабливого інвестиційного клімату, ні у збільшенні кількості нових робочих місць, ні у розвитку агропромислового комплексу, ні у боротьбі з корупцією.
Практично Сергій Тулуб лише користувався залишеним йому спадком попередників і не виконав жодної своєї обіцянки, адже розрекламована обласна дитяча лікарня на 80% була збудована ще при попередній владі, і зараз ще не завершена. Хоча голова ОДА поспішив відрапортувати і урочисто відкрити цей об`єкт. Теж саме з Драбівською школою, обіцяним ремонтом доріг і багатьма іншими проектами.

В той же час, в умовах тотального бюджетного дефіциту, закликів до економії коштів, незабезпеченості нагальних потреб медицини, освіти і підприємств житлово-комунальної галузі, на Черкащині зводяться багатомільйонні об`єкти для задоволення амбіцій і обслуговування чиновників високого рангу. Це і сумнозвісний вертольотний майданчик під Каневом, річкові порти в Черкасах, Каневі і Рацево, льодовий палац, фонтани та ремонти в адміністративних приміщеннях. Таке марнотратство в нинішніх умовах можна назвати злочинним.

За керівництва Сергія Тулуба та його команди збільшився потік скарг та звернень громадян з міст і сіл Черкащини до різноманітних вищих інстанцій, оскільки вони не відчувають зацікавленості місцевої влади у вирішенні їхніх проблем та не можуть добитися справедливості. Складається враження, що в області встановилася суцільна кругова порука можновладців та правоохоронних органів, а кількість сигналів про порушення закону зашкалює.

На цьому фоні не дивно, що голова ОДА Сергій Тулуб потрапив в першу десятку ворогів преси за антирейтингом Національної спілки журналістів України. Такої ганьби Черкащина ще не знала, бо в попередні часи область вирізнялася демократичними традиціями і повагою до прав журналістів.

Тому ми вважаємо, що робота голови облдержадміністрації із більшості найважливіших напрямків була провальною, ускладнила становище в багатьох галузях, призвела до загострення соціальної напруги. Ми не тільки незадовільно оцінюємо його роботу, а й вважаємо, що подальше перебування його на цій посаді є шкідливим і навіть небезпечним для області. Тому ми вимагаємо внести в порядок денний сесії обласної ради питання про недовіру Сергію Тулубу.

НІ ПАНУВАННЮ ДОНЕЦЬКИХ РЕГІОНАЛІВ НА ЧЕРКАЩИНІ!

Рада об'єднаної опозиції Черкащини

четвер, 23 червня 2011 р.

Пам"ять...



Як вже зазначалось у нещодавній заяві ГО "Воля ХХІ", ми бачимо днем пам"яті усіх жертв у ІІ світовій війні саме 1 вересня, адже починаючи від цього дня у 1939 році два тоталітарні людиноненависницькі режими розпочали ту довгу й найкривавішу в історії війну. І вже у вересні того року заручниками двох посланців зла стало біля 8 млн. українців.
А 22 червня 1941 стало днем нападу нацистів на комуністичну імперію, до складу якої входила поневолена Україна. І нині у цей день Опозиційна рада Черкащини вшанувала пам"ять жертв ІІ світової війни.

Голос з-за ґрат

Звернення вільного селянина Олександра Рибалки із Дніпропетровщини
до новітніх “феодалів”, власників “Миронівського хлібопродукта”, його філіалу “Оріль-Лідер” та інших “феодалів”




