неділя, 31 липня 2016 р.

За наругу персоналу над українською мовою черкаський супермаркет покарав… полтергейст?

“Охрана, выведите его!” – черкащанина випхали з супермаркету за прохання обслуговувати українською, повідомили користувачі популярного черкаського пабліку у соцмережі.
У супермаркеті “Сільпо”, що у центрі Черкас, касир не захотіла обслуговувати покупця державною мовою та навіть покликала охоронця, аби вивести його. Про випадок, що трапився з її чоловіком увечері 28 липня, розповідає у Facebook черкащанка Оксана Колісник.
“Сваі нацианальниє прістрастія висказивайтє на какіх нібуть майданах”– ізрекла касирка, на бейджі у якої було зазначено “Діана Сапега”, – “Ахрана! Вивідітє іго!”. Це ось майже тільки що в “Сільпо”, що на Остафія Дашковича, у відповідь на вимогу мого чоловіка обслугувати його українською мовою. Черга її підтримала…” – написала вона.
Черкаський полтергейст став на захист української мови?!
Хочете вірте, хочете — ні, але вчора у тому ж таки злощасному “Сільпо” на Дашкевича після скандалу з небажанням обслуговувати покупця українською мовою, про яке місцеві ЗМІ вже встигли написати… обвалилася стеля у торговій залі.
myA3tRvfz2I
K5pe9Q0tm0kmyA3tRvfz2I“Отакий  у нас національносвідомий черкаський полтергейст!.. Катюзі по заслузі… Шкода, що це несправажній “обвал цін” — шуткують коментатори викладених у соцмережі фото
___________________________________________________

Гроші не пахнуть

                                
Йшов третій рік війни.

Лічильник втрат наших солдат щодня плюсує, немов його заїло.

У Полтаві на Центральному ринку в хозмагазіне купую інвентар:

- Дайте два кола для болгарки по металу діаметром 115.

Продавець, молодий хлопець:

- Дивіться, є за 9.50, 11 і 13 гривень.

Я повільно розглядаю вітрину:

- А які кола виробляються у нас?

Продавець впевнено:

- Всі наші.

Я, вдивляючись в найдешевші:

- Але Лугаабразів - це ж Росія.

- А ну так...

- Дайте мені кола Запорізького заводу ...

І ось іду я і думаю: чи господар магазину, закуповуючи товар через поребрика, правда вважає Лугу майже нашої, або пора заливати прилавки бетоном, благо магазин в підвалі розташований.

Звідси два питання:

1. Чому наші товари дорожче виробів здичавілих?

2. Я, звичайно, за конкуренцію і вільний ринок, але, я так розумію, нашим деяким мікроцефальним підприємцям гроші не пахнуть кров'ю наших хлопців?

Однак, переможемо.
          Антон Сененко

Морська хвороба, або Туровий ендшпіль

                                 
У раю, як відомо, є все - але моря немає. Про це нам говорить Біблія і культовий фільм «Knockin 'On Heaven's Door». Тому всі розмови райських в'язнів крутяться навколо моря, яке побачити їм більше не дано, що сильно знижує курортну привабливість Царства Небесного.

Можливо це тому, що авраамічних рай вигадували стародавні семіти, для яких море не представляло ні практичної цінності, ні естетичної - пити воду не можна, потонути в шторм простіше простого, і, взагалі - навіщо воно таке треба? Чи то справа - крижані прісні ключі і струмки! Тому море в рай іудеї з мусульманами не провела, зате там під кожним деревом б'є джерело питної води.

Добре, що раю не винаходили сульфідогенние бактерії, інакше туди відправляли б людські душі за дуже, дуже погану поведінку.

Коли Залешанская мокшане за часів царя Берендея була березовим раєм, моря в ній теж не було, як і потреби в морях. Розбестили смиренних берендеїв Руси, що снували з варяг в греки - матеріалізуючись з морської димки на одному березі континенту невідомо звідки, швидко перетягуючи побряківает крамом мішки через берендеїв, і зникаючи на іншому березі в такий же серпанку невідомо куди. При кожній трансгресії майно бродяг подвоювалося, що явно вказувало на зв'язок моря і багатства.

Можливо, Русь стала б морською державою набагато раніше, але тут з'явилися монголи, доскакали через Русь до самого Трієста, де їх невисокі степові коні занурили морди в солону воду, спробували її пити, і сказали «херня». Монголи злізли з коней, спробували самі і підтвердили - «херня». А оскільки Москва була улусом Орди, то покірно погодилася що «херня», і морський проект був відкладений на століття.

***
Надалі до морської експансії повернулися аж за часів Івана Грозного. Вихід до моря у нього був, але якийсь невлаштований. Замість того щоб розвивати свою припортову інфраструктуру, хитрий цар вирішив скористатися вже готової сусідній, ливонской, і оголосив Лівонії війну. Спочатку все йшло за планом, як з Новоросією, але потім тодішнє НАТО зібралося з силами, і перетворило Івана Грозного в Івана Битого. Цар образи не стерпів, і в люті подавився шаховою фігурою - не виключено, «турою».

Продовжила морські подвиги вже наступна династія - Романових. Олексій «Найтихіший» Михайлович зібрав на Волзі клон голландського пинаса (НЕ іржати, саме так пишеться) - причому, скопіював його повністю, включаючи голландський прапор. До речі, сама ідея не така дурна, як здається - голландський прапор дуже котирувався на тодішніх морях, особливо в портах і протоках (не вік же на Волзі сидіти). Так що ми маємо справу з першим злодійством прапора.

Однак, як зазвичай, мокшан підвели руки, що ростуть з дупи - замовлені смуги тканини пошили не в тому порядку, а замість досить рідкісного помаранчевого вдалося отримати тільки линяло-червоний. Природно, ніхто геральдику не перевіряв, бо сам цар, будучи московським в'язнів, корабель ніколи не бачив. А той, хто бачив і про щось здогадувався, намагався не піднімати гнилої питання, заради бережения своєї спини від кнутованія. У підсумку і узаконився той самий Аквафреш, який донині служить прапором Держави Рассейского

Так що народився російський флот в прямому сенсі з злодійства і рукожопості, і ці горді родові риси проніс до сьогоднішнього дня. І повністю повторює пророчу долю Першого Корабля Російського: побудований криво, нахуй НЕ придався, спалений своїми.

***
Я не буду перераховувати всі великі діяння мордовського флоту, тому що на тлі відпалу бриттів, Датч, французів і навіть іспанців, розгубила колишню кабальерство, легендарні перемоги Ушакових та Нахімових виглядають якось несерйозно - як битва на палицях біля села Лопуховки.

Власне кажучи, невеликі цілі - невеликі перемоги: російський флот ніколи не замахувався на щось велике, а хотів лише одного - щоб його не били старшокласники по дорозі в школу і назад, чого домагався зі змінним успіхом. Якщо старшокласників по дорозі не було - то не били. Якщо траплялися - то били. Відважні російські моряки успішно трясли дрібниця у турків з молодшого класу, але іноді траплялися накладки з японцями з сусідньої школи - і це привчала зайвий раз не виебиваться.

В принципі, нормальні амбіції команди другої ліги. Однак, російську душу постійно мучило невідповідність туги по морю, наявність корабликів, але реальна відсутність «великого моря» в політиці.

Найбільшу забавний жарт про російський флот відпустив Олександр Третій: «У Росії є тільки два союзника: її армія і флот». Що цікаво - цей анекдот кацапи повторюють з серйозним виразом обличчя досі. Цікаво - який саме флот був великим союзником Росії - Двічі Затоплений Чорноморський, або лиха балтійська братва, яка винесла на багнетах наследишей царя-гумориста? Заебись виявилися союзники у Росії.

Воістину - з такими союзниками будь вороги вже розкіш.

Після царів теж помітно нічого не змінилося. Другу світову радянський флот «відкритого моря» провів, переважно, на прив'язі, виступаючи в кордебалет берегової оборони, поступившись право воювати катерам і перефарбованим в сіре траулерам. Ніяких грандіозних зарубав типу атлантичних підводних воєн або Мідуея, тільки бек-вокал, на тлі якого потрапляння Маринеско по транспорту - вже легенда.

А Великий і Могутній радянський ядерний та підводний зробив тільки одне вдале торпедування - захуяріл в упор з носових апаратів по бюджету СРСР. Після чого Радянський Союз жалібно погув, ліг на бік і затонув до всіх Нептуна. Відкривши нову главу в історії хвороби російського мореплавання - флоту Російської Федерації.

Як годиться історичного раритету, флот вкотре починає морської держави перетворився за співзвучністю у «флот морський та іржавий» - проте злодійських навичок не втратив.

