середа, 30 листопада 2011 р.

“Тиха війна Рената Польового” Нова книга Романа Коваля


                                                                          

                 Роман Коваль


              
Історичний клуб “Холодний Яр” привітав українців з 20-літтям Незалежності новою книжкою –  про людину, яка боролася за цю незалежність довгі роки. 
Ренат Польовий –            нащадок запорозького козака, багатолітній колимський в’язень, видатний інженер-винахідник, меценат, краєзнавець, учасник хору “Гомін”, чоловічого хору “Чумаки” та ансамблю “Радосинь”, член Українського культурологічного клубу, Української гельсінкської спілки, Української республіканської партії, Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України”, Історичного клубу “Холодний Яр”, автор книг “Кубанська Україна”, “Кобзарі в моєму житті” та “Моя боротьба (спомини)”.
Ренат Польовий знав багатьох визначних особистостей, спогади про яких залишив нам у спадок, зокрема про членів ОУН Степана Сярого та Марію Омелян, кобзарів Семена Власка, Олександра Корнієвського, Михайла Башловку, Олексія Чуприну, Георгія Ткаченка, Євгена Адамцевича, Миколу Будника, Віктора Лісовола, Ігоря Рачка, братів Василя та Миколу Литвинів, а також про Івана Гончара, Феодосія Сахна, Сергія Набоку, Леоніду Світличну, Леопольда Ященка та інших.
Водночас і про Рената Польового написали свої спогади письменники Леонід Череватенко, Роман Коваль, Данило Кулиняк, Наталя Околітенко та Ольга Страшенко, кобзарі Ігор Рачок, Тарас Силенко та Валерій Левандовський, скульптор Микола Малишко, художниця Ніна Денисова, визначні діячі культури Василь Триліс, Леопольд Ященко, Петро Гончар, Тетяна Марченко, Вадим Мицик, Олександр Фисун, Богдан Жеплинський, Володимир Данилейко, Герой України Левко Лук’яненко, консул України в Німеччині Євген Сярий, режисер Сергій Марченко, журналісти Віктор Радіонов та Станіслав Бондаренко, учасники хору “Гомін”. Опубліковано також спомини дружини Віри, дочки Люби, сестер Нелі та Людмили, брата Василя.
Йдеться у книжці й про художника Василя Польового, а також про краєзнавця і талановитого фотографа Миколу Ренатовича Польового, який загинув у 27 років.
У книжці вміщено “Колимські оповідання” та “Новели неволі” Рената Польового, його півстолітні дослідження історії Кубані та спогади про УКК, УГС, ДСУ, хор “Гомін”.
Книга альбомного формату, в ній 1040 сторінок, вона багато ілюстрована (близько 700 фотографій та картин). Обкладинка тверда, повнокольорова, форзаци повнокольорові.
Її презентація відбудеться 7 грудня 2011 р. о 17.00 Національному музеї Тараса Шевченка (бульв. Тараса Шевченка, 12). Вестимуть презентацію Василь Портяк і Роман Коваль. Участь візьмуть бандуристи Тарас Силенко, Валерій Левандовський та інші діячі мистецтв. Вхід вільний.

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”
Koval_r@ukr.net

Опозиція на завтра готує смолоскипи (анонс)http://procherk.info/news/7-cherkassy/5208-opozitsija-na-zavtra-gotue-smoloskipi-anons

Об’єднана опозиція з ініціативи ВО «Свобода» 1 грудня проводить акцію протесту «Банду – геть!»

Опозиція хоче закликати владу до відповідальності за погіршення соціально-економічного становища українців та придушення прав і свобод в Україні. Акція приурочена 20-ій річниці референдуму за незалежність Української держави.
Опозиція проведе смолоскипну ходу від пам’ятника Б. Хмельницькому до пам’ятника Т. Шевченку. На Театральному майдані відбудеться мітинг.
Початок заходу о 16 год. на площі Б. Хмельницького.

четвер, 24 листопада 2011 р.

