пʼятниця, 30 грудня 2011 р.

З Новим роком!

                            
                                   Дорогі співвітчизники!
Щиро вітаю усіх вас з Новим 2012 роком та Різдвом Христовим! Хай цей рік принесе нам  надію на краще! Нехай в цьому році відбудуться зміни, на які ми всі так очікуємо! Наблизьмо й своїми зусиллями час Великої Суверенної України, у якій ми, українці, будемо справжніми господарями на своїй землі! Наблизьмо своїми зусиллями час погибелі наших воріженьків!

                                     Слава Україні!

середа, 28 грудня 2011 р.

Помер Григорій Білоус


      ГО «Воля ХХІ» та адміністрація сайту «Воля» з глибоким сумом  сповіщає про смерть     відомого письменника, літературознавця,     есеїста, автора  кількох літературних нарисів  про  колег-письменників,  перекладача,  багаторічного  очільника  Черкаської обласної організації НСПУ – Григорія Павловича  Білоуса.   Григорій Білоус був головою черкаської   організації НСПУ з 1999 по 2010 рік. Також він був головним редактором  літературного журналу Черкащини  «Холодний Яр».  Його книгу поезії «Терноцвіт» відзначено  премією «Берег надії» імені В. Симоненка. За поему «Вогонь у камені» він був удостоєний Міжнародної літературної премії  імені Григорія Сковороди.  За поему «Засвіти свою зорю», присвячену 280-річчю від дня народження Г. Сковороди, він був удостоєний регіональної премії імені М. Старицького. 
    Висловлюємо наші щирі співчуття рідним і близьким покійного.
 volya.ck.ua





неділя, 25 грудня 2011 р.

В Черкасах відзначили 74-ту річницю від дня народження В.М.Чорновола


24 грудня 2011 року в приміщенні Черкаського обласного краєзнавчого музею відбувся урочистий захід, приурочений до 74 річниці від дня народження  В"ячеслава Чорновола. Присутнім було запропоновано переглянути фільм про цього визначного громадсько-політичного та державного діяча.


Також  спогадами про В. Чорновола поділились Голова Черкаської обласної організації НРУ, депутат Черкаської облради  Юрій Громовський, багаторічний політв"язень, дисидент, депутат Уманської міськради від ВО "Свобода", професор Уманського національного університету Богдан Чорномаз, відома черкаська опозиціонерка, історик, професор Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького Віталій Масненко, депутат облради Любов Майборода, координатор  ради опозиційних сил Черкащини, голова обласної організації УНП, лауреат літературної премії ім. Василя Симоненка Леонід Даценко, голова обласного відділення Фонду національної пам"яті України Анатолій Волошин.

     Під час урочистостей відбулась ще одна знакова подія: Юрій Громовський вручив вищу відзнаку НРУ - Почесний хрест В.Чорновола  Богданові Чорномазу та професорові  Віталію Масненку.

  Присутніми на зборах було одноголосно підтримано створення громадського комітету з відзначення 75-річного ювілею Героя та намічено перші кроки діяльності комітету: вимагати від влади проголосити 2012 рік на Черкащині роком В"ячеслава Чорновола, не чекати на обіцянки влади "в невизначеному майбутньому" перейменувати, а самим поміняти таблички з вулиці Енгельса на ім"я Чорновола,  адже вже 12 років є рішення топонімічної комісії з цього приводу та проведені відповідні громадські слухання. Також комітетом поставлено мету - домогтися
спорудження в Черкасах пам"ятника В.Чорноволу.  У підготовці та проведенні урочистостей взяла участь ГО "Воля ХХІ".  

 
Оргкомітет заходу   

субота, 24 грудня 2011 р.

Про 125-річчя отамана Зеленого

 
Сюжети від журналіста 5 каналу
Андрія Ковальова
про вшанування отамана Зеленого:
http://www.youtube.com/watch?v=5ouC0JUNyS4&feature=player_embedded
http://www.youtube.com/watch?v=ZieWm8xq6B8&feature=player_embedded

середа, 21 грудня 2011 р.

Незручний письменник... У Даценка хочуть відібрати Симоненківську премію?

 
 
Тетяна Воронцова, http://www.dzvin.org/2011/12/blog-post_21.html
Цьогорічну Симоненківську премію присудили поету Леоніду Даценку за його останню збірку „І янгол з автоматом на плечі”, яка побачила світ влітку. Вручити її мають на вечорі пам’яті Василя Симоненка в січні.

Однак пікантність ситуації полягає в тому, що за традицією тиснути руку переможцю має або голова ОДА Сергій Тулуб, або голова облради Валерій Черняк, а Леонід Даценко – не лише революційний поет, а ще й лідер черкаської об’єднаної опозиції. Тож і не дивно, що владі вибір конкурсної комісії не сподобався. Кажуть, за лаштунками облради почались серйозні розборки, чому обрали саме цього претендента. Нібито навіть були намагання „відмотати” рішення назад.

Зайвим підтвердженням загального невдоволення була і реакція Сергія Тулуба на запитання журналістів. Губернатор різко розкритикував Даценка і як письменника, і як опозиційного діяча, додавши, що поки що не підписував відповідного розпорядження.

Певне, губернатор сподівався, що після його слів Даценко стане в ображену позу і відмовиться від премії, як свого часу відмовився від премії Шевченка Василь Шкляр. Однак опозиційний лідер вже заявив, що зробить краще: достойним пам’яті Василя Симоненка буде покласти ці гроші на боротьбу з режимом Януковича. А якщо влада помножить на нуль беззаперечну перемогу Даценка в конкурсі, то відомі в Черкасах політичні і громадські діячі, як-то Микола Булатецький, вже готові, як і в історії з Шкляром, зібрати народну премію. 


понеділок, 19 грудня 2011 р.