Першим актом по відновленню російських морських традицій став угон авіаносного крейсера «адмірал Кузнєцов» - нині флагмана кацапського флоту - в стилі «винести з хати речі до оформлення розлучення».

Викрав крейсер Врунгель отримав всі належні нагороди від Кремля (ще б пак, це найбільша перемога расейского флоту з часів Цусіми, причому в традиційному російському стилі «спиздил і втік»!) - Але щастя це не принесло, втрутилася друга флотська традиція - рукожопость. Крадений крейсер більше чінілся, ніж плавав, і зараз букмекери роблять ставки - доповзе чи іржаве корито аж до самої Сирії? Це ж яка далечінь для крейсера!

Як і в історії з «Орлом» під голландським прапором - шото спиздили, навіщо - незрозуміло, в справі не знадобилося, а доламали свої. Хтось «вона потонула» сама, хтось примудрився спалити залізну човен в мокрій воді, а хтось тихо помер своєю смертю без публікації в ЗМІ.

З огляду на історичний досвід, Росія намагається не виебиваться перед старшокласниками, обмежуючись полюванням на надувні гондони сомалійських піратів, кожен раз жалібно канючив у турків дозволу на прохід проток. До туркам зараз теж страшно виебиваться - у них морське угруповання за двома морями в п'ять разів перевищує за потужністю російську, так шо в разі непонятки доведеться повторювати подвиг "Варяга" - спішно топити кораблі в третій раз, щоб турки не потопили першими.

Все повертається на круги своя.

***
Досить історії. Перейдемо до географії.

Подивимося на карту Снігеріі. Моря їй Панбог дав за тим же принципом, що і землі - побільше і гірше. Найдовша морський кордон омивається ласкавими блакитними водами Північного Льодовитого океану, і більше годиться для катання на буєрі, ніж для промислового пароплавство. Решта моря наглухо замкнуті протоками, через непорозуміння належать не Росії. Балтика замкнені зубастими Скагеррака з Каттегат, південний вихід в Атлантичний басейн - Босфором з Дарданеллами.

Начебто є віддушина на Тихому океані - але, по-перше, для фрагментованою інфраструктури Расеи це «око в жопе», а по-друге - японці все так же скаляться на Курили, після неминучого повернення яких тихоокеанські врата перетворяться в шматок до Сахаліну ( за властивостями мало відрізняється від ласкавого Льодовитого), а шматок після Сахаліну ланцюжок Курил перетворить у внутрішній басейн. Там від одного острова до іншого ствольної артилерією можна накрити, не кажучи вже про мінування. Так що у японців доведеться купувати квитки в світовій аквапарк через Курили або Цусіму (хе-хе). Ви ж не думаєте, що весь сир бор через офігенно сільськогосподарської цінності купки скель, що стирчать посеред океану, вірно?

***
Вся ця морська нескладуха і породила «проливні психоз Росії», що виражається в прагненні за всяку ціну дістати хоч якісь протоки, так нехай навіть Керченський - не погодившись з обов'язковими витратами і відсутністю доходів. Обтяжує морські страждання Росії через розбіжності амбіцій і можливостей ще й морський міф про великі перемоги під Лопуховки.

Викладаючи побутовими поняттями, це типова проблема студента, який збирається на побачення з донькою дільничного - гвоздики дарувати несолідно, а на троянди не вистачає. Після душевних терзань студент дзвонить дівчині і каже, що побачення скасовується, його терміново викликають на розкопки «шукати могилу Тамерлана». Потім на всі гроші купує портвейн і йде в короткий запій від образи на життя.

Через десятки років посивілий студент розповідає товаришам по чарці-доміношники, як мало не одружився на генеральській доньці, та Тамерлан особисто завадив. Товариші по чарці, такі ж пресенильна адмірали, співчутливо хитають головами - тим більше що і колишній студент вже сам в це вірить.

В принципі - це вся історія мокшанського флоту, викладена в одній побутової історії, і розтлумачувати її «іншими мовами» немає сенсу. Бо російський флотський союз злодійства і рукожопості, скріплений міфологією, може створити тільки одне унікальне в світі явище - говно, яке навіть не плаває по воді.

Так і сидять мокшане на кордонах берегах, дивлячись в морську серпанок уздовж балтійських і чорноморських берегів. Дивляться на сонце, сідають в солону воду, і ведуть тихі розмови про море - як у фільмі «Достукатися до небес». Протоки! Протоки! Протоки! ... Нахуя їм протоки і кораблі - відповісти не може ніхто. Берендеева загадка - яким чином зникають і з'являються з димки люди багатіють? Явно, це щось пов'язане з війною і торгівлею - але як? Яким чином це працює? І чому не виходить у мокшан - то нічим воювати, то ні з ким торгувати ... Проста думка, що флот є інструментом політики, а не навпаки, не спадає на прості берендейскіе голови.

Думають мокшане, чешуть голови під безкозирками-вушанка і сумно зітхають.

І немає у них ні моря, ні раю.
         Look Gorky

Завтра у Києві судитимуть грузинського бійця сил АТО

Завтра у Києві судитимуть грузинського бійця сил АТО
Про це йдеться на сторінці націоналістичної спільноти C14 news. "Завтра суд у грузинського добровольця Георгія Багішвілі ("Жоріка") В 16 років його батьків убили абхази і росіяни. Жорік чудом врятувався. Коли його повели на ростріл до річки, він кинувся у воду. Поранило, але зміг доплисти і врятуватись. З тих пір для нього почалась нескіннченна війна проти "руського міра".
   Після окупації Криму Жорік приїхав сюди воювати і вчити наших хлопців. Влітку 14 року на одному з блок-постів його обшманав "Беркут" і знайшов забутий ріжок з патронами. Про контрабанду чи торгівлю зброєю мова і не йшла. Жоріку впаяли 3 роки умовно. Дозволили не відмічатись.      Багішвілі не по клубах в Києві розважався, а мочив ворога на Сході.
   Через два роки плідної роботи ветерана війни вдруге затримують. Кажуть, що ніби був у розшуку і мав відмічатись щомісяця у Києві. За сотні кілометрів від фронту! Роковою помилкою було повірити ментам. Для них нема війни. Недаром беркута при затриманні сказали Жоріку "Приехал сюда с Грузии обучать убивать славян, да?". Зараз йде боротьба за нашого грузинського брата. Суддя все ніяк не хотіла реєструвати оскраження та призначати дату суду. Результатом мусорського і суддівського саботажу стало те, що Жоріка з СІЗО перевезли на зону.
    Завтра 1 серпня о 12:00 в Оболонському суді (Тимошенка 2-Є) буде вирішуватись доля "Жоріка".

Єдина причина, чому російські танки не у Берліна

                                
Чергова французька псевдо-делегація відвідує окупований Крим, фотографується з окупаційною владою, робить Селфі навпаки окупаційних пам'ятників. І, здавалося б, яке нам повинно бути справа до того, що продажні політикани з проросійського лобі в черговий раз світяться там, де їм належить гаснути?

Бути може, на перший погляд справи то ніякого, але ось адже біда, аж надто часто з європейських просторів останнім часом стали доноситься голосу цього самого лобі. Те італійська периферія самостверджується визнаючи Крим, то французи намагаються проштовхнути послаблення санкцій, то Штайнмаєр робить недвозначні заяви на догоду Кремлю. І, що тільки лобі, націоналісти деяких країн теж додають масла у вогонь, причому найбільше підлили за останнім часом поляки, всерйоз взялися за Волинь. «Нізабудім ніпрастім!» Хоча і у самих рильце в пушку ...

І відбувається це все на тлі того як третій рік поспіль єдина країна яка по справжньому пручається російському імперіалізму XXI століття була, є і залишається Україна. Адже якщо в 2014-му році події взяли дещо іншу стратегію розвитку, то російські танки б уже стояли у Берліна ...

Уявімо собі ситуацію, коли Путін не вагаючись, вводить війська не тільки в Криму, але і на схід України, просуваючись до її південно-західних кордонів. Чи не диверсантів, тітушню і кізячков, а повноцінну, регулярну армію, задіявши всі ода військ, якій тоді біля кордонів накопичилося зі змінним спадання і перебуванням в середньому 50 тис. І це все б відбувалося в період ослабленою влади, розграбованої армії, деморалізації населення країни.

Яким би кривавим і відчайдушним не було опір, але військовій машині РФ на той момент Україна протистояти не змогла б і, дуже швидко, Донбас влився б єдиним простором в Придністров'ї. А перемоги окриляють і великий «високодуховні похід» не змусив би себе чекати.