Пам"яті свіча

   
  26 листопада Опозиційна рада Черкащини проводить заходи до вшанування жертв Голодомору.
11-00, пам"ятний Хрест (вул.Смілянська, р-н Першотравневого парку) спільна панахида за участю священників різних конфесій (УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ, РКЦ).
16-00, Театральний майдан - акція "Запали свічку пам"яті".

Чи бути в Черкасах Храму Покрови?

Як я вже повідомляв раніш, останніми днями переймався проблемою Храму Покрови Пресвятої Богородиці УАПЦ в Черкасах (http://nazarbo.blogspot.com/2011/11/blog-post_8711.html). Напередодні Черкаською обласною громадською організацією "Воля ХХІ" був переданий депутатам міськради лист, підписаний десятком  громадських та політичних організацій.   І от, сьогодні, 24 листопада, на сесії Черкаської міської ради, це питання було озвучене. Депутат міськради від БЮТ-Б  Святослав Вовкодав зачитав депутатське звернення, у якому йшлось про загрозу зникнення цілої релігійної громади. Чекаймо на реакцію влади.
                                          Депутат Черкаської міської ради С.Вовкодав зачитує 
                                                       депутатський запит про проблему громади Храму Покрови
                                                      (УАПЦ)  в Черкасах. Міський голова С.Одарич уважно
                                                      заслуховує.

вівторок, 22 листопада 2011 р.

Черкаси. День Свободи.

Так співпало, що чергову сесію Черкаської обласної ради було заплановано на 22 листопада, на  День Свободи.
   Об"єднана опозиційна рада Черкащини заздалегідь подала заявку на проведення заходів до цього свята. Це вже не дуже дивно, що влада не заборонила опозиції проводити свій захід, адже у них є випробуване  ноу-хау:  тепер вони на те місце, де опозиція збирається проводити свою акцію, звозять  т.зв. "простих регіоналів",  розставляють з десяток наметів Партії регіонів і... все. На подальший розвиток регіональних дій фантазії не вистачає. Так було на День Незалежності, так було на свято Покрови, так було й сьогодні. Вже у 9-00 по обидва боки будівлі облдержадміністрації стояло по десятку наметів ПР з "простими прихильниками ПР" (щоправда, на всі намети людей не вистачило і деякі стояли геть порожні). Для охорони владців від людей було поставлено декілька десятків служителів правопорядку (щоправда, брав до уваги лише тих, хто в міліцейському обмундируванні, у цивільному не знаю, скільки було, розпізнав двох чи трьох  тих, хто запам"ятався з раніших акцій, ті що з фото- та відеокамерами).
    Ось так влада відгородилась від людей.

З початком сесії  депутати Черкаської обласної ради від фракції «Батьківщина» залишили її  в знак протесту проти політичних репресій в Україні.
Голова обласної організації «Батьківщина» Анатолій Бондаренко з трибуни зачитав заяву присвячену Дню свободи.
«В День свободи ми хочемо показати всім, що свобода залишається для нас найголовнішою цінністю і ми продовжимо всіма силами за неї боротись. Ми закликаємо в День свободи наших колег депутатів, усіх черкащан стати вільними. Від страху, від ілюзій, від будь-яких зобов’язань перед цією владою.» - йшлося зокрема в заяві.
Після цього усі депутати-бютівці присутні в залі встали зі своїх місць і оголосили що покидають сесію. На своїх місцях вони розгорнули великий плакат «Україні Юлі волю».
Голови обласної адміністрації Сергія Тулуба у цей час у сесійній залі не було. Він вийшов відразу після виконання державного гімну.
А  у цей час представники об’єднаної опозиції під приміщенням Будинку рад влаштували міні Майдан. Розгорнули намети, тримали написані від руки гасла «Зека геть» та «Свободу політв’язням», скандували гасло «Свободу не спинити». Опозиціонер Володимир Матюша барабанив по залізній бочці. Цей стук було чути на сесії.
- На кожну злочинну владу чекає свій майдан. Ми хочемо про це нагадати нинішній владі. – зазначив координатор обласних опозиційних сил Леонід Даценко.




понеділок, 21 листопада 2011 р.

