ВІД УБОГОДУХОСТІ РАБІВ ДО ДУХОВНОГО ЖИТТЯ

Ігор Чекаленко - колишній редактор Черкаської газети "Місто". Нині - сільський голова с. Хацьки, Черкаського району. Ці його думки мене зацікавили неабияк...

"Біда України в тому, що                                                             нею керують ті, кому вона не потрібна".                                                                                                                                                ( М.Грушевський) Ігор Чекаленко                                                                                                                                        Попит на сильну руку В Україні формується стійкий попит на сильну руку. Проявляєть­ся така тенденція у побутових розмовах, у висловлюваннях політи­ків та дискусіях на телешоу... У встановленні пам’ятників Йосипа Сталіна та проведенні маніфестацій під його портретами... Що ж, драматична дійсність підштовхує суспільство до автори­тарної влади. Більшість громадян втомилися жити в країні, де зруйновано промисловість і сільське господарство, продовжується «дерибан» землі, залишків державних підприємств і державних коштів, де процвітає корупція і хабарництво, зростає безробіття та інфляція, де туберкульоз набув ознак епідемії і стрімко поширюється наркоманія…, де чисельність населення скоротилася на шість(!) мільйонів, а заробітчани роз’їзджаються по світах. За таких умов країна дійсно потребує порядку. Але чи варто брати приклад з Росії, в якій із Сталіна роблять "ефективного менеджера". Відтворення притаманних таким лідерам методів наведення поряд­ку невідворотно відтворюватиме і негативні наслідки їхньої діяль­ності. Тому сьогодні доцільно пам'ятати і голодомори, і репресії, і пакт Молотова-Рібентропа, який не лише розв'язав руки для агресії Німеччини, а й для нападу СРСР на Польщу, країни Прибалтики та Фінляндію... У минулому диктатори приходили і утримувалися при владі зав­дяки боротьбі із ворогами. Намагаються і нинішні вожді використати управлінський хаос та кризу для зміцнення своєї вла­ди і важливою складовою  їх політики є пошук ворогів. Пошук ворога Нас продовжують поділяти на десятки партій, конфесій, козацтв та інших громадських організацій. А принцип “розділяй і волода­рюй” знайшов свою реалізацію в непримиренній гризні на теренах України прихильників комуністів і націоналістів, "помаранчевих" нашоукраїнців і "сердечних" БЮТівців та "біло-голубих" регіоналів. Але політичні шоу, в яких відбувається пошук ворогів, можуть отри­мати неочікуване і трагічне продовження в країні керованого хаосу із запитом на сильну руку. Найбільш загрозлива тенденція проявляється в ставленні до національного питання. І небезпечними стають не скільки непрості україно-російські відносини, як загострення так званого єврейського питання. У книгарнях та на руках все більше книг Ходаса, Істархова... черкащани­на Фомінського про єврейську змову. Одні обурюються, що євреї привели до влади міського голову Ки­єва — Черновецького, Одеси — Гурвіца, очільників Харкова — Добкіна і Кернеса, Вінни­ці — Гройсмана, Черкас — Одарича... Інші говорять про єврейське оточення Ющенка, Тимошенко (Грігян-Абрамович), чи Януковича. Хтось прогнозує, що коли Президентом оберуть Яценюка, то в Україні буде справжній "євро- союз"... При цьому недовіра і злоба до влади наростає, а коли у громадян образ ворога набуде національних ознак, тоді біль­шості українських керманичів не допоможе ліквідація графи "наці­ональність" у паспорті. А відтак, знову ж таки необхідно пам'ятати уроки минулого. Уроки історії У різні часи євреїв били і виселяли з Іспанії, Англії, Франції, Ні­меччини... Вітчизняна історія також рясніє подібними фактами ча­сів Київської Русі, Коліївщини, Російської імперії. Звичайно, євре­ям варто задуматися, що в їхній поведінці призводить до таких трагедій. Проте представникам