У Києві, Трипіллі та Обухові вшановано отамана Зеленого – з нагоди 125-ліття від дня народження. Новини від історичного клубу "Холодний Яр"

17 грудня 2011 р. у Києво-Могилянській академії відбувся вечір пам’яті отамана Зеленого. Вечір був наповнений сердечним теплом і вдячністю до борців за волю України. Настрій створили ведучі вечора Роман Коваль, Тарас Силенко, Сергій Василюк та учасники цього “високодуховного дійства” (вислів панотця Петра Бойка).

У рамках вечора пам’яті відбулася презентація 2-го видання книги Романа Коваля “Отаман Зелений” (Кам’янець-Подільський: Медобори, 2011; 464 с., іл.).
    

Її автор розповів про братовбивчий бій між січовими стрільцями і зеленівцями під Обуховом наприкінці січня 1919 р., про Гощівський партизанський загін та перебування у ньому галичанина Осипа Думіна і буковинця Володимира Григоровича. “Деякі сторінки споминів Осипа Думіна навіть сильніші за “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського, – сказав Роман Коваль. – Саме завдяки Осипові Думіну відчуваєш жах перебування у партизанському загоні взимку. Холодний Яр був далеко від губерніальних і повітових центрів, від залізниці, а Гощів – під самим Києвом, а відтак лють ЧК тут була повна сили. Спомин Осипа Думіна “За хлібом” показує які прекрасні були люди трипільці, таценківці, обухівці! Саме оцих добрих людей, готових ризикнути власним життям і життям родини, недобросовісні українські історики називали збільшовиченими анархістами. Ось погляд на трипільців галичанина Осипа Думіна”.

На сцену вийшов заслужений артист України Петро Бойко і зачитав фрагмент спомину Осипа Думіна “За хлібом” – про випробування холодом і голодом козаків Гощівського партизанського загону у грудні 1921 року: “Поволі відділ зблизився до Таценків. Здалеку серед ночі заблимали, наче очі хижаків, світла з хутірських хат. Я глядів на їх з невимовною, розпираючою груди тугою. Скільки принади, скільки сімейного тепла, радощів і усміхів скуплялося біля отих ме­рехтячих у далечині світел... Як розкішно було б тепер, поки надворі вітер завіває пі­снею голодних вовків і тисне тріскучий мороз, у найбіднішій з отих хат! Чи розуміють, чи вміють оцінити це блаженство люди, що живуть у них?! Я рішучо уважав у цій хви­лині всякого, хто може нагрітися в теплій хаті, найбільш щасливою людиною. Моїм одиноким тепер бажанням було бодай одну ніч переспати в нагрітій чистій світлиці. Скільки б я дав був за те, щоб мої бажання сповнилися? Здається, що такі самі бажання, такі самі думки нуртували і в кожного з товаришів-партизанів…”
 

“Деякі історики, – продовжив Роман Коваль, – зображували Данила Терпила (таке справжнє прізвище отамана Зеленого) політично незрілим і малосвідомим, мовляв, через це і проблеми з ним виникли у Петлюри. І це говорять про учасника 1-ї Російської революції, про політичного засланця, який три роки спокутував свої неіснуючі гріхи в Архангельському краю. Завдяки жандармському уряднику, який склав список вилучених у Данила Терпила книг, маємо уявлення що читав у засніженій Усть-Цильмі Данило Терпило. У списку вилучених видань значилися твори Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Наталії Кобринської, Михайла Грушевського, Івана Франка, Василя Доманицького, Пантелеймона Куліша, Марії Загірної, Олександра Русова, Софії Русової, Антона Чехова, Льва Толстого та твори Гі де Мопассана. Двадцять третій у списку – Шевченків “Кобзар”. Усього було вилучено 58 видань, із них понад сорок українських. Я хочу надати слово досліднику фіно-угорських народів, у тому числі й народу комі, серед якого три роки прожив Данило Терпило. Прошу привітати Ростислава Мартинюка”.