Об"єднана опозиція Черкащини збирає "Велику раду".

На початку грудня в Черкасах відбудуться всеукраїнські збори комітетів опору диктатурі (КОД) з різних регіонів України. Про це сьогодні на брифінгу повідомив координатор Ради опозиційних сил Черкащини Леонід Даценко. 
У Черкаси приїдуть представників КОДів з 15 регіонів. Зокрема, будуть представники опозиції із західної України, Києва, Харкова, Одеси. Тут вони обговорять стратегію діяльності на наступних парламентських виборах. Леонід Даценко пояснив, що збори відбуватимуться саме в Черкасах, адже черкаська об’єднана опозиція є найдосвідченішою в Україні. Вона діє вже 9 місяців, у той час, як комітети опору диктатурі почали створюватися після арешту Юлії Тимошенко.
– Це певне визнання нашої сили як опозиції на Черкащині. Ми також проведемо спільний форум демократичних опозиційних сил Черкащини за участю районних та міських представників, – повідомив Даценко, (Джерело тексту: http://pro-vincia.com.ua/news-h-10019.html)

субота, 19 листопада 2011 р.

Exegi monumentum

Доля тісно пов"язала поета-патріота Василя Симоненка з Черкасами. Хоча народився він на Полтавщині, навчався в Києві, та по закінченню Київського держуніверситету його було направлено працювати до Черкас. Тут він працював в обласних газетах "Черкаська правда", "Молодь Черкащини", в республіканській "Робітничій газеті". Проте, як ми знаємо, головним у його житті була поезія. У цьому місті над Дніпром і закінчився земний шлях поета. В Черкасах його й поховано.  

Пам"ятник на могилі В.Симоненка                                               
   Історія ж появи пам"ятника поетові у самому місті налічує понад два десятка років. Розмови про встановлення його велися ще з 1990 року. Неодноразово патріотичні організації міста ("Заповіт", "Просвіта", "Тарасові джерела", інші) підіймали це питання, писали звернення до міської влади, ропочинали збір коштів, проводили пікетування міської ради. Та потрібно було майже 20 років, аби справа зрушилась з місця і пам"ятник нарешті з"явився.
    Спочатку, у другій половині 2000-х років, за керування містом Анатолія Волошина, по вулиці Хрещатик у затишному сквері біля центральної міської бібліотеки, обабіч обласної філармонії  й зовсім неподалік від місць роботи Василя Симоненка  - редакцій газет, де він працював - була перша спроба -  встановили пам’ятник, зроблений із гіпсу. Але він виявився зов­сім не схожим на поета, і його демонтували. Скільки на ту скульптуру пішло коштів, у чию кишеню і чому нікому не виставили санкцій за такий «прокол» — дотепер велика таємниця для громади Черкас. 
   І ось , у 2010 році, нарешті, у не менш чудовому сквері, біля Палацу одружень, що є пам"яткою архітектури, встановлено інший, більш приглядний пам"ятник поетові. Так би мовити, "кінцева версія". Хоча й до цього у мене особисто є претензії, та все ж...
    Але, на місці невдалого варіанту пам"ятника так і залишився порожній постамент. Ось вже декілька років, як цю місцину уподобали юні байкери і чи не цілодобово ганяють та акробатизують вони навколо постаменту на своїх залізних конячках.  Так от, якось мій знайомий черкаський поет, прозаїк і бард Кока Черкаський (Кость Павляк), очікуючи на зустріч з товаришем, прогулювався біля цього місця. Звернув увагу на порожній постамент. Відзначив про себе, що це - погана прикмета. І тут до нього прийшла цікава думка: А чи не прикрасити цей постамент постатями своєю, своїх друзів-поетів з літературного об"єднання ім. Василя Симоненка, поетів з інших міст? А чому б і ні?!! Так у нього і з"явилась ідея розпочати літературну акцію "Я - пам"ятник собі" (саме так, з тире). Кока, як його називають друзі, обдзвонив побратимів та посестер по перу і запросив їх почитати свої творіння з такого от  "п"єдесталу пошани".
    І от, сьогодні, 19-го листопада, біля цього постаменту  зібралися черкаські поети та їх друзі з Києва та Львова.
   