інших націй також потрібно пам'ятати: політика міжнаціональної ворожнечі та утисків представників ціло­го народу приносить тільки лихо. Так, тотальна і жорстока боротьба з євреями та комуністами у фашистській Німеччині, у кінцевому результаті, приз­вела до страждань та багатомільйонних жертв народу у Другій світовій війни. Єврейські погроми, впровадження заборони на поселення та низ­ка подібних катаклізмів внутрішньої політики царської Росії під­штовхнули представників єврейства (Леніна, Троцького, Сталіна, Зінов'єва, Каменева, Кагановича...) зіграти вирішальну роль в орга­нізації та здійсненні революції. Результатом стала братовбивча гро­мадянська війна та інші біди, які довів до жахливих масштабів Ста­лін. А потерпали від того представники багатьох національностей, у тому числі євреї (достатньо згадати "справу лікарів"), яких також знищував режим Сталіна-Джугашвілі. Можливо, хтось скаже, що аморальні та злочинні дії того режиму здійснювалися заради зміцнення держави та реалізації ідей соціаль­ної справедливості,  а нинішня підлість та злочини творяться заради особистої і кланової наживи. Але де те суспільство справедливості, заради якого пролито ріки крові? Яке суспільство будують нинішні керманичі? Відповіді на ці запитання немає, але очевидно: поводи­рі та їх ідеї вели і ведуть нас в нікуди. Чому неефективна публічна влада Гармонійний розвиток нації неможливий без своєї держави. На жаль, в нашій країні так і не сформовано української влади. Законо­давча, виконавча і судова влада не є ефективною владою з точки зо­ру захисту національних інтересів. Конфлікти та протиріччя всередині цих влад та поміж ними породжують суспільний хаос, і в каламуті життєвих не­гараздів успішно збагачуються найбільш цинічні та аморальні особи. Втім, три названих гілки влади і не можуть ефективно працю­вати, якщо в країні немає гідних і адекватних викликам часу вищих щаблів влади. За часів Радянського Союзу найвищою владою був світогляд (концепція) марксизму-ленінізму та його творці й тлумачі. Цю вла­ду обслуговувала когорта ідеологічних працівників, яка й формува­ла законодавчу, виконавчу та судову владу. А який світогляд, яка ідеологія є домінуючою в Україні? Можнов­ладці про це не говорять, але намагаються пропагувати серед народу церковно-релігійний світогляд та ідеологію християнства. Модними стали походи до церков, зустрічі із священиками, телепроповіді, обговорюється впровадження у школах курсу основ християнської етики. Що ж подобається владі в християнстві для народу? Висловлю припущення, що такі месиджі: "Раб Божий", "Всяка влад від Бога", "А я вам кажу не противитись злому. І коли вдарять тебе у праву що­ку твою, — підстав йому й другу" (от Матфея5:39). Вочевидь, подіб­на ідеологія може сприяти вихованню рабів. А нація рабів і непротивленців злу вигідна і владі, і Злу. Відтак, якщо позбутися ілюзій і догм, то стане очевидним: така ідеологія не здатна вирішити існуючі в Україні проблеми. У пошуках компаса і вітрил  Країні потрібен світогляд, що допоможе зрозуміти наше призна­чення, дасть істинну духовність та силу долати перешкоди і творити краще життя. Потрібна ідеологія, в якій важливе місце займатиме любов до свого народу, що проявляється у дієвому захисті націо­нальних інтересів. Таких якостей занадто мало у керівників країни. Доктор економічних наук, академік Академії економічних наук України Михайло Швайка вірно говорив: «Нацбанк з представника держави в банківській системі фактично перетворився в представ­ника банківської мафії в органах влади і захисника її інтересів». І це схоже на жахливу правду. Фактично непідконтрольний навіть Верховній Раді фінансовий інститут здійснює антинародну політику доларизації країни, керує кредитуванням та емісійно-інфляційними процесами в інте­ресах певних бізнесово-політичних угруповань. Політична псевдоеліта впровадила таку виборчу систему, при