У Києві, Трипіллі та Обухові вшановано отамана Зеленого – з нагоди 125-ліття від дня народження. Новини від історичного клубу "Холодний Яр"




17 грудня 2011 р. у Києво-Могилянській академії відбувся вечір пам’яті отамана Зеленого. Вечір був наповнений сердечним теплом і вдячністю до борців за волю України. Настрій створили ведучі вечора Роман Коваль, Тарас Силенко, Сергій Василюк та учасники цього “високодуховного дійства” (вислів панотця Петра Бойка).
У рамках вечора пам’яті відбулася презентація 2-го видання книги Романа Коваля “Отаман Зелений” (Кам’янець-Подільський: Медобори, 2011; 464 с., іл.).
    
Її автор розповів про братовбивчий бій між січовими стрільцями і зеленівцями під Обуховом наприкінці січня 1919 р., про Гощівський партизанський загін та перебування у ньому галичанина Осипа Думіна і буковинця Володимира Григоровича. “Деякі сторінки споминів Осипа Думіна навіть сильніші за “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського, – сказав Роман Коваль. – Саме завдяки Осипові Думіну відчуваєш жах перебування у партизанському загоні взимку. Холодний Яр був далеко від губерніальних і повітових центрів, від залізниці, а Гощів – під самим Києвом, а відтак лють ЧК тут була повна сили. Спомин Осипа Думіна “За хлібом” показує які прекрасні були люди трипільці, таценківці, обухівці! Саме оцих добрих людей, готових ризикнути власним життям і життям родини, недобросовісні українські історики називали збільшовиченими анархістами. Ось погляд на трипільців галичанина Осипа Думіна”.
На сцену вийшов заслужений артист України Петро Бойко і зачитав фрагмент спомину Осипа Думіна “За хлібом” – про випробування холодом і голодом козаків Гощівського партизанського загону у грудні 1921 року: “Поволі відділ зблизився до Таценків. Здалеку серед ночі заблимали, наче очі хижаків, світла з хутірських хат. Я глядів на їх з невимовною, розпираючою груди тугою. Скільки принади, скільки сімейного тепла, радощів і усміхів скуплялося біля отих ме­рехтячих у далечині світел... Як розкішно було б тепер, поки надворі вітер завіває пі­снею голодних вовків і тисне тріскучий мороз, у найбіднішій з отих хат! Чи розуміють, чи вміють оцінити це блаженство люди, що живуть у них?! Я рішучо уважав у цій хви­лині всякого, хто може нагрітися в теплій хаті, найбільш щасливою людиною. Моїм одиноким тепер бажанням було бодай одну ніч переспати в нагрітій чистій світлиці. Скільки б я дав був за те, щоб мої бажання сповнилися? Здається, що такі самі бажання, такі самі думки нуртували і в кожного з товаришів-партизанів…”
 
“Деякі історики, – продовжив Роман Коваль, – зображували Данила Терпила (таке справжнє прізвище отамана Зеленого) політично незрілим і малосвідомим, мовляв, через це і проблеми з ним виникли у Петлюри. І це говорять про учасника 1-ї Російської революції, про політичного засланця, який три роки спокутував свої неіснуючі гріхи в Архангельському краю. Завдяки жандармському уряднику, який склав список вилучених у Данила Терпила книг, маємо уявлення що читав у засніженій Усть-Цильмі Данило Терпило. У списку вилучених видань значилися твори Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Наталії Кобринської, Михайла Грушевського, Івана Франка, Василя Доманицького, Пантелеймона Куліша, Марії Загірної, Олександра Русова, Софії Русової, Антона Чехова, Льва Толстого та твори Гі де Мопассана. Двадцять третій у списку – Шевченків “Кобзар”. Усього було вилучено 58 видань, із них понад сорок українських. Я хочу надати слово досліднику фіно-угорських народів, у тому числі й народу комі, серед якого три роки прожив Данило Терпило. Прошу привітати Ростислава Мартинюка”.
Ростислав Мартинюк розповів про народ комі, про історію його поневолення росіянами. Далі Роман Коваль представив наступного промовця: “Запеклий дух зеленівців не зник, він нуртує у серцях таких, як Михайло Горловий. Горловий – видатний скульптор, поет, нащадок зеленівців, автор погруддя отаманові Зеленому. “Огонь запеклих не пече”, – писав Тарас Шевченко. Це сказано про отаких як Михайло Горловий. Він – духовний нащадок отамана Зеленого і Тараса Шевченка”.
Михайло Горловий розповів про свою епопею з побудовою пам’ятника отамана Зеленого, про підпал його майстерні, де в полум’ї ще раз загинув отаман. Про книжку “Отаман Зелений” він висловився так: “Терпло серце, коли я її читав…. Це золоті сторінки нашої історії… Це фантастична робота”.
Вітав зібрання й Андрій Іллєнко, голова Київської міської організації ВО “Свобода”, син видатного українського кінорежисера Юрія Іллєнка. Андрій Іллєнко, зокрема, сказав: “Книга “Отаман Зелений” має бути у кожній українській школі, адже саме на прикладі таких отаманів мають виховуватися герої України”.
Виступив і Мирослав Мошак, директор видавництва “Медобори”. Він висловив радість, що приїхав на презентацію, адже тут він набрався духу, який допоможе в боротьбі за Українську Україну.
Привітав автора з виходом книги письменник з Обухова Михайло Карасьов. Зачитав він і віршоване привітання:

Хай тобі у Новім році
Люлька й шабелька при боці
Додадуть козацьку силу
Бить врагів, кохати милу,
Буде хай твоє перо
Україні на добро!
Будь здоров, Коваль Роман,
Наш незмінний отаман!