   На початку зустрічі вони відвідали робочий кабінет-музей Симоненка, що знаходиться навпроти, у редакції газети "Черкаський край" (колишня "Черкаська правда").  А після читань, які пройшли, не дивлячись на некомфортну погоду, холодний пронизливий вітер, на високій ноті, дуже душевно, молоді літератори поклали квіти й вклонилися Василеві Симоненку біля нового пам"ятника.
     Залишається сподіватись, що це починання буде мати своє продовження. І, бажано, з більшою кількістю учасників та в більш комфортних погодно-кліматичних умовах. Ну холодно було, змерз!


четвер, 17 листопада 2011 р.

Земля і директор Черкаського драматичного театру.

  Сьогодні Об"єднана опозиція Черкащини провела акцію "Ні - закону про ринок землі!" Захід був ініційований ВО "Свобода". Взяли участь у ньому Черкаські організації ВО "Свобода", ВО "Батьківщина", "Фронту змін", УНП, НРУ, Всеукраїнського об"єднання ветеранів, ГО "Воля ХХІ", Партії пенсіонерів.
Та початок акції був дещо ускладнений.
"За п'ять хвилин до початку заходу ми, як завжди, підключили апаратуру у квітковому павільйоні, який знаходиться біля обласного драмтеатру в Черкасах, - розповів Ігор Сичов, який на акціях опозиційних партій відповідає за озвучення. – Включили українські пісні. Із приміщення театру вибіг його директор Володимир Осипов.    Нічого не кажучи, забіг у павільйон, висмикнув шнура з розетки, забіг назад у театр і там закрився. Перед цим попередив продавщиць, щоб не давали опозиції знову включити апаратуру".
За десять хвилин музику знову включили.
"Довелось звернутися за допомогою до правоохоронців, - розповів Михайло Вакуленко, голова Черкаської міської організації "Свободи". – Разом із міліціонером зайшли до Осипова. Кажу: ось ця людина перешкоджає проведенню законної акції. Осипов злякався, відразу пообіцяв розпорядитися включити озвучку". Гадаю, що це була  не його власна ініціатива. Скоріш за все був телефонний дзвінок "зверху".
    На акцію протесту зійшлося до сотні черкащан. Вони висловили незадоволення діями депутатів у парламенті та пообіцяли пікетувати наступну сесію обласної ради 22 листопада.
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/politics/_direktor-cherkaskogo-dramteatru-zavazhav-opoziciji-ganbiti-verhovnu-radu/410201">Gazeta.ua</a>
   Усі виступаючі відзначили, що нинішня окупаційна влада невпинно продовжує вести український народ до тотального зубожіння й положення рабів у своїй хаті. Тепер вони бажають відняти в українців останнє - споконвічну годувальницю - землю. "Невже в цивілізованому світі можна допустити створювати ринок землі під час кризи? Хіба можна допустити, щоб у селян викупили землю за безцінь, аби потім втридорога продати її невідомо кому?!! - казав у своєму виступі координатор Опозиційної ради Л.Даценко, - Звісно, що в результаті такої земельної псевдореформи в Україні залишаться 2 фермери: Ахмєтов та Янукович". 

середа, 16 листопада 2011 р.