Ви, ставши власниками підприємств, заводів та фабрик, відчули себе і власниками всієї країни з її людьми. Ще Верховна Рада України не прийняла закон про землю, а ви вже поділили її, і кожна вільна людина, яка не є вашим кріпаком, для вас як болячка, яку требу знищити, щоб не передавала свій вільний дух іншим.
Ви не можете стерпіти, що селяни сіють жито собі, а не вам, вирощують корів, овець та свиней для себе, а не для вас. Звичайно, Ви боретесь із цим як можете, насамперед низькими закупівельними цінами на м’ясо, молоко і зерно…
На Вашому, пане Косюк, підприємстві люди отримують зарплату по 1000 – 1500 грн., хоч працюють по 12 – 15 годин, часом без вихідних. Крім того, ваші “гайдуки” (охорона) принижують людську гідність, шукають приводів накласти штраф. Добре, що канчуками ще не б’ють. І працівники бояться висловити свою думку, сказати слово на свій захист і вам на ганьбу.
Та все ж вам не зламати вільний дух, є він сьогодні в одиницях та запалає в мільйонах сердець. Ви ще тікатимете! Не допоможуть і мільярди, вкрадені у людей. І суди та міліції, куплені вами, не допоможуть. Ви зникнете, і насіння ваше! Сліду од вас не лишиться на нашій землі.
Ви засудили мене, що я переходив з вівцями “панську” дорогу, прокладену на моїй землі, де я виріс, де я знаю кожну балочку, кожну могилу. Ви, пришельці, розорали цілину, яку й за колгоспної системи не орали, землю з рідкісними травами. І Ваш начальник охорони Дементьєв кричав на мене окупаційною мовою, що я “здєсь нікто і нє імєю нікакоґо права”, а Ваш підлеглий, начальник служби безпеки “миронівського хлібопродукта”, погрожує, що всі мої вівці “сґорят, а с тобой разбєрьомся лічно”. А дільничний міліціонер Кірпічев, якого Ваша охорона не раз обслуговувала на машині, позбавив мене права на захист адвоката, як і суддя Іщенко. Справу проти мене замовлено, а вирок дали максимальний, навіть міліціонери дивувались. Знаю Кірпічова як людину корисливу, та й дурню видно, що у справі нічого не клеїться, та, видно, треба було мене “утихомирити”. Але боротьба не завершена. Недолюдки ще тікатимуть!
Закликаємо українську громадськість стати на захист фермера, члена Історичного клубу “Холодний Яр” Олександра Рибалки, якого позбавили волі на 15 діб за те, що переходив з вівцями на своє пасовище через “панську” дорогу. Просимо надавати моральну та іншу допомогу його родині. Телефон його дружини Люди – 098-113-22-89. Телефон прокурора Петриківського району (Качур Сергій Вікторович) – 056-34-2-22-32. Телефон Петриківського РОВД – 056-34-2-47-02.

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”

Koval_r@ukr.net

вівторок, 21 червня 2011 р.

Депутатів-вбивць звільняють для того, щоб вивільнити місця для “політичних“?

Аттіла Селлеі-Довженко


Влада бачить у патріотці Ганні Сіньковій, яка виступила проти безбожного «культу перемоги» велику загрозу, тому тримає її в тюрмі. Водночас в Україні відбувається чимало тяжких злочинів, скоєних правоохоронцями, прокурорами, суддями, чиновниками та їхніми дітьми. Більшість із таких злочинців перебувають на свободі.


- в ніч із 17 на 18 травня 2010 року в Шевченківському райвідділі міліції вбито студента Київського професійно-педагогічно коледжу Ігоря Індила. Влада ігнорує будь-які звернення з вимогою справедливого розслідування справи. Ніхто з правоохоронців досі не покараний.
- 26 листопада 2009 сталося ДТП за участю колишнього мера Києва, нині народного депутата, Олександра Омельченка. Омельченко перебував за кермом автомобіля, і на пішохідному переході збив людину на смерть. Кримінальної справи навіть не порушили. Родичів загиблого залякали й примусили взяти якісь гроші в якості компенсації.
- жахливий випадок стався на Черкащині, суддя Дарницького суду столиці Євген Вовк із власної вогнепальної зброї відкрив стрілянину по місцевому жителю. Постраждалого відвезли до київської лікарні в реанімацію із трьома кулями в тілі. Після того як він одужав, суд засудив його до двох років умовно – за напад на суддю. Євген Вовк, звичайно, лишився працювати в суді.
- сина депутата від Партії регіонів, Сергія Демикашина, який сам зізнався в убивстві та рекеті, звільнили на підписку про невиїзд. Цей злочин було скоєно в листопаді 2007-го року. В Києві тоді викрали Василя Кривозуба, директора авіакомпанії "Крунк". Його тримали в приватному будинку й вимагали підписати договір купівлі-продажу компанії. Потім вбили та втопили в річці. Сергій Демикашин та спільники перебували в СІЗО, і з приходом до влади В.Януковича були звільнені на підписку. Вищий суд, очолюваний народним депутатом Леонідом Фесенко, підтвердив законність рішення про зміну запобіжного заходу.
- 20 жовтня 2010 року син прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя збив на смерть трьох жінок. ДТП сталося в Дніпропетровську, але справу було передано до Запоріжжя, де працює його батько. Злочинця в тюрмі ніхто не тримав. Родичам начебто виплатили гроші й справу «зам’яли».
- невдовзі після обрання президентом, кортеж В.Януковича на смерть збив людину. Жодної кримінальної справи порушено не було. Як саме владнали справу з родичами загиблого – невідомо.
Подібних прикладів можна навести багато. Влада не вважає небезпечними можновладців, які вбивають, грабують і завдяки зв’язкам виходять сухими з води. Натомість, Ганна Сінькова є з їхньої точки зору небезпечною для суспільства, і тому сидить у тюрмі.