Тарас Силенко, Ярослав Чорногуз та Сергій Василюк винятково гарно проспівали низку пісень про отамана Зеленого та повстанців Холодного Яру. Їхні пісні продемонстрували, що народ продовжує любити своїх оборонців і складати про них пісні. Прикрасили вечір і спів гурту при Звичаєвому козацтві та пісня Володимира Гонського на слова Василя Симоненка. Прочитав вірш “1922 рік” поет з Миронівки Олексій Гандзенко. Щиро вітали учасники вечора посланців Холодного Яру – Олега Островського з товариством. Коли на сцену внесли прапор полку гайдамаків Холодного Яру, зал в одному пориві піднявся і зустрів холодноярців овацією.
На презентації були присутні нащадки отамана Зеленого та його козаків: Оксана Цедик, онучка Грицька Терпила, старшого брата отамана, та її син В’ячеслав; Ніна Цвєткова, онучка Федора Петриченка, начальника кулеметної команди Дніпровської повстанської дивізії; Михайло Горловий, онук зеленівця Петра Стрільця; Ольга Булавин, онучка рідної сестри Данила Терпила Софії Мартиненко; Святослав Маслюк, онук Івана Маслюка, перевізника через Дніпро, який не раз перевозив повстанців з одного берега Дніпра на інший; Віктор Замійшайло, онук Петра Замійшайла, козака отамана Зеленого, а також Тамара Здоровецька, дочка козака 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР Олексія Здоровецького.
Наприкінці вечора пам’яті було показано фільм Романа Коваля та Олександра Домбровського “Отаман Зелений”. У залі було багато визначних особистостей. Вшанували отамана Зеленого художній керівник хору “Гомін” Леопольд Ященко, кінорежисери Михайло Іллєнко та Сергій Марченко, скульптор Дмитро Бур’ян, бандуристка Тетяна Лобода, композитор Валерій Тетерятник, дружина поета Бориса Списаренка Світлана та інші українські достойники.
    Наступного дня опівдні у с. Трипілля, де народився отаман Зелений, у підніжжя його пам’ятника було урочисто відкрито меморіальну плиту. Втілив ідею Історичного клубу “Холодний Яр” Андрій Жованик – власним коштом і власними руками.
На дошці написано:
Данило Ількович ТЕРПИЛО (ЗЕЛЕНИЙ)
(16.12.1886, м-ко Трипілля – 13.10.1919, с. Стрітівка).
Отаман Дніпровської повстанської дивізії (1918 – 1919).
Воював за Самостійну Україну.
15 липня 1919 р. у Переяславі скасував угоду 1654 року про “возз’єднання” з Росією.
Вічна пам’ять!
  Освятив меморіальну дошку протоієрей УПЦ КП Петро Бойко. Заспівав пісню “Отут, з Трипілля, наш пречистий виток” кобзар Василь Литвин (слова Михайла Іванченка, музика Василя Литвина). Оксана Цедик, двоюрідна онучка отамана Зеленого (на фото), щиро дякувала учасникам за вшанування своїх рідних та їхніх товаришів. Піднесено промовляли скульптори  Михайло Горловий, Руслан Найда та поетеса Антоніна Литвин. Вільні козаки Холодного Яру на чолі з Олегом Островським та юні козаки Тарас Дунський і Степан Андрущенко привітали отамана сальвами. А заслав привіт піснею кобзар Тарас Силенко.
Вклонилися отаманові Зеленому кінорежисери Михайло Іллєнко та Сергій Марченко, бандуристка Тетяна Лобода, артист Олександр Ігнатуша, депутат Київської обласної ради Анатолій Шафаренко, силами якого було збудовано 2008 року пам’ятник отаманові Зеленому; заступник Обухівського міського голови Валентина Шимоненко, депутат Обухівської міської ради від ВО “Свобода” Олександр Яневич, козацький лікар Валерій Заболотніков, краєзнавець з Ямпільщини Юрій Зозуля, тризубівці Роман Хмара та Олексій Зануда та багато інших достойних людей. Спеціально з Одеси приїхав вшанувати отамана Олександр Бесєдков – член Історичного клубу “Холодний Яр” та Одеської організації ВО “Свобода”.
Невдовзі у Трипільській сільській раді розпочався вечір пам’яті отамана Зеленого. Вів його, як і урочистості біля пам’ятника Зеленому, Роман Коваль. Йому допомагали Петро Бойко, Василь Литвин, Тарас Силенко, Сергій Василюк та обухівський поет Олександр Драндар. Зворушливо промовляли 86-річний Йосип Терпило, син повстанця-зеленівця Андрія Терпила, та Лідія Захарова, онучка зеленівця Петра Середи, нарис про якого вміщено у 2-му виданні книжки “Отаман Зелений”. Був присутній і Анатолій Буремко – онук отамана Зеленого. А ось трипільський сільський голова Анатолій Дігтяр вечір пам’яті отамана демонстративно проігнорував. Покликався, звичайно, на термінові “державні справи”. Проігнорував він і освячення меморіальної дошки отаманові Зеленому. Перевелися трипільські отамани! Змізерніли!
Надвечір 18 грудня відбувся вечір пам’яті отамана Зеленого в Обухівському історично-краєзнавчому музеї. І тут співали Василь Литвин і Тарас Силенко, промовляли Юрій Домотенко, Василь Трубай, Михайло Горловий, Антоніна Литвин, Анатолій Висота і заслужений артист України Петро Бойко.
Події того дня висвітлювала телевізійна група “5-го каналу”.
Щира подяка за допомогу в організації меморіальних заходів Тетяні й Мирославі Наумчук, членам Історичного клубу “Холодний Яр” Петрові Билині, Максимові Селюзкіну, В’ячеславу Карпенку і Тамарі Здоровецькій. Допомогли Історичному клубові “Холодний Яр” в організації меморіальних заходів ВО “Свобода”, Обухівське літературно-мистецьке братство та родина Грицька Терпила – В’ячеслав й Оксана Цедики. Велелюдність заходів свідчить, що пам’ять про отамана Зеленого живе, а значить він продовжує свій похід за Україну.

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”

На світлинах Сергія Марченка
Книжка Романа Коваля “Отаман Зелений”.
Тарас Силенко, Роман Коваль, Сергій Василюк та Петро Бойко – ведучі вечора пам’яті отамана Зеленого у Києво-Могилянській академії. Київ, 17 грудня 2011 р.
Роман Коваль, ініціатор вшанувань отамана Зеленого. Трипілля, 18 грудня 2011 р.
Оксана Цедик, онучка Грицька Терпила, старшого брата отамана Зеленого. Трипілля, 18 грудня 2011 р.

Блаженніший Любомир Гузар: "Я не умовляю. Я представляю Божу Правду".