Ростислав Мартинюк розповів про народ комі, про історію його поневолення росіянами. Далі Роман Коваль представив наступного промовця: “Запеклий дух зеленівців не зник, він нуртує у серцях таких, як Михайло Горловий. Горловий – видатний скульптор, поет, нащадок зеленівців, автор погруддя отаманові Зеленому. “Огонь запеклих не пече”, – писав Тарас Шевченко. Це сказано про отаких як Михайло Горловий. Він – духовний нащадок отамана Зеленого і Тараса Шевченка”.

Михайло Горловий розповів про свою епопею з побудовою пам’ятника отамана Зеленого, про підпал його майстерні, де в полум’ї ще раз загинув отаман. Про книжку “Отаман Зелений” він висловився так: “Терпло серце, коли я її читав…. Це золоті сторінки нашої історії… Це фантастична робота”.

Вітав зібрання й Андрій Іллєнко, голова Київської міської організації ВО “Свобода”, син видатного українського кінорежисера Юрія Іллєнка. Андрій Іллєнко, зокрема, сказав: “Книга “Отаман Зелений” має бути у кожній українській школі, адже саме на прикладі таких отаманів мають виховуватися герої України”.

Виступив і Мирослав Мошак, директор видавництва “Медобори”. Він висловив радість, що приїхав на презентацію, адже тут він набрався духу, який допоможе в боротьбі за Українську Україну.

Привітав автора з виходом книги письменник з Обухова Михайло Карасьов. Зачитав він і віршоване привітання:

Хай тобі у Новім році

Люлька й шабелька при боці

Додадуть козацьку силу

Бить врагів, кохати милу,

Буде хай твоє перо

Україні на добро!

Будь здоров, Коваль Роман,

Наш незмінний отаман!

Тарас Силенко, Ярослав Чорногуз та Сергій Василюк винятково гарно проспівали низку пісень про отамана Зеленого та повстанців Холодного Яру. Їхні пісні продемонстрували, що народ продовжує любити своїх оборонців і складати про них пісні. Прикрасили вечір і спів гурту при Звичаєвому козацтві та пісня Володимира Гонського на слова Василя Симоненка. Прочитав вірш “1922 рік” поет з Миронівки Олексій Гандзенко. Щиро вітали учасники вечора посланців Холодного Яру – Олега Островського з товариством. Коли на сцену внесли прапор полку гайдамаків Холодного Яру, зал в одному пориві піднявся і зустрів холодноярців овацією.

На презентації були присутні нащадки отамана Зеленого та його козаків: Оксана Цедик, онучка Грицька Терпила, старшого брата отамана, та її син В’ячеслав; Ніна Цвєткова, онучка Федора Петриченка, начальника кулеметної команди Дніпровської повстанської дивізії; Михайло Горловий, онук зеленівця Петра Стрільця; Ольга Булавин, онучка рідної сестри Данила Терпила Софії Мартиненко; Святослав Маслюк, онук Івана Маслюка, перевізника через Дніпро, який не раз перевозив повстанців з одного берега Дніпра на інший; Віктор Замійшайло, онук Петра Замійшайла, козака отамана Зеленого, а також Тамара Здоровецька, дочка козака 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР Олексія Здоровецького.

Наприкінці вечора пам’яті було показано фільм Романа Коваля та Олександра Домбровського “Отаман Зелений”. У залі було багато визначних особистостей. Вшанували отамана Зеленого художній керівник хору “Гомін” Леопольд Ященко, кінорежисери Михайло Іллєнко та Сергій Марченко, скульптор Дмитро Бур’ян, бандуристка Тетяна Лобода, композитор Валерій Тетерятник, дружина поета Бориса Списаренка Світлана та інші українські достойники.
    Наступного дня опівдні у с. Трипілля, де народився отаман Зелений, у підніжжя його пам’ятника було урочисто відкрито меморіальну плиту. Втілив ідею Історичного клубу “Холодний Яр” Андрій Жованик – власним коштом і власними руками.На дошці написано:

Данило Ількович ТЕРПИЛО (ЗЕЛЕНИЙ)

(16.12.1886, м-ко Трипілля – 13.10.1919, с. Стрітівка).

Отаман Дніпровської повстанської дивізії (1918 – 1919).

Воював за Самостійну Україну.

15 липня 1919 р. у Переяславі скасував угоду 1654 року про “возз’єднання” з Росією.