ВСТАВАЙ!!! ПРОБУДИСЬ УКРАЇНА!!!

неділя, 19 червня 2011 р.

Україна і 22 червня.



1 вересня 1939 року дві тоталітарні імперії розпочали ІІ світову війну. З 1 вересня 1939 року по 22 червня 1941 року нацистська Німеччина і Радянський союз були фактичними союзниками. В умовах спільних з нацистами дій, 17 вересня 1939 року керівництво СРСР направило майже півмільйонне військо на землі Західної України і Західної Білорусії. Увівши війська до Західної України, СРСР порушив не менше як девять міжнародних угод, і в тому числі про ненапад з Польщею. В результаті цих дій для майже 9 мільйонів українців війна розпочалась вже восени 1939 року.
Ми вважаємо, що для України історично справедливим було б відзначення дня початку війни саме 1 вересня. Та все ж, позаяк 22 червня 1941 року є днем, коли нацистська Німеччина в результаті нападу на СССР почала агресію на територію Великої України (УССР), слід вшанувати пам”ять невинних жертв цієї бійні двох монстрів тоталітаризму, в результаті якої у найбільшій мірі постраждав саме український народ.
У зв”язку з цим, 22 червня Опозиційна рада Черкашини ініціює вшанування жертв ІІ світової війни. В цей день о 19-00 на Пагорбі слави буде відслужено панахиду по загиблим та запалено свічки пам”яті.

субота, 18 червня 2011 р.

Зупинити насильство влади! (пошта "Волі")



В селищі Єлизаветівка Петриківського району Дніпропетровської області мешкає Олександр Володимирович Рибалка – свідомий українець, член Історичного клубу “Холодний Яр”, передплатник українських видань, а ще батько трьох малолітніх дітей, яких виховує у дусі любові до України.
Олександр – приватний підприємець, вирощує вівці та іншу худобу. Його земельні ділянки розміщено так, що він щодня змушений переганяти їх через асфальтову дорогу, яка веде до птахофабрики “Оріль-Лідер”.
Розповідає дружина Олександра, Людмила Сергіївна Рибалка: “Іншої дороги до землі, де ми випасаємо вівці, немає. Охоронці птахофабрики почали забороняти переганяти отару через дорогу, погрожували пастухові, кидали каміння у нього та овець, неодноразово ображали й погрожували пастухові. 13 червня ситуація повторилася. Пастух Сергій Василенко зателефонував моєму чоловікові і сказав, що охоронник КПП “Оріль-Лідер” проганяє стадо овець і заважає випасати їх на полі. Мій чоловік пішов до охоронця розібратися, сказав йому, що він пасе вівці на своїй землі на паях і на землі сільської ради. На територію птахофабрики худоба не заходила. Але охоронник продовжував погрожувати. Виник конфлікт. Недоброзичливці звинувачують мого чоловіка, що він побив охоронця. Насправді це не так, свідки бачили, що мій чоловік, відстоюючи права нашої родини, нікого не бив. Охоронець зателефонував своєму начальнику, вже увечері той погрожував моєму чоловікові у телефонній розмові. Дзвонили і з птахофабрики, казали: “Ми тебе заспокоїмо”. Погрожували і нашій сім’ї. 15 червня мого чоловіка арештували на 15 діб”.
Ось пояснення Олександра Рибалки: “15 червня о 8.00 до мене зателефонував дільничний інспектор Кирпичов і сказав, що мені треба зайти в Петриківське РОВД в якійсь справі. О 9.00 я прийшов до РОВД. Кирпичов сказав, що на мене написали заяву і запропонував дати пояснення. Заява була від охорони ОАО “Оріль-Лідер”, з охоронцем якої у мене виник конфлікт, який спровокував охоронець. Дільничний інспектор, взявши показання, відвіз мене до районного суду. Суддя Іщенко розпочала засідання, не надавши мені права скористатись захистом адвоката, ще й весь час закривала мені рот, не даючи й слова сказати на свій захист. Швидко ухваливши постанову на арешт на 15 діб, із зали суду мене одразу відправили до райвідділу в камеру. Справа явно замовлена та несправедлива. Апеляційну скаргу не прийняли”.
З постанови судді Петриківського суду Дніпропетровської області І. М. Іщенко, яка, покликаючись на ст. 173 КпАП України, 15 червня 2011 р. засудила Олександра Рибалка на 15 діб, так і не видно, за що його покарано. У постанові зазначено, що охоронець А. І. Білоконь “звертався за медичною допомогою 14.06.2011 в 18.30 в лікарню”, але не наведено ні діагнозу, ні акту про завдані побої, тобто немає жодного підтвердження, що охоронця побито. І все ж Олександра Рибалку позбавили волі.
Справу шито білими нитками: вільного селянина, як називає себе Олександр Рибалка, місцева влада вирішила “поставати на місце”, або як сказали працівники птахофабрики, “заспокоїти”.
Свій лист до Історичного клубу “Холодний Яр” Людмила Рибалка завершує так: “Будь-ласка, якщо можна, допоможіть моєму чоловікові. У нас троє малих дітей та багато вдома селянської роботи!”
Перед арештом Олександр Рибалка написав листа до “Незборимої нації”. Публікуємо його, щоб зрозуміліші були причини конфлікту між українським патріотом та антиукраїнською владою.
“Я давно прагнув вивчити історію Визвольної боротьби, але не міг знайти путніх і правдивих книг. І ось у моє життя прийшла газета “Незборима нація” та книги Романа Коваля. Читаю їх і душа обливається слізьми від втрат. Які були люди, які можливості! Але тодішня недоукраїнська влада все занехаяла, втратила. І все ж серце наповнюється гордістю, що я теж українець і належу до нації героїв.
Книжка “Підстави націократії” висвітлює і мої переконання, я згоден, що виборами встановити українську владу і здобути справжню Незалежність неможливо. Тим важче на душі, бо немає потужної української сили. Люди стали байдужими до своєї долі, не знають і не бажають знати героїв і правдивої історії рідної землі. І нація героїв перетворюється на націю холуїв.
Мені від цього дуже важко, я не маю в своєму оточенні однодумців та товаришів. Але я не здаюсь, ні я, ні мої діти ніколи не будемо холуями! Відчуваю себе нащадком Великих героїв. Олександр РИБАЛКА, вільний селянин. Дніпропетровська обл.) (Рибалка О. Пізнавати історію без болю в серці неможливо // Незборима нація (Київ). – 2011. – Червень. – Ч. 6 (304). – С. 4).