 18 грудня у рамках V Суспільних Днів УГКЦ у приміщенні Черкаського обласного музично-драматичного театру відбулась зустріч черкасців з архієпіскопом УГКЦ Блаженнішим Любомиром (Гузаром).
   Такі суспільні дні  Церква започаткувала ще 100 років тому і набула поширення у багатьох країнах світу, а у 30-х роках минулого століття їх започаткував в Україні митрополит Андрей Шептицький. Та через початок ІІ світової війни вони припинились. Тепер, у роки української незалежності вони відновились. Відвідинами Черкас завершуються суспільні дні в Україні 2011 року. У цій поїздці Блаженнішого Любомира супроводжують о.Ігор Шабан, відповідальний за проведення Суспільних Днів, о.Рафаїл, помічник та особистий секретар Його святості та відомий режисер і продюсер Сергій Проскурня.
На початку гості провели прес-конференцію для місцевих ЗМІ, під час якої о. Ігор проінформував присутніх журналістів, що, позаяк Церква покликана займатися суспільними питаннями, то і проведення таких суспільних днів є невід"ємною частиною діяльності Церкви. Головна тема нинішніх Днів - гідність людини, усе те, з чим пов"язане це поняття.
  О.Юліан, настоятель черкаської парафії Пресвятої Богородиці УГКЦ, відзначив, що він розуміє цей візит, як Боже благоловення та велику Божу ласку.
    Сам Блаженніший наголосив, що така подія зрушить людей. Що в такі дні Церква звертає увагу суспільства на необхідність надавати шану людській гідності.
 По тому журналістам було запропоновано ставити Блаженнішому свої запитання.
Г.Шквар, газета "Черкаський край" запитала, чи відомо Його святості про запрошення мером Львова А.Садовим відвідати Львів Папу Бенедикта XVI, на що Бл.Любомир відповів, що офіційних повідомлень про таке запрошення немає, але ми усі сподіваємось, що такий візит відбудеться.
    Представника українського Держтелерадіо, екс-керівника Черкаської ОДТРК М.Калініченка цікавить думка Його святості про здатність сучасної української еліти об"єднатись задля завтрішнього України. На це архієпископ відповів, що в нашому суспільстві багато що створює напруження й труднощі. Та влада будь-яка не здатна сама покращити клімат у суспільстві. Цим небхідно займатись усім разом, включаючи усі прошарки нашого народу. Редакція "Прес-центру" поцікавилась, як УГКЦ залучає до своєї Церкви молодь. Бл.Любомир: "Молодь сьогодні зацікавлена релігійними вартостями. Багато чого Церквою ще не робиться. Але починати треба з батьків. Є такий вислів: "Не посилайте дитину до Церкви - поведіть її туди!" Молодь повинна бачити в Церкві Джерело знання".
    Ще були запитання - і про те, як Церква працює над збереженням, поверненням людської гідності у осіб, які зазнали ув"язнення, і про перспективи об"єднання церков, і про те, чи не є такі візити до Центальної та Східної України  "силовим впливом", і про те, чи справляється зі своїми головними завданнями Черкаська Єпархія УГКЦ. На всі запитання Владика відповів у повній мірі просто та ясно, як достойний духовний  пастир.

 


Історичне для мене фото.








   О 15-00 розпочалась зустріч Бл.Любомира Гузара з черкасцями. У своєму вступному слові Блаженніший сказав: " Мені дуже приємно бути тут і я вдячний за запрошення,  Черкащина – це серце України, і якщо серце буде добре битись, то і всій Україні буде добре. Людину зробив гідною сам Господь Бог, дав життя, талант, і тому ми повинні пошановувати в собі те, що Господь Бог дав нам. Якщо я оцінюю дари, то я усвідомлюю, що і всім людям Бог дав дари. Якщо я шаную самого себе, то так само я повинен робити людям. І це перший крок".   
Також Блаженніший нагадав, що зустріч проходить напередодні великого свята - дня Святого Миколая: "19 грудня ми відзначаємо День Святого Миколая. Що ми знайдемо під подушкою, чим би ми могли обдарувати людей?  Чому Святий Миколай такий популярний в усьому світі? Бо це був святий, який відрізнявся своєю добротою. Ми повинні робити добро кожен день нашого життя, - закликав він присутніх, - а не тільки сьогодні в День Святого Миколая".
Після виступу Блаженнішого присутні мали змогу задати свої питання.

Із залу лунає питання: "Якою має бути спільна церква: католицькою, православною чи протестантською?".
Гузар відповідає одним словом: "Християнською". Зал заходиться оплесками.

   
Серед інших запитань декілька раз присутні запитували Архієпископа чи знає він про те, що Тарас Шевченко був охрещений греко-католицьким священиком. Любомир пообіцяв більш детально дослідити цю тему, а настоятель Покрови Пресвятої Богородиці Української греко-католицької церкви отець Юліан Шеремета повідомив, що у нього є копія документу, яка підтверджує цю тезу (оригінал документу є в Музеї Т. Шевченка у Києві).
       Закінчилась зустріч музичним дарунком Блаженішому Любомиру від акторів театру – виконанням уривку з «Циганського барону».

- Жаль, що я не зможу цей подарунок взяти з собою, - пожартував на прощання Любомир.
     
 Фото - Назарій Вівчарик та
              http://pro-vincia.com.ua/news-h-10295.html

пʼятниця, 16 грудня 2011 р.

Новий лавреат Симоненківської премії

Леоніда Даценка, лідера черкаської опозиції, поета з міста Черкас за збірку віршів "І янгол з автоматом на плечі" визнано лауреатом премії імені Василя Симоненка. Обласну літературну премію імені Василя Симоненка, встановлену Черкаською обласною радою народних депутатів та облдержадміністрацією з метою заохочення професійних і непрофесійних літераторів до нових творчих пошуків у галузі літератури, до створення високохудожніх літературних творів громадського звучання, спрямованих на відродження духовності, на побудову незалежної демократичної Української держави, засновано у середині 80-х років.
                                   Сергій ДАНИЛОВ – за інформацією голови конкурсної комісії з присудження   
                                                                            обласної літературної премії імені Василя Симоненка
                                                                        Джерело: "Прес-Центр"

середа, 14 грудня 2011 р.