Зараз багато говорять, що країни Балтії не витримають і 60 годин повномасштабних бойових дій проти ЗС РФ. А що було в 2014-му, коли США йшло з ЄС, солдати НАТО більше проводили часу на плацу і на парадах, а не в полі на навчаннях, а техніка щодня ставилася на «консерву», або відправлялася за Океан? Наскільки б країн Балтії вистачило в цьому випадку?

А далі? А далі приєднання Молдови до Великої Новоросії та просування на Захід через Білорусь до Польщі. При цьому, що в країнах Балтії, що в Польщі, НАТО б виявилося безсило на той момент проти вала танкових куркулів РФ, кількісно які повністю пригнічував б розрізнений потенціал альянсу зразка 2014-го року.

Так, в якийсь момент ресурс РФ виснажився б і передане у спадок майно, засіяні європейські поля димлять корпусами і вежами, але до того моменту було б пролито стільки крові, скільки старенька Європа не бачила вже більше 70 років. Але ...

Але Путін виявився більш боязкий, ніж здавалося, і втратив часу стільки, скільки було досить, щоб народ і армія України прийшли до тями після стресу і включили свою природну комунікабельність, вишикувалися то опір другої армії світу, про яке вона й зламала свої зуби.

І вся ця французька лобістська політота, італійська селюк, німецьке бізнес-лобі і польські адепти геноциду, в першу чергу повинні дякувати за можливість літати, засідати, вирішувати і тупо жерти і срать - Україна, яка проливає кров донині і є єдиною причиною, по якої російські танки все ще не у Берліна.
   

субота, 30 липня 2016 р.

У Бучаку на Канівщині відбудуться Затуливітрівські читання

13626455_1096892430382716_3830442543436597315_n
30 липня у с.Бучак на Канівщині відбудуться традиційні чотирнадцяті Затуливітрівські читання. Цією подією громадськість щороку відзначає багатий творчий доробок та неповторну особистість Володимира Затуливітра – українського поета, письменника, перекладача та видавця. Останній рік свого життя він жив і працював над своїми творами у селі Бучак на Канівських горах, там же, на сільському цвинтарі й похований.
Затуливітер – автор 12 книжок поезії та ще непублікованої прози, редактор, культурний діяч, лавреат премії Павла Тичини. Його постать особливо вирізняється в українському літературному середовищі – своєю непублічністю, працездатністю, самозреченням заради творчості і величезним талантом, який досі по-справжньому не оцінений.
Але вже 14 років по відході Володимира Затуливітра у вічність його твори видаються силами друзів та однодумців, а твори з архіву публікуються в періодиці.
Зусиллями Благодійного Фонду Володимира Затуливітра видано 5 книжок, які даруються школам та бібліотекам. Спільними зусиллями Фонду, Черкаського обласного Товариства „Просвіта” та Спілки Письменників України проводяться літературні вечори Поета, виставки, музейні експозиції. Одну з таких було 28 липня, у четвер, у Черкаському краєзнавчому музеї – там створено експозицію про життя і творчість Володимира Затуливітра. Запрошуємо усіх бажаючих! Початок о 12. 00.
А 30 липня, у суботу на чотирнадцяті Затуливітрівські читання до Бучака з’їдуться родичі, друзі та колеги поета. Будуть і його земляки із Сумщини, а також письменники, діячі культури, представники „Просвіти”, вчителі й учні, друзі й побратими поета з усієї України. Приходьте і ви! Початок о 12.00 у центрі Бучака на могилі поета, продовження – з 14.00 у Саду поета
Довідка: Канівський міськрайонний Благодійний Фонд Володимира Затуливітра здійснює свою діяльність в інтересах української культури, мистецтва та науки, займається просвітницькою діяльністю на благо місцевих громад, збереженням та поширенням творчої спадщини відомого поета Володимира Затуливітра. Також Фонд сприяє розробці освітніх та інформаційно-просвітницьких програм, спрямованих на популяризацію культурної та природної спадщини, сучасних знань про світ та навколишнє середовище, збалансований розвиток, засади екологічного мислення та дружнє ставлення до оточуючого середовища.

В мережі в захваті від нового прізвиська Путіна




У мережі з захопленням відреагували на нове прізвисько президента РФ Володимира Путіна, яким охрестили його інтернет-користувачі у зв'язку з гучним допінговим скандалом у російському спорті.
Про нове прізвисько Путіна написав у Twitter користувач Voloshenko Sergey.
"З ФБ. Після провалу з сечею у Путіна титул - Сцарь))) (с)", - написав він.
"Ху*ло радіє будь-якому титулу, лише б народ не згадував, що воно Ху*ло і педофіл", - написав один з користувачів в коментарях.
Колишній радянський розвідник, а нині американський фінансовий аналітик Юрій Швець, який на початку 1980-х був однокурсником Путіна академії КДБ, розповів про його прізвиська.

пʼятниця, 29 липня 2016 р.

Мотри,ватник...

                               
Дивись, тупорилий недоумок, як кидає своїх шалав Кремль.
Два роки Крим, в особі його окупаційної влади, гордо стояв на колінах прямо перед вінценосним кремлівським фалосом. "Пан призначив мене улюбленою дружиною", - несамовито кричав новий кримський істеблішмент. Ось так от одразу в дамки: не просто анексований, але оделён до того ж своїм федеральним округом.   Але господар - істота вимогливе і пересичені. Йому швидко набридла нова сосалки, яка, до того ж, стала фінансової дірою.  Вчорашню фаворитку відіслали обслуговувати одного з керівників, з усіма її претензіями і особливими статусами. Тепер прикластися безпосередньо до царських стегнах їй не світить ніколи. Але які обіцялися перспективи два роки тому!   Дивись, ватяний чиряк, як ставиться твій обожнений сутенер до Донбасу - як до гандон. Використав, скрутив, і викинув у вікно.   "На Донбасі існував і існує донині великий бізнес і велика промисловість. І продукція, яку вона виробляє, на фіг не потрібна на Донбасі. Вона і в Росії, чесно кажучи, не дуже потрібна. Тому що в РФ існує своя промисловість, така ж. Де цю продукцію можна продати? Вона вся експортна. Її можна продати тільки в капіталістичному світі. як ви це зробите без тих людей, які позначені в цьому світі, як законні власники цих підприємств ". (С) Бородай, творець ДНР.   І якщо крим господареві потрібен, як статусна шалава, яку він забрав із сім'ї, то ти, хобопоц, для нього лише безмовний латекс.   Дивись, маріупольський ватник, куди ти нас мало не втравив: в Донецьку закрився завод "Норд". Цей завод присягнув на вірність фейковий державі, перереєструвався в ДНР, платив ДНР податки - і тільки тому їх порізали на метал в перші ж місяці існування Новоросії. Якщо коли-небудь ти, колективний дурник, випадково підхопити вірус інтелекту, то ти подякуй солдата ВСУ, який в останній момент рубонув тебе в георгіївський грудак і відкинув від цього інферно.    Я знаю, що я звертаюся в нікуди. Умовний ватник, адепт ідеї хобопоціі і руского міра, занадто давно вдивлявся в безодню. І тепер він сам став її кластером.   Але, тим не менше, дивись, сука, дивись і лякайся!
                                            Ярослав Матюшин