Закликаємо українську громадськість стати на захист Олександра Рибалки.
Надавайте моральну та іншу допомогу його родині.
Телефон його дружини Люди – 098-113-22-89.
Телефон Петриківського РОВД – 056-34-2-47-02.

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”
Koval_r@ukr.net

четвер, 16 червня 2011 р.

ХТО БРЕШЕ?


Днями правозахисна організація Фрідом Хаус завершила роботу над звітом про стан демократії та прав людини в Україні. Експерти цієї організації наголошують на зниженні рівня демократії та формуванні в Україні „нездорового політичного стану”. Про такі факти свідчить посилення ролі СБУ в суспільному житті, тиск на ЗМІ, репресії з боку влади щодо політичних опонентів. Влада використовує суди і СБУ для "виборчого правосуддя", вважають в міжнародній організації. Фрідом Хаус застерігає від встановлення в Україні авторитарного режиму.
Зате представники влади вже роблять заяви, що, мовляв, звіт Фрідом Хаус не є об”єктивним.
Доказами такому звіту поважної міжнародної організації є безліч прикладів по всій країні. Ми ж зупинимось лише на подіях двох останніх тижнів, які відбулись на Черкащині і спробуємо чи підтвердити правдивість наданої оцінки, чи заперечити її.
Отже, почнемо з того, що наприкінці березня цього року було утворено об”єднану Раду опозиційних сил Черкащини.




За мету її ініціатори взяли: відстоювання основоположних свобод і гідності громадян, захист політичних, соціально-економічних, національно-культурних прав та інтересів жителів Черкаської області.
Основними зобов’язаннями ради визначено: узгодження спільних дій (спільні публічні акції, заходи, заяви тощо); проведення узгодженої діяльності в органах місцевого самоврядування, створення в місцевих радах спільних депутатських груп опозиційних сил; дотримання принципів взаємопідтримки та взаємоповаги.
Угоду підписали: Черкаські обласні організації УНП, НРУ, Партія пенсіонерів, «Собор», ВО „Свобода”, «Батьківщина», «За Україну», «Реформи і порядок», Українська національна асамблея, партія Екологія і соціальний захист, «Просвіта», Всеукраїнське об’єднання ветеранів, ГО «Воля ХХІ», ГО Українська народна молодь, ГО Центр медіаініціатив, Асоціація органів самоврядування населення, ВГО «Спілка власників житла України».
Відразу ж після утворення, лідерами опозиції було вирішено не бути „опозицією на папері”, а своїми реальними діями виконувати взяті на себе зобов”язання. Про свою діяльність опозиційна рада інформує суспільство на щопонеділкових прес-конференціях для місцевих та інших ЗМІ.