Під регіональну музику Черкащина не танцює.

14 грудня представники об'єднаної опозиції Черкащини відзначали три дати – звільнення Черкас від фашистських загарбників, День ліквідатора аварії на ЧАЕС та річницю смерті Василя Симоненка, нашого земляка, поета-патріота.
   Близько 9 ранку представники опозиційних партій зібрались біля Пагорба Слави. Несли у руках квіти і партійні прапори.
   Решта присутніх прийшли на заходи офіційної влади, які мали розпочатися о 10 год.
Опозиціонери підійшли до пам'ятної стели.
"Товариш лейтенант, давайте салют, делегація прийшла", -  звернувся до командира військової групи голова міської "Свободи" Михайло Вакуленко.
Під час покладання квітів ті вистрілили три рази.
   Від Холма слави опозиціонери перейшли до приміщення обласної ради, де мала розпочатись сесія. До них приєднались представники чорнобильців. У руках вони тримали гасло "Звільнили Черкаси від фашистів, звільнимо і від окупації регіоналів!".

 Активіст ГО "Воля ХХІ"  Ігор Сичов одягнув німецьку каску, на якій були наклеєні літери "ПР". У руках тримав бейсбольну биту, чим волівець символізував представників Партії регіонів.

На майдані опозиціонери розіграли сценку. Сичов тримав у руках коробку з курячими яйцями. У мікрофон координатор опозиційної ради Черкащини Леонід Даценко сказав: "У одному із яєць смерть Партії регіонів, як у всіх Кощеїв безсмертних вона ховається у голці, а голка – у яйці".
З другої спроби потрібне яйце знайшли. Володимир Матюша переламав голку на три частини.
У цей час представники Партії регіонів намагались встановити свою апаратуру. Довго возились із підключенням.

   "Мурку давай!" - вигукували опозиціонери. Проте мітинг опозиції закінчився раніше, ніж регіонали увімкнули музику. На закінчення опозиціонери проголосили: "На цьому наша акція закінчується. І зараз на прохання присутніх тут тримачів регіональних прапорів прозвучить улюблена пісня нашого гаранта та його "смотящіх" - "Золотиє купола".
  Після описаних вище подій група опозиціонерів рушила до цвинтаря, де поховано Василя Симоненка. До місця поховання поета було покладено квіти та калинові китиці і прочитано його полум"яні вірші. І схоже, вони були єдині, хто згадав про Василя, бо „слідів” якихось організованих владою вшанувань не було помітно. Певне, міськвиконком, заклопотаний організацією чергових своїх ялинкових, крижтальних та смакотяних маскультів про вічне, не встигає думати. А облдержадміністрації за її змінами гуманітарних кадрів і підготовкою до виборів, теж ніколи.

Утім, на думку лідера черкаської опозиції Леоніда Даценка, є ще й глибинна причина нелюбові влади до Симоненка: він залишається в опозиції до неї, бо вона чужа йому за духом:

"Стоїть Поет з обламаним крилом...
А хочуть вже поставить на коліна
тебе і нас... І прагне це мурло,
Щоб ниць упала перед ними Україна.
Не стане на коліна наш народ,
В якого є Поет, що й з потойбіччя будить...
Пощезнуть орди яничарів і заброд, -
А Україна й Симоненко вічно будуть!"

Цитуючи свій вірш, Даценко ще раз наголосив, що творчість Симоненка сьогодні актуальна, як ніколи, тому влада намагається зайвий раз не вимовляти його ім’я.


«Погостювавши» у Василя, об’єднана опозиція вшанувала пам’ять і народної артистки України, солістки Черкаського народного хору Ольги Павловської , яка  також померла в ці грудневі дні.
   У статті використано матеріали з http://www.dzvin.org/2011/12/blog-post_4817.html#more та "Газети по-українськи".

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/politics-photo/_zvilnili-cherkasi-vid-fashistiv-zvilnimo-i-vid-regionaliv-u-misti-projshov-mitin/414256">Gazeta.ua</a>

понеділок, 12 грудня 2011 р.

На Черкащині будуть стежити за кандидатами у депутати

    Матеріал взято з:   http://gazeta.ua/articles/politics/_na-cherkaschini-budut-stezhiti-za-kandidatami-u-deputati/413762 







 11 грудня у Черкасах відбулися установчі збори обласного громадського Руху "Чесно". Його метою є надати українському виборцю інформацію про ступінь довіри, на який заслуговують кандидати в депутати на виборах 2012 року.
    На Черкащині до ініціативи приєдналися громадська організація "Воля ХХІ", "Просвіта", Українська народна молодь, клуб "Сяючий шлях", "Товариство сприяння місцевому самоврядуванню".
    Щотижня активісти будуть проводити моніторинг місцевої преси, стежити за агітаційною діяльністю майбутніх кандидатів у депутати.
Учасники Руху розробили для кандидатів громадські критерії доброчесності, серед яких, зокрема, такі: незмінність політичної позиції відповідно до волевиявлення виборців; непричетність до корупційних дій; відповідність задекларованих доходів та майна стилю життя; відсутність фактів порушень прав і свобод людини; особисте голосування в парламенті; відвідання не менше 75% засідань
Верховної Ради України.
Спільно з журналістами та громадськими активістами учасники Руху перевірять нинішніх і майбутніх депутатів, які планують балотуватись на Черкащині, щодо відповідності цим критеріям.
Учасники Руху будуть публічно вимагати у політичних сил визнати громадські критерії та не
допустити до участі у виборах тих кандидатів, які їм не відповідатимуть.
Ініціатива "Чесно" планує співпрацювати із Комітетом виборців України на виборах 2012 року.

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/politics/_na-cherkaschini-budut-stezhiti-za-kandidatami-u-deputati/413762">Gazeta.ua</a>

субота, 10 грудня 2011 р.

ВІД УБОГОДУХОСТІ РАБІВ ДО ДУХОВНОГО ЖИТТЯ

Ігор Чекаленко - колишній редактор Черкаської газети "Місто". Нині - сільський голова с. Хацьки, Черкаського району. Ці його думки мене зацікавили неабияк...