Всрамся, а не здамся


Сиджу вчора в черзі в одній установі. Поруч дві жіночки розмовляють про свої справи, посміхаючись мені(видно впізнали). Судячи по змісту - одна з них вчителька.Чиста українська мова із приємними словами типу "чимало", "забагато", "неабияк".
Підходить до черги молодичка із дитиною. Молодичка звертається до малої із неповторним сільським українським акцентом десь з Черкащини :"Падажді доця нємнога,січяс мама узнаєт шо там і як, і пайдьом."
Потім випитує у черги: "А скажіть, будь ласка, за ким чергу займати?"
Дитя тим часом вмощується на стільчику поряд із жіночками. Дитина мила,білява,з косичками і бантиками.
Вчителька нахиляється до неї і запитує: І как тєбья завут, дєточка?"
Друга жіночка теж звертається до малої: "І кто нам такіє красівиє бантікі павязал?"
Мене пересмикує від дикості ситуації.
Я не витримую і запитую у молодої мами: " Жіночко, от скажіть, ви ж українка? Ваша рідна мова українська?"
Молодичка : "Так, звичайно."
Питаю у жіночок - вчительок: " А ви чому раптом перейшли на російську мову?"
Жіночки завмирають і здивовано дивляться одна на одну - до них доходить абсурдність ситуації.
Мама дитини теж задумується.
Питання :" Для чого ?" повисає в повітрі .
Всім стає ніяково...
А мені противно.
Три україномовні україночки переходять на калічену російську.
І,головне, хто б примушував?
Запопадливість прививається із самого дитинства.
А потім кліпаємо очима в Криму і на Донбасі: "А шо це було? Ми ж такі чемні, ми навприсядки заходжуємося перед всіма -"Ласакаво просимо, ласкаво просимо!"
"Не встанемо, мамо, не встанемо!",- били чубатими головами запорожці об паркет перед російською ціарицею.
А вона їх канчуками із Січі розаняла і ярмо на шию вдягала.
А потім була більшовицька окупація, потім був Голодомор.
А потім в Криму геройські десантники без бою віддавали зброю, а геройські моряки здавали без бою геройські кораблі, а геройські льотчики без бою віддавали геройські літаки.
І ніхто не згадав про "Я клянусь захищати українську державу, непохитно стояти 
на сторожі її свободи і незалежності...."
Не через те,що боягузи , а через те що малоросійська запопадливість виховується з дитинства.
Зрадник, який приніс московському кровожерливому царю Петрові відомості про повсталих козаків, отримав срібний рубль і собаче поплескування по щоці: "Маладєц, хахльонок!". А потім цілував хазяйську руку.
Не козацьке "Всрамся а не здамся!", а гидотне "Не встанемо, мамо, не встанемо!"
Ах, як би часом не образився пан, на нашу хахляцьку мову, чи багатий російський бізнесюк на наші смиренні благання, чи часом не встрелити російського окупанта, бо так не можна....
Ласкаво просимо, ласкаво просимо!!!!- і гопачка навприсядки, і хліб-сіль на рушничкові і головне піддакувати і запопадливо кивати і переходити на російський суржик, бо "гаспада" можуть носика в огиді відвернути від "хахла порепаного".
А ми ж не "порепані" - ми є он як па-гарадскому цвенькати вміємо!
Одне тішить - не українську бойові офіцери, а українські курсанти - підлітки військово-морського вишу співали Гімн України в оточенні ворогів і зрадників.
Запопадливість прививається з дитинства.
Патріотизм і гордість теж.
Запопадливий товче мордою панський паркет і лиже чужинецькі чоботи, а гордий і шляхетний стоїть в обороні своєї Вітчизни і сміється ворогам в обличчя.
Всрамся, а не здамся!
              Сашко Лірник

Бої на Світлодарськ дузі: з'явилася гучна новина від сил АТО

Волонтер Юрій Місягін повідомив, що українські військові взяли нові позиції в районі міста Світлодарська Донецької області, який разом з прилеглими до нього населеними пунктами утворюють так звану "Світлодарськ дугу".

Про це він написав увечері 28 липня на своїй сторінці в Facebook.

Волонтер підкреслив, що українським військовим в даному районі вдалося взяти нові позиції і почати зміцнюватись там, незважаючи на запеклий вогонь з боку бойовиків з мінометів 82-го і 122-го калібру, АГС, СПГ і ствольної артилерії.



Раніше українська розвідка розповіла, що в район Світлодарськ дуги прибув підрозділ з 12 російських снайперів, на озброєнні у яких перебувають 12,7 мм снайперські гвинтівки.

Сссука. Нехай пройдуть ветерани ...


Мене запитували про Параді. Мовляв, навіщо? Ви як громадський працівник чи згодні? Техніку на фронт. Парад під час війни, що Ви думаєте?

Тобто провести ходу Сатани від МПЦ ми можемо ?! Загрози терактів нам не по чому ?! Всі служби мобілізовані.

Провести Гей-Парад, окей Прайд рівності - ми можемо?

До речі, там ми з друзями атошнікамі чергували за кордоном зі джгутами і аптечками

А ось військовий парад на День Незалежності - ні?

Як же, адже війна. Ми проти парадів.

Сссука. Нехай пройдуть ветерани, ссука в 25-30 років ветерани, вулицями.

Нехай їм Президент вручить дві з половиною нагороди.

Нехай вони піднімуть прапори бригад і полків.

Нехай Сили Спеціальних Операцій пройдуть, в балаклавах. Їх ніколи ніхто не дізнається до смерті і полону.

Нехай десантура пройде. Без особливих репетицій.

Нехай пацани на візках і протезах пройдуть. За формою і зі зброєю в руках.

Нехай добробати пройдуть.

Правий сектор хай пройде, ДУК. Так, не рівним строєм, криво-косо.

Нехай Стелла проїде - САУ, знята з постаменту розташовуючись 128 бригади - пам'ятник на війні.

Волонтери нехай проїдуть, на розбитих машинах, на швидких і течіках.

Ссука, нехай родичі загиблих підуть. Просто пройдуть.

Що б у нас перед очима не МПЦ було, не Прайд, багато з яких і так були на війні.

Перед очима повинні бути вервечки людей завдяки яким ти ссука живий і їж пицу.

Нехай буде парад.

Так, не всі на нього потраплять. Це нормально. Не всі пикою вийшли і дисципліною, не всіх навіть знають.

Але нехай прапори бригад, полків, батальйонів майорять над столицею - заслужили, відстояли.

Усе? Геї та МПЦ відгуляли? Ми не заборонили? Підтримали? Безпека забезпечили?

Парад ВСУ, Гвардії, Поліції, СБУ)), УДО, Ветеранів, родичами - всіх хто віддав найцінніше, життя або рідну людину, що б Ви могли ходити по вулицях вільно.

Параду бути.
                             