І ось вже 7 квітня опозиційна рада зібрала на мітинг "За соціальні права, за гідне життя" понад півтисячі черкащан.


Така кількість людей на мітингу була чи не вперше від часів помаранчевої революції. На мітингу було прийнято резолюцію і заявлено, що протягом двох місяців буде проведено наступний мітинг, де будуть підведені підсумки виконання резолюції (кроки влади до діалогу з опозицією, перегляд несправедливих житлових, комунальних, транспортних тарифів, вирішення кадрових, інших болючих для черкащан питань - соціально-економічних, екологічних, тощо.
Звичайно ж, ні до якого діалогу влада не побажала включитися. А навпаки. Відразу ж прийняла в штики появу опонентів на благословенній Тарасовій землі . І ось як відбувалися наступні події.
На 24 травня опозиційною радою було подано заявку до Черкаського мера про проведення на Соборній площі міста мітингу протесту проти геноциду цін, за соціальні права і за відставку уряду і голови Черкаської ОДА С.Тулуба.
Влада вирішила протидіяти наступним чином: По-перше, мітинг було заборонено судом з тієї причини, що на цю ж дату й на це ж місце була заявка від ... Партії регіонів на проведення мітингу „За спокій і стабільність”. Пізніш влада робить спробу заборонити опозиції проведення будь-яких заходів на будь-якій території міста, про що подає позовну заяву до суду.

По-друге, після подання опозицією заявки, Соборну площу Черкас моментально обнесли парканом ( хоча жодних попереджень про „тимчасові незручності”, як це завжди робиться, не було і черкасці ще декілька днів не знали, що означає цей паркан). Пізніш мером міста та одним з його заступників було заявлено, що паркан огороджено незаконно, позаяк Соборна площа належить місту, а огорожувала її обласна влада.
Тому мітинг було проведено на Театральній площі, яка знаходиться в 150 метрах від Соборної. По закінченню мітингу двоє молодих людей, один з який є організатором заходу, а інший – активний учасник його, на тому „незрозумілому” і, що головне - незаконновстановленому паркані написали про своє відношення до влади („Владу геть!”) та виклали свою громадянську позицію („Бунтуй!! Кохай! Права не віддавай!”).


За цю дію (обписування паркану) їх на місці події не зупинив жодний „блюститель порядку”, яких на тому місці були десятки.


Ніхто з міліціонерів не схопив юнаків за руку, не склав протокол на місці. А хапати хлопців з мовчазної згоди міліції почали якісь підозрілі особи у цивільному.



Докладніш про це - http://nazarbo.blogspot.com/2011/05/24_29.html
Що ж далі? Проходить тиждень і тих двох молодих хлопців тягнуть до буцегарні - http://nazarbo.blogspot.com/2011/05/blog-post_976.html, а ще через тиждень до суду викликають координатора опозиційної ради. Суд же за політичною ознакою, а саме, за протест проти влади, карати опозиціонера відмовився (http://gazetadzvin.blogspot.com/2011/06/blog-post_14.html)
А тепер я попросив би тих, хто прочитав про ці події в Черкасах, неупереджено, якомога об”єктивніш спробувати надати оцінку діям влади. І прийти висновку самостійно – хто бреше: Фрідом Хаус чи влада?..

понеділок, 13 червня 2011 р.

Російське кіно українським коштом (З сьогоднішньої пошти)

На яке кіно чекати нам?

таке:














чи:





Газета “Літературна Україна” 26 травня 2011 р. опублікувала інтерв’ю з народним артистом України Володимиром Савєльєвим. Він розповів, що Міністерство культури України припинило фінансування фільму про останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського, зате активно фінансує так звані українсько-російські проекти, власне російські фільми. Ось приклад: Міністерство культури взялося фінансувати “українсько-російський” фільм “У суботу”, де режисер, оператор, художник, композитор, продюсер, актор “ніякого стосунку до України не мають. Виробництво – московське. Частково чорнова “рабсила” з України…” Міністерство культури виділило на цей фільм 13 млн. 400 тисяч гривень. Народний артист вважає, що за ці кошти дебютувало би 28 молодих режисерів, операторів та композиторів з України!
Рішення про фінансування фільму “У суботу” постановила голова Державної служби кінематографії України Катерина Копилова.
До редакції газети “Незборима нація” потрапила копія висновку заступника голови Рахункової палати О. Яременка від 3 червня 2011 р. (№05-1079). Ось уривок: “Рішення щодо взяття зобов’язань у сумі 13,4 грн. прийняте за відсутності експертного висновку незалежного оцінювача про вартість незавершеного виробництва фільму та аудиторського висновку щодо правильності формування витрат на виробництво фільму “В суботу”, наявність якого передбачено наказом МКТ від 19.09.2008 № 991 (п. 10. 16).
За висновком Колегії Рахункової палати Україна має потужну школу акторської майстерності, проте укладені Державною службою кінематографії договори на так зване спільне виробництво фактично є фінансуванням кінопродукції інших держав. Виділення коштів ТОВ “Компанія СОТА Сінема груп” у сумі понад 13 млн. грн. на ігровий фільм “В суботу” за відсутності рішення Міністерства культури і туризму України про спільне виробництво фільму не відповідає вимогам Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво, суперечить принципам національного фільму, визначеним Законом України “Про кінематографію”, і є неефективним використанням бюджетних коштів.
Матеріали аудиту ефективності використання коштів Державного бюджету України, виділених Міністерству культури і туризму України на створення і розповсюдження національних фільмів за державним замовленням, надіслані Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України для прийняття відповідних управлінських рішень”.
Чи буде покарана пані Копилова? Чому не чути обурення міністра культури України Михайла Кулиняка? Він солідарний з політикою фінансування Україною російського кінематографа та порушення його підлеглими українських законів? Чи нарешті задекларує свою українську позицію?