                                  
                                                            "Біда України в тому, що
                                                            нею керують ті, кому вона не потрібна".                                                                                                                                                ( М.Грушевський)



Ігор Чекаленко                                                                                            
                                          
Попит на сильну руку

В Україні формується стійкий попит на сильну руку. Проявляєть­ся така тенденція у побутових розмовах, у висловлюваннях політи­ків та дискусіях на телешоу... У встановленні пам’ятників Йосипа Сталіна та проведенні маніфестацій під його портретами...
Що ж, драматична дійсність підштовхує суспільство до автори­тарної влади. Більшість громадян втомилися жити в країні, де зруйновано промисловість і сільське господарство, продовжується «дерибан» землі, залишків державних підприємств і державних коштів, де процвітає корупція і хабарництво, зростає безробіття та інфляція, де туберкульоз набув ознак епідемії і стрімко поширюється наркоманія…, де чисельність населення скоротилася на шість(!) мільйонів, а заробітчани роз’їзджаються по світах.
За таких умов країна дійсно потребує порядку. Але чи варто брати приклад з Росії, в якій із Сталіна роблять "ефективного менеджера". Відтворення притаманних таким лідерам методів наведення поряд­ку невідворотно відтворюватиме і негативні наслідки їхньої діяль­ності. Тому сьогодні доцільно пам'ятати і голодомори, і репресії, і пакт Молотова-Рібентропа, який не лише розв'язав руки для агресії Німеччини, а й для нападу СРСР на Польщу, країни Прибалтики та Фінляндію...
У минулому диктатори приходили і утримувалися при владі зав­дяки боротьбі із ворогами. Намагаються і нинішні вожді використати управлінський хаос та кризу для зміцнення своєї вла­ди і важливою складовою  їх політики є пошук ворогів.
Пошук ворога


Нас продовжують поділяти на десятки партій, конфесій, козацтв та інших громадських організацій. А принцип “розділяй і волода­рюй” знайшов свою реалізацію в непримиренній гризні на теренах України прихильників комуністів і націоналістів, "помаранчевих" нашоукраїнців і "сердечних" БЮТівців та "біло-голубих" регіоналів. Але політичні шоу, в яких відбувається пошук ворогів, можуть отри­мати неочікуване і трагічне продовження в країні керованого хаосу із запитом на сильну руку.
Найбільш загрозлива тенденція проявляється в ставленні до національного питання. І небезпечними стають не скільки непрості україно-російські відносини, як загострення так званого єврейського питання.
У книгарнях та на руках все більше книг Ходаса, Істархова... черкащани­на Фомінського про єврейську змову.
Одні обурюються, що євреї привели до влади міського голову Ки­єва — Черновецького, Одеси — Гурвіца, очільників Харкова — Добкіна і Кернеса, Вінни­ці — Гройсмана, Черкас — Одарича...
Інші говорять про єврейське оточення Ющенка, Тимошенко (Грігян-Абрамович), чи Януковича.
Хтось прогнозує, що коли Президентом оберуть Яценюка, то в Україні буде справжній "євро- союз"...
При цьому недовіра і злоба до влади наростає, а коли у громадян образ ворога набуде національних ознак, тоді біль­шості українських керманичів не допоможе ліквідація графи "наці­ональність" у паспорті. А відтак, знову ж таки необхідно пам'ятати уроки минулого.

Уроки історії

У різні часи євреїв били і виселяли з Іспанії, Англії, Франції, Ні­меччини... Вітчизняна історія також рясніє подібними фактами ча­сів Київської Русі, Коліївщини, Російської імперії. Звичайно, євре­ям варто задуматися, що в їхній поведінці призводить до таких трагедій. Проте представникам інших націй також потрібно пам'ятати: політика міжнаціональної ворожнечі та утисків представників ціло­го народу приносить тільки лихо.
Так, тотальна і жорстока боротьба з євреями та комуністами у фашистській Німеччині, у кінцевому результаті, приз­вела до страждань та багатомільйонних жертв народу у Другій світовій війни.
Єврейські погроми, впровадження заборони на поселення та низ­ка подібних катаклізмів внутрішньої політики царської Росії під­штовхнули представників єврейства (Леніна, Троцького, Сталіна, Зінов'єва, Каменева, Кагановича...) зіграти вирішальну роль в орга­нізації та здійсненні революції. Результатом стала братовбивча гро­мадянська війна та інші біди, які довів до жахливих масштабів Ста­лін. А потерпали від того представники багатьох національностей, у тому числі євреї (достатньо згадати "справу лікарів"), яких також знищував режим Сталіна-Джугашвілі.
Можливо, хтось скаже, що аморальні та злочинні дії того режиму здійснювалися заради зміцнення держави та реалізації ідей соціаль­ної справедливості,  а нинішня підлість та злочини творяться заради особистої і кланової наживи. Але де те суспільство справедливості, заради якого пролито ріки крові? Яке суспільство будують нинішні керманичі? Відповіді на ці запитання немає, але очевидно: поводи­рі та їх ідеї вели і ведуть нас в нікуди.

Чому неефективна публічна влада

Гармонійний розвиток нації неможливий без своєї держави. На жаль, в нашій країні так і не сформовано української влади. Законо­давча, виконавча і судова влада не є ефективною владою з точки зо­ру захисту національних інтересів. Конфлікти та протиріччя всередині цих влад та поміж ними породжують суспільний хаос, і в каламуті життєвих не­гараздів успішно збагачуються найбільш цинічні та аморальні особи. Втім, три названих гілки влади і не можуть ефективно працю­вати, якщо в країні немає гідних і адекватних викликам часу вищих щаблів влади.
За часів Радянського Союзу найвищою владою був світогляд (концепція) марксизму-ленінізму та його творці й тлумачі. Цю вла­ду обслуговувала когорта ідеологічних працівників, яка й формува­ла законодавчу, виконавчу та судову владу.
А який світогляд, яка ідеологія є домінуючою в Україні? Можнов­ладці про це не говорять, але намагаються пропагувати серед народу церковно-релігійний світогляд та ідеологію християнства. Модними стали походи до церков, зустрічі із священиками, телепроповіді, обговорюється впровадження у школах курсу основ християнської етики.
Що ж подобається владі в християнстві для народу? Висловлю припущення, що такі месиджі: "Раб Божий", "Всяка влад від Бога", "А я вам кажу не противитись злому. І коли вдарять тебе у праву що­ку твою, — підстав йому й другу" (от Матфея5:39). Вочевидь, подіб­на ідеологія може сприяти вихованню рабів. А нація рабів і непротивленців злу вигідна і владі, і Злу.
Відтак, якщо позбутися ілюзій і догм, то стане очевидним: така ідеологія не здатна вирішити існуючі в Україні проблеми.
У пошуках компаса і вітрил 