якій контроль над лідерами одного відсотку громадян, котрі об’єднані у парламентські партії, дає змогу ляльководам формувати всі публічні гілки влади в Україні. У результаті маємо таку владу, при якій декілька кланів прирощують свої мільярдні прибутки, а переважна більшість  населення країни зубожіє. Здається, нічого не змінилося з часів Михайла Грушевського, який колись сказав: "Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна". Продовжується приватизація «Обленерго», розробляються схеми приватизації Одеського припортового заводу, «Укрзалізниці»,"Турбоатому” та інших залишків ще підконтрольних державі прибуткових підприємств. Новітні господарі життя можуть радіти такій нагоді привласнити прибуткові підприємства, що мають стратегічне значення для розвитку України. Нелюбов до свого народу, своєї землі проявляється і в тому, що тисячі гектарів чорноземів по забаганці закордонних ляльководів бездумно засіваються ріпаком... Величезну загрозу містять в собі й плани масштабної приватизації землі та її надр... А здирницька податкова політика послідовно виснажує економі­ку, не дозволяє розвиватися підприємництву. Навіть у часи підко­рення Русі татаро-монголами їм віддавати лише десятину. У Велесевій книзі також говориться: "...Тож дамо десятину Отцям нашим..." (десятина — десята частина від заробленого, яку віддава­ли старійшинам, Волхвам, які правлять вічем та здійснюють загаль­ні громадські моління...). Але чи домагається хоч одна із підконтрольних олігархічним угру­пованням партія суттєво зменшити податковий тягар для народу? Здається, ні... Напевно, і вищевикладених аргументів достатньо, щоб зрозуміти: нинішня політична "еліта" не захищає національні інтереси, а від­так — не любить свій народ. Заміна такої "еліти" нагальна потреба часу... Ще однією важливою складовою ідеології, що здатна вивести країну із прірви хаосу і криз, може стати утвердження принципів со­ціальної справедливості та соціального захисту... Тому без формування ефективної судової системи через її виборність, без реалізації полі­тики зменшення розриву між рівнем доходів та пенсійного забезпечення громадян, без реальної рівності прав громадян  у формуванні органів влади ні про яку соціальну справедливість в Україні не мо­же бути мови... Написав ці рядки і зупинився... Несподіваний висновок Любов до свого народу та захист національних інтересів є основ­ними ознаками ідеології націоналізму, а соціальна справедливість та соціальний захист — ознаки соціалізму.  Що ж виходить: саме націонал-со­ціалізм здатен бути ідеологією подолання хаосу та успішного роз­витку української нації, народу та країни. Можу лише уявити реакцію опонентів, якщо і автора цих розду­мів дещо шокували такі висновки. Але не варто поспішати з обурен­ням. Та ж Німеччина після приходу націонал-соціалістів до влади у 1933 році за 5-6 років здійснила різкий прорив у еконо­мічному розвиткові. Це вже інше питання, чому керівників країни засліпила злоба до комунізму та єврейства і хто їх підштовхнув до агресивної зовнішньої політики. До речі, захист національних інтересів та прихильність до ідеоло­гії соціалізму є запорукою сучасного, набагато успішнішого, ніж у нас, економічного розвитку Китаю. Ознаки націонал-соціалізму проглядаються в політичній практиці багатьох євроропейських країн... Та чи готова Україна до формування влади із прихильників не спотвореної націонал-соціалістичної ідеології? Це вже тема окремого дослідження. Сьогодні ж висловлю припущення: соціально орієн­тований націоналізм може принести в наш час Україні благо, якщо формуватиметься не на церковно-релігійному або матеріалістично­му світогляді, а на духовному розумінні Бога, як рушійної сили все­ленського і земного розвитку, на прагненні зрозуміти напрямок цього розвитку, призначення людини і своєї нації у дієвій, духовній, а не рабській участі в містерії життя.