Черкаська влада продовжує боротьбу з Українською Церквою

   Збираю підписи на зверненні від громадських організацій до депутатів Черкаської міської влади про перегляд суми орендної платні за користування приміщенням, у якому знаходиться Храм Покрови Пресвятої Богородиці УАПЦ. 
на фото: о. Назарій править службу у Храмі Покрови
   Громада цієї парафії існує в Черкасах понад 20 років. Починали служіння просто неба, на вулиці. Згодом міська влада своїм рішенням надала під будівництво Храму земельну ділянку по вул. Хрещатик, 15. Але згодом, коли вже було розпочато роботи, цю ділянку було передано у користування на 49 років тодішньому депутатові міської ради С.Гончару, де він успішно збудував "будиночок з гномиками" і успішно продовжує завдяки грантам іноземних фондів боротись з палінням у місті (хоча, боротьба з палінням - річ корисна, не заперечую)
     А у 1996 році церковній громаді рішенням сесії міськради  було надано в користування (також на 49 років) приміщення колишнього кінотеатру "Зірка", що по вул. Благовісній, 54. І ось вже 15 років  там знаходиться Храм Покрови Пресвятої Богородиці (настоятель – о. Назарій Кучерявий).    Прихожанами Храму в основному є найбільш соціально незахищені громадяни, серед  яких більшість складають досі не визнані нашою державою борці за Незалежність, репресовані, жертви політичних репресій. 
   Тепер  міська рада, більшість у якій складають регіонали та вільні бродські демократи (від чого вільні?), вирішила, що Українська Церква повинна фінансувати міську скарбницю і приписала їй орендну платню у розмірі 3 200 грн./міс. Зрозуміло, що  така сума є непід`йомним тягарем, який призведе до позбавлення вірян цього приміщення. Тобто влада цинічно випихає їх знову на вулицю, повертає до початку 90-х років.  
   Тим часом Російська церква в Україні і, зокрема, на Черкащині, набуває все більшого розмаху. Кіріл їхній їздить до нас, як до себе додому, влада потакає московській церкві в усіх забаганках. Про це ви вже неодноразово читали  на цьому блозі .
    "А ми дивились і мовчали, і мовчки чухали чуби..."
   

неділя, 13 листопада 2011 р.

Радикальная филология (к недавнему дню украинской письменности и языка)

 
Дмитрий Резниченко
журналист, правокачатель, отец-героиня
 
       Я – русскоязычный в быту, к тому же полукровка, с восточной Украины. Что не мешает мне поддерживать дружеские отношения с самыми махровыми бандеровцами, - теми самыми, которые «ненавидят всё русское», и готовы запрещать, ущемлять и лишать исконных прав. Почему они спокойно жмут мне руку и не порываются покрошить на борщ?
    Потому что языковой вопрос в Украине – политическая позиция.
      Я не отрицаю права страны на собственных героев, отвечаю тем же языком, на котором ко мне обращаются – такой малости за глаза хватает, чтобы снять все конфликты. Более того, у меня есть друзья, которые украинским не вполне владеют, и чтобы не выглядеть смешными, говорят на русском в самых «укрофашистских» компаниях - и ничего, представьте себе, никаких претензий. Достаточно просто не залупаться.
     По сути, на водоразделе «в» или «на» стоит отношение к независимой Украине как факту. Если человек мямлит что-то типа «по правилам русского языка правильно писать на…», это означает, что у человека всего-навсего кишка тонка заявить прямо: Да, я против независимой Украины, «ненавижу и стремлюсь уничтожить» ©.
       Недавно кофейня Старбакс решила завести свою страничку в Фейсбуке. Их маркетологи посчитали, что большинство украинских блоггеров ведут свои дневники на русском языке. Поэтому, рассудили они, аккаунт тоже должен быть русскоязычным. А чтобы вдруг не обидеть украиноязычных потенциальных покупателей, в стартовом посте написали что-то толерантное, вроде «мы уважаем этот язык, но, сами, мол, понимаете, рынок есть рынок…» Вай-вай, какую лопату говна пришлось сожрать Старбаксу от украинских блоггеров, прежде, чем они удалили запомоенный аккаунт.
      Небольшая часть украиноязычных пользователей прогнула Старбакс потому что, как писал Троцкий, в революции не работает закон количества, тут всегда надо учитывать коэффициент действия. Язык в Украине – не маркетинговая шутка; здесь или «на», или «в». Это не та субстанция, которую можно мерить голой статистикой.
       Депутат Вадим Колесниченко создал организацию «Русскоязычная Украина», и от имени «всех русскоязычных соотечественников» шурует кремлевскую политику. Пользуясь случаем, официально заявляю: Вадим Васильевич, гондон вы пупырчатый, я вам никакого права действовать от моего имени не давал. Как русскоязычный соотечественник говорю. 
      Как журналист я предпочитаю русский, в эпоху цифры он стал, по сути, глобальным инструментом. И у меня, представьте себе, никогда не было с этим проблем в Украине, здесь ДОСТАТОЧНО ПРОСТО ЗНАТЬ МОВУ, чтобы вообще не замечать языкового вопроса. Министр образования Дмитрий Табачник любит прикинуться дурачком и заявить благоглупость, например «человек, владеющий двумя языками, более конкурентоспособен, чем владеющий одним». Дмитрий Владимирович!.. А мы и не знали, ей-Богу!
      Вы всего лишь ссыте говорить то, что думаете на самом деле, мы понимаем. Понимаем, Дмитрий Владимирович, не сомневайтесь. И все ваши исторические изыскания на тему "галичан и малороссов" понимаем. Украинский язык от русского отличается не сильнее, чем норвежский от шведского или португальский от испанского. Украина полна диалектами не больше, чем Италия, и расколота по языковому признаку не круче Бельгии. Сколько бы вы или другие избранные не долдонили про «южно-русский диалект», мы знаем настоящую цену вашей околонаучной пропаганде. Просто скажите: «В» или «НА»? 
     И не надо думать, будто эти два предлога – чепуха, ради которой не стоит огород городить. Каждый из них подразумевает собственную модель будущего. В 17-м веке старообрядцы шли на смерть ради права креститься двумя пальцами, а не тремя, и водить крестные ходы посолонь, то есть в сторону движения солнца, а не навстречу. И делали они это не потому, что были наглухо запаянными фанатиками (вернее, не только поэтому), а потому что реформы патриарха Никона означали крушение старого мира, сближение лапотной Руси с Византийской традицией и начало тогдашней «евроинтеграции». Напоминает?