ІТ сервіси, що допомагають в повсякденному житті


В Україні досить добре розвинутий ІТ сектор, проте нашу країну важко назвати передовою в плані електронних сервісів. Тим не менш, маючи звичайний смартфон та 3G, можна користуватись електронними сервісами та інструментами, що дозволять економити кучу часу та нервів. В цій статі я розкажу про деякі сервіси, якими я користуюсь в повсякденному житті.
Я багато подорожую, тому питання купівлі квитків стоїть дуже гостро. А ще я дуже сильно не люблю Укрзалізницю і величезні черги в касах. Тому вже декілька років користуюсь сайтом http://booking.uz.gov.ua/, де можна придбати квитки онлайн, а в потягу чи Інтерсіті показати QR-код на екрані свого смартфону. Результат - ніяких черг та друкованих квитків. Існують також сервіси-аналоги, але всі вони використовують єдине API, тому відрізняются лише інтерфейсом та розміром комісії. Якщо квитків на поїзд немає, то завжди можна пошукати попутчиків на власному авто на Blablacar.
В Києві після запуску Uber в мене не стоїть питання, яку службу таксі викликати. Зручний мобільний додаток (на відміну від інших сервісів, Убер має додатки як для iOS/Android, так і для Windows Phone), до вашого акаунту прив'язана банківська карта, а, отже, ніяких розрахунків готівкою, а ще це машини класу В+, вічливі водії (більшість з них ніколи не були таксистами) і ціни на рівні ланосів з ще одного популярного сервісу виклику таксі - Уклон. Є нарікання щодо відсутності убер-машин, але, сподіваюсь, це питання часу.
Якщо ви пересуваєтесь по Києву на власному авто, ви, скоріш за все, знаєте про Яндекс.Карти/Google Карти з інформацією про корки. Маючи авто, чи пересуваючись на міському транспорті, не лишнім буде зайти на центр інформування киян і підписатись на надзвичайні ситуації, зміни руху метро, перекриття доріг, зміни руху міського транспорту. Також потрібно згадатиhttp://www.eway.in.ua/, де можна отримати вичерпну інформацію по міському транспорту міст України або зайти на сайт Київпастрансу, де є розклад всіх маршрутів.
Якщо ви на авто, то вам потрібно десь паркуватись і за це потрібно платити, тому кожен раз вас зустрічають паркувальники і просять оплатити стоянку. По перше, паркувальники у нас формально поза законом, та й розрахувати точну вартість паркування не можливо. Але можна зареєструватись наhttps://www.516.com.ua/, поповнити рахунок на певну суму і оплачувати все за допомогою мобільних додатків (iOS, Android) або за допомогою SMS. До 30 хв знімається як за 30 хв, потім - похвилинна тарифікація. Паркувальники не мають права вимагати у вас готівку, якщо ви показали активну сесію на смартфоні. До речі, перше паркування після реєстрації повністю безкоштовне. Побачили відкритий люк чи гору сміття - можете відправити скаргу через сервіс 1551.
Якщо вам потрібно щось кудись переслати, без Нової пошти ніяк. Зараз також є міжнародна доставка. Потрібен кур'єр, який доставить товар за годину? ЄDelFast. Потрібно замовити продукти додому - zakaz.ua.
Якщо хочете щось придбати, найкраще порівняти ціни та вибрати постачальника на сайтах hotline.uaprice.ua або prom.ua. В комбінації з Новою поштою можна отримати будь-який товар протягом 1-3 днів без націнок в будь-якому куточку України.
Якщо ви багато подорожуєте закордоном, то вам знадобляться такі сервіси:booking.com для пошуку хостелів та готелей, airbnb.com для пошуку приватних апартаментів (що завжди дешевше за готелі в 1.5-3 рази), couchsurfing.comдля пошуку людей, що готові приютити вас на ніч (або на місяць), якщо ваші інтереси чи хобі співпадають. Для пошуку квитків можна користуватисьExpedia.com та аналогами. Так, наприклад, ніч в Будапешті в 2-кімнатній квартирі в дуже хорошому стані через airbnb може коштувати вам всього 25 євро, а перельот з Праги в Стокгольм - 40-60 євро. Також потрібно перевіряти сайти лоукостерів - Wizzair, Ryanair та інших на предмет акцій та розпродажів. Ціни на авіаперельоти у них можуть бути від 9 євро.
Сервіси, які допомагають покращувати навколишнє середовище. ПрограмкиНавізор та UARoads допомагають слідкувати за якістю доріг. Вмикаєте додаток під час руху і всі дані про нерівний асфальт передаються на сервер, після чого аналізуються та надаються відповідним органам. Звісно, бажання ремонтувати дороги не дуже велике, але маючи якісну статистику, легше буде контролювати процес. Якщо ви готові допомагати хворим діткам чи пораненим військовим, то вам буде цікаво зайти на сайт фонду Таблеточки, систему пошуку донорів крові ДонорUA та проект допомоги військовим та пораненим бійцям http://www.peoplesproject.com/. Підтримати соціальні проекти можна на Спільнокошті, публікацію книг українською - Komubook. Українські книги також можна придбати у Видавництві Старого Лева, видавництві Наш формат.
Якщо ви - підприємець, то вам потрібно підписатись на Таксер, який допоможе вам вести вашу бухгалтерію, не пропустити крайню дату сплати тих чи інших податків та отримати актуальну інформацію про зміни в законодавстві, реквізитах. Звісно, вам потрібно отримати електронно-цифровий підпис, за допомогою якого ви зможете здавати вашу звітність в електроному вигляді через велику кількість безкоштовних та платних програм. В тому числі через Таксер. Якщо ви обслуговуєтесь в Приватбанку, цифровий підпис можна отримати через Приват24. Зрозуміло, що вам не потрібно стояти в чергах, не потрібно переоформлювати документи, якшо ви переїжджаєте до іншого міста або закордон і не потрібно нічого друкувати. Візові центри нормально відносяться до роздруківок декларацій. До речі, договори з українськими контрагентами можна підписувати в електронному вигляді і ці документи матимуть таку саму юридичну силу, як і документи з мокрими печатками. У Приватбанка є сервіс для компаній та підприємців по обміну документами між собою в електронній формі Папка24, за допомогою якого оформлення договорів та актів займає лічені хвилини. Якщо ви хочете моніторити реєстраційні записи свого ФОП, можете підписатись на телеграм бота OpenDataBot.
Звісно, це не всі сервіси, які працюють в Україні, тому в коментарях можете ділитись своїми сервісами та історіями їх використання.
                         

Гештальт с раками, або Кино про любовь (авторпати)

                                 
Хочется все-таки закрыть гештальт с человеколюбивыми раками из Снигерии, и для этого маленькое авторпати. Я не зря пишу «гештальт», потому что обычному человеку морально трудно ответить на проявления любви и дружбы не то что решительным «пашол нахуй», но даже умеренным «нет, спасибо, я не пью». Все-таки, навыки социализации, приобретенные приматами за четыре миллиона лет, дают о себе знать. И иногда нам легче выпить со скотиной, невзирая на язву желудка, чем, краснея и смущаясь, объяснять скотине, что тебе врач запретил пить даже с приличными людьми. Не говоря уже о скотах.

Это порождает душевный дискомфорт и такое ощущение, что что-то было сделано неправильно.

Любовь многолика и многогранна. Чаще всего, ее делят по объектам, на которые она направлена – даже древние греки отличали филию к вину, эрос к женщине и агапэ к богу. Со временем классификация только ветвилась, шо рога у лося: например, стали отделять любовь к деньгам от любви за деньги, а любовь к женщине приобрела бытовые подвиды.

Однако изучение разнообразия любовей будет неполным, если пропустить такой классифицирующий признак, как вектор демонстрации: можно любить чисто для себя, в свое удовольствие. Можно выкладываться для объекта страсти. А можно вообще для третьих лиц, как лорд Дэвид и герцогиня Джозиана в романе Гюго.

***
Я не делю мир принципиально на черное и белое, и допускаю наличие условно-съедобных сущностей в нем. Так что на кафедру вполне безопасно иногда заходят вполне приличные люди из Сигерии, симпатизирующие Украине, и грустно вопрошают – за что им такая радость, как наша принципиальная и безжалостная ноучная деятельность?

Не находя ответа на вопрос: «Какая нам от вас польза», они понижают градус обиды на неблагодарных украинцев, и задают встречный вопрос: «А какой от нас вред»? Сама эволюция постановки вопросов – уже хороший признак, но все-таки: какой вред от любви, кроме венерических заболеваний?

Если покопаться в захламленном чуланчике истории, можно вытащить на свет, например, Румынию периода Первой мировой войны. Которая из любви к православным российским братьям (а может, и в робкой надежде на гешефт для себя), взяла да и объявила войну австро-германцам, после чего в Петрограде схватились за головы. Вместо того чтобы ровно сидеть на жопе, прикрывая российский фланг своим нейтралитетом, румыны мгновенно выхватили пиздюлей от бравых германцев, и вместо затычки, на роль которой Румыния годилась по максимуму своих способностей, образовалась черная дыра, которую пришлось конопатить дивизиями, снятыми с других фронтов.

Как видим, любовь иногда стоит дорого даже без триппера – особенно когда она неискренняя. Но и искренняя любовь может стать источником неприятностей, если попадет не в те руки.

***
Возвращаясь из Румынии к нашим ракам. Все любовные телодвижения, производимые сочувствующими россиянами без пользы (кроме физического нагрева от трения), технично используются в качестве любви напоказ – для третьих сторон.

Не секрет, что мы во многом зависим от наших иностранных союзников, эффективно помогающих нам финансово, материально и дипломатически. Именно для этой, третьей стороны «любовного треугольника» Россия производит фейковую картинку любви и дружбы украинцев с кацапами в рамках теории «одного народа», чем повергает союзников в состояние когнитивного диссонанса. 

И если западные политики хорошо понимают истинную стоимость этих лубков, то электорат, от которого политики зависят, легко ведется на розовые пасхальные открытки с целующимися голубками и голубоглазыми малышами, отпечатанными в Кремле. И хуй им чего объяснишь – тем более, что средства на доставку этих чудес лубянской типографии в головы западных обывателей тратятся огромные, по принципу «на любви не экономят».

Так что большим заблуждением будет считать, что кацапская вакханалия любви рассчитана только на нас, чтобы задурить панству-братству голову и перевести дискурс из военного в примиренческий. Всегда есть зритель, оценивающий спектакль – и в его качестве сейчас международный полицейский, прибежавший на подозрительный шум в ночном парке. А увидеть он, согласно постановщику и режиссеру, должен двух мужиков, между которыми болтается почти без чувств третий, с разбитым в кровь ебальником и вывернутыми карманами.

- Шо тут случилось? – строго спрашивает полицейский у подозрительной троицы, намацывая кобуру.

- Та вот, друг напился, упал и лицо разбил, - слаженно отвечают мужики. – Домой несем. Все в порядке, пан полициянт, все свои. Эй, друг, как там тебя, скажи пану полициянту, шо все в порядке и мы - свои.

Мужик поднимает разбитое в мясо лицо, и неожиданно говорит...

... ну, а шо именно он говорит – это то самое, шо вы отвечаете на предложение дружбы или хотя бы терпимости от кацапа. Потому что в одиночку такой спектакль для третьей стороны поставить нельзя. И от нас требуется если не гениальная игра уровня Смоктуновского, то хотя бы кивнуть головой и что-то неопределенно промычать – чтобы полицейский убрал руку с кобуры и пошел дальше по маршруту патрулирования.

Потому шо какой нахуй ленд-лиз со вторым фронтом, а вечером вместе мирно квасят в парке?

