Международністика

                                     
                             
На цих вихідних я довго не міг зрозуміти, чому мені намагаються винести мозок люди, які називають Стамбул столицею Туреччини. Потім зрозумів - це медійно впізнавані експерти, кваліфіковані журналісти і як там ця двіжуха з грантами називається ... Загалом, самопроголошені знавці, виховані кацапами. Їм треба щось виносити і кудись нести.

Багато з них, до кінця перевороту, змогли правильно локалізувати Анкару і навіть зробити якісь геополітичні висновки. В тому числі, розкрити американо-османів-російський змову за демократичні цінності та ісламську віру. Так от, особисто мені тепер не зрозуміло взагалі ніхуя. Але я за те, шоб люди продовжували нести свою хуйню гордо і навіть невиразно освітлювали:

Шо вони хотіли цим сказати? Кому це вигідно? Хто там за нас? Чи, точніше, за кого ми? Вірніше, хто хороший? І як треба було Порошенку реформувати суди!
Шкода тільки що по-зрадницькому мовчить оналітік-песюннік Лоза.
***

Як виявилося, моє незнання по Туреччині трохи більше наповнено змістом, ніж у "половини" знаючих знавців. Від, напевно, за це і поговоримо.

Попит визначає пропозицію.
Власне, до весни 2014 у українського суспільства не народжувалося потреби дивитися на світ своїми очима. Ми, в своїй більшості, чудово обходилися послугами міжнародної журналістики старшого братана і загальним поглядом на все це справа. В принципі, нам достатньо було знати, що Буш недалекий, араби бузят, в Чечні майже неспокійно і щось там в Європі з Меркель не те. Про Ліван, Лівію, Сирію було якось похуй, а інші Єгипти з Туреччини обмежувалися знанням про оллінклюзівах. Латинська Америка - це взагалі з іншої галактики, і яка нахуй Південно-Східна Азія. Сформована картинка світу влаштовувала. Іноді лише обурювалися хуйней щодо України і, в нападі праведного патріотизму, перемикали на Плюси і П'ятий.

Чому так. Тому що до Майдану (трошки перебільшую щас, звичайно, але так простіше "розгледіти") суспільства "Україна" не було. Нам було похуй. Або байдуже. І кожен знаходився в своєму особистому інформаційному футлярчике. Запит на комунікацію і інформацію - був відсутній, в тому числі і на міжнародну. Ми іноді пишалися чорноземами, козаками і Мілою Йовович з Кличками і засмучувалися: так що ж не так з країною і коли вже навчаться забивати в футбол. На цьому тлі буйним цвітом паразитували газоносні мадонни, партії "повернути все взад", "нагодувати всіх", "відібрати, поділити, проебать" та інша шелупень у вигляді Шапошних Президентів, бджолиний Ватажків чи 95-х Правдорубів. Загалом, хуйня якась.

Так от, попит визначає пропозицію. Попиту на комунікацію, оцінку та інформацію не було. Відповідно, не було і пропозиції в такого роду продуктах інтелектуальної діяльності. Своя міжнародна журналістика була відсутня як така. А видатні українські медійні проекти цілком успішно користувалися інформацією, згодовують їм старшим братом. Причому і після 2014 року. Я б не сказав, що була якась цілісна журналістика взагалі, але у внутріукраїнському море окремі бунтівні броненосці і каперські конфедерації зустрічалися. На внутрішньому полі, знову-таки. За межі ніхто не вилазив і прекрасно споживали бредоносние вести запоребрья, ще й доношували всяких Шустер, друге Кисельова або Ганапольський. Української аналітики не народилося, бо нахуй не потрібна була. І в першу чергу - не народилося міжнародників.

Потім в країні щось змінилося і нам захотілося знати, що там за горизонтом. Попит породив пропозицію. Поки - хуево. Але це нормально і закономірно. Перший крок після ніякого - це хуево. Прогрес пішов. Наступний крок - це:

Перехід кількості в якість.

Я не думаю, що переходити в якість і еволюціонувати в майбутнє будуть довго. У наш час високих інформаційних технологій все відбувається дуже швидко і за ніч. Тим більше попит на якість вже пиздить ногами наявний пропозицію. Ось і Громадське не дасть збрехати.
***

Чи не народилося, і не було дуже багатьох інструментів пізнання суспільних "горизонтів буття". Так у нас до сих пір немає своєї русистики як повноцінної дисципліни. А все наявні засоби зводяться до інструментарію, залишеному в спадок від УРСР і зав'язані на адінанрот і слов'яно-блядское кореневе єдність з православно-комуністичним буттям. Цей інструментарій так і не зміг дати відповіді на питання про російською світі і какогохуя, як наслідок, громадський "попит" сам породив пропозицію. Чому явний приклад ноучное кацапознавство і Гірка Кафедра. Ну шо ж, раз нема державної русистики - значить буде блогерського кацаповертістіка. Розбудіть хтось міністра культури, бо заебал він уві сні бульбашки носом пускати і шось цвірінькають за Державні гроші.
***

Шо я маю сказати по Туреччині. Трошки довелося почитати про життя і творчість пана Кемаля, трошки не люблю попів будь-якої орієнтації, трошки прихильник формули: "Богу - Богове, а кесарю - кесареве". Так шо мої симпатії на боці заколотніків. Тим більше я не дуже поважаю демократичне народне поривання бити камінням на головній площі перед Президент-Сараєм. Але симпатії і зважена продумана позиція - це трошки разні вєщі. Так шо я помовчу.
***

Дякую за увагу! Доповідь закінчив!
                                                              Антін Яблуко.