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”
Koval_r@ukr.net

Лідера об’єднаної черкаської опозиції викликають до суду

Наталя Писарева, "Дзвін"




На 9 годин у 14 червня до Соснівського районного суду в м.Черкаси викликають координатора Ради опозиційних сил Черкащини Леоніда Даценка.

Як сказано у судовій повістці, опозиціонер фігурує як порушник за ст.185-1 Кодексу України про адміністративні порушення, яка стосується порушення порядку організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів та демонстрацій. Адже нинішня антинародна, антиукраїнська влада боїться публічних виступів громадян, які щодня переконуються у її неспроможності, недієздатності щодо виконання обіцянок «покращення життя вже сьогодні». Наростають протестні настрої, збільшується невдоволення черкащан діями влади. Отож, нинішні владці взяли на озброєння сталінські методи, залякування, тиску, нагнітання загального страху.

«Нещодавно відбули три дні адмінарешту наші молоді колеги з опозиції – Ігор Сичов та Сергій Марченко. Сьогодні через суд тиснуть на мене, нібито за порушення організації та проведення акції протесту 24 травня ц.р. Завтра придумають, що ми займаємося рекетом, забираючи по гривні на дорогу Сергію Тулубу в Харцизськ, післязавтра – скажуть, що ми хотіли насильно захопити приміщення державної установи… Влада продовжує практику політичних переслідувань опозиційних сил та їх лідерів,» - заявив Леонід Даценко, коментуючи свій виклик до суду.

«Щоб відвернути увагу громадськості, зокрема черкащан, від провальної соціально-економічної політики уряду азарових-табачників та місцевої команди «тулубівців», йде пошук «ворогів народу» та залякування опозиції і простих громадян. Таким чином, сама влада демонструє свій переляк діями об’єднаної опозиції, нашою згуртованістю, нашим наступом на захист соціальних, економічних та політичних прав черкащан. Отже, ми на правильному шляху і ніякі переслідування, тиск та залякування не відвернуть об’єднану опозицію Черкащини з нього», - наголосив Леонід Даценко. http://gazetadzvin.blogspot.com/2011/06/blog-post_13.html#more

вівторок, 7 червня 2011 р.

ТІК в Черкасах 3 червня 2011 р.