***
Именно поэтому кацапы всячески форсят любые совместные и примиренческие акции, и если их не удается организовать на официальном уровне – в ход идет проверенная «народная дипломатия». И тут сгодится все, от не к ночи помянутого «российско-украинского» флешмоба #уженщинскацапамиобщиепроблемы до мирных побрехеньок на форумах в стиле «мы немножко погорячились, вы тоже капельку обиделись». Ситуацию так или иначе надо свести к семейной ссоре, к милым, которые если и бранятся - то только тешатся.

А потом все это будет заботливо увеличено, раскрашено, фотошоп вставит в картинку голубков с малышами, и это любовное говно польется в медиасферу. Как работают российские медийные мультипликаторы малозначимых событий, раздувая из мухи боинг, мы уже рассказывали не раз.

И не надо считать это паранойей. Паранойя, составляющая из частных случаев масштабную систему, уже требует ноучного изучения периодически мерещащихся зеленых чертей, людей в черном и невнятных голосов из унитаза - если они мерещатся регулярно и большому количеству разных людей. Так, по крайней мере, утверждал Сикорский (безопасник, а не авиаконструктор).

Раз уж затронули сьой клятый флэшмоб – Редкое московитское издание не помянуло акцию на сайте, количество референсов увеличилось с двух-трех изданий несколько недель назад, до неопределенного на сегодня, причем совершенно предсказуемо акцент с гендерного насилия сместился в «совместное сотрудничество». Почти все уже переведено на английский и немецкий и выложено куда надо. Не-не, куме, не радуйтесь занадто, про вас, але не для вас, шановный.

И до жопы, шо кафедра нудно предупреждала: этим все и закончится. Никакого желания у нас злорадствовать насчет очевидного и предсказуемого результата нет, да и на извлеченный опыт надежды тоже маловато. Потому шо если человек не понимает – почему нельзя лизать розетку после разъяснения возможных последствий, он и собственно сами последствия не поймет, только спросит ошеломленно: «А шо це було?»

***
Каждый раз, когда вам на синем глазу кацап предлагает любовь, учитывайте, что над вами может висеть веб-камера, чтобы из любви смонтировать порно. И снимают это кино вовсе не для вас.

Ну а последним человекообразным, еще не вымершим в Снигерии, и искренне рассчитывающим на примирение, могу только с грустью сказать: увы, этот гештальт нам придется закрыть. Хотя бы на технический перерыв. И если вы действительно любите Украину – вы нас поймете.
                                               Look Gorky

четвер, 28 липня 2016 р.

Про «тупизм» вати і осіб, прирівняних до неї


Багато вчених і релігійні містики дотримувалися думки, що свідомість людини працює особливим чином. Особистість не може стати носієм Знання, поки не переживе події і не зробить їх частиною свого життєвого досвіду.

Якщо цей погляд вірний, а багато що вказує на те, що це може бути близьким до істини, стає зрозуміла природа «тупізни».

Якщо дивитися на роботу свідомості з цієї точки зору, то це і не тупізна зовсім, а отримання особистого досвіду в певних умовах. І цей досвід, саме в цих умовах, в ідеалі повинен стати Знанням.

Цей погляд цілком логічно пояснює поведінку не тільки ватників, а й людей, які на думку оточуючих «туплять». Про яких говорять: «Що в лоб, що по лобі!»

Ватник нічого не зрозуміє, поки не проживе ситуацію. Тупий теж нічого не зрозуміє, поки не переживе ситуацію.

Дівчина, закохана в «козла», нічого не зрозуміє і не побачить, поки не проживе ситуацію. Все їй казатимуть, що вона закохана в виродка, який зіпсує їй життя, все це будуть бачити і розуміти. Все, крім неї. Вона не буде бачити і не буде розуміти наслідків, поки не проживе цю ситуацію. З закоханими хлопцями ситуація та ж. Вони не бачать і не розуміють, що дівчина йому не пара, страждають і роблять дурниці.

До речі, багато мудреці кажуть, що, якщо закоханий, не бери. Нічого хорошого з цього не вийде. Одружитися потрібно, коли закоханість перейшла вже в усвідомлене почуття і усвідомлене бажання бути разом. Але, молодь тим і прекрасна, що ніколи не слухає мудреців, живучи своїм розумом і доводячи старших до істерик.

Якби молодь жила за заповітами мудреців і не робила дурниць - життя було б нудне до неможливості.

Донбас і Росія зараз переживають стан закоханості в Путіна. Нам неможливо зрозуміти, як можна закохатися в такого «козла», але у закоханих свої уявлення про прекрасне. Любов блокує критичне мислення.

Пояснювати закоханому наслідки його дій заняття вкрай невдячна. Швидше наживеш собі ворога. У випадку з Путіним пояснювати ваті наслідки їх дій все-таки потрібно. Але розраховувати на те, що аргументи будуть прийняті, не варто.

Донбас і Росія щиро закохані в Путіна. І поки ця закоханість, сліпа і по-дитячому наївна, не пройде, розум до них не повернеться.

Багато українців проживають свої «дурні» закоханості в Саакашвілі, Яроша, Надю Савченко, Ляшка, Юлю Тимошенко та інших персонажів. Це не вина цих людей. Так працює свідомість особистості.

Проблема тільки в тому, що свою закоханість ватники реалізують через агресію до світу. Чому вони так себе ведуть, я спробую пояснити в наступний раз.

А наостанок, скажу пару слів про політику Заходу і України щодо Донбасу і Росії. Цю політику можна назвати вірною. Зараз головне завдання полягає в тому, щоб дочекатися поки вата переказиться і закоханість до Путіна пройде. А потім вже починати з ними про щось розмовляти.

А щоб закоханість пройшла скоріше, діють санкції Заходу щодо Росії і жорсткий виховний процес щодо Донбасу від України. Крим на черзі. Йому теж треба буде пройти свою виховну процедуру. На той час закоханість в # кримНаш пройде і виховний процес піде швидше.
                       Олексій Заводюк

Крим - тепер ніхто і звати тебе ніяк


Був Крим в складі України "Автономною республікою", але якось здавалося цього замало тієї частини населення, яке ходило під себе по ночах при вигляді барвистих снів про щасливе життя в лонах Россіюшкі ...

Мрії сепаратистської частини населення півострова, в більшості своїй доживає недовгий пенсійний термін, збулися і ось Крим вже в складі країни окупанта як федеральний округ, але, ось невдача - ненадовго!

Відтепер більше немає Кримського федерального округу, а сам півострів входить до складу Південного федерального округу. Вже будьте ласкаві, але статус значно знижений, або правильніше буде на мові кремлівських коридорів - опущений.

Що ж, виходить, колишнього статусу півострова - немає; туристів - немає; доріг - немає; медицини - немає; гідних зарплат - немає; роботи немає; нормальної їжі в магазинах - немає; ну і як годиться, грошей теж - ні ...

Кримчани, вам не здається, що вас рік від року, улюблена россіюшка опускає так нижче плінтуса, нижче ламінату, нижче підвалу і далі, що ви скоро як діти підземель будете в темряві сирої дивитися на просвіт у вигляді тоненького перешийка, що з'єднує ваше непорозуміння з Україною , де злісні бандерівці так жадають заїхати на вагонах в Севастополь і взятися розстрілювати всіх хто заговорить російською мовою, з надією, щоб ті таки якомога швидше заїхали?

Або жити опущенцем солодко і приємно?
                          Олександр Коваленко

Ветеринари реформ


У родині бюрократів батько не зміг зібрати потрібний пакет документів, щоб поставити сина в кут. Цей старий анекдот ідеально характеризує ситуацію в більшості галузей, з якою ми зіткнулися після перемоги Майдану.

Те ж саме середню та вищу освіту почали «реформувати» ще в ті роки, коли нас намагалися переконати, що Радянський Союз не помер, а просто так пахне. А передсмертні конвульсії видавали за спробу встати і йти до світлого майбутнього. Система відірвалася від реальності і всі ці роки розрив збільшувався. З медициною - та ж ситуація.

Соцзабезпечення, тарифна політика - всі наші спроби будувати ринкову економіку з продовженням гри в соціалізм закінчувалися поразкою. Що цілком логічно - сидіти самій попою у зустрічних поїздах неможливо.

Їжаку зрозуміло, що в більшості галузей потрібно не зміна структури і назви, а принципова реконструкція. З нещадною ліквідацією всього зайвого. Та ж шкільна програма сьогодні, м'яко кажучи, не зовсім відповідає реальності. Але спроби Міносвіти принципово змінити її стикаються з божевільним опором системи. Про ВНЗ і говорити нічого - мені іноді здається, що державна система вищої освіти себе вичерпала і простіше все ось це продати Кембриджу чи Сорбоні.