Кстати, искренне считаю, что русскоязычный бандеровец – самый здоровый тип украинского патриота. Среди этих ребят практически не встречаются убогие усатые персонажи в вышиванках, что растеряли последнюю адекватность в руховские 90-е. Квадратноголовые максималисты тоже редкость. Русскоязычный бандеровец не унаследовал свою позицию, а пришел к ней собственными умозаключениями, вопреки среде. И когда русскоязычный голосует за единый государственный, он знает, что это не просто НАДО, а почему надо. 
       Карл Маркс писал: «Ни один общественный строй не сходит со сцены, не исчерпав все заложенные в нем возможности». То есть даже по Марксу восстанавливать СССР – всё равно что гальванизировать труп. Про Российскую Империю и говорить нечего, достаточно глянуть на лица персонажей из крестного хода по случаю недавнего «русского фарша» 4-го ноября. Им о Царстве Небесном бы подумать, дуракам посконным.
        А независимая Украина? А независимой Украины еще не было. Какая она будет? Она будет такой, какой мы ее сделаем (не  Табачник же этим займется, э?). Перспективы новой страны расчищают мутный исторический горизонт до горной чистоты. Вот именно поэтому только «В»...
 
   

пʼятниця, 11 листопада 2011 р.

Вдаримо навігацією по Дніпру!




 Сьогодні на черкаському інформаційному сайті "Прочерк" було розміщено цікавий матеріал під назвою "Президент освоює на Черкащині нове Межигір"я?" ( http://procherk.info/news/7-cherkassy/4958-prezident-osvojue-na-cherkaschini-   nove-mezhigirja). В статті мені сподобалась одна з приведених президентських цитат:  «Мені здається по Дніпру вже почали ходити теплоходи». Ну що ж, у відповідь можна сказати лише наступне: "Так, пане Президенте! Навігація в розпалі. Важко придбати квитки. На період з 25-го грудня по 19-те січня попасти на пароплав нереально - всі квитки розкуплені. І взагалі, з відкриттям повітряно-гелікоптерної та дніпрово-пароплавної артерій, життя в черкасців покращилось. А що головне, так це - відпала необхідність вкладати великі кошти в розбудову автомагістралі Черкаси-Канів, по якій їздити зараз - велике випробування".

субота, 5 листопада 2011 р.