Країні потрібен світогляд, що допоможе зрозуміти наше призна­чення, дасть істинну духовність та силу долати перешкоди і творити краще життя. Потрібна ідеологія, в якій важливе місце займатиме любов до свого народу, що проявляється у дієвому захисті націо­нальних інтересів. Таких якостей занадто мало у керівників країни.
Доктор економічних наук, академік Академії економічних наук України Михайло Швайка вірно говорив: «Нацбанк з представника держави в банківській системі фактично перетворився в представ­ника банківської мафії в органах влади і захисника її інтересів». І це схоже на жахливу правду. Фактично непідконтрольний навіть Верховній Раді фінансовий інститут здійснює антинародну політику доларизації країни, керує кредитуванням та емісійно-інфляційними процесами в інте­ресах певних бізнесово-політичних угруповань.
Політична псевдоеліта впровадила таку виборчу систему, при якій контроль над лідерами одного відсотку громадян, котрі об’єднані у парламентські партії, дає змогу ляльководам формувати всі публічні гілки влади в Україні. У результаті маємо таку владу, при якій декілька кланів прирощують свої мільярдні прибутки, а переважна більшість  населення країни зубожіє.
Здається, нічого не змінилося з часів Михайла Грушевського, який колись сказав: "Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна".
Продовжується приватизація «Обленерго», розробляються схеми приватизації Одеського припортового заводу, «Укрзалізниці»,"Турбоатому” та інших залишків ще підконтрольних державі прибуткових підприємств.
Новітні господарі життя можуть радіти такій нагоді привласнити прибуткові підприємства, що мають стратегічне значення для розвитку України.
Нелюбов до свого народу, своєї землі проявляється і в тому, що тисячі гектарів чорноземів по забаганці закордонних ляльководів бездумно засіваються ріпаком... Величезну загрозу містять в собі й плани масштабної приватизації землі та її надр...
А здирницька податкова політика послідовно виснажує економі­ку, не дозволяє розвиватися підприємництву. Навіть у часи підко­рення Русі татаро-монголами їм віддавати лише десятину.
У Велесевій книзі також говориться: "...Тож дамо десятину Отцям нашим..." (десятина — десята частина від заробленого, яку віддава­ли старійшинам, Волхвам, які правлять вічем та здійснюють загаль­ні громадські моління...).
Але чи домагається хоч одна із підконтрольних олігархічним угру­пованням партія суттєво зменшити податковий тягар для народу? Здається, ні...
Напевно, і вищевикладених аргументів достатньо, щоб зрозуміти: нинішня політична "еліта" не захищає національні інтереси, а від­так — не любить свій народ. Заміна такої "еліти" нагальна потреба часу...
Ще однією важливою складовою ідеології, що здатна вивести країну із прірви хаосу і криз, може стати утвердження принципів со­ціальної справедливості та соціального захисту... Тому без формування ефективної судової системи через її виборність, без реалізації полі­тики зменшення розриву між рівнем доходів та пенсійного забезпечення громадян, без реальної рівності прав громадян  у формуванні органів влади ні про яку соціальну справедливість в Україні не мо­же бути мови...
Написав ці рядки і зупинився...
Несподіваний висновок
Любов до свого народу та захист національних інтересів є основ­ними ознаками ідеології націоналізму, а соціальна справедливість та соціальний захист — ознаки соціалізму.  Що ж виходить: саме націонал-со­ціалізм здатен бути ідеологією подолання хаосу та успішного роз­витку української нації, народу та країни.
Можу лише уявити реакцію опонентів, якщо і автора цих розду­мів дещо шокували такі висновки. Але не варто поспішати з обурен­ням. Та ж Німеччина після приходу націонал-соціалістів до влади у 1933 році за 5-6 років здійснила різкий прорив у еконо­мічному розвиткові. Це вже інше питання, чому керівників країни засліпила злоба до комунізму та єврейства і хто їх підштовхнув до агресивної зовнішньої політики.
До речі, захист національних інтересів та прихильність до ідеоло­гії соціалізму є запорукою сучасного, набагато успішнішого, ніж у нас, економічного розвитку Китаю. Ознаки націонал-соціалізму проглядаються в політичній практиці багатьох євроропейських країн...
Та чи готова Україна до формування влади із прихильників не спотвореної націонал-соціалістичної ідеології? Це вже тема окремого дослідження. Сьогодні ж висловлю припущення: соціально орієн­тований націоналізм може принести в наш час Україні благо, якщо формуватиметься не на церковно-релігійному або матеріалістично­му світогляді, а на духовному розумінні Бога, як рушійної сили все­ленського і земного розвитку, на прагненні зрозуміти напрямок цього розвитку, призначення людини і своєї нації у дієвій, духовній, а не рабській участі в містерії життя.

пʼятниця, 9 грудня 2011 р.