З державної безкоштовною медициною картина ще гірша. Тому що вона все одно платна, але зі збереженням колишніх вад. Але спробуй її ліквідувати - тебе «захисники народу» зжеруть завтра ж. Нехай гниє, нічого вона не померла, просто втомилася, лежить без руху і так ось погано пахне. Знайома пісня? Я б продовжив по іншим галузям, пригадав істерику з тарифами і провів екскурс в кінець вісімдесятих, коли «народні захисники» з піною у рота доводили, що вільне формування цін на продукти залишить людину праці без ковбаски, а його дітей без пива і чіпсів. Але не буду - дурні до цього місця все одно не дочитаю, а розумні і самі в курсі. Я відразу до висновків, для економії загального часу. Але з невеликим екскурсом в приватне минуле.

В українській армії я служив в далеких дев'яностих і це було зовсім не як зараз. Годували, звичайно, огидно, але навіть в цьому порівнянні медичну допомогу молодим бійцям виглядала просто страшно. Пам'ятаєте анекдот, про молодого бійця, який прийшов до фельдшера і поскаржився, що болить живіт і голова? А той розламав навпіл таблетку аспірину і каже - ось цю половинку до обіду вип'єш від живота, а другу після від голови. І дивись, не перепутай. Так ось це не анекдот зовсім, так і було. Але нашій роті дуже пощастило.

Нашим рятівником був товариш по службі, який закінчив перед закликом ветеринарний технікум. За допомогою йоду і кмітливості він лікував все - від забитих місць і мозолів до бронхіту і розтягувань. Але відразу попереджав, що він не людський лікар, а ветеринар. Тому взагалі не реагує на крики, стогони або спроби вирватися і втекти в ліс. Він так звик.

Так ось, повертаючись до потрібних і болісних реформ я думаю, що лікар нам уже не допоможе. Навіть хірург. Для успішних реформ нам потрібні ветеринари. Які на крики не реагують ...
         Кирило Сазонов

Вимушена «п’ята колона». Частина 1: хто винен?