Минулої п”ятниці, 3 червня в приміщенні обласної спілки письменників відбулось виїзне засідання круглого столу „Толоки Інтелектуальних Комунікацій”. Тема - "Майбутня Україна та шляхи її здобуття". Черкаський ТІК був підготовлений та проведений за сприяння видавництва „Смолоскип” та за участі черкаської ГО „Воля ХХІ”.
Відкрив чергове (для Черкас – перше) засідання письменник, видавець, журналіст Сергій Пантюк. У своєму вступному слові він проінформував присутніх про формат, правила, головні засади дискусії, яка мала відбуватись. Пізніш слово було передане „спікеру” від Черкащини, голові ГО „Воля ХХІ” Назару Обідзінському, який представив „господарям поля” гостей і гостям – господарів, а також повідомив про порядок денний круглого столу, який був раніш проанонсований у засобах масової інформації.
А порядок денний виглядав так:
1. "Утворення і діяльність об'єднаної опозиційної ради Черкащини". Доповідач Леонід Даценко, письменник, поет, політичний і громадський діяч.
2. "Майбутнє українського села. Земельні відносини. Сільгоспвиробництво". Доповідач Юрій Громовський, науковець, громадський діяч.
3. "Засоби масової інформації майбутньої України". Доповідач Володимир Мамалига, журналіст, громадський діяч.
4. "Технологічні аспекти формулювання візії майбутнього". Доповідач Євген Золотарьов, активіст громадського руху "Холодноярська Ініціатива".
Доповідач з першого питання Леонід Даценко викликав відверте здивування гостей (а це були не тільки С.Пантюк та Є.Золотарьов, а й Народний депутат України Тарас Стецьків, лідер профспілки „Міжнародна солідарність” Олексій Кляшторний, інші) тим, що на Черкащині вже понад 2 місяці існує і реально діє Об”єднана опозиційна рада, до якої увійшли як обласні організації політичних партій, так і певна кількість громадських організацій. Даценко розповів, як створювалась, які кроки пройшла ця формація, на якій стадії свого розвитку вона знаходиться зараз. Відзначив і таку, знакову для нас подію, що після протестного мітингу, яку ініціювала опозиційна рада, було затримано міліцією й покарано судом на 3 доби адмінарешту двох молодих учасників цього мітингу - активіста ГО „Воля ХХІ”, студента ІІ курсу Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького 23-річного Ігоря Сичова та активіста українського автономного опору, 24-річного Сергія Марченка. Л.Даценко підкреслив, що черкаська влада вже відверто боїться об”єднаної опозиції і тому діє всупереч закону. Влада розпочала репресії відносно її лідерів та активістів. Вже до суду йдуть позовні заяви про заборону будь-яких акцій опозиції.
З другого питання своє бачення розвитку українського села, перспектив сільгоспвиробництва виклав присутнім відомий на Черкащині громадський діяч, депутат обласної ради, голова Черкаської обласної організації НРУ Юрій Громовський. Його доповідь містила декілька варіантів розвитку і викликала жваве обговорення.
Доповідаючи з питання про ЗМІ майбутньої України відомий в Черкасах журналіст і громадський діяч, депутат Черкаської міської ради Володимир Мамалига, на початку виступу знову звернувся до теми діяльності черкаської об”єднаної опозиції, позаяк роботу місцевої медіагрупи „Антена”, до керівництва якого він входить, не без участі влади було зупинено. Зупинено незаконно. І головною причиною закриття послугувала участь керівництва медіагрупи у Опозиційній раді Черкащини. Саме зі шпальт газети „Антена” та з ефіру телеканалу „Антена +” черкасці могли дізнаватись про події, які анонсувалися та відбувалися за участю опозиції. Саме „Антена” незалежно й вільно викривала усі незаконні, а тому й злочинні, кроки міської та обласної влади. Це стосується і питань оренди, приватизації та продажу земельних ділянок ( у тому числі заповідних), комунального майна, розподілу бюджетних коштів та, що найважливіш для мешканців міста, про несправедливість комунальних тарифів, тарифів на проїзд, тощо.
Євген Золотарьов розповів про те, які кроки є найважливішими для досягнення в Україні покращення ситуації, про те, як важливо у своєму стремлінні до побудови тієї України, якою ми її хочемо бачити, бути спільними у думках, об”єднаними в діях. І діяльність Опозиційної ради Черкащини є тому прикладом, адже тут зібрались люди, яким немає сенсу „ділити шкуру невбитого ведмедя”, ділити портфелі.
В обговоренні всі учасники взяли завзяту участь. По-перше це – народний депутат України Тарас Стецьків, котрий, зупинившись на тому, що сьогоднішня українська влада переходить в стан агонії, окреслив перспективи опозиції, висвітлив імовірні кроки синьо-білих реваншистів і варіанти дій проукраїнських сил. Головним же в цьому є спільна, об”єднана діяльність усіх патріотичних сил – політичних, громадських, наукових, культурних, релігійних.
Особливо цікаво було почути науковців, істориків, суспільствознавців, літераторів. А це – Віталій Масненко, Валентина Коваленко, Сергій Шамара, Віталій Вахній, один з керівників молодіжного крила Черкаської організації ВО „Свобода” Юрко Ботнар та інші. Ніхто не залишився осторонь обговорюваних тем. Навіть присутній, як він сам сказав – помилково („Думав, тут вірші читатимуть”), місцевий поет і бард Кока Черкаський (Кость Павляк) не втримався і взяв слово про своє бачення причин, чому ми так живемо і що треба, щоб змінити такий стан на краще.
Загалом зустріч пройшла дещо імпровізовано, без суворого дотримання регламенту. Але, що головне – усі, хто бажав, мали змогу висловитись і все, сказане не відхилялось від головної теми. Користь від проведення ТІКу незаперечна. Усі були впевнені, що такі зутрічі проводити варто.