Вечір пам’яті отамана Зеленого З нагоди 125-ліття від дня народження (З моєї пошти)


17 грудня 2011 р. о 16.00 у Культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії (Київ, вул. Іллінська, 9) розпочнеться вечір пам’яті командира Дніпровської повстанської дивізії отамана Зеленого (Данила Терпила). У рамках вечора відбудеться презентація 2-го видання книги Романа Коваля “Отаман Зелений” (Кам’янець-Подільський: Медобори, 2011; 464 с., іл.). Якщо порівнювати з першим виданням, то у книжці з’явилися нові розділи – “Серед народу комі”, “Зелений і Директорія”, “На думку Думіна”, “Болбочан і Директорія”, “Каральна експедиція Петлюри”, “Братовбивство під Обуховом”, “У Трипіллі”, “Люте время”, “Грушевський і Винниченко пропонують катам співпрацю”, “Визволення Трипілля”, “Нещасливе отаманування Мусія Таценка”, “Побиття “кацапні” та зрадників у Воронькові”.
Книга вражає багатими і надзвичайно цікавими додатками, серед яких є спогади старшин УГА Луки Луціва та Василя Ілащука про організовану отаманом Зеленим втечу з денікінського полону 184 стрільців і старшин Галицької армії, спогади старшини Осадного корпусу Січових стрільців Осипа Думіна (Антона Крезуба) про перебування в 1921 р. у Гощівському партизанському загоні та повстанському загоні ім. отамана Зеленого. В розділі “Останні свідчення” вміщено спомини про отамана Зеленого, начальника його кулеметної команди Федора Петриченка, розповідь Федора Пустового, розвідника отамана Зеленого; історія роду Грицька Терпила, розповіді людей, які, прочитавши книгу “Отаман Зелений”, пригадали, що про Зеленого говорили їхні родичі чи знайомі, нариси про зеленівців зі Стайок, Гребенів, Кийлова та інших сіл. Удвічі збільшився “Неповний список козаків і старшин Дніпровської повстанської дивізії та загону ім. отамана Зеленого”. Чимало біографій подано з фотографіями. Загалом у книзі опубліковано 215 фотографій, картин і листівок, з них 75 вперше вводиться в обіг.
У вечорі пам’яті отамана Зеленого візьмуть участь заслужений артист України кобзар Тарас Силенко, заслужений артист України Петро Бойко, лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк, скульптори Михайло Горловий та Дмитро Бур’ян, нащадки отамана Зеленого та повстанців-зеленівців, письменники, художники, інші діячі культури.
18 грудня о 12.00 у с. Трипілля, де народився Данило Терпило, заплановано урочисте відкриття меморіальної плити у підніжжя його пам’ятника, а о 13.00 у Трипільській сільській раді відбудеться презентація 2-го видання книжки “Отаман Зелений” за участю автора, кобзарів та інших діячів української культури. У цей же день, 18 грудня, о 17.00 в м. Обухів відбудеться презентація книжки “Отаман Зелений”.
Заходи організовано Історичним клубом “Холодний Яр”.

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”

четвер, 1 грудня 2011 р.

Черкаси кажуть: "Банду геть!"


 
 1 грудня  виповнюється двадцята річниця з дня проведення Всеукраїнського референдуму, на якому український народ переконливою більшістю голосів підтримав Акт проголошення незалежності України і, по суті, легітимізував  утвердження  України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.    Але, на жаль, така Україна, про яку мріяли віками українці, не відбулась. За два десятиліття влада, яка приходила до керівництва країною, не насмілилася оголосити проукраїнський шлях розвитку нашої держави.  А те, що робиться в Україні тепер, є нічим іншим, як реваншем українському народові  за «помаранчевий майдан», за масовий спротив фальсифікаціям, за бажання жити цивілізовано, по-європейськи. По всій Україні котиться вал політичних репресій. Запроторено в тюрми лідерів опозиції.
    Сьогоднішня влада «донецьких», котра в Західній, Центральній, Північній  Україні   не сприймалась населенням, тепер вже «дістала» й мешканців Півдня та  Заходу.    Вже понад півмісяця продовжуються протестні  акції в Донецьку.
   В самому серці України, у Черкасах на початку березня цього року лідери місцевих осередків національно-патріотичних політичних партій та громадських організацій  підписали меморандум про   об` єднання в спільну опозиційну раду.   До неї увійшли такі політичні сили, як БЮТ-Б, «Фронт змін», ВО «Свобода», Українська Народна Партія, РУХ, УНА-УНСО, ГО «Воля ХХІ», «Просвіта», Всеукраїнське об`єднання ветеранів, інші.

    За час своєї діяльності опозиційна рада провела десятки заходів та протестних акцій. Остання була присвячена вшануванню пам`яті жертв Голодомору (http://nazarbo.blogspot.com/2011/11/blog-post_27.html), а вже 1 грудня опозиція закликала владу до відповідальності за погіршення соціально-економічного становища українців та придушення прав і свобод в Україні і провела акцію протесту «Банду – геть!». Акція була приурочена до 20-ої річниці референдуму за незалежність Української держави. В ході акції було пройдено смолоскипною ходою від пам’ятника Б. Хмельницькому до пам’ятника Т. Шевченкові. На Театральному майдані відбувся мітинг, на якому виступили лідери обласних організацій ВО "Свобода", УНП, громадських організацій та пересічні громадяни, яких влада вже дістала.
  - Ми голосували за незалежність. Але ж ми голосували не за таку Україну, в якій живемо зараз, - пояснював мету акції голова черкаської міської організації ВО «Свобода» Михайло Вакуленко. – Ми не голосували за такі утиски свободи слова, ми не голосували за те, щоб законно зароблені афганцями, ліквідаторами, чорнобильцями пенсії і зарплати були скасовані. Ми не очікували, що на двадцятому році незалежності України до влади прийде банда. Тому ми говоримо «Банду геть!»
 - Нинішня влада робить з нашої держави державу рабів. Бо нівелюються наші права і свободи, кидають за грати політичних лідерів. Тому сьогодні ми кажемо: «Владну банду геть!» - закликав у гучномовець голова ради опозиційних сил Черкащини Леонід Даценко.
     Крім державної влади, згадали опозиціонери й місцеву, виступаючи  «За Черкащину без Тулубів і Одаричів», чи як ще почали гукати  - «ОдУричів» (Прізвище міського голови Черкас - Одарич - Н.О.).
 Завершили акцію під спів Гімну України.






                                     
Фото: Олександр Костирко, Назар Обідзінський та http://procherk.info/