Термін «п'ята колона» з'явився під час громадянської війни в Іспанії, значення його – внутрішній ворог. Наступаючи на Мадрид, Генерал Еміліо Мола у радіозверненні до населення столиці заявив, що окрім наявних в його розпорядженні чотирьох армійських колон, він має в самому Мадриді ще й п'яту, яка у вирішальний момент ударить з тилу.
З того часу значення терміну розширилось і зараз він вживається не тільки по відношенню до озброєних заколотників. Це можуть бути і беззбройні цивільні громадяни, які у час міждержавного протистояння свідомо чи неусвідомлено працюють на ворога і можуть активно ним використовуватись.
В сьогоднішній Україні «п'ятою колоною» зазвичай називають симпатиків Путіна і «русского міра» (на дію цієї колони ми вдосталь надивились в Криму і на Донбасі). Цей термін застосовують і до тих, хто демонстративно верне носа від української мови, історії й культури, хто не згоден з обраним Україною західним вектором розвитку, хто вимагає введення російської у якості другої державної (не безпідставно вважається, що такі люди не ідентифікують себе з Україною і внутрішньо готові підтримати наступ «русского міра»).
Але, мабуть, не всі задумуються над тим, що «п'ята колона» - це не тільки натовпи з аквафрешами на Донбасі й у Криму: «Рассия, Рассия!», «Путен, введи войска!». Не тільки гопницького вигляду пацанчікі, які на підконтрольній ВСУ території ночами обмальовують стіни й вагони написами «Донбасс – это Россия!». Не тільки мурановошуфричеподібні депутати ОпоБлоку, які не бачать в Росії агресора. І не лише довбануті на всю голову проросійськи налаштовані прихожани УПЦ МП.
Люди, які по багатьох параметрах підходять під визначення «п'ятої колони», живуть поряд з нами – у більшості українських родин. Я про людей похилого віку – бабусь і дідусів. Їхня молодість припала на СеРеСеР з правлінням «руководящей и направляющей» банди КаПе еСеСівців. Вони вже забули поневіряння й злидні тих часів, але пам'ятають, що при комуністах «дівки були молодші» і що «у мене спина не боліла, й за мною хлопці бігали».
Особливо вражали мене почуті на вулицях, у крамницях і в аптеках стандартні розмови стареньких між собою невдовзі після поховання Небесної Сотні і початку російської агресії. Розмови звичні, але такі болючі своєю несправедливістю і навіть підлі у цей момент. Всі ці схвальні кивання головою на підтримку слів про зіпсовану «маладьож», розмови про «шо б там не говорили за Януковича, а при ньому ж такого не було, шо нє? Всьо же мир був, і ця, як її, стабільность. Оп'ять же, не стріляв ніхто, дружба народов була»…
Їх не змінила навіть кривава сьогоднішня українська реальність. Їм не приходить в голову, що «погана невихована маладьож» гине сьогодні на Сході, захищаючи їхні старечі задниці, їхню можливість спокійно ходити по крамницях і аптеках, не ховаючись від обстрілів по підвалах. І що саме вони, ностальгуючі по Совку, щоразу настирно вибирали у владу комуністів і «хорошого Януковича», які вбивали їхніх дітей і внуків – ту саму «зіпсовану маладьож», що вийшла на Майдан виправляти страшні помилки попередніх поколінь. За що багато хто з них поплатився своїм молодим життям. Але старенькі не тільки не відчувають своєї провини – вони не можуть навіть перестати обпльовувати «зіпсовану молодь», яка в окопах закриває їх грудьми.
Справа не в тому, що вони від природи егоїстичні й жорстокі. Важелі їхньої поведінки в якомусь сенсі не залежать від них (тому і "п'яту колону" цю у якомусь сенсі можна назвати вимушеною). Причина - так званий віковий консерватизм. З часом, коли звужуються перспективи, людина перестає будувати грандіозні плани, починає жити сьогоднішнім днем, боїться ризикувати і пускатися в авантюри. Все нове (особливо кардинально нове) вона сприймає насторожено, не безпідставно побоюючись, що вже не має часу на його освоєння – їй би впорядкувати вже нажитий життєвий багаж. Вихід на пенсію з втратою соціальних ролей і контактів, різке розвантаження мозку, який тепер вже не повинен оперативно вирішувати все нові й нові завдання, а значить розтреновується – все це додаткові фактори, які ведуть до зниження гнучкості мислення. Перехід в категорію пенсіонерів означає ще й кардинальну зміну самосприйняття – у людини, замість відчуття себе потрібним суспільству членом, який реально працює на економіку, освіту, медицину і т.п., формується психологія утриманця («иждивенца»), який змушений чекати благодіянь від держави. Свій внесок додають органічні вікові зміни мозку: розвиток склерозу вибірково впливає на пам'ять, і те, що було вчора, меркне й забувається на тлі яскравих згадок про далеке минуле, тоді ще юних бабусь-дідусів. Весь негатив з тих згадок стирається, пам'ятається лише хороше. В результаті це ностальгічне минуле сприймається як казково-чарівне на тлі сьогоднішнього незрозумілого життя, у якому «нам вже немає місця». Людина стає консерватором, з усіх сил тримаючись за минуле й опираючись новому.
Взагалі-то, консерватором жити можна. Якщо живеш десь у Швейцарії, де літня людина може провести решту життя у звичних з дитинства координатах, де все відлагоджено і функціонує як швейцарський годинник. І зовсім інше – в країнах, де життя постійно міняється, особливо так космічно-масштабно, як у сьогоднішній Україні. І якщо молоді подобаються ці зміни (навпаки – дратує їх повільність і недостатня радикальність), то реакція стареньких на ці потрясіння – страх. І чіпляння за якісь, хай і ілюзорні, опори. Звідси їхня любов до різних ритуалів, розміреного побуту і небажання бачити реальність якою вона є. Але, попри їхнє намагання закрити очі й вуха, реальність вламується в їхнє життя. Стресу додають пов'язані з ситуацією фінансові труднощі і корупція (взагалі-то, крали у нас завжди – просто на тлі війни і різких змін звичне крадійство виділяється особливо рельєфно).
В результаті у наших стареньких консерваторів лишається єдиний спосіб захисту від стресу – жити у придуманому світі своїх споминів. У світі чарівного СеРеСеРа, де була ковбаса по 2.20, проїзд у транспорті – 3 копійки, а хліб по 16, і всі зі всіма дружили. Де по телевізору не говорили про наркоманів, злочинність і багатіїв (не рахуючи, звичайно, «загниваючого Заходу»), де був постійний ріст надоїв, опоросів, намолотів і окотів, а «ворогів трудового народу» розстрілювали «как бешеных собак». І де самі вони були молодими, здоровими й активними. А репресії, голодомори, дефіцити, спецрозподільники для обраних і черги для всіх інших якось не запам'яталися (в сьогоднішній Росії, правда, за Совком ностальгують мільйони зовсім ще не старих людей, але клінічні випадки колективного божевілля я зараз не розглядаю).
Підозрюю, що зараз мені скажуть про геніальних вчених, акедеміків, акторів і художників, які і в дуже літньому віці не піддались віковому регресу, тренували мозок і не стали консерваторами, так що по сміливості й гнучкості мислення дадуть сто очок вперед молодим. Нагадають дідусів, які стояли на Майдані пліч о пліч з молоддю і стареньких бабусь, які у кошику тягали по цеглинці для барикад, і літніх людей серед загиблої Небесної Сотні. І я згоджусь – у самого сльози на очах виступали, коли бачив цих стареньких серед барикад Майдану.
Але я розглядаю проблему в соціальному масштабі, а значить описувати її треба статистично. Тому на кожного сміливо мислячого академіка чи літню людину на Майдані я приведу сотню бабусь на лавочках, які обговорюють «суцільних наркоманів і проституток серед сучасної молоді» і десятки дідусів, які мрійливо згадують СеРеСеР.
Проблема «батьків і дітей», боротьба нового з віджилим – загальнолюдська проблема. У світі зараз близько 800 мільйонів літніх людей, а завдяки успіхам охорони здоров'я і збільшенню тривалості життя їхній відсоток у суспільстві зростає, і прогнозують, що через 50 років їх буде вже 2 мільярди. Але у всі часи прогрес однак долав спротив консерватизму – адже консерватори в більшості своїй немічні, а молодь переповнена енергією й відвагою.
Але тільки в час гібридної війни, як у нас, війни, яка опирається на брехню і реанімацію милих консервативному світосприйняттю міфів, старенькі люди, спротив яких звично долається прогресом, перетворюються у небезпечну «п'яту колону». Тому що, з одного боку, вони ненавидять нове незрозуміле життя, а з другого, – Мордорський динозавр пропонує їм те «прекрасне вчора», до якого так тягнеться їхня втомлена душа – «оновлений СеРеСеР». А те, що, в жертву цьому оновленому Раю мало не щоденно приносяться молоді українські життя, якось випадає з уваги...
Так, вони вже не мають сили й відваги взяти до рук зброю, але ще здатні тримати вручені їм плакати «Зупиніть братовбивчу війну!» (що характерно, на цих плакатах не буде згадки про Путіна чи Росію. І приведуть їх з цими плакатами до АП чи до якоїсь місцевої адміністрації, замість того, щоб повезти до російського посольства).Але, що найнебезпечніше, – їхні пальці ще здатні тримати ручку, щоб поставити хрестика у виборчому бюлетені…
Ось і зараз чую по радіо: зафіксували, як до якоїсь дільниці привезли повний автобус літніх людей, і водій відмовився давати пояснення на камеру. Мені мало віриться, що цей жалісливий водій збирав по місту стареньких, які дибали з ціпками на вибори, – щоб просто підвезти їх до дільниці. Як не віриться і в те, що ті, хто використав їх, мріяли про прогрес і радикальні перетворення в Україні.
Колись у фейсбуці хлопець, який в окопах захищає нас на Сході, дорікнув мені: «Пока мы воюем, вы там в тылу вибираете во власть рыгов и комуняк». Я написав, що вибирали їх ностальгуючі за Совком бабусі-дідусі. На що він відповів: «Не надо обвинять бабушек – они своей жизнью и тяжким трудом заслужили уважение. Пусть отдыхают, пирожки внукам пекут».
Так в тому-то й справа, що не всі бабусі згодні обмежуватись пиріжками. В старості Бог відбирає у людини сили (а іноді й розум), але лишає бажання. «Бабушкі» бажають відчувати себе важливими й рулити ситуацією. Як колись, в молодості. Але як цього добитись в сучасному світі, якщо його не розумієш, не приймаєш і живеш минулим? – Повернути минуле. Або повернутись в минуле. А шо? - Нормальне бажання для того, в кого відібрано розум.
Саме це і робили ті донбасівські «бабушкі», які виходили на мітинги проти «кривавої київської хунти» і кликали «русскій мір». То вони, ідіотки, минуле кликали і самі в цей момент у свою колишню юність повертались: над головою аквафреш, на грудях – серп і молот, на плечі колорадка, в башці Путін, в руках Сталін – «нас брасала молодость в сабєльний паход». А те, що коли звеш у свій дім війну, то в нагрузку до аквафреша причепом йдуть снаряди на голови, вбиті внуки і гопота з автоматами, якось не прийшло в голову.
Ні, я розумію, звичайно, що ті донбасівські чи кримські пенсіонерки – особлива категорія «бабушок». Бабуня-україночка, яку, хай навіть краєчком, дитиною зачепив голодомор, яка горбатилась за палички в колгоспі, батьку якої вибивали зуби прикладом більшовики Муравйова за вишиванку чи портрет Шевченка на стіні, чий родич згинув у НКВД «без права переписки», не стане виходити з портретом Сталіна.
Але й наші бабуні здатні іноді завернути таке, що не знаєш, що й думати. Знайома старенька, добра й чуйна, що пережила в дитинстві голод, нестатки і переслідування батька НКВДістами, отримавши чергову платіжку за комунальні послуги, бідкається: «Незалежність їм була нУжна… Маєте тепер незалежність – хоч у труну лягай. Ругають Союз, а шо так погано було при Союзі? Отакого не було, і люди були добріші. У Європу ми йдемо, ага. Осьо вам Європа – їжте тепер»…
Хазяйка приватної продуктової крамнички, жінка в літах, щоразу, коли заходжу, посміхається й розпитує про здоров'я мами. Зайшовши цього разу, відірвав її від телевізора у підсобці. Ділиться тільки-но почутим:
- Там он жінка з Донецька розказує: розбомбили квартіру її, пенсії не хватає. І як жить з двома дітьми, га? Так жалко її…
- Так може вона з тих, що самі на свою голову війну кликали, ганчірками кацапськими махали, кричали: «Путін, ввєді войска»? От і докликались…
- Так нашо це нада було, от нашо? Хай би вже краще знов подружилися, як раньше, і жили вмєстє – Україна, Росія і Бєлорусія. А то ж наша влада ця гадська…
Доводити тут щось, як і в попередньому випадку, – безнадійно. Вона може й згодиться, головою покиває, але хаос у її голові від цього не впорядкується. Оскільки у наявності віковий регрес мислення з поверненням його багато в чому до дитячої допонятійної стадії, яка характеризується, серед іншого, зосередженістю на ознаках, що впадають у вічі, і трансдукцією – переходом від одного окремого факту до іншого, оминаючи загальне. Тому «після чогось» може означати «внаслідок цього» (наприклад, дощ після феєрверку означає, що дощ – наслідок феєрверку). Саме через це з розрізнених фактів у її голові (Росія й Україна стріляють; люди гинуть; при попередній нашій владі війни не було) робиться простий дитячий висновок: «Винна «наша влада ця гадська» (бо ж причина дощу – феєрверк).
І не факт, що обидві ці добрі, хороші жінки на майбутніх виборах не поставлять галочку за того, хто скаже, що завтра знизить тарифи вдесятеро, чи за кілька годин припинить АТО, чи поверне ціни, як в СеРеСеР, чи зробить «так добре, як було при Союзі». Чи просто за «хорошу людину», яка дасть кіло гречки, ще й 50 гривень – тільки у потрібному віконці значка постав. Ще й грудьми будуть стояти проти тих, хто скаже, що то шахраї. Коли ми з друзями прийшли викривати Яценка – гаманця Януковича і корупціонера (який пропонував справитись з «бунтівниками», показово розстрілявши 30 чоловік з Майдану), бабуньки, що зібралися послухати локшини на вуха від Яценківського агітуна, накинулись на нас з ціпками. А бабуні з ціпками – то страшна сила…
То що ж робити в ситуації, коли молодь з фанерними щитами вмирає на черговому Майдані, а потім приходять бабусі-дідусі з ціпками і пхають у владу віджиле й вороже Україні? В процесі пошуку відповіді на це запитання, я прийшов до висновків, які зробили відповідь на начебто вирішене питання «хто винен?» не таким вже й однозначним.
                                                                         Alter ego