понеділок, 6 червня 2011 р.

Прес-конференція предстаників Опозиційної ради Черкащини від 6 червня.

Головним "спікером" сьогоднішньої прес-конференції був звільнений напередодні з-під адміністративного арешту "хуліган" Ігор Сичов, який написав на незаконно встановленому паркані, що огороджує Соборну площу Черкас, страшне гасло "Владу геть!". І правда, скільки парканів у місті обписано чим завгодно! Але, навіть матюччя так не виводить з себе наші правоохоронні органи, як таке ганебне на сьогодні слово "влада". Ось цього вони вже не витерпіли.
Розміщу тут тільки декілька фото з прес-конференції.


















Докладніш про прес-конференцію: http://procherk.info/resonance/2-cherkassy-news/2726-areshtovanij-opozitsioner-jakscho-mene-sadjat-znachit-vlada-boyitsja

Про цю прес-конференцію дивіться також: http://gazetadzvin.blogspot.com/2011/06/blog-post_07.html#more

субота, 4 червня 2011 р.

Молоді опозиціонери на волі.

Сьогодні, 4 червня, о 09-00 засуджені на 3 доби адмінарешту Ігор Сичов та Сергій Марченко були відпущені. Зустрічати молодих опозиціонерів збиралися об 11-00, як нам повідомили в установі, де вони знаходилися. Але випустили їх о 9-00. Мабуть, щоб уникнути надмірної публчності події. Але вже о 9-05 хлопців біля брами ІТТ зустріли координатор опозиційної ради Л. Даценко, голова ГО "Воля ХХІ" Н.Обідзінський, депутат Черкаської обласної ради Ю. Громовський, депутат Черкаської міської ради М.Булатецький, голова ЧОО УНА-УНСО Л. Зелененко, журналісти Наталка Писарева ("Газета по-українськи"), Тетяна Воронцова ("Нова молодь Черкащини"), Влад Брова ("Дзвін"), друзі та родичі.

















Координатор Опозиційної ради Черкащини Л.Даценко зустрів в"язнів сумління, як переможців.














Групове фото на тлі буцигарні:
















Ігор Сичов: "Он там камера, де сидів..."














У понеділок об 11-00 відбудеться прес-конференція, присвячена подіям, пов"язаним з затриманням, судом та звільненням наших молодих побратимів. А представники опозиційної ради прокоментують та викладуть свою думку та висновки.

середа, 1 червня 2011 р.

В Черкасах з молодих опозиціонерів роблять "дрібних хуліганів".

Сьогодні, 1 червня, о 6-00 ранку працівниками Соснівського РВВС України в Черкаській області затримано вдома і доставлено до райвідділку учасників протестного мітингу, який відбувся в Черкасах 24 травня.



Це двоє молодих хлопців - Сергій Марченко і Ігор Сичов, заступник голови ГО "Воля ХХІ".
Сергій Марченко під час затримання його невідомими в цивільному після закінчення мітингу.

Ігор Сичов під час акції Черкаської опозиції.http://pro-vincia.com.ua/news-h-8151.html

Ми (ваш покірний слуга, журналісти, інші представники опозиційної ради) відвідали Соснівський райвідділок і розпитали чергового та заст. начальника РВ Соснівського УМВС В.Погасія, у зв"язку з чим хлопців було затримано. Зі їхніх слів "ніякого затримання не було, а було запрошення до міліції". А тепер складаються адміністративні протоколи, звинувачено їх у хуліганських діях за ст.173 Кодексу про адміністративні правопорушення (обписування паркану в центрі міста) і пізніш їх буде доставлено до суду.
Додам, що паркан, яким огороджена Соборна площа міста, за словами мера Черкас С.Одарича, сказаними ним на одній з нещодавніх прес-конференцій є поставленим незаконно, як і самі роботи з реконструкції, адже ця площа ще не передана у власнійсть області, а є у власності Черкаської міськради. Немає також ні тех.документації, ні кошторису на проведення цих робіт.
Декілька днів раніш до того ж Соснівського райвідділку було двічі "запрошено" і знято покази з координатора Ради опозиційних сил Черкащини Л.Даценка.
Саме у ці дні у І.Сичова розпочалась сесія, він студент Черкаського держуніверститету.


11:45 Суд розпочався. Закрите засідання. Нікого до залу не пустили.
12:10 Хлопців вивели під конвоєм і повезли в ізолятор тимчасового утримання Придніпровського РВ УМВС. Вирок суду - по 3 доби арешту...
Ні до початку, ні під час судового засідання представники органів юстиції та закону навіть не натякнули недосвідченим хлопцям на їхнє право на адвокатів...