Exegi monumentum

Доля тісно пов"язала поета-патріота Василя Симоненка з Черкасами. Хоча народився він на Полтавщині, навчався в Києві, та по закінченню Київського держуніверситету його було направлено працювати до Черкас. Тут він працював в обласних газетах "Черкаська правда", "Молодь Черкащини", в республіканській "Робітничій газеті". Проте, як ми знаємо, головним у його житті була поезія. У цьому місті над Дніпром і закінчився земний шлях поета. В Черкасах його й поховано.  

Пам"ятник на могилі В.Симоненка                                               
   Історія ж появи пам"ятника поетові у самому місті налічує понад два десятка років. Розмови про встановлення його велися ще з 1990 року. Неодноразово патріотичні організації міста ("Заповіт", "Просвіта", "Тарасові джерела", інші) підіймали це питання, писали звернення до міської влади, ропочинали збір коштів, проводили пікетування міської ради. Та потрібно було майже 20 років, аби справа зрушилась з місця і пам"ятник нарешті з"явився.
    Спочатку, у другій половині 2000-х років, за керування містом Анатолія Волошина, по вулиці Хрещатик у затишному сквері біля центральної міської бібліотеки, обабіч обласної філармонії  й зовсім неподалік від місць роботи Василя Симоненка  - редакцій газет, де він працював - була перша спроба -  встановили пам’ятник, зроблений із гіпсу. Але він виявився зов­сім не схожим на поета, і його демонтували. Скільки на ту скульптуру пішло коштів, у чию кишеню і чому нікому не виставили санкцій за такий «прокол» — дотепер велика таємниця для громади Черкас. 
   І ось , у 2010 році, нарешті, у не менш чудовому сквері, біля Палацу одружень, що є пам"яткою архітектури, встановлено інший, більш приглядний пам"ятник поетові. Так би мовити, "кінцева версія". Хоча й до цього у мене особисто є претензії, та все ж...
    Але, на місці невдалого варіанту пам"ятника так і залишився порожній постамент. Ось вже декілька років, як цю місцину уподобали юні байкери і чи не цілодобово ганяють та акробатизують вони навколо постаменту на своїх залізних конячках.  Так от, якось мій знайомий черкаський поет, прозаїк і бард Кока Черкаський (Кость Павляк), очікуючи на зустріч з товаришем, прогулювався біля цього місця. Звернув увагу на порожній постамент. Відзначив про себе, що це - погана прикмета. І тут до нього прийшла цікава думка: А чи не прикрасити цей постамент постатями своєю, своїх друзів-поетів з літературного об"єднання ім. Василя Симоненка, поетів з інших міст? А чому б і ні?!! Так у нього і з"явилась ідея розпочати літературну акцію "Я - пам"ятник собі" (саме так, з тире). Кока, як його називають друзі, обдзвонив побратимів та посестер по перу і запросив їх почитати свої творіння з такого от  "п"єдесталу пошани".
    І от, сьогодні, 19-го листопада, біля цього постаменту  зібралися черкаські поети та їх друзі з Києва та Львова.

   
   На початку зустрічі вони відвідали робочий кабінет-музей Симоненка, що знаходиться навпроти, у редакції газети "Черкаський край" (колишня "Черкаська правда").  А після читань, які пройшли, не дивлячись на некомфортну погоду, холодний пронизливий вітер, на високій ноті, дуже душевно, молоді літератори поклали квіти й вклонилися Василеві Симоненку біля нового пам"ятника.
     Залишається сподіватись, що це починання буде мати своє продовження. І, бажано, з більшою кількістю учасників та в більш комфортних погодно-кліматичних умовах. Ну холодно було, змерз!