Вічна пам’ять!

  Освятив меморіальну дошку протоієрей УПЦ КП Петро Бойко. Заспівав пісню “Отут, з Трипілля, наш пречистий виток” кобзар Василь Литвин (слова Михайла Іванченка, музика Василя Литвина). Оксана Цедик, двоюрідна онучка отамана Зеленого (на фото), щиро дякувала учасникам за вшанування своїх рідних та їхніх товаришів. Піднесено промовляли скульптори  Михайло Горловий, Руслан Найда та поетеса Антоніна Литвин. Вільні козаки Холодного Яру на чолі з Олегом Островським та юні козаки Тарас Дунський і Степан Андрущенко привітали отамана сальвами. А заслав привіт піснею кобзар Тарас Силенко.

Вклонилися отаманові Зеленому кінорежисери Михайло Іллєнко та Сергій Марченко, бандуристка Тетяна Лобода, артист Олександр Ігнатуша, депутат Київської обласної ради Анатолій Шафаренко, силами якого було збудовано 2008 року пам’ятник отаманові Зеленому; заступник Обухівського міського голови Валентина Шимоненко, депутат Обухівської міської ради від ВО “Свобода” Олександр Яневич, козацький лікар Валерій Заболотніков, краєзнавець з Ямпільщини Юрій Зозуля, тризубівці Роман Хмара та Олексій Зануда та багато інших достойних людей. Спеціально з Одеси приїхав вшанувати отамана Олександр Бесєдков – член Історичного клубу “Холодний Яр” та Одеської організації ВО “Свобода”.

Невдовзі у Трипільській сільській раді розпочався вечір пам’яті отамана Зеленого. Вів його, як і урочистості біля пам’ятника Зеленому, Роман Коваль. Йому допомагали Петро Бойко, Василь Литвин, Тарас Силенко, Сергій Василюк та обухівський поет Олександр Драндар. Зворушливо промовляли 86-річний Йосип Терпило, син повстанця-зеленівця Андрія Терпила, та Лідія Захарова, онучка зеленівця Петра Середи, нарис про якого вміщено у 2-му виданні книжки “Отаман Зелений”. Був присутній і Анатолій Буремко – онук отамана Зеленого. А ось трипільський сільський голова Анатолій Дігтяр вечір пам’яті отамана демонстративно проігнорував. Покликався, звичайно, на термінові “державні справи”. Проігнорував він і освячення меморіальної дошки отаманові Зеленому. Перевелися трипільські отамани! Змізерніли!

Надвечір 18 грудня відбувся вечір пам’яті отамана Зеленого в Обухівському історично-краєзнавчому музеї. І тут співали Василь Литвин і Тарас Силенко, промовляли Юрій Домотенко, Василь Трубай, Михайло Горловий, Антоніна Литвин, Анатолій Висота і заслужений артист України Петро Бойко.

Події того дня висвітлювала телевізійна група “5-го каналу”.

Щира подяка за допомогу в організації меморіальних заходів Тетяні й Мирославі Наумчук, членам Історичного клубу “Холодний Яр” Петрові Билині, Максимові Селюзкіну, В’ячеславу Карпенку і Тамарі Здоровецькій. Допомогли Історичному клубові “Холодний Яр” в організації меморіальних заходів ВО “Свобода”, Обухівське літературно-мистецьке братство та родина Грицька Терпила – В’ячеслав й Оксана Цедики. Велелюдність заходів свідчить, що пам’ять про отамана Зеленого живе, а значить він продовжує свій похід за Україну.

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”

Koval_r@ukr.net

На світлинах Сергія Марченка

Книжка Романа Коваля “Отаман Зелений”.

Тарас Силенко, Роман Коваль, Сергій Василюк та Петро Бойко – ведучі вечора пам’яті отамана Зеленого у Києво-Могилянській академії. Київ, 17 грудня 2011 р.

Роман Коваль, ініціатор вшанувань отамана Зеленого. Трипілля, 18 грудня 2011 р.

Оксана Цедик, онучка Грицька Терпила, старшого брата отамана Зеленого. Трипілля, 18 грудня 2011 р.