Реальний погляд. Рідне місто.

фото Володимир МАМАЛИГА
Володимир МАМАЛИГА


Місто.
Листопад. Через пасма ТЕЦівського диму пробивається червоний диск сонця. Холодно. Асфальтований тротуар, тріщини якого я пам’ятаю  ще з початку 90-тих, плавно переходить у тротуарну плитку, яка також вже почала вищерблюватися. Старий обдертий тролейбус плавно набирає швидкість, звуком наслідуючи падаючий «Боїнг». Обрізані торік дерева на центральному бульварі: деякі лише у цьому році спромоглися стати схожими на дерева. Інші просто померли… Плакат над проїжджою частиною із написом: «Вас вітає вільне козацьке місто Черкаси!». Що це – забутий рудимент минулої епохи чи привітання нового, голубого з білим козацтва? З них такі козаки, як із гівна – куля. Отже, просто забули зняти. Сміттєві контейнери,у яких порпається молодий бомж, конкуруючи із завмерлою поряд собакою. Чому конкурує, адже собака не претендує на обривки картону та на порожні пляшки? Вибоїни на дорозі, яку ремонтували торік перед виборами. На колишньому палісаднику біля перейменованого у будинок гуртожитку свіжими барвами майорить скромний дитячий майданчик. На засипаній піском долівці серед зламаних стебел знищеного врожаю – порожні пляшки та шприці з кров’ю.  Автоцистерна зі спиртом гуркотить, пробиваючись вибоїнами на дамбу. Там порятунок – Київ…Навколо Центрального ринку – кинуті піддони, картонні коробки та скелети палаток. Блискучі будівлі «Торгових центрів» диссонують з навколобазарними приватними будиночками, у яких вже давно не живуть люди.
Кам’яні фігури у парку сиротливо щуляться, пильно вдивляючись у засмічені хащі, які вже давно відвикли боятися сокири. Гнилими артеріями розбитих доріжок парку можна дістатися до благенького атракціону із зазначеною на клапті паперу європейською ціною або до пари іменних лавочок з табличками містечкових «лєніних і троцьких». Залізне «Дерево кохання» ще раз нагадує, що кохання може уявляти собі кожен по різному. Один – спостерігаючи схід сонця над Дніпром. Інший – пестячи іржаві замки… Сосни, красу яких не затьмарить ні оптимізація, ні політична кон'юнктура. Промені сонця, які усе ж  таки пробилися через вічнозелені гілки, грають на барвистому листі.
Люди.
Зграйка пенсіонерів на зупинці. Чекають «правильного пільгового» тролейбуса. Усі розмови точаться навколо «мера», його «реформ» та хто за кого голосував. Нагадують один одному вибори минулого року. Клянуться, що ніхто не взяв ні копійки грошей. Серед сперечальників – два керівника ДВК на місцевих виборах, які досі оббивають коридори «мерії», оформляючи документи на земельну ділянку. Вони й не брешуть – земля ж не гроші? До маршрутки ввалюється групка з десятка ПТУ-шників. Вони ще не помічають навколо нічого, крім посинілої від холоду гомілки сусідки по гуртожитку. Приязно посміхаються, голосно говорять та сміються. Пахне потом, цигарками та дешевими парфумами. Біля проїжджої частини прибирає сміття двірник у шкіряних перчатках. Знайоме лице. Колись бачив його у краватці серед депутатів. Життя…Байдужі обличчя людей, які поспішають на роботу у облдержадміністрацію. Панщину нібито скасували 150 років тому. Може, вони про це не знають? Вздовж бордюру по тротуару крадеться у напрямку улюбленого губернатора секретар містечкової ради. Ні, не у кубанському козачому однострої, а переодягнений у діловий чоловічий костюм, який пасує йому, як римська тога кубанському мерину. Люди кажуть, що він носить штани ширінкою назад… Жаль, не встиг роздивитися.
Партійні намети сині, білі, зелені, малинові та синьо-жовті. Агітатори схожі, як брати і сестри. У найближчому магазині секунд-хенду пристойно вдягнена жіночка, опустивши обличчя, зничів’я перебирає кофти. Впізнає. Опускає очі. У аптечній черзі пенсіонери розповідають одне одному про дорожнечу та ліки. У кожного рецепт – на 150-200 гривень. Беруть, відраховуючи зім’яті купюри. У хлібному павільйоні юнаку не продають пляшку пива без паспорту. Бурчить, матюкається… Але тихо.
Влада.
Сесія міської ради. Перед входом – декілька десятків пенсіонерів з червоними прапорами. У виступах комуністичних лідерів – жодної згадки про Партію регіонів. Винний у скасуванні тролейбусів лише «мер» та його вільні демократи. «Мер», не ризикуючи знову бути обпльованим вдячними черкащанами, тікає за спини мєнтів. Щільно наповнені депутатські місця провладної коаліції та п’ять-шість опозиціонерів. Інші просто не ходять на сесії. Піднімати руку не так як «мер» або «секретар» - можна втратити роботу або бізнес. Піднімати так як «мер» або «секретар» - можна втратити партійний квиток. А якщо часи зміняться і «донецькі» спішно почнуть перепливати Дніпро ще цієї зими? «Мер» у запотілих від креативних думок окулярах у темно-синьому костюмі у стилі «донів». Краватка, очевидно, суттєво заважає йому дихати, але без неї «губернатор» може протримати декілька годин у приймальні. А так може порадить щось розумне у побудові «Міста успіху»? А може розкаже, як «регіонали» з досвідом навіть у літню спеку можуть годинами сидіти на «курултаях» у краватках та темних костюмах. З незворушними виразами обличчя та відчуттям бронежилету під білою сорочкою.
Прес-конференція «губернатора». Костюм як у банкіра, жаргон як у секретаря райкому кінця 80-тих, манери як у «розводящого». Придворні журналісти та перелякані працівники та помічники. Слухаємо: усе добудуємо, усім заплатимо, усіх врятуємо, усіх ощасливимо, багатьох посадимо. За словами порожнеча, в очах вікова печаль і туга. Повітря переповнює жага пошвидче «злиняти» звідси. І щоб не бачити з вікна кам’яних яєць та середньої течії Дніпра. Краще вже кризова Іспанія, шаріатське Абу-Дабе,  осоружний Київ або голіцинські підвали Криму. І щоб надійна охорона від вдячного народу, який цю певну категорію жителів Донбасу ніколи не забуде.
Епілог.
Сонце піднялося вище. Туман розсіявся. Блакитне небо сліпить очі. Не хочеться згадувати ні про сміттєві контейнери, ні про кинуті шприці, ні про розбиті дороги, ні про «фантомні» тролейбуси, ні про «мерів» з запотілими окулярами, ні про «губернатора» з розведеними пальцями, ні про ціни у магазинах.
А може, усе це нам лише сниться? Може, це все – страшний сон і наслідок поганої екології? А, може, варто лише розкрити очі і усе це зникне? І зграйка життєрадісних підлітків буде у бінокль спостерігати з черкаського Пагорбу Слави, як у імлистій далечині Дніпра пливуть у східному напрямку два косячка плавців, тягнучи за собою синьо-білі валізи з награбованим у пенсіонерів та багатодітних крамом. Попереду з найбільшими валізами – два лідера у темно-синіх костюмах та дорогих окулярах. У цілеспрямованих поглядах – досвід, сила духу та впевненість у завтрашньому дні. Вони пливуть і не бачать того, що у бінокль бачать хлопчаки із Пагорба Слави – на тому березі іх чекають два міліцейські «бобіки» і опери з наручниками. Чекають, щоб за надійними стінами СІЗО врятувати цих вибачте на слові «патріотів» від вдячності ощасливленого народу.
Але то вже буде тема для «Реального погляду» на лівому березі Дніпра.
P.S. Усі персонажі узяті з буденного життя. У випадку, коли у когось із громадян складається враження схожості персонажів із собою або своїми близькими – звертатися за адресою: м.Черкаси, вул..Кавказька, б.229. При собі мати паспорт та